Міжнародний менеджмент - Юхименко П.І. - 15.3. Міжнародний ринок технологій

Глобальний характер конкуренції не тільки робить нововведення більш значимими для транснаціональних корпорацій, а й обумовлює необхідність пошуку нових шляхів створення інновацій. Традиційно багатонаціональні компанії (БНК) використовували два типи технологічної політики: глобального центру та поліцен-тризму. Політика глобального центру полягає у пошуку нових технологій в країні базування для створення нових продуктів і процесів, використовуючи централізовані ресурси материнської фірми, та поширення інновацій по світових відділеннях БНК.

Основний ризик централізованого проведення технологічної політики полягає в тому, що результат інновацій не може точно відображати локальні ринкові потреби, можливі такі труднощі з впровадженням нової технології із-за небажання дочірніх фірм виконувати прийняті централізовані рішення.

Політика поліцентризму передбачає, що дочірні компанії БНК використовують власні можливості та ресурси для розробки нових технологій, що забезпечують їх власні потреби. Ця модель дозволяє відображувати унікальні потреби різних країн, в яких діють БНК. В сучасних умовах, незважаючи на те, що постійно закріплюється тенденція глобалізації в багатьох галузях, необхідність урахування особливостей місцевого попиту та відмінностей країн не зникає, а навіть збільшується. Але в такій політиці є теж свої недоліки:

o не завжди обґрунтоване намагання національних відділень до автономії;

o дублювання розробок, вже проведених в інших дочірніх компаніях БНК, у разі пошуку власних рішень загальної проблеми;

o виникнення додаткових видатків на проведення НДДКР. Останнім часом виділяють нові методи здійснення технологічних змін. До таких методів належать:

o розподільча система технологічного розвитку;

o інтегрована система технологічного розвитку.

Технологічна політика типу "розподільча система технологічного розвитку" включає використання ресурсів національного відділення з метою створення інновацій не тільки для місцевого ринку, а й для поширення їх на всесвітній основі. Це дозволяє об'єднати ресурси дочірніх компаній та використовувати їх для всієї корпорації. БНК отримує здатність реагувати на ринкові зміни, що проявляються в одній країні, та використовувати їх для виявлення подібних тенденцій в інших країнах. Здійснення такої технологічної політики вимагає підготовлених кадрів дочірніх фірм корпорації, координації їхньої діяльності в області НДДКР.

Інноваційна політика типу "інтегрована система технологічного розвитку" передбачає об'єднання ресурсів та можливостей всіх елементів БНК як на рівні головної компанії, так і на рівні дочірніх фірм для спільного створення та впровадження інновацій. В цьому випадку кожна одиниця своїми власними унікальними ресурсами сприяє розробці спільних інновацій. Цей тип політики підходить для умов, якщо потреба в інноваціях не відповідає дослідницьким можливостям даного відділення країни якщо коли об'єднані ресурси та можливості декількох організаційних одиниць можуть сприяти більш ефективній розробці необхідної технології.

При проведенні даної політики перед БНК стоїть завдання пошуку та впровадження таких організаційних систем, які б сприяли забезпеченню ефективності всіх цих процесів, а не поширенню того чи іншого типу інноваційного процесу.

15.3. Міжнародний ринок технологій

Сьогодні різні за розмірами компанії мають доступ до капіталу та інформації. Перевагами крупних компаній є економія на масштабах, здатність проводити інтенсивні НДДКР, диверсифікувати виробництва, максимізувати прибуток на вкладений капітал, керувати міжнародними проектами. Однак вони недостатньо гнучкі та динамічні для того, щоб своєчасно розробляти нові ідеї в сфері новітніх технологій. Взагалі, механізм крупної корпорації орієнтується на масове виробництво, що є не кращою формою для швидкого освоєння технічних нововведень, а об'єктивний процес концентрації виробництва та капіталу - одна з перешкод на шляху науково-технічного прогресу.

У цьому плані роль індивідуальних учених, винахідників та дрібних інноваційних компаній в технологічному розвитку залишається незамінною, особливо на стадії зародження ідеї, її концептуалізації. Невелика фірма є найбільш мобільною формою організації бізнесу, виконує роль генератора нових ідей. Однак для розробки промислової технології або впровадження нового продукту в сучасне промислове виробництво потрібні лабораторії, конструкторські бюро, технологічні підрозділи. У зв'язку з цим поглиблюється поділ праці між індивідуальними винахідниками - генераторами ідей, інноваційними компаніями які доводять ці ідеї до етапу практичного застосування, та крупними корпораціями, що забезпечують використання нової технології в масовому виробництві.

Таким чином, ринок технологій передбачає наявність наступних учасників:

o інноваційні фірми та індивідуальні винахідники, що намагаються продати свої науково-технічні результати;

o крупні промислові компанії, які намагаються придбати найбільш перспективні розробки та застосовувати їх у власному виробництві;

o посередницькі фірми, які створюють базу даних для потенційних продавців та покупців.

