Корпоративне управління - Ігнатьєва І.А. - 3.2. Передумови, механізми формування та функціонування різнобічних видів інтегрованих корпоративних структур й організаційно-правових форм корпоративного управління

Інтегровані корпоративні структури (ІКС) не є чимось новим для вітчизняної економіки, оскільки, як відомо, ще в 20-х роках ХХ століття функціонували синдикати та трести, що входили до складу перших. У другій половині 60-х років ХХ століття почали формуватися об'єднання, в середині 80-х років ХХ століття виробничими, науково-виробничими об'єднаннями та комплексами, науково-технічними центрами була охоплена половина радянської індустрії. Інкубатором вітчизняного підприємництва були молодіжні науково-технічні комплекси, що почали створюватись в 1985 році. В 1987 році після істотного розширення самостійності підприємств та об'єднань "середня ланка" в державному управлінні промисловістю (главки, трести, державні виробничі об'єднання) стала сприйматись як перешкода розвитку економічної ініціативи та почала замінюватись добровільними органами самокоординації підприємств - міжгалузевими державними об'єднаннями (МДО), міжгалузевими концернами та всесоюзними асоціаціями, що виводилися з безпосереднього підпорядкування міністерств (можна було включати і банки до даних об'єднань). Частина МДО орієнтувалась головним чином на посилення своїх економічних позицій на підставі кооперування в різних сферах (включаючи науково-технічну та постачальницько-збутову), інші фактично претендували на виконання функцій управління. Багаточисленні промислові об'єднання (ПО), науково-виробничі об'єднання (НВО) залишилися економіці України "в спадок" від СРСР.

Ліквідація системи директивного управління в 90-ті роки ХХ століття найбільше зачепила "середню" ланку економіки - галузеві міністерства та відомства, і, відповідно, спеціалізовані галузеві та підгалузеві комплекси з їх сегментами ринку. Після "приватизаційного буму" початку 90-х років ХХ століття, а також виходу із "шокового" стану, підприємствам України необхідно було отримати конкурентні переваги як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку В процесі масової корпоратизації та приватизації в 1992-1993 рр. це призвело в економічному середовищі до інтеграційних процесів, пошуків оптимізації структури управління. Отже, на перший план вийшли проблеми побудови холдингових компаній, консолідованих економічних структур холдингового типу. З метою прискорення формування ефективних вертикально інтегрованих комплексів ще до початку масової приватизації та корпоратизації в ряді галузей було вирішено започаткувати діяльність холдингових структур.

Інтеграційні тенденції в Україні викликають необхідність запровадження нових корпоративних об'єднань та ефективних форм злиття підприємств. Основними перешкодами до створення ІКС в Україні є недосконала законодавчо-нормативна база, низький рівень розвитку фондового ринку, низький рівень менеджменту, нерозвиненість корпоративного сектору. Останнім часом особливий інтерес викликають корпоративні структури, оскільки практика функціонування вітчизняних підприємств доводить те, що неможливо створити ефективну економіку, спираючись лише на так званий "малий бізнес". Малі підприємства необхідні для нормального розвитку суспільства, але вони мають зовсім інші механізми функціонування ніж ІКС.

Насамперед в економіці країни назріла ситуація, коли потрібно розглядати не лише підприємства, але й умови їх адаптації у зовнішньому середовищі. Відповідно до цього, підвищення науково-технічного та технологічного рівня розвитку вітчизняної економіки передбачає завершену побудову технологічних рівнів виробництв (як послідовних, так і паралельних; як нових, так і вже діючих) в рамках діяльності однієї корпоративної структури на основі не лише впровадження нової технології, але й вдосконалення та ускладнення зв'язків в цих ланцюгах. Для цього кожній інтегрованій структурі потрібно консолідувати свої зусилля для боротьби на ринку. Крім того, необхідним є: концентрація ресурсів (матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних), усунення конкуренції між господарюючими суб'єктами в межах однієї інтегрованої структури, побудова вертикальної системи управління, оптимізація бізнес-процесів, підвищення менеджменту якості (кадрового персоналу та управлінських технологій) на кожному підприємстві корпоративного об'єднання.

Процеси глобалізації найважливіших сфер життя і діяльності людства не можуть не відбиватись на механізмах формування суб'єктів господарювання. Характерним у цьому випадку став розвиток інтегрованих корпоративних структур, що можна розглядати як важливе макроекономічне явище.

