Тема 17. Взаємовідносини міжнародних корпорацій з державою Тема 18. Етика та соціальна відповідальність міжнародного бізнесу

Тема 19. Становлення глобального менеджменту

Тема 17. ВЗАЄМОВІДНОСИНИ МІЖНАРОДНИХ КОРПОРАЦІЙ З ДЕРЖАВОЮ

Основні поняття і терміни

Міжнародне економічне право, державне регулювання міжнародних корпорацій, наддержавне регулювання міжнародних корпорацій, приймаюча країна, Угода про ТНК країн-членів ОЕСР, адаптація ТНК, Кодекс поведінки ТНК, антимонопольне законодавство, антимонопольне регулювання.

17.1. Ставлення приймаючої країни до діяльності МК

Найважливішим аспектом розуміння проблеми відносин міжнародних компаній (МК) і національних економік є усвідомлення того, що для ефективного виконання своєї ролі міжнародного перерозподільчого агента міжнародна корпорація повинна вільно переміщувати капітал, технологію, підприємницькі навики, товари та цінні папери по всьому світі відповідно до ринкових можливостей, затрат і конкуренції. Тому їх внесок в ефективність та розвиток світової економіки залежить від політики національних урядів, що сприяє оптимізації міжнародного виробництва і торгівлі. Проте уряди мало цікавляться зростанням рівня світової економічної ефективності та відповідним розвитком. Їхня функція полягає більше в захисті та розширенні національних інтересів на міжнародній арені, тому вони ставляться до міжнародних корпорацій з позиції політичної та економічної вигоди для нації, а не світу в цілому.

Великої уваги потребує вивчення безпосереднього впливу МК на платіжний баланс, виробництво, торгівлю, зайнятість, розвиток і міжнародне конкурентне становище як приймаючої, так і вітчизняної економіки (рис. 17.1). Нині надзвичайної ваги набувають політичні питання щодо зовнішнього контролю над національною економікою, екстериторіальної та національної незалежності. Тому національні уряди намагаються впливати, регулювати або якимось чином контролювати діяльність транснаціональних корпорацій з метою дотримання національних інтересів, це звертаючи особливої уваги на можливі наслідки своєї політики для світової економіки.

Рис. 17.1. Вплив діяльності МК на економіку приймаючої країни

Володіючи величезними ресурсами, МК мають таку ринкову владу, яка робить їх незалежними дійовими особами міжнародної економічної системи, зумовлюючи зміни в національних економіках та політичні дії з боку урядів. Отже, щоб зрозуміти сучасну світову систему, необхідно поєднувати традиційну макроекономічну позицію з мікроекономічною перспективою міжнародної корпорації.

Розглядають такі концептуальні моменти щодо проблеми взаємовідносин МК і приймаючих країн:

Міжнародна корпорація розглядається політиками приймаючих країн як економічна ситуація, від якої для країни є вигоди або збитки, а також як квазіполітична інституція, яка загрожує владі і навіть суверенітету нації.

o Основним економічним ефектом іноземних прямих інвестицій (як сумарний результат багатьох індивідуальних ефектів) є їхній внесок в національний дохід (чистий національний продукт) приймаючої країни за певний період. Дуже близьким до цього ефекту, але вартим окремого розгляду є вплив іноземних прямих інвестицій на платіжний баланс приймаючої країни за певний проміжок часу.

o Існує як теоретичне, так і емпіричне доведення того, що іноземні прямі інвестиції в цілому забезпечують чисті доходи приймаючій економіці.

o Оптимальним є варіант, коли приймаюча країна підтримує рівновагу платіжного балансу, вдаючись до монетарної, фіскальної валютної політики паралельно із заходами щодо прискорення перерозподілу ресурсів.

o Іноземним прямим інвестиціям, як і іншим формам співробітництва, характерна "гра з позитивним результатом", вигідна обом "гравцям" - як МК, так і приймаючій країні. Проте в межах гармонізації основних інтересів можливий тривалий конфлікт між ними, оскільки вони намагаються збільшити належну їм частку чистої економічної вигоди від іноземних прямих інвестицій.

