Менеджмент персоналу - Мурашко M.I. - 4.3. Державні норми, гарантії і компенсації

Оплата праці працівників, які перебувають у трудових від­носинах на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності, а також з окремими громадянами, регулюється:

— сферою державного регулювання оплати праці;

— сферою договірного регулювання оплати праці (Закон України "Про оплату праці").

Держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств, установ та організацій усіх форм власності шля­хом встановлення:

— розміру мінімальної заробітної плати;

— державних норм, гарантій і компенсацій;

— умов і розмірів оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету;

— умов і розмірів оплати праці керівників державних під­приємств;

— оподаткування прибутків працівників.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і пе­реглядається відповідно за ст. 9 і 10 Закону України "Про оплату праці".

Заробітна плата підлягає індексації відповідно до Закону України "Про індексацію грошових прибутків населення" і Порядку проведення індексації грошових прибутків населен­ня, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07.05.98 №663.

4.3. Державні норми, гарантії і компенсації

Державою здійснюється регулювання оплати праці пра­цівників підприємств, установ та організацій усіх форм влас­ності шляхом запровадження державних норм оплати праці, гарантій і компенсацій.

До норм оплати праці належать норми:

— за роботу в понаднормовий час;

— у святкові і неробочі дні;

— у нічний час;

— у разі невиконання норм виробітку не з вини праців­ника;

— за час простою не з вини працівника;

— працівників віком до 18 років при скороченій тривалості щоденної роботи та ін.

До гарантій належать:

1) оплата щорічних відпусток;

2) збереження заробітної плати:

— за час виконання державних або суспільних обов'язків;

— направленим на обстеження в медичний заклад;

— переведеним за станом здоров'я на легшу нижчеоплачу­вану роботу;

— переведеним тимчасово на іншу роботу у зв'язку з ви­робничою необхідністю;

— вагітним жінкам і жінкам, котрі мають дітей віком до З років, та переведеним на легшу нижчеоплачувану роботу;

— донорам та ін.

Крім того, встановлено гарантії і компенсації:

— при переїзді на роботу в іншу місцевість;

— при службових відрядженнях тощо.

Робота в понаднормовий час при системі оплати праці за часом оплачується в подвійному розмірі погодинної тарифної ставки.

При відрядній системі оплати праці за роботу в понаднор­мовий час виплачується доплата в розмірі 100 % тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за почасовою системою, за всі відпрацьо­вані понаднормові години.

У разі підсумованого врахування робочого часу як понад­нормові оплачуються всі години, відпрацьовані понад установлений робочий час в обліковому періоді.

Компенсація понаднормових робіт шляхом надання відгу­лу не допускається (ст. 106 КЗпП України).

Робота у святкові й неробочі дні оплачується в подвійному розмірі:

— відрядникам — за подвійними відрядними розцінками;

— працівникам, праця яких оплачується за погодинними або денними ставками, в розмірі подвоєної погодинної або денної ставки;

— працівникам, які отримують місячний оклад, — у роз­мірі одинарної погодинної або денної ставки понад оклад, якщо робота у святкові й неробочі дні виконується в межах місячної норми часу, і в розмірі подвоєної погодинної або денної ставки понад оклад, якщо робота виконується понад місячну норму.

Оплата в зазначеному розмірі провадиться за години, фак­тично відпрацьовані у святкові й неробочі дні (ст. 107 КЗпП України). Тобто такий порядок оплати запроваджено тільки для роботи, що фактично припадає на святкові і неробочі дні (з 0 до 24-ї години). Так, якщо працівник почав роботу 30 кві­тня о 22-й годині і працював до 5-ї години 1 травня, то в по­двійному розмірі йому слід оплатити ті 5 годин, що припада­ють на 1 травня.

За бажанням працівника, який працював у святковий і не­робочий день, йому може бути надано інший день відпочинку.

