Ціни і ціноутворення - Шкварчук Л.O. - 4.4. Державне регулювання цін монопольних утворень

Інший напрямок державного регулювання цін (тарифів) запроваджується на продукцію технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги природних монополій і господарюючих суб'єктів із числа тих, що включені до переліку підприємців, які посідають монопольне становище на загальнодержавному і регіональних ринках.

Особливе значення має анти монопольне регулювання, яке передбачає вжиття різних заходів у разі порушення підприємствами ділових відносин, а саме:

дискримінації щодо інших підприємств;

відмові надати знижки окремим клієнтам, особливо посередникам і підприємствам роздрібної торгівлі;

встановленні будь-яких примусових умов при укладанні договорів на постачання товарів, сировини, що наперед неприйнятні для споживача;

примушуванні підприємств купувати товари лише у конкретного виробника, неможливості укладати угоди з іншими, тобто обмеженні конкуренції;

пропонуванні демпінгових цін;

відмові постачати товари окремим підприємствам -реалізаторам;

повного контролю за встановленням ціни виробника в роздрібній торговельній мережі на всій території.

Державне регулювання цін (тарифів) поширюється і на тих суб'єктів господарювання, що порушують вимоги антимонопольного законодавства України, встановлюючи монопольні або дискримінаційні ціни. За таких умов лише антимонопольні комітети можуть приймати відповідні рішення та припиняти цю практику.

Відповідно до Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності" монопольне становище на ринку товарів (продукції) виробничого призначення визначається в межах всієї території України. Монопольне становище підприємців на ринку всіх видів товарів (робіт, послуг) визначається Антимонопольним комітетом України та його територіальними відділеннями.

Визначення монопольного становища підприємців на ринку здійснюється за методикою, затвердженою розпорядженням Антимонопольного комітету України відповідно до Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності". Монопольним вважається становище підприємця, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 %. Монопольним може бути також визнане становище підприємця, частка якого на ринку певного товару становить менше відсотків, якщо Антимонопольним комітетом України встановлено наявність у нього ринкової влади.

Ознаками ринкової влади є:

спроможність підприємця, який не є єдиним виробником (постачальником) відповідного товару, диктувати свої умови під час продажу товару чи укладання договору про поставку, нав'язувати споживачеві невигідні умови;

спроможність підприємця шляхом монополізації ринку, поставки виробничих ресурсів обмежувати конкуренцію, витісняти з ринку інших підприємців, які виготовляють відповідні товари із застосуванням цих виробничих ресурсів, або створювати бар'єри входження на ринок;

спроможність підприємця скорочувати або обмежувати випуск товарів та поставку їх на ринок збуту з метою одержання односторонньої вигоди підчас купівлі чи продажу товарів, укладання договорів та угод про поставки товарів і неспроможність інших підприємців, його конкурентів, компенсувати створений дефіцит товарів;

спроможність підприємця підвищувати ціни на товари та підтримувати їх на рівні, який перевищує рівень, зумовлений конкуренцією на ринку.

Розпорядженням Антимонопольного комітету України затверджено "Положення про складання і ведення переліку підприємців, які займають монопольне становище на ринку". Перелік складається і ведення проводиться з метою встановлення постійного державного контролю за діяльністю підприємців-монополістів і адресного антимонопольного регулювання.

Складання проекту переліку забезпечує Міністерство статистики за допомогою визначення груп взаємозамінних товарів і часток підприємців на відповідних ринках. Ведення переліку здійснює Антимонопольний комітет шляхом прийняття рішень про включення або виключення з нього підприємців.

Складання та ведення переліку здійснюється у такій послідовності:

Міністерство статистики за підсумками календарного року подає до Антимонопольного комітету та Міністерства економіки список підприємців, частка яких на ринку відповідною товару перевищує 35 %, а за підсумками першого півріччя — відомості про підприємців, включених у перелік, і список підприємців, частка яких на ринку відповідних товарів за звітний період також перевищує 35 %;

— Міністерство економіки в 10-денний термін після одержання зазначених відомостей опрацьовує їх і подає Антимонопольному комітету свої висновки про доцільність внесення вказаних підприємців до переліку.

