Стратегічний менеджмент - Осовська Г.В. - 1. Становлення та розвиток теорії стратегічного менеджменту

1. Становлення та розвиток теорії стратегічного менеджменту

Будь-яке рішення, що приймається, повинно в довгостроковій перспективі свідчити про економічну користь підприємства. Те, що дає кращі результати тільки в даний момент часу і в близькому майбутньому, а в віддаленому періоді ставить існування підприємства під загрозу, слід розглядати як помилкове. Таким чином, забезпечення існування підприємства на ринку можна вважати головним завданням стратегічного менеджменту.

Управління підприємством у межах України зорієнтовано нині головним чином на вирішення короткотермінових проблем. Багато підприємств нагадують тимчасові структури, не наділені необхідним запасом інтелектуальної, організаційної, економічної та виробничої "міцності", що дає змогу в разі необхідності провести ефективне оновлення.

Разом з тим швидкі зміни завдань, рішень, пріоритетів, що притаманні економічній діяльності, призводять до поганих господарських результатів, зниження конкурентоспроможності підприємств.

Вирішення цих проблем з теоретичної точки зору відображено в сучасній концепції стратегічного менеджменту.

Однак формуванню сучасної концепції стратегічного менеджменту передувало декілька етапів становлення та розвитку теорій менеджменту (починаючи з кінця XIX століття до теперішнього часу).

Характерною особливістю всіх шкіл менеджменту є їх органічний взаємозв'язок та взаємопроникнення, природне зародження наступних у межах розвитку попередніх шкіл. Кожна з них зробила значний та відчутний внесок у розвиток стратегічного менеджменту.

Існують різні підходи до класифікації концепцій розвитку менеджменту. Зазвичай, у виданнях, присвячених історії менеджменту, теорії управління розміщують у хронологічній послідовності. Таке подання теорій менеджменту дозволяє чітко бачити різницю між напрямками розвитку науки. Нам видається найбільш прийнятним підхід до розгляду теорій менеджменту з точки зору того, чому найбільше (завдання, людина, управлінська діяльність) приділяла увагу та чи інша концепція управління. Слід зауважити, що акцент на якомусь одному з цих явищ був характерним для початкової стадії розвитку вчень про управління, коли закладались основи сучасного уявлення про управління. Пізніше, з поглибленням знань про управління та зі зміною його характеру, дедалі більшого розвитку почав набувати синтетичний підхід, який пов'язував ці та інші явища в єдине органічне ціле.

Управлінські теорії, які були розроблені переважно для одного з перелічених вище явищ (завдання, людина, управлінська діяльність), називаються в теорії управління "одномірними" вченнями про управління. До найбільш помітних вчень цієї групи можна віднести: наукове управління, біхевіористичні вчення та організаційні теорії [10, 32].

Характеризуючи основні школи менеджменту, не будемо детально зупинятися на ранніх теоріях цих шкіл. Щоб краще зрозуміти процес розвитку управлінської думки та ті тенденції, які спостерігаються сьогодні в розвитку теорії менеджменту, подамо їх лише оглядово.

Класична (адміністративна) школа управління, представником якої є Анрі Файоль, вивчала зміст діяльності щодо управління організацією. Метою цієї школи було створення універсальних принципів управління.

Основні положення школи наукового управління полягали в розробці методів підвищення продуктивності праці за рахунок раціоналізації трудових операцій на базі наукової організації праці. Представниками цієї школи були Фредерік Уінслоу Тейлор, Френк та Лілія Гілберти, Генрі Гантт.

Школа людських відносин висувала людський фактор як основний елемент ефективності організації. До науковців, які дотримувались біхевіористичних поглядів, належать Елтон Мейо, Марі Паркер Фоллет.

Метою поведінкової науки було підвищення ефективності організації за рахунок підвищення ефективності її людських ресурсів. Найбільш яскравим представником цієї школи є Дуглас Мак Грегор, який розробив відомі теорії "X" та "У", відповідно з якими виділив два типи управління, що відображали різні погляди на працівника. Згідно з теорією "X", люди за своєю природою ліниві, безвідповідальні і їх слід постійно контролювати. Згідно з теорією "У", люди в своїй основі працелюбні, відповідальні і потребують тільки підтримки та заохочень.