o Хоча в цілому існує узгодженість основних економічних інтересів між приймаючими країнами та МК, проте присутній і конфлікт політичних поглядів, оскільки МК кидає виклик національному суверенітету приймаючих країн. Такий конфлікт може визначатися трьома проблемами: національними інтересами, територіальністю та націоналізмом.

o Співіснування економічних вигод та політичних втрат, пов'язаних із закордонними прямими інвестиціями, зумовлює цілком протилежне ставлення і, відповідно, політику приймаючих країн щодо міжнародних корпорацій та породжує тенденції, характерні для відносин типу "лю-бов-ненависть".

o Конкретні політичні та практичні дії приймаючих урядів щодо мінімізації політичних втрат від іноземних прямих інвестицій є, по суті, спробами перешкодити, зменшити або обмежити іноземну власність. Це передбачає недопущення іноземців до ключових галузей, вимоги щодо участі у власності локальних представників, заборону на поглинання місцевих компаній іноземними.

o Приймаючі країни, як правило, пропонують пільги для залучення іноземних інвестицій і водночас накладають на них певні обмеження.

o За допомогою двосторонніх угод повного розв'язання політичного конфлікту між МК і приймаючими націями не досягається. Ступінь узгодження був би набагато вищий за умови укладення багатосторонніх угод та створення інституцій, які б передбачали визначення як прав, так і обов'язків МК безпосередньо національними урядами.

o Вибудовуючи міжнародний "поверх" своєї господарської системи, Україна створює певні економічні умови та законодавчу базу для залучення іноземних інвестицій у різноманітних формах, участі в міжнародному бізнесі українських підприємців за кордоном.

Іноземний капітал, глибоко проникаючи в економіку багатьох країн світу, став складовою їхнього відтворювального процесу. Частка підприємств, які контролюються іноземним капіталом, у загальному обсязі виробництва обробної промисловості Австралії, Бельгії, Ірландії, Канади перевищує 33 %, у провідних західноєвропейських країнах становить 21-28%. У США такі підприємства виробляють понад 10 % промислової продукції.

Більш істотну роль іноземний капітал відіграє в економіці країн, що розвиваються. Там на компанії з участю іноземного капіталу припадає до 40 % промислового виробництва, а в окремих країнах вони переважають. Важливим у вивченні цих питань є розуміння того, що неможливо однозначно оцінити наслідки діяльності МК для різних країн. Найбільш поширеною помилкою є припущення, що від міжнародних операцій цих корпорацій одна країна обов'язково виграє, інша - несе збитки. У реальному житті такі ситуації можливі, проте нерідко трапляється й так, що обидві сторони можуть або виграти, або програти.

Діяльність МК по-різному оцінюється в країнах їх базування. Проте всі вони визнають незаперечність широких можливостей і неухильного розширення їхньої діяльності за національними кордонами, а також істотну роль МК в інвестуванні в національну економіку. Найбільш проблематичними для країн базування є взаємовідносини МК і національних урядів та реалізація корпоративних інтересів компаній.

Проблема взаємовідносин МК з приймаючими країнами базується на трьох основних підходах: ліберальний (ортодоксальний), марксистський (радикальний), націоналістичний (неомарксист-ський). Кожен з них по-своєму інтерпретує дане питання. За останні 30 років ці відносини істотно змінилися - від конфліктів до співпраці. Якщо раніше національні уряди намагалися обмежити діяльність МК, то тепер розглядають їх як засіб зміцнення національних позицій та створення національних переваг.

Стратегічна єдність інтересів МК та приймаючих країн виявляється в тому, що державна політика не може існувати без фінансово-технічної підтримки МК. Суто політичні витрати перетворилися на постійну частку витрат, необхідних для зовнішньоекономічної експансії МК. Цільовою формою зв'язку великого бізнесу з органами державної влади є система лобіювання, спрямована на відстоювання інтересів МК. Сучасна лобістська мережа охоплює відділи корпорацій та їх об'єднань, неформальні контактні організації, фонди, бюро тощо. Їхня мета - впливати на прийняття відповідних законодавчих актів, діяльність партій, результати виборів та рішення судових органів.