Для вилучення підприємця з переліку він або орган, який здійснює управління майном, подає до Антимонопольного комітету заяву з необхідним обґрунтуванням. Після отримання від Міністерства статистики даних про частку підприємця на ринку товарів і від Міністерства економіки подання про доцільність вилучення підприємця з переліку Антимонопольний комітет приймає рішення на користь підприємця. У разі відмови вилучити підприємця з переліку повторна заява розглядається не раніше ніж через 6 місяців після прийняття рішення Анти монопольним комітетом.

Перелік підприємців проводиться за такою формою (таблиця 2).

Таблиця 2

Перелік підприємців, які займають монопольне становище на ринку

Стосовно суб'єктів господарювання, як тих, яких включено до переліку, так і тих, що порушують вимоги антимонопольного законодавства, може бути запроваджене державне регулювання цін.

Слід зазначити, що наявність у підприємця монопольного становища на ринку не є для нього юридичною санкцією. Заходи державних органів до таких підприємців вживаються лише за наявності зловживання монопольним становищем та дії, спрямованої на істотне недопущення, обмеження та усунення конкуренції, заподіяння шкоди інтересам споживачів.

Державне регулювання цін на продукцію монопольних утворень, вибір методів та встановлення термінів регулювання здійснюється:

на загальнодержавному ринку — Міністерством економіки;

на регіональних ринках — урядом Автономної Республіки Крим, облвиконкомами, Київським та Севастопольським міськвиконкомами.

Ціни на продукцію монопольних утворень регулюються шляхом встановлення:

фіксованих цін;

граничних рівнів цін;

граничних рівнів торговельних надбавок;

граничних нормативів рентабельності, а також запровадження обов'язкового декларування цін.

Декларування цін — це дозвіл на підвищення вільних відпускних цін підприємств-монополістів. Декларування підвищення вільних цін здійснюється підприємствами після погодження ними нового рівня з основними підприємствами-споживачами. При цьому підприємства подають органам, що регулюють ціни, декларацію про підвищення вільної оптової ціни за формою, наданою у таблиці 3.

Таблиця З

Декларація підвищення (зміни) оптової (відпускної) ціни (тарифи)

До декларації додаються:

пояснювальна записка, в якій обґрунтовуються причини підвищення ціни (подорожчання сировини, збільшення тарифів на електроенергію, комунальні послуги і т. і.);

відомості про заплановану ціну з розшифруванням матеріальних і трудових витрат;

протоколи погодження нових цін з головними споживачами продукції;

відомості про обсяги виробництва;

—дані про запланований і досягнутий розмір прибутку.

Підвищення цін без декларування кваліфікується як порушення державної дисципліни цін, і до порушників застосовуються штрафні санкції у відповідності з чинним законодавством.

Перелік продукції, товарів і послуг, за якими підприємства-виробники здійснюють декларування зміни цін і тарифів, поданий у додатку Д.

Як зазначалося, державне регулювання цін може включати заходи як законодавчого, так і судового характеру. У другому випадку ті чи інші спірні питання вирішуються в судовому порядку через Господарський суд України. Проте у всіх випадках встановлюються певні обмеження, правила, нормативи, обов'язкові для усіх учасників ринку.

Кримінальний кодекс України [35] передбачає відповідальність за порушення антимонопольного законодавства: умисне неподання або подання завідомо неправдивих документів чи іншої інформації Антимонопольному комітетові України або його територіальному відділенню, а також ухилення від виконання законних рішень цих органів, вчинене службовою особою органу державної влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління і контролю, підприємства, установи, організації, якщо це було пов'язане з отриманням доходу у великих розмірах (у 500 і більше разів більше неоподатковуваного мінімуму доходів громадян) — карається штрафом від 100 до 200 мінімальних доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років.