Всі перелічені вище школи відносяться до "одномірних" вчень, які, безумовно, зробили значний внесок у розвиток управлінської науки, однак розглядали управління не як систему з багатьма взаємопов'язаними компонентами. "Одномірні" вчення відносяться до так званого традиційного менеджменту.

Вивчення та аналіз наукової літератури з проблем теорії менеджменту дозволяють виділити положення, які складають основу традиційного менеджменту [53,58].

1. Менеджмент - це управління бізнесом, а бізнес є унікальною та виключною справою сучасного суспільства.

2. "Соціальні зобов'язання менеджменту", тобто справи, які не можуть бути включені в рамки економічних розрахунків, є скоріш перешкодою та обмеженнями, що покладені на менеджмент, аніж його цілями та завданнями. Вони повинні виконуватись поза підприємством та за межами нормального робочого дня менеджера.

3. Основне завдання менеджменту - мобілізація сил організації для вирішення відомих та визначених завдань. Його критеріями є ефективність того, що вже виконується, та адаптація до зовнішніх змін. Підприємництво . та нововведення, крім систематичного дослідження, знаходились поза сферою менеджменту. Фактором, який сприяв виникненню наукового управління, була наявність великих та складних виробничих та торговельних організацій, для яких традиційні системи управління не підходили. Наголос на управлінську сторону менеджменту та майже повне нехтування підприємництвом як однією з функцій менеджменту відбивало реальність, яка була притаманна економіці першої половини XX століття. Це був період високого технологічного та підприємницького розвитку, період, який вимагав скоріше адаптації, ніж нововведень, та здатності робити краще, аніж сміливості робити інакше.

4. Основна увага менеджменту приділялась робітнику фізичної праці - кваліфікованому або малокваліфікованому, - який розглядався і як один з ресурсів, і як один з основних елементів витрат.

5. Менеджмент розглядається незалежно від культурних цінностей та особистих поглядів, подібно до елементарних операцій арифметики, законів фізики або інженерних розрахунків.

6. Менеджмент - це результат, наслідок економічного прогресу. Він з'явився, коли бізнес переріс господаря, який робив все сам. Менеджмент виник перш за все на підприємствах, які з самого початку були великими. В ті ж сфери економіки, де переважали невеликі підприємства, менеджмент прийшов пізніше. Деякі з них дотепер керуються за принципом: господар робить все сам, маючи в кращому випадку лише "помічників".

Звичайно, сформульовані положення узагальнені, але вони відбивають традиційний підхід до менеджменту. Те, що відбувається сьогодні в теорії та практиці менеджменту, можна назвати "тихою управлінською революцією". її початок збігся зі вступом суспільства в інформаційну стадію. На зміну старому, традиційному напряму в менеджменті приходить нове індивідуалістично-інформаційне. Суть нової філософії управління в спеціальній літературі визначається таким чином: акцент робиться на людину, що само реалізується (на відміну від людини економічної та людини соціальної); фірма розглядається як живий організм, що складається з людей, які об'єднані спільними цінностями, як "клан"; фірма повинна постійно оновлюватись в своєму прагненні пристосуватися до зовнішніх факторів, головним з яких є споживач.

Нова філософія управління будується на системно-ситуаційному підході. Головні передумови успіху лежать не всередині, а поза фірмою. Успіх залежить від того, наскільки вдало фірма пристосовується до зовнішнього середовища. Ситуаційний підхід є відповіддю на вплив останнього. Організаційні механізми пристосовуються до виявлення нових проблем та вироблення нових рішень.