Відомо, що МК за своїм характером є міжнароднооперуючими структурами, тому вони виконують дипломатичну функцію у сфері зовнішніх відносин, в якій виступають як політичні агенти, маючи потужний потенціал, а саме:

o наявність широкої мережі філій, дочірніх компаній, представництв, зв'язків, яких не має жодне дипломатичне відомство;

o участь МК в економіці приймаючих країн, в їх інфраструктурі, зовнішній торгівлі, на відміну від офіційної дипломатії, яка діє на міждержавному рівні;

o поширення контролю МК на засоби масової інформації та зв'язку, тобто володіння потужною зброєю для формування громадської думки у приймаючих країнах;

o створення в залежних країнах слухняної сили в особі представників місцевих політичних та суспільних кіл.

Отже, МК мають величезні можливості. Існує певна неоднозначність впливу іноземних інвестицій на економіку приймаючої країни, яка в цілому виграє від надходження вкладень. Обслуговуючи нові підприємства і працівники та постачальники, і місцева влада, яка отримує податкові надходження, виграють більше, ніж втрачають конкуруючі локальні інвестори. Широке залучення іноземного капіталу сприяє зменшенню рівня безробіття та розвитку людських ресурсів у країні-реципієнті.

Схема, наведена на рис. 17.2, відображає позитивний вплив МК на розвиток людських ресурсів.

Рис. 17.2. Вплив інвестицій МК на розвиток людських ресурсів у приймаючих країнах

Приплив іноземного капіталу сприяє зміцненню зовнішньоторговельних позицій країни, розвитку внутрішньорегіональної торгівлі, оскільки значну частину своїх потреб щодо комплектуючих виробів та обладнання філії іноземних компаній задовольняють за рахунок імпорту із країни-інвестора.

Світовий досвід свідчить: МК підривають позиції місцевих монополій і, незважаючи на великі розміри, нерідко підвищують конкурентоспроможність національних ринків. Із загостренням міжнародної конкуренції вони почали формування змішаних компаній за участю місцевого капіталу. Це створює можливості для урахування їхніх інтересів, хоча найважливіші рішення, як і раніше, приймаються штаб-квартирою.

Здійснюючи прямі іноземні інвестиції, МК переміщують через національні кордони значні виробничі ресурси. Це сприяє ефективному розміщенню факторів виробництва і, як наслідок, зростанню світового виробництва. Міжнародна спільнота отримує істотну вигоду від ефективного розподілу ресурсів, переміщуючи з країни в країну кваліфіковану робочу силу, капітал, технології тощо.

Міжнародні компанії діють через свої дочірні підприємства і філії в багатьох країнах світу за єдиною науково-виробничою та фінансовою стратегією, яка формується в "мозкових трестах". Вони мають потужний науково-виробничий і ринковий потенціал, що забезпечує високу динаміку розвитку. Крім того, іноземні інвестиції передбачають впровадження передових технологій, випуск нових видів продукції, інший стиль менеджменту, використання всього кращого з практики зарубіжного бізнесу.

Крім позитивних сторін функціонування МК в системі світового господарства і міжнародних економічних відносин, спостерігається їх негативний вплив на економіку приймаючих країн, який виявляється в наступному:

o іноземні фірми захоплюють найбільш розвинуті й перспективні сегменти промислового виробництва та науково-дослідних структур приймаючої країни. Міжнародні компанії, які навіть у періоди економічних потрясінь мають значні фінансові ресурси, активно використовують слабку кон'юнктуру для заволодіння іншими фірмами, мають можливості нав'язувати національним компаніям неперспективні напрями у системі розподілу праці в рамках самих же корпорацій, несуть з собою небезпеку перетворення приймаючої країни на звалище застарілих та екологічно небезпечних технологій;

o у своїй стратегічній політиці МК орієнтуються переважно на поглинання місцевих компаній і таким чином спричинюють посилення нестійкості інвестиційного процесу.

