Організація праці менеджера - Скібіцька Л.І. - 1. СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІНСЬКОЇ ПРАЦІ

1.1. Управлінська діяльність як специфічна складова суспільного виробництва.

1.2. Сутність, зміст, предмет, об'єкт та особливості управлінської праці.

1.3. Види та класифікація управлінської діяльності.

1.4. Завдання менеджера в управлінні діяльністю підприємства.

1.5. Ролі менеджера.

1.6. Вимоги до менеджерів.

Базові поняття: управлінська праця (УП), мета УП, об'єкт УП, засоби УП, продукт УП, функціональні аспекти УП (евристична, адміністраторська, операторська функції менеджера), зміст УП, ролі керівника (міжособистісні, інформаційні, ролі пов'язані з прийняттям рішень), класифікація видів діяльності менеджера, кадри управління, розподіл завдань управління між категоріями менеджерів, функції менеджерів (основні, часткові), модель сучасного менеджера (вимоги, передумови).

1.1. Управлінська діяльність як специфічна складова суспільного виробництва

Діяльність - це спосіб існування та розвитку суспільства і людини, всебічний процес перетворення нею оточуючої природної і соціальної реальності (включаючи саму людину) у відповідності з її потребами, цілями та завданнями.

Діяльність людини - це система дій, їх упорядкована сукупність, спрямована на пізнання, трансформацію чи стабілізацію певного об'єкта.

Діяльність охоплює матеріально-практичні, інтелектуальні, духовні операції, зовнішні й внутрішні процеси. Діяльністю є робота думки так само, як і робота рук, процес пізнання так само, як людська поведінка.

Характерні ознаки діяльності:

■ цілеспрямованість;

■ предметність;

■ детермінованість суспільними умовами;

■ розподіл і кооперація функцій;

■ обмін результатами діяльності;

■ спілкування діючих індивідів.

Діяльність має цілеспрямований характер, тобто це активність, спрямована на досягнення поставленої мети. Для неї характерна попередня обгрунтованість. Після того, як мету поставлено, людина аналізує ситуацію, в якій їй доведеться діяти, і обирає способи та засоби її досягнення, визначає послідовність своїх майбутніх дій.

Людині притаманна праця як цілеспрямована діяльність і підприємливість. Її становлення й удосконалення проходило на протязі багатьох тисячоліть разом з розвитком людини і суспільства. Цей процес продовжується і донині.

У процесі діяльності людина (чи група людей) взаємодіє з предметами і засобами праці, а також з оточуючим середовищем для досягнення мети.

Процес трудової діяльності є повторюваною взаємодією працюючих людей зі знаряддями та предметами праці, яка здійснюється у часі та просторі відповідно до технології та умов.

Сім ключових елементів у структурі трудової діяльності:

1. Суб'єкт (індивід), наділений активністю, яку він спрямовує на об'єкт, умови середовища, інших індивідів;

2. Предмет (об'єкт), на який спрямована активність суб'єкта;

3. Мета - передбачуваний, бажаний результат;

4. Засіб (знаряддя) праці - засоби (предмети), які використовує суб'єкт для досягнення поставленої мети;

5. Процес впливу суб'єкта на об'єкт (власне трудова активність людини, яка поєднує засоби і предмети праці, має техніко-організаційний і соціально-економічний аспекти), спосіб дії, технологія діяльності, тобто послідовність способів, методів і прийомів впливу суб'єкта на об'єкт;

6. Оточуюче середовище, умови, в яких відбувається діяльність;

7. Результат - реальний продукт цього впливу, те, що отримує людина у підсумку трудової діяльності, який може співпадати з метою, але може і не співпадати. У першому випадку праця досягла мети, у другому - мета не досягнута, і трудова діяльність може бути продовжена.

Абстрагований від конкретного змісту процес витрачання робочої сили, який свідомо, цілеспрямовано і доцільно поєднує засоби з предметом праці та перетворює його у корисний результат (продукт), тобто сам процес праці є системоутворюючим фактором праці як системи. Без працюючої людини немає суспільного виробництва як функціонуючої системи.

Диференціація сукупної праці суспільства є процесом, який супроводжується появою якісно нових видів трудової діяльності. Систематизувати її форми можна за різними особливостями компонентів праці.

Види праці розрізняють в залежності її від критерію, взятого за основу.

З того часу, як людина почала виробляти предмети споживання, застосовуються різні засоби і способи виробництва. Різними видами конкретної праці здійснюються різні виробничі процеси. З розвитком засобів виробництва і потреб суспільства збільшуються його обсяги і з'являються нові технології. Це приводить до збільшення кількості технологічних процесів у суспільному виробництві та урізноманітнення конкретних видів праці.

Розподіл праці - об'єктивно зумовлений розвитком всіх елементів виробничих сил процес розчленування і спеціалізації суспільного виробництва, який супроводжується виокремленням окремих видів праці, трудових функцій у самостійні сфери діяльності різних груп людей.