Для того, щоб визначитися з понятійно-категоріальним апаратом щодо інтегрованих корпоративних структур, необхідно чітко розмежувати поняття, що характеризують процеси формування ІКС. Отже, відповідно до логіки викладеного:

o Амальгамація (від лат. amalgama - сплав) - злиття товариств, корпорацій, союзів тощо в єдину компанію для централізації капіталу;

o Фузія - злиття декількох акціонерних товариств, компаній;

o Злиття - об'єднання, як правило добровільне, майна та діяльності двох або декількох компаній з метою створення нової компанії або поглинання цих компаній однією з них. У випадку створення нової компанії інші зупиняють свою діяльність та розпускаються. Акції нової компанії розповсюджуються пропорційно вкладам компаній та їх власників. Капітал нової компанії дорівнює сумі активів всіх компаній, що пройшли етап злиття;

o Поглинання - форма примусового злиття, придбання однією фірмою іншої. Фірма, що поглинає, залишається юридичною особою, а інша (фірма, яку поглинають) ліквідується, передавши при цьому першій все майно, зобов'язання, борги. Частіше за все поглинання відбувається завдяки викупу контрольного пакету акцій та скупці акцій;

o Інтеграція (від лат. integer - цілий) - об'єднання економічних суб'єктів, поглиблення їх взаємодії, розвиток зв'язків між ними.

Поняття "амальгамація" та "фузія" не підкреслюють стратегічну мету створення ІКС. Таким чином, дані категорії не характеризують організаційний характер корпоративних структур.

Розглянемо наступні категорії, а саме: злиття та поглинання. Управління ІКС, створеними шляхом злиття та поглинання, засновано на централізації управлінських функцій, посиленні управлінського контролю та побудові координаційних механізмів виробничої діяльності.

В економічній літературі існують різні підходи до визначення та класифікації "злиття" та "поглинання". У вузькому розумінні під злиттям розуміють передачу всіх прав та зобов'язань двох або більше підприємств новій юридичній особі в процесі реорганізації. Відповідно до цього, поглинання - це припинення діяльності одного або декількох економічних суб'єктів господарювання з передачею всіх їх прав та зобов'язань іншій юридичній особі. В широкому розумінні злиття та поглинання пов'язані з переходом контролю над діяльністю підприємств, що може носити як формальний, так і неформальний характер. Вузьке розуміння понять "злиття" та "поглинання" спирається на юридичне визначення поняття реорганізації юридичної особи, формами якого і є злиття та приєднання (табл. 3.2).

Таблиця 3.2. Форми реорганізації

Метою придбання нового елементу ІКС через процеси злиття та поглинання є створення стратегічної переваги за рахунок об'єднання та інтегрування нових елементів ІКС, що повинно бути більш ефективним, ніж їх внутрішній розвиток в рамках існуючої ІКС.

Підсумовуючи, слід зазначити, що для характеристики формування ІКС більш точно підходить поняття "інтеграція".

Процеси глобалізації найважливіших сфер життя і діяльності людства не можуть не відбиватись на механізмах формування суб'єктів господарювання. Характерним у цьому випадку став розвиток інтегрованих корпоративних структур, що можна розглядати як важливе макроекономічне явище.

Основною передумовою створення ІКС є бажання об'єднати всі види ресурсів учасників об'єднання (матеріальні, нематеріальні, фінансові активи) з метою підвищити ефективність виробничо-господарської діяльності, створити оптимальні технологічні та коопераційні зв'язки, підвищити експортний потенціал, прискорити науково-технічні розробки, залучити інвестиції, вдосконалити систему менеджменту якості. Отже, все це повинно підвищити конкурентоспроможність всіх учасників ІКС.

Інтегровані корпоративні структури формуються, як правило, на 3 рівнях корпоративної ієрархії (рис. 3.1):

- корпоративний центр, в якому сконцентровані питання управління корпоративним капіталом, розподілу ресурсів, формування ринкового портфеля;

- керуючі компанії, що функціонують на окремих сегментах ринку і управляють бізнес-процесами, виробництвом і розподілом ресурсів всередині своєї мережі;

- виробничі і сервісні компанії.

Ідентифікація власне категорії "інтегровані корпоративні структури" вимагає детального розгляду її кожної складової, а саме: інтеграція, корпорація, структура (рис. 3.2).