Робота в нічний час оплачується в підвищеному розмірі, передбаченому тарифною угодою і колективним договором. При цьому доплата має становити не менше ніж 20 % тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи в нічний час (ст. 108 КЗпП України).

У разі невиконання норм виробітку не з вини працівника оплата провадиться за фактично виконану роботу. Місячна за­робітна плата в цьому разі не може бути нижчою за дві третини тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу). У разі невиконання норм виробітку з вини працівника оплата прова­диться за фактично виконану роботу (ст. 111 КЗпП України).

За час простою не з вини працівника, якщо він попередив власника або уповноважений ним орган (бригадира, майстра, інших службових осіб) про початок простою, заробітна плата виплачується в розмірі не нижче ніж дві треті тарифної став­ки відповідно до установленого працівникові розряду (окла­ду) (ст. 113 КЗпП України).

Працівникам віком до 18 років при скороченій тривалості щоденної роботи заробітна плата виплачується в такому само­му розмірі, як і працівникам відповідних категорій при пов­ній тривалості щоденної роботи (ст. 194 КЗпП України).

На практиці це здійснюється у формі відповідних доплат. Такі доплати провадяться і в тому разі, коли неповнолітні працюють на умовах погодинної оплати, тому що їхня праця оплачується за тарифними ставками, встановленими для до­рослих працівників при повній тривалості їхньої щоденної роботи. Якщо неповнолітній зайнятий на роботі, оплачуваній поденно або помісячно, то, незважаючи на скорочений робо­чий день, він отримує заробітну плату з розрахунку денної та­рифної ставки або місячного окладу дорослого працівника.

Робота працівників віком до 18 років, допущених до від­рядних робіт, оплачується за відрядними розцінками, вста­новленими для дорослих працівників, з доплатою за тариф­ною ставкою за час, на який скорочується тривалість їхньої щоденної роботи порівняно з тривалістю щоденної роботи до­рослих працівників (ст. 194 КЗпП України).

Оплата щорічних відпусток здійснюється із середнього за­робітку працівників, визначеного відповідно до Порядку на­рахування середньої заробітної плати, затвердженого Поста­новою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 №100 зі змі­нами та доповненнями.

За час виконання державних або громадських обов'язків, якщо згідно із законодавством України ці обов'язки можуть виконуватися в робочий час, працівникам гарантується збе­реження місця роботи (посади) і середнього заробітку (ст. 119 КЗпП України).

За час перебування в медичній установі на обстеженні за працівниками, зобов'язаними проходити таке обстеження, зберігається середній заробіток за місцем роботи. Крім того, за такими працівниками зберігається також місце роботи, оскільки вони відсутні на роботі з поважної причини (ст. 123 КЗпП України).

При переведенні за станом здоров'я на легшу нижчеоплачу­вану роботу за працівниками зберігається попередній середній заробіток протягом 2 тижнів із дня переведення, а у випадках, передбачених законодавством України, попередній середній заробіток зберігається на весь час виконання нижчеоплачува­ної роботи або провадиться виплата допомоги за державним соціальним страхуванням (ст. 170 КЗпП України).

Таким чином, законодавством установлюються два види переведення на легшу роботу. В одному разі це може бути тимчасове переведення, в другому — без обмеження терміну. В обох випадках таке переведення допускається за згодою працівника і відповідно до медичного висновку.

При переведенні на іншу, легшу, нижчеоплачувану роботу у зв'язку з травмою або іншим ушкодженням здоров'я, що сталися внаслідок нестворення власником підприємства без­печних умов праці, працівникові виплачується різниця між попереднім і новим заробітком на новій нижчеоплачуваній роботі протягом терміну, встановленого лікарською консуль­таційною комісією (JIKK), або до моменту встановлення медико-санітарною експертною комісією (MCEK) стійкої повної (часткової) втрати фахової працездатності (п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.92 № 6). Влас­ник, вирішуючи питання про переведення потерпілих на іншу роботу, за наявності кількох варіантів зобов'язаний надати право вибору виду роботи самому потерпілому.