"Синтетичні" вчення про управління, які з'явилися в середині XX століття, розглядають управління як багатопланове, комплексне та змінюване явище, що пов'язане багатьма зв'язками з внутрішнім та зовнішнім середовищем організації. Основою для більшості сучасних вчень, у загальному розумінні, є так званий системний підхід до організації, який розглядає її як багатопланове явище, що пов'язує в єдине органічне ціле цілі, ресурси та процеси, які відбуваються в організації та поза нею. Для окремих вчень характерним є наявність наголосу на якийсь ключовий, з точки зору даного вчення, напрямок (цілі, зовнішнє середовище, структури тощо). Однак їх принципова відмінність від "одномірних" вчень полягає в тому, що всі вони виходять з багатомірності організації та управління нею, а також з необхідності врахування в управлінській діяльності впливу та взаємодії багатьох факторів (зовнішніх та внутрішніх), які здійснюють прямий, опосередкований вплив на функціонування організації. Другою особливою відмінністю управлінських вчень даного напрямку є те, що всі вони виходять з наявності так званого системного ефекту, який виражається в тому, що ціле завжди якісно відмінне від простої суми його складових [ 10,37].

Серед "синтетичних" вчень про управління значне місце посідають ситуаційні теорії. Зміст даних теорій полягає втому, що результати одних і тих самих управлінських дій у різних ситуаціях можуть сильно відрізнятися. Тому, здійснюючи всі необхідні управлінські дії, такі, як планування, організація, мотивація або контроль, менеджери повинні виходити з тієї ситуації, в якій вони діють.

При цьому виділяються чотири обов'язкових кроки, які повинен здійснювати менеджер для ефективного управління в кожній конкретній ситуації. По-перше, управління повинно вміти здійснювати аналіз ситуації з точки зору того, які вимоги до організації ставить ситуація, та того, що є характерним для неї. По-друге, має бути обраний відповідний підхід до здійснення управління, який би найбільшою мірою та найкращим чином відповідав вимогам, що висуває до організацій ситуація. По-третє, управління повинно створювати потенціал в організації та необхідну гнучкість для того, щоб можливо було перейти до нового управлінського стилю, який відповідає ситуації. По-четверте, управління має провести відповідні зміни, які дозволятимуть пристосуватися до ситуації.

Ситуаційні теорії, даючи опис того, як пристосовувати організацію до конкретних вимог, як проводити зміни та перестановки найбільш раціонально та безболісно, як створювати та розвивати адаптаційний потенціал, заперечують наявність узагальнюючих, всеохоплюючих принципів побудови та здійснення будь-якого управління. З точки зору цих теорій, управління - це, в першу чергу, мистецтво менеджерів зрозуміти ситуацію, з'ясувати її характеристики та обрати відповідне управління, а вже потім - слідувати науковим рекомендаціям у галузі управління, які носять узагальнюючий та універсальний характер.

Однією з найбільш популярних у 80-ті роки XX століття системних концепцій менеджменту є теорія "7-S", яка була розроблена двома парами дослідників, що працювали з консультаційною фірмою "Мак Кінсі". Першу пару склали Томас Пітер та Роберт Уотерман - автори відомої книги "В пошуках ефективного управління", а другу - Річард Паскаль та Ентоні Атос - автори не менш відомого бестселера "Мистецтво японського управління: посібник для американських керуючих" [10, 39].

Дослідження даних спеціалістів у галузі управління дали їм змогу дійти висновку, що ефективна організація формується на базі семи взаємопов'язаних складових, зміна кожної з яких потребує відповідної зміни інших шести. Оскільки англійською мовою назва всіх цих складових починається з "s", то ця концепція отримала назву "7-S".

Ключовими складовими вданій концепції є:

- Стратегія (stradegy) - плани та напрямки дій, що визначають розподіл ресурсів та фіксують зобов'язання зі здійснення певних дій у часі для досягнення поставлених цілей.

- Структура (Structure) - внутрішня композиція організації, що відображає розподіл організації на підрозділи, ієрархічну субординацію цих підрозділів та розподіл влади між ними.

- Системи (Systems) - процедури та рутинні процеси, що відбуваються в організації.

- Штат (staff) - важливі групи кадрів, які існують в організації, охарактеризовані за віком, статтю, освітою тощо.

- Стиль (style) - спосіб, яким керівники управляють організацією, а також організаційна культура.

- Кваліфікація (skill) - відмінні особливості ключових людей в організації.

- Організаційні цінності (shared values) - розуміння та зміст основних напрямків діяльності, які організація доводить до своїх членів.