Інтеграція (лат. integratio - відновлення, від integer - цілий) - об'єднання в ціле раніш ізольованих частин; доцільне об'єднування та координація дій різних частин цілісної системи; об'єднання зусиль декількох підприємств для досягнення їх загальної стратегічної мети, підвищення конкурентоспроможності та ефективності діяльності.

Отже, інтеграція підприємств здійснюється для досягнення конкретних цілей за рахунок отримання додаткових переваг (як, наприклад, синергійний ефект) від поєднання ресурсів. В організаційному плані під інтеграцією ми розуміємо процеси об'єднання різних суб'єктів господарювання на будь-яких засадах для досягнення спільної мети.

1 - Корпоративний центр

Рис. 3.1. Принципова схема ІКС

Російські науковці у сфері управління Книш М. І., Треньов М. М. виокремлюють два основні види інтеграції:

o горизонтальну - об'єднання суб'єктів господарювання, ідентичних за напрямком діяльності, що мають невикористані сумісні виробничо-технологічні ресурси чи маркетингові можливості. Тобто така інтеграція відбувається вздовж паралельних продуктів виробничого циклу та дозволяє мати додатковий прибуток за рахунок мінімізації втраченої користі;

o вертикальну - об'єднання суб'єктів господарювання, що знаходяться на різних рівнях технологічного ланцюга будь-якого виробничого процесу чи збуту продукції (заготівельне підприємство - обробне - складальне). Даний вид інтеграції сконцентрований на послідовних продуктах виробничого циклу.

Рис. 3.2. Складові поняття "інтегровані корпоративні структури"

Окрім перелічених видів інтеграції російський автор Треньов М. М. виділяє наступні види інтеграції (рис. 3.3), характеристика яких наведена у табл. 3.3.

Рис. 3.3. Види інтеграції

Таблиця 3.3. Основна характеристика видів інтеграції за класифікацією М. М. Треньова та П. В. Забеліна

Можна також виокремити форми інтеграції за ступенем концентрації (рис. 3.4). Повна інтеграція дозволяє в значній мірі реалізувати ефект від масштабу та позбавитися ризику, пов'язаного з необхідністю взаємодії з конкурентами.

Рис. 3.4. Форми інтеграції за ступенем концентрації

Неповна інтеграція на відміну від повної має відносно більшу гнучкість (адаптивність) поставок, вимагає менших вкладень, дозволяє знизити недоліки замкненості системи, наприклад, в інформаційному забезпеченні ІКС. В даних корпоративних об'єднаннях квазіінтеграція характеризується найбільш високим потенціалом зниження витрат. Прикладами квазіінтеграції можуть бути спеціальні комерційні угоди, спільні науково-дослідні та інноваційні проекти, угоди щодо матеріально-технічного забезпечення. Завдяки квазіінтеграції підприємства, що входять до складу ІКС, можуть об'єднуватися в нові організаційні структури управління, що вирішують комплекс задач постачання, виробництва та розподілу продукції.

Потреба в інтеграції підприємств в ІКС зумовлюється, з одного боку, розподілом праці, а з іншого - взаємозалежністю робіт в ІКС.

Корпорація (лат. corporatio - об'єднання) - товариство, спілка, сукупність осіб, об'єднаних на основі цехових, кастових, комерційних та інших інтересів; договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників; замкнена група осіб, об'єднаних вузькофаховими, становими та іншими інтересами; акціонерна компанія (товариство), в якій на основі централізації капіталів і заощаджень найманих працівників здійснюється колективне привласнення результатів виробничої діяльності залежно від величини отриманих на внесені кошти акцій.

Термін "корпорація" традиційно використовується, як правило, російськими та зарубіжними вченими, а також є на сьогодні доволі багатозначним і застосовується в декількох значеннях. Дехто з фахівців науки управління робить акцент на юридичному аспекті терміну "корпорація". Інші дослідники розглядають переважно економічну сторону даного поняття.

Серед вітчизняних та зарубіжних науковців досі не існує єдиного підходу до поняття "корпорація". Корпораціями у вітчизняній економічній та правовій літературі називаються господарські товариства (перш за все акціонерні товариства), які мають статус юридичної особи і утворені шляхом об'єднання майна засновників. В Господарському кодексі України корпорація визначається як "договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації" [Ст. 120 ГК]. У вітчизняному праві будь-які колективні утворення - суб'єкти цивільного права - визначаються за допомогою категорії "юридична особа" [Ст. 23 ЦК]. Узагальнюючи думку зарубіжних вчених слід відзначити, що вони розглядають дану категорію з двох точок зору, а саме, "корпорація" - це:

- по-перше, домінуюча форма підприємницької діяльності в світі, значна організаційно-господарська структура національного чи міжнародного масштабу, яка функціонує на основі високого рівня усуспільнення виробництва, концентрації та централізації капіталу;

- по-друге, сукупність загально корпоративних взаємовідносин, що виникають під час реалізації певної мети корпоративними підрозділами, заради якої вони об'єдналися.