Розвиток суспільного розподілу праці проявляється у розвитку професійного розподілу. Якщо розглядати його з точки зору професійної спеціалізації працюючих, то розчленування робіт та їх розподіл відбувається відповідно до таких ознак:

■ технологічної однорідності робіт за змістом;

■ обсягу цих робіт;

■ можливості їх відокремленого виконання.

Професійний розподіл праці означає виділення й відповідну класифікацію працівників за спільністю спеціальних знань і навичок, необхідних для роботи в певних галузях, тобто розглядає людину як фахівця у тій чи іншій сфері трудової діяльності. Як загальна форма суспільного розподілу праці він характеризується місцем і діяльністю працівника у виробництві продукту певного виду.

Розподіл напрямів суспільного виробництва визначається відмінністю у засобах праці і цілеспрямованої діяльності людини у створенні споживчих вартостей. Це зумовлює різні умови, які визначають характер трудової діяльності працівників та її ст, і передбачає наявність у них певного рівня теоретичних знань, досвіду і спеціальних умінь та навичок для виконання конкретної роботи.

Матеріальною основою виокремлення професій є засоби праці і технологічні процеси. Професія розглядається як системний елемент, механізм у технологічному ланцюзі, без якого сама технологія неможлива. Широта і глибина професій, а також ступінь їх диференціації зумовлені рівнем розвитку суспільного виробництва. Оберненою стороною диференціації видів праці є диференціація професійної структури суспільства, яка відображається у появі нових, спеціалізованих на певній трудовій функції груп. Професійне групування - це закріплення конкретних видів праці за певними групами людей, об'єднання їх спільністю знань та навичок.

Загальні ознаки професіоналізму:

■ володіння спеціальними знаннями про цілі, зміст, об'єкти і засоби праці;

■ володіння спеціальними уміннями на підготовчому, виконавському, підсумковому етапах діяльності;

■ оволодіння спеціальними властивостями особистості і характеру, що дозволяють здійснювати процес діяльності й одержувати очікувані результати;

■ мінімальна напруженість і максимальна повторюваність успіху.

Професіоналізм, який розглядається як інтегральна властивість, - це сукупність найбільш стійких особливостей людини-професіонала, що забезпечують певний якісно-кількісний рівень професійної діяльності, характерний для даної людини.

Професіоналізм, як стійка властивість особистості й діяльності, закладається в процесі загальної та професійної освіти.

Професія - спеціалізована діяльність, об'єктивно необхідна для функціонування суспільних систем, яка існує незалежно від суб'єкта, заздалегідь дана, зумовлена процесами розподілу праці й вимогами технології та структури виробництва і суспільства.

В абстрактній формі професія постає як сукупність і специфічна організація предметів, засобів і результатів діяльності, де предметом є область спеціальних завдань і проблем, засобами - відповідні існуючі у культурі знання, уміння, навички, операції, методи тощо, а результатом є не конкретний матеріальний чи духовний продукт, а особлива соціально-економічна функція чи система функцій.

Справляючи фізичний вплив на предмет праці, опосередкований знаряддями праці, людина виявляє розуміння природи речей, які беруть участь у процесі; приступаючи до роботи, людина складає програму своїх дій, під час роботи контролює процес, реагує на відхилення від визначеної програми. Ці логічні дії вона здійснює завдяки діяльності вищої нервової системи, головного мозку. Ця складова трудової діяльності є управлінською.

Таким чином, управління - це невід'ємний компонент праці у її природному розумінні.

Управлінська професійна діяльність - форма практичної діяльності, яка є результатом процесів розподілу і спеціалізації праці у ході суспільного розвитку і диференціації трудової діяльності людини.

Розвиток управління як специфічного виду діяльності, зростання його ролі, постійне розширення мережі органів управління є закономірним проявом суспільно-історичного прогресу. Управління стає все більш складною справою, постійно зростає кількість людей, зайнятих управлінською роботою. Функція управління охоплює всі сфери суспільного життя і опосередковано - сферу індивідуального розвитку людини: професійного, посадового, особистісного.

Професійний характер управлінської діяльності є важливою складовою, яка є основою загальнонаукового розуміння менеджменту.

Менеджмент - інтеграційний процес планування, організації, мотивації та контролю, за допомогою якого професійно підготовлені спеціалісти формують організації всіх галузей економіки та управляють ними шляхом постановки цілей і розробки способів їх досягнення, координуючи діяльність працівників.

Менеджмент - це особливий вид самостійної діяльності у фірмі будь-якого напряму діяльності, що працює в умовах ринкових відносин для забезпечення поставлених цілей при раціональному, економічному використанні матеріальних і трудових ресурсів на основі господарського й економічного механізму ринкових відносин.

Менеджмент - це процес досягнення мети організації зусиллями інших людей. Отже, він має соціальну природу.