Відповідно до даної концепції тільки ті організації можуть ефективно функціонувати та розвиватися, в яких менеджери в змозі утримувати в гармонічному стані систему, що утворюють названі 7 компонентів.

Хоча ситуаційний підхід до управління й проголосив, що немає та не може бути єдиного універсального підходу до управління взагалі, спроби знайти загальні характеристики будь-якого управління ніколи не зупинялись: Ідея єдиного для всіх організацій універсального управління в 50-60-ті роки XX століття наче апріорно припускала, що в основі теоретичної моделі такого управління повинен бути американський тип менеджменту, що не без підстав вважався в той час кращим та зразковим. Однак практика 70-х років XX століття показала: американський тип управління не тільки не є універсальним, але також є далеким від того, щоб вважатися кращим. Особливо наочно це проявилось при порівнянні американського управління з японським.

У1981 році американський професор Уільям Оучі висунув теорію "Z", доповнюючи тим самим ідеї Мак Грегора, які були сформульовані ним у вигляді теорії "X" та теорії "У". Оучі вивчив японський досвід управління та дійшов висновку, що може бути запропонований ефективний тип японського підходу до управління. При цьому, хоча теорію "Z" неможливо віднести до розряду загальних теорій управління, так як вона дає набір характеристик управління, дана теорія знаменувала спробу відмови від ситуаційного підходу на користь створення узагальненого опису управління. Запропонувавши теорію "Z" управління організацією, Оучі спробував сформулювати кращий шлях управління будь-якою організацією.

Вихідним пунктом концепції Оучі є положення про те, що людина - основа будь-якої організації та від неї, в першу чергу, залежить успіх функціонування організації. Оучі сформулював основні положення та правила управління людьми, спираючись на які можливо досягти ефективного управління. Ідеї теорії "Z" у стислому вигляді зводяться до такого [10,40J:

- довгостроковий найм кадрів;

- групове прийняття рішень;

- індивідуальна відповідальність;

- повільна оцінка кадрів та їх помірне просування;

- невизначений, неформальний контроль чіткими та формалізованими методами;

- неспеціалізована кар'єра;

- всебічна турбота про працівників.

Втіленням нового підходу стало стратегічне управління, яке призначене доповнити планування потенціалу фірми розробкою стратегії на основі прогнозів майбутнього стану середовища. Зміна ситуації викликає зміну стратегії.

Нова концепція управління диктує нові установки персоналу, нову управлінську культуру (прагнення до радикальних змін, готовність до ризику, орієнтацію на освоєння нових можливостей тощо).

В умовах ділового світу, який активно змінюється, традиційний механізм "наукового менеджменту" виявляється все менш корисним і навіть непродуктивним. Якщо керівників турбує нестійкість ділового середовища, то вчені зайняті безпосереднім аналізом природи та динаміки непередбачуваних, нестабільних та нестійких систем. Іншими словами, якщо традиційна наука акцентувала свою увагу на аналізі, передбаченні та управлінні, то нова наука переносить свої акценти на хаос та складність.

Першими, хто успішно намагався зробити практичні висновки зі становища, що склалося в сучасних умовах, були японці. Вони раніше за інших почали активно дезінтегрувати великі фірми, скорочувати кількість рівнів управлінської ієрархії в фірмах, прискорювати на цій базі інноваційні процеси та підвищувати ефективність, що сприяло зростанню продуктивності праці та посиленню позицій японських фірм на світовому ринку.

Важливим кроком у розвитку методології сучасного менеджменту є формування "теорії хаосу". Книга Дж.Глика "Хаос: становлення нової науки" [53,60], яка була видана на Заході у 1987 році, значно вплинула на розвиток методології як природних, так і гуманітарних наук, в тому числі й на розвиток теорії менеджменту. Питання вивчення та вирішення проблеми хаосу дуже актуальні для розвитку нашої економіки. Темп, глибина економічної кризи та глобальність змін в суспільстві не мають аналогів у новій історії людства.

В основу теорії хаосу були покладені дослідження вченого-метролога Едварда Лоренса, який виявив, що навіть незначні зміни викликають глибокий вплив та потрясіння у всій системі.