У Франції, Німеччині, Швейцарії, Росії термін "корпорація" в законодавстві безпосередньо майже не використовується, а лише зустрічається в економічній літературі. У країнах англосаксонської правової системи поняття "корпорація" фактично використовується як синонім юридичної особи.

Структура (лат. structura - побудова, розміщення, порядок) - сукупність існуючих зв'язків між компонентами всередині цілого і внутрішня побудова будь-чого; взаєморозміщення та взаємозв'язок складових частин цілого, будова.

Основною передумовою створення ІКС є бажання об'єднати всі види ресурсів учасників об'єднання (матеріальні, нематеріальні, фінансові активи) з метою підвищити ефективність виробничо-господарської діяльності, створити оптимальні технологічні та коопераційні зв'язки, підвищити експортний потенціал, прискорити науково-технічні розробки, залучити інвестиції, вдосконалити систему менеджменту якості. Отже, все це повинно підвищити конкурентоспроможність всіх учасників ІКС. Все сказане дає змогу зробити висновок, що ІКС повинні бути побудовані на основі вертикальної та жорсткої інтеграції.

Виходячи з вищенаведеного можна визначитися із власне поняттям "інтегровані корпоративні структури" (ІКС). Ці інтеграційні об'єднання розглядаються не стільки як окреме підприємство, скільки як система взаємодіючих господарюючих суб'єктів. Якщо розглядати інтегровані корпоративні структури з точки зору діалектичної взаємодії форми та змісту, тоді важливим є аналіз не тільки їх економічної сутності, але і форми. Саме тому ІКС необхідно розглядати як суму двох елементів: організаційно-правової форми та організації управління. В дійсності ці дві компоненти тісно взаємодіють між собою. Тобто, управлінська організаційна структура повинна враховувати існуюче законодавство (організаційно-правову форму), а законодавство, в свою чергу, має сприяти організаційній будові підприємств, надаючи їм при цьому самостійність у виборі певної конфігурації систем управління.

Все це обумовлює необхідність введення нового терміну для характеристики корпоративних об'єднань. Виходячи із змісту окремих складових інтегровану корпоративну структуру можна ідентифікувати як договірне об'єднання підприємств з метою підвищення конкурентоспроможності кожного з них (або домінуючого підприємства) та всього об'єднання на основі балансування інтересів підприємств, що його утворюють, шляхом поєднання та ефективного переміщення ресурсів1.

Незважаючи на підвищену увагу дослідників щодо проблем функціонування інтегрованих корпоративних структур, єдиної точки зору з приводу класифікації подібних масштабних об'єднань ще не склалося. Частково це можна пояснити переплетінням численних корпорацій між собою, а також розривом між законодавством та економічною сутністю цих явищ. В той же час необхідною передумовою системного підходу до дослідження інтегрованих корпоративних структур є проведення їх класифікації.

В сучасній науковій літературі поняття "інтегровані корпоративні структури" має різні дефініції: "загально корпоративні об'єднання", "інтерконгломерат", "інтегрована бізнес-група", "пов'язано-диверсифікована система", "корпорація", "акціонерне товариство", "сучасна корпорація" або "корпорація майбутнього", "організаційна форма інтеграції компаній", "інтегровані групові корпоративні об'єднання", "вертикально інтегрована промислово-фінансова структура", "форми інтеграційної діяльності підприємств", "корпоративні об'єднання", "бізнес-структури", "бізнес-групи", "інтеграційні трансформації", "корпоративні структури", корпоративне підприємство. Систематизація всіх підходів до визначення поняття "інтегровані корпоративні структури" наведена в додатку 2.

Отже, всі зазначені в додатку 2 класифікаційні ознаки щодо поняття "інтегровані корпоративні структури" більш-менш розповсюджені. Так, термін ІКС як юридична особа уточнює загальну назву для багатьох видів союзів, що мають внутрішню організацію, поєднуючи при цьому членів союзу в єдине ціле (які є суб'єктом прав та зобов'язань). В рамках даного підходу ІКС розглядається як підприємство, що має самостійний юридичний статус та поєднує функції управління в руках професійних менеджерів. Крім того, ІКС сприймаються як сукупність юридичних осіб, що мають власні інтереси.