У разі виробничої необхідності для підприємства, устано­ви, організації власник або уповноважений ним орган мають право переводити працівників на термін до одного місяця на не обумовлену трудовим договором роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації або на іншому підпри­ємстві, в установі, організації, однак у тій самій місцевості, з оплатою праці за виконану роботу, але не нижчою, ніж попе­редній середній заробіток. Таке переведення допускається для запобігання стихійному лихові, уникнення виробничої аварії або негайної ліквідації їхніх наслідків; для запобігання нещасним випадкам, уникнення простою, відвернення загибе­лі або псування майна та в інших виняткових ситуаціях, а та­кож для заміни відсутнього працівника (ст. 33 КЗпП України).

Вагітним жінкам, відповідно до медичного висновку, зни­жуються норми виробітку або вони переводяться на іншу ро­боту, яка є легшою і виключає вплив несприятливих вироб­ничих факторів, зі збереженням попереднього середнього заробітку (ст. 178 КЗпП України).

Жінки, які мають дітей віком до 3 років, у разі неможли­вості виконання попередньої роботи переводяться на іншу ро­боту зі збереженням попереднього середнього заробітку до досягнення дитиною 3-річного віку (ст. 178 КЗпП України).

За працівниками-донорами зберігається середній заробі­ток за дні дослідження в установах охорони здоров'я та зда­вання крові для переливання. Цим працівникам безпосеред­ньо після кожного дня здавання крові для переливання на­дається день відпочинку зі збереженням середнього заробітку. На бажання працівника цей день може приєднуватися до щорічної відпустки (ст. 124 КЗпП України). Підставою для звільнення донора від роботи в дні обстеження і здавання крові та надання йому дня відпочинку є виклик і довідка ме­дичної установи.

У разі здавання працівником крові в день, що передує вихідному (або вихідним) дню, вихідний день має надаватися йому після вихідних днів.

Працівники мають право на відшкодування витрат та одер­жання інших компенсацій у зв'язку з переведенням, прий­няттям або направленням на роботу в іншу місцевість.

Працівникам при переведенні їх на іншу роботу, коли це пов'язано з переїздом в іншу місцевість, виплачуються:

— вартість проїзду працівника і членів його сім'ї;

— витрати на перевезення майна;

— добові за час перебування в дорозі;

— одноразова допомога на самого працівника і на кожного члена сім'ї, що переїжджає;

— заробітна плата за дні збирання в дорогу й облаштуван­ня на новому місці, але не більше ніж за 6 днів;

— заробітна плата за час перебування в дорозі (ст. 120 КЗпП України).

Працівникам, котрі переїжджають у зв'язку з прийняттям їх (за попередньою домовленістю) на роботу в іншу місцевість, виплачуються ті самі компенсації і даються такі самі гаран­тії, як і при переведенні на роботу в іншу місцевість, крім виплати одноразової допомоги, яку цим працівникам може бути виплачено за згодою сторін.

Працівникам, які направляються в службові відряджен­ня, виплачуються добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення та назад, а також ви­трати на наймання помешкання в порядку і розмірах, уста­новлених законодавством (ст. 121 КЗпП України).

За відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу відрядження місце роботи (посада) і середній за­робіток.

Викладені норми, компенсації і гарантії з оплати праці є мінімальними державними гарантіями.

Оплата праці працівників установ та організацій, які фі­нансуються з бюджету, здійснюється за законодавчими і нор­мативними актами, за генеральною, галузевою, регіональною угодами, колективними договорами в межах бюджетних аси­гнувань та інших позабюджетних прибутків.

Договірне регулювання оплати праці працівників підпри­ємств, установ та організацій усіх форм власності здійснюєть­ся за системою угод, що укладаються на державному (гене­ральна угода), галузевому (галузева угода), регіональному (регіональна угода) і виробничому (колективний договір) рів­нях на двосторонній основі згідно із Законом України "Про колективні договори й угоди".