Значення посередницьких фірм полягає в:

o обслуговуванні науково-технічного обміну;

o сприяють підвищенню швидкості розповсюдження нововведень в економіці;

o сприяють збільшенню віддачі від капіталовкладень в

НДДКР.

Від науково-технічного дослідження до його впровадження в масове виробництво складний та ризикований шлях, реалізацією якого займається венчурний бізнес.

Основні ризики венчурних інвестицій пов'язані із:

o високим ступінем технічної невизначеності у створенні

продукту;

o технологічно досконалий продукт може не відповідати ринковому попиту;

o управлінська команда може не мати кваліфікації або досвіду.

Сутність венчурного бізнесу як високоризикової та потенційно високоприбуткової діяльності визначається наступними особливостями його функціонування:

o об'єктом капіталовкладень є ризиковані проекти;

o здійснюється портфельне управління капіталом;

o значна частина вкладень вноситься в статутний капітал інноваційних фірм;

o венчурний капіталіст бере активну участь в управлінні проектом або забезпечує собі надійний контроль;

o реалізується гнучкий механізм узгодження інтересів інвесторів та менеджерів залежно від етапу розвитку проекту;

o з самого початку визначається спосіб виходу із бізнесу венчурного капіталіста у фазі зрілості проекту.

Етапи венчурного бізнесу:

o старт (невелика кількість інвесторів, великий ризик, значний потенціальний прибуток);

o виведення продукції на ринок (зростання кількості інвесторів, зниження ризиків, очевидний потенціальний прибуток, поява стратегічного інвестора, який намагається захопити контроль за підприємством, зниження рентабельності вкладень);

o завоювання ринку (створення спільних компаній, викуп компанії стратегічним інвестором, реорганізація підприємства у ВАТ).

Основним джерелом венчурного капіталу є:

o приватні інвестори;

o невеликі інвестиційні компанії;

o крупні корпорації;

o трастові фонди;

o спеціальні державні фонди і програми.

Для досягнення стратегічних конкурентних переваг в умовах глобального прискорення науково-технічного прогресу, скорочення життєвого циклу товарів, а також постійного збільшення витрат на власні дослідження, необхідно використовувати результати НДДКР інших компаній.

Міжнародна передача технологій - це сукупність економічних відносин між фірмами різних країн в області використання зарубіжних науково-технічних досягнень. Технологія може бути власне технологією (набір конструктивних рішень, методів та процесів) і матеріалізованою технологією (втілена у машинах, обладнанні).

Форми передачі (трансферту) технологій:

o передача, продаж або надання по ліцензії всіх форм промислової власності;

o надання know-how та технологічного досвіду;

o торгівля високотехнологічною продукцією;

o надання технічного знання, необхідного для придбання, монтажу та використання машин і обладнання, напівфабрикатів і матеріалів, отриманих за рахунок закупівлі, оренди, лізингу;

o промислове та технічне співробітництво по технологічному утриманню машин, обладнання, напівфабрикатів, матеріалів;

o надання консультативних послуг та інжиніринг;

o передача технології в рамках науково-технічної виробничої кооперації;

o передача технології в рамках інвестиційної співпраці. Процес передачі технології пов'язаний з теорією життєвого

циклу товару. Життєвий цикл технології має п'ять етапів:

o дослідження та розробка;

o утилізація;

o технологічне зростання;

o технологічна зрілість;

o технологічний спадок.

Технологія є товаром, тому важливим елементом процесу передачі технології є визначення її ціни. Вона встановлюється в ході переговорів між продавцем та покупцем з урахуванням оцінки видатків та вигод від угоди обох сторін.

Економічна доцільність продажу технологій визначається:

o отриманням прибутку від розробки нової технології;

o отримання додаткового прибутку від продажу технології, яка вже розроблена та використовується;

o запобігання незаконного використання іноземними компаніями запатентованої технології;

o збільшення експорту за рахунок реалізації "експорт-ефекту";

o встановлення контролю за зарубіжною фірмою-покупцем технології;

o завоювання нових ринків;

o зняття проблем, які пов'язані з експортом продукції, що виробляється за даною технологією;

o забезпечення доступу до іншого нововведення через перехресне ліцензування;

o передача науково-технічного досягнення іншому партнеру - можливість для подальшого удосконалення даної технології за участю партнера-покупця.

Економічна доцільність придбання технології залежить від досягнення таких цілей:

o забезпечення доступу до вже запатентованого нововведення вищого технічного рівня;

o економія витрат на проведення власних НДДКР;

o зниження ризику невдачі при самостійній розробці необхідної технології;

o зниження видатків на імпорт товару, що виробляється за даною технологією;

o можливість використання доброї репутації та авторитету ліцензіара;

o використання товарного знаку, реклами та ін.;

o забезпечення можливості у разі необхідності скористатися послугами технічних спеціалістів ліцензіара;

o розширення експорту продукції.