Великі інвестиційні проекти, пов'язані з реальними капіталовкладеннями, характеризуються стабільністю - вони не можуть розпочатися без тривалої підготовки і раптово завершитися без значних втрат. Політика захоплення, навпаки, передбачає фінансову рухливість, яка негативно позначається на стабілізації економічного розвитку приймаючих країн;

o стійке становище МК дає їм можливість вживати більш рішучих заходів у разі кризи - закривати підприємства, скорочувати виробництва, що призводить до безробіття та інших негативних явищ. Цим пояснюються деінвестиції (масове вилучення капіталу з країни). Схильність МК перебільшувати реакцію на зміну кон'юнктури дає безліч приводів для зменшення випуску продукції, якщо конкурентоспроможність певної країни з тих чи інших причин знижується;

o МК створили специфічну форму переказу капіталів за допомогою трансфертних цін (у т. ч. спеціально занижених або завищених), які вони самі ж і встановлюють під час постачання товарів і надання послуг своїм дочірнім компаніям та філіям у рамках корпорацій (тобто операції між філіями тієї самої МК здійснюються за цінами, які встановлюються самою корпорацією). Тому трансфертні ціни на продукцію МК є однією із найбільш гострих проблем для приймаючих країн;

o значна кількість великих МК мають монопольну владу. Деякі з них за обсягом обороту перевершують окремі країни, а керівники таких фірм нерідко ведуть справи безпосередньо з главами держав. Приймаючим країнам слід усвідомити можливі ускладнення взаємовідносин інвестора з місцевим політичним оточенням.

Міжнародні корпорації можуть здійснювати тиск на уряд приймальної країни і втягнути її в конфронтацію. Вони можуть також підкупити місцевих політиків і фінансувати змову проти представників офіційної влади. Діючи в багатьох країнах, МК мають можливість впливати на всі сфери суспільного життя, а найбільші й наймогутніші - ухилятися від економічного та політичного контролю з боку приймаючих країн.

Та загалом у приймаючих країн не так багато причин обмежувати потік прямих інвестицій порівняно з країною базування: економічні вигоди перекривають політичні небезпеки.

Іноземні прямі інвестиції справляють різний вплив на платіжний баланс приймаючої країни, який суттєво змінюється в часі. Початковий рух капіталу до країни-реципієнта для заснування, скажімо, виробничої філії поліпшує платіжний баланс раз і назавжди. А як тільки підрозділ розпочинає свою діяльність, він може забезпечити тривалі надходження на баланс платежів, використовуючи весь обсяг свого виробництва чи його частину для експорту або заміщення імпорту. Крім того, філія може імпортувати сировину чи інші матеріали для своїх потреб за постійних для платіжного балансу видатків. Репатріація нею прибутків та платежі за іноземні фактори виробництва також впливають на іноземну валюту в країні-реципієнті. До того ж, більший дохід, отриманий філією, може викликати збільшення обсягів імпорту для країни внаслідок граничної схильності до імпортування.

Необхідно акцентувати увагу на тому, що протягом менш тривалого періоду іноземні прямі інвестиції можуть викликати дефіцит платіжного балансу, оскільки виробничі фактори в приймаючій країні недостатньо мобільні. Відтак, економіка не зможе швидко переорієнтуватися з виробництва внутрішніх товарів на виготовлення експортних або імпортозаміщуючих для отримання чистого експортного сальдо (переважання експорту над імпортом), необхідного для відшкодування будь-яких витрат іноземної валюти, пов'язаних з філією.

Зіткнувшись з валютними обмеженнями та тягарем обслуговування боргу, правлячі кола в слаборозвинених країнах-реци-пієнтах дуже чутливі до впливу іноземних прямих вкладень на платіжний баланс. Вони прихильно ставляться до тих інвестиційних проектів, які швидко замінять імпорт або започаткують експорт для отримання валюти з метою фінансування зовнішніх надходжень і платежів за фактори виробництва. Навпаки, проекти іноземних інвестицій, які не є імпортозаощаджувальними та експортоутворювальними, не підтримуються урядовцями, навіть якщо вони сприяють значному економічному зростанню

(рис. 17.3).

Рис. 17.3. Політика приймаючих слаборозвинених країн щодо інвестиційних проектів МК

Тому політика залучення іноземних капіталовкладень багатьох країн, що розвиваються, переслідує максимізацію короткочасних надходжень платіжного балансу, жертвуючи довготривалими вигодами зростання національного доходу та економіки в цілому.

Отже, в ідеалі країна-реципієнт повинна підтримувати рівновагу шляхом проведення відповідної монетарної, фіскальної та валютної політики поряд із заходами стимулювання прямих іноземних інвестицій.