Коли ми розбиваємо проблему на частини, це дещо полегшує управління складними завданнями, але за це ми вимушені платити велику ціну, яка невидима на поверхні. Ми не можемо бачити наслідки наших дій, ми губимо бачення цілого. І, як результат, менеджери стають заручниками тих систем, якими вони мають керувати. Часто вони не розуміють ні динаміки, яка лежить в основі цих систем, ні того, як впливати на цю динаміку для того, щоб реалізувати цілі організації.

Одним з найвидатніших теоретиків сучасності в галузі стратегічного управління є Пітер Друкер. Центром ідей Друкера про управління є вчення про менеджмент як про професійну діяльність та про менеджера як про професію. Найбільш відомим теоретичним положенням, висунутим Друкером, є його концепція управління за цілями. Це виявилось революційним починанням в управлінні, тому що в 50-х роках, коли він висунув цю концепцію, увага менеджерів в основному була сконцентрована на функціях та процесі. Ідея Друкера про те, що управління повинно починатись з розробки цілей, потім переходити до формування функцій, системи взаємодії та процесу, докорінно змінила логіку управління.

Крім того, Друкер висунув ще декілька революційних для того часу ідей. Основні його погляди зводилися до такого:

- виключна роль професійного менеджера в організації;

-управлінська еліта як основа підприємництва та сучасного суспільства;

- ідея самоуправління трудового колективу, відповідно до якої робітники та службовці повинні обирати спеціальний орган, що займатиметься вирішенням соціальних проблем і сприятиме підвищенню їх відповідальності за справи фірми.

Надалі ідея цільового управління була розвинута в працях С.Янга, Дж.Кліланда, В.Кінга, Дж.Моррісея та інших. Кінцеві результати дій при методах цільового управління визначають завчасно, на противагу реактивному управлінню, яке зводиться до реакції на поточні події, та декларування цілей, що не реалізуються на практиці та існують формально.

Цільове управління - це професійний підхід до управління, який дозволяє встановити [17,15]:

- що повинно бути зроблено (після ретельного аналізу - чому це повинно бути зроблено);

-як це має бути зроблено (створюється програма або план досягнення бажаного);

- коли це повинно бути зроблено;

- скільки це буде коштувати;

- які параметри робіт слід вважати задовільними;

- що зроблено для досягнення цілі;

- які та коли повинні бути здійснені коригуючи дії.

Головне призначення цільового управління - досягти результату з найменшими втратами ресурсів, в першу чергу, часу. Іншими словами, цільове управління орієнтовано на кінцевий результат. В цільовому підході ціль та результат - нероздільні. За думкою спеціалістів, які займаються проблемами менеджменту, на практиці виявляється, що ставити ціль завжди легше, ніж управляти роботами з досягнення цілі, постійно враховуючи досягнуті результати.

Узагальнюючи зміни у змісті управлінської діяльності підприємствами, які викликані розвитком внутрішнього та зовнішнього середовища їх життєдіяльності, можна виділити шість положень сучасного менеджменту [53,60].

1. Будь-яке важливе завдання в сучасному суспільстві вирішується в організованих інститутах, що управляються, та за їх допомогою. Комерційна діяльність була першим з таких інститутів, вона стала згодом прототипом менеджменту в результаті історичної випадковості. Новою є та обставина, що організації некомерційного характеру дедалі частіше вдавалися до досвіду "бізнес-менеджменту" для того, щоб навчитися ефективному управлінню. Так, скажімо, лікарня, військові сили, державна адміністрація - всі бажають навчитися "бізнес-менеджменту". Але це не означає, що "бізнес-менеджмент" може бути просто перенесений на інші заклади некомерційного характеру. Навпаки, саме цим закладам важливо зрозуміти, що менеджмент розпочинається з визначення, ранжування цілей. Тому некомерційні організації, наприклад, університет або лікарня, вимагають управління, яке дуже відрізняється від управління, що притаманне комерційним підприємствам. Зміни в управлінні бізнесом все більш уживаються в діяльності інших