Основні ознаки менеджменту як виду управління і як діяльності:

o менеджмент як управлінська діяльність притаманний організаціям, які функціонують у певному ринковому середовищі. Будь-якій організації для досягнення своїх цілей потрібен менеджмент, а він не може існувати поза організацією;

o потреба у менеджменті виникає у зв'язку з необхідністю координації діяльності більшої або меншої кількості людей, які виконують певну роботу. Вихідним моментом менеджменту є людина, її потреби, інтереси, мотиви, цінності, установки. Це відображається як в управлінні внутрішніми процесами діяльності людей, так і процесами поведінки організації у зовнішньому середовищі;

o менеджмент віддає перевагу економічним методам і засобам управління. Найбільш яскравий це відображається у маркетингу - управлінні, в центрі уваги якого є споживач;

o для досягнення цілей організації завжди доводиться використовувати певну кількість обмежених ресурсів (матеріальних, фінансових, людських, інформаційних). Менеджмент і є тим механізмом, який забезпечує ефективне їх використання;

o менеджменту притаманна певна об' єктивність і незалежність як від корисливості власників, так і від авторитарної волі державних чиновників;

o для менеджменту характерна гнучка організація управління, яка здатна швидко перебудовуватися відповідно до умов, які змінюються, організація інноваційного типу;

o менеджменту властивий професіоналізм управління як одна із головних вимог до менеджменту та персоналу. Менеджменту треба вчитися, освоюючи область міждисциплінних знань;

o менеджмент висуває комплекс вимог до особистих властивостей менеджера. Від менеджера вимагають розширювати діяльність і одночасно підтримувати рівновагу, що перетворює управління у командний вид спорту, де кращими гравцями є люди з непересічними здібностями.

Слова "менеджер" і "менеджмент" вживалися в англійській мові ще в минулому столітті. Але лише в другій чверті ХХ-го вони поступово набувають певного значення, відповідно до якого менеджером є людина, яка організує конкретну роботу, керуючись сучасними методами. Менеджери працюють в усіх "ешелонах" управлінського апарату. Це люди, завданнями яких є організація конкретної роботи в рамках визначеної кількості підлеглих їм співробітників. Сучасний менеджмент - це група осіб, що здійснюють в рамках організації підприємницькі управлінські функції.

Менеджмент - специфічний орган функціонуючого комерційного підприємства. Він може діяти тільки через свої власні органи, тобто через керівництво, або менеджмент. Будь-яке підприємство, незалежно від його правової форми, зобов' язане мати управлінський апарат, тому що саме він представляє його у суспільстві.

Визначення поняття "менеджмент" говорить про те, що менеджмент є економічним органом, що функціонує в сучасному індустріальному суспільстві.

Будь-яке рішення, прийняте менеджментом, - це захід економічного характеру. Таким чином, ефективність менеджменту і діяльності менеджерів можна вимірювати лише за допомогою економічних показників. Менеджмент - скоріше практична діяльність, ніж наука чи професія, хоча ним охоплюється як одне, так й інше поняття.

На жаль, в науковій та іншій літературі часто ототожнюють такі поняття, пов' язані з системою і процесами управління, як "управління", "управлінська праця", "управлінська діяльність". При всій різноманітності підходів і визначень під управлінською працею слід розуміти роботою різних категорій працівників, незалежно від рангу, сфери діяльності, тобто це праця, витрачена на виконання організаційних, координаційних та регулюючих дій.

Головний зміст і сутність управлінської праці можна розкрити тільки з урахуванням конкретної сфери її застосування та аналізу і відповідно, її удосконалення має здійснюватися стосовно саме цієї сфери.

Управлінська праця спрямована на організацію і керівництво різними процесами. Принцип дії процесу управління в організації представлений на рис. 1.1.

В трудовій діяльності вищого управлінського керівника та керівника первинної ланки саме функції управління в загальному обсязі робіт складають 65-85 % та 5-15 %. Показники коливаються у бік зменшення чи збільшення залежно від рівня органу, керівника, виконавця, їх компетенції, загальної підготовки. Залежать вони і від інших факторів, а саме від цілей і завдань організації. Таким чином, частка управлінської праці у процесі людської діяльності в кожному конкретному випадку різна і залежить від посади, сфери діяльності, працівника, рівня його компетентності, підготовленості, уміння організувати свою роботу та діяльність очолюваних ним колективів.

Поняття "управлінська діяльність" є більш широким, ніж поняття "управлінська праця", оскільки в управлінській діяльності беруть участь управління, праця, людина і природа; управлінська діяльність є провідною, направляючою серед решти видів діяльності. Вплив здійснюється не на управління, а на процес його здійснення. Таким чином, поняттю "управлінська діяльність" можна дати таке визначення: управлінська діяльність - це вид свідомо здійснюваної людської діяльності, спрямованої на ефективне функціонування здійснюваних робіт (індивідуально чи колективно) з досягнення тих чи інших цілей, вирішення відповідних завдань, виконання функцій.