На думку Храбрової І. А. створення та функціонування інтегрованої корпоративної структури є продуктом з одного боку - систем управління підприємств, що об'єдналися, а з іншого боку - сама ІКС є джерелом управлінського впливу на ці складові, тобто вона має власну систему управління.

Об'єднуючий корпоративний принцип ІКС повинен бути спрямований на побудову єдиних ефективних виробничо-технологічних та фінансових систем, інтеграцію суміжних галузей та сфер діяльності, а також на формування єдиної системи управління. Цей об'єднуючий принцип, що покладений в основу організації ІКС, дає очевидний ефект не стільки від "складання зусиль", суми потенціалів раніше автономних учасників, скільки від нової властивості структури, що виникає внаслідок синергійного ефекту. Такий ефект виникає у будь-якої структури, що поєднує окремих учасників підприємницького процесу, але "величина" ефекту, його рівень змінюються в залежності від форми об'єднання.

Окрім зазначених вище особливостей, інтеграційні утворення повинні спиратися на загальні принципи формування будь-якого об'єднання (ІКС чи організаційної форми інтеграції): принцип кооперації; принцип концентрації; принцип централізації.

Разом з тим інтегровані корпоративні структури мають ряд переваг та недоліків, що наведені в табл. 3.4.

Таблиця 3.4. Переваги та недоліки інтегрованих корпоративних структур

На підставі аналізу переваг та недоліків ІКС (див. табл. 3.4), власне визначення "інтегровані корпоративні структури", слід зазначити, що даним утворенням властиві наступні особливості: принцип централізації та концентрації; об'єднання осіб юридично та господарсько-самостійних; централізація функцій та сфер управління; протистояння конкурентній боротьбі і одержання максимальних доходів шляхом використання спільних ресурсів; єдине ядро власності; поєднання горизонтальної та вертикальної інтеграцій; право представляти інтереси юридичних осіб (АТ) у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями; функція координації; наявність в складі ІКС підприємств різних галузей промисловості; підвищення ринкової вартості акцій; можливість створення замкнутих технологічних ланцюгів; автономія та децентралізація управління в структурних підрозділах ІКС.

Найбільш повною та точною, з нашої точки зору, є класифікація корпоративних структур, наведена Ю. Івановим. Основна класифікаційна ознака даного підходу - це ступінь самостійності осіб, що входять до об'єднання, та його структура.

Таким чином, всі корпоративні структури за наведеною ознакою можна розділити на три основні групи1:

1) члени об'єднання зберігають свою незалежність та права в повному обсязі, а сама структура в силу однаковості прав її учасників носить симетричний характер (до даної групи належать: асоціації, мережеві організації, картелі, консорціуми);

2) об'єднання частково залежних підприємств, коли учасники взаємодіють один із одним в неповному об'ємі своєї діяльності та зберігають автономію в сфері управління, також симетрична структура (синдикати, бізнес-альянси, пули, ПФГ);

3) об'єднання залежних один від одного учасників із передачею, як правило, частини функцій управління від одних іншим (і, відповідно, втратою частини самостійності першими). Структура асиметрична в даному випадку (концерни, холдинги, трести).

Також склався цілий ряд принципово нових форм інтегрованих корпоративних структур. Деякі з них пов'язані з розвитком внутрішнього підприємництва та децентралізацією компаній (кругові корпорації, горизонтальні корпорації), інші - з розвитком Інтернет-технологій (віртуальні виробничі ланцюги, квазіхолдинги, проектні товариства).

На сьогоднішній день розвиток підприємств, їх взаємодія (великих із великими, великих із малими тощо) та умови конкурентного середовища обумовлюють необхідність об'єднання окремих підприємств між собою. На практиці часто зустрічаються такі проблеми, коли підприємства не йдуть на повне злиття, а створюють між собою новий механізм взаємодії, який дозволяє їм зберігати статус юридичної особи, але при цьому співпрацювати з іншими підприємствами. Таким чином виникає нова форма об'єднання підприємств. Йдеться вже не про окремо взяті юридичні особи, а про об'єднання саме цих юридичних осіб. Але на сьогодні в науковій літературі не існує єдиної точки зору щодо визначення поняття для створених об'єднань.

Знов створені організаційні форми не витісняють попередньо створені види ІКС, а доповнюють їх. Характер взаємозв'язків між підприємствами стає все більш складним та надто тонким, враховуючи і можливість кооперації інтегрованих корпоративних структур.

Багатоаспектність поняття ІКС свідчить як про складність даного об'єкту, так і про його зміст, що постійно розвивається. Науковці постійно уточнюють даний категоріальний апарат. У вітчизняній та зарубіжній літературі загально корпоративними або організаційними формами інтеграції виступають: конгломерати, консорціуми, картелі, корнери, синдикати, трести, концерни, союзи, асоціації, пули, франчайзингові підприємства, холдингові компанії, стратегічні альянси (бізнес-альянси), промислово-фінансові групи (ПФГ або ФПГ), комплекси, транснаціональні корпорації чи банки (ТНК та ТНБ), контрактні групи, компанії з дивізіональною структурою, технополіси, кластери, "підприємницькі мережі", спілки, торгові палати, галузеві об'єднання.

Слід відмітити, що умови формування та функціонування різних видів ІКС та організаційно-правових форм відрізняються, що і характеризує їх багатоманітність (рис. 3.5). Отже, зупинимося на змістовній характеристиці цих корпоративних об'єднань.

Асоціація - договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації [Гл. 12, Ст. 120 ГК].

Особливості:

- добровільне об'єднання фізичних та юридичних осіб;

- некомерційна структура, створена на основі угоди з метою взаємного співробітництва;

- члени асоціації зберігають господарську самостійність та права юридичної особи (незалежність);

- у статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією;

- асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств - учасників асоціації;

Рис. 3.5. Класифікація організаційних форм інтеграції підприємств та видів ІКС

- за рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями;

- асоціація не відповідає за зобов'язання своїх членів;

- доходи від підприємницької діяльності даних структур не розподіляються між її учасниками, а йдуть на уставні цілі;

- входження та вихід із даної структури не вимагає погодження інших учасників.

Консорціум - тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів) [Гл. 12, Ст. 120 ГК].

Особливості:

- об'єднання організацій на договірних засадах для реалізації конкретного завдання;

- консорціум, як правило, не має спільного капіталу і не створює спільних виробництв;

- організація консорціуму оформлюється угодою;

- майно, надане учасниками, управляється, як правило, на довірчих засадах;

- консорціум може створюватись із утворенням юридичної особи;

- як правило, в рамках консорціуму учасники не формують ніяких організаційних структур, за виключенням невеликого апарату (склад директорів консорціуму);

- підприємства, що входять до складу консорціуму, повністю зберігають свою господарську та юридичну самостійність, за виключенням тієї частини діяльності, яка пов'язана з досягненням мети консорціуму;

- як правило, це безприбуткова організація;

- консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом;

- у разі досягнення мети консорціум припиняє свою діяльність.

Концерн - статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності [Гл. 12, Ст. 120 ГК]. Особливості:

- це одна з форм монополій;

- концерн - об'єднання виробничого характеру;

- підприємства, що входять до складу концерну, формально залишаються юридичними особами у формі акціонерних або інших господарських товариств, але фактично підлеглі єдиному господарюючому керівнику;

- для концерну характерний також високий ступінь централізації виробничої, науково - технічної, фінансової, зовнішньоекономічної діяльності;

- головна компанія концерну, як правило, організовується у вигляді холдингової компанії (переважно як змішаний холдинг) або на основі взаємодії переважаючого та залежних (асоційованих) товариств;

- діяльність концерну зорієнтована в основному на виробництво, тому в якості материнської (головної) виступає частіше за все виробнича компанія, яка є утримувачем контрольних пакетів акцій дочірніх підприємств;

- для концерну характерним є взаємопереплетіння капіталу учасників, утворення в ряді випадків єдиного ядра власності;

- в межах даної інтеграційної форми повністю контролюється діяльність підприємств, що її створили;

- створення концерну має за мету протистояти в конкурентній боротьбі і одержувати максимальні прибутки шляхом використання спільних фінансових зв'язків, патентно-ліцензійних узгоджень;

- до складу концерну звичайно включається фінансова організація, однак вона відіграє підпорядковану роль;

- концерн може бути створений внаслідок горизонтального і вертикального об'єднання організацій з вираженим виробничим ядром;

- управління концерном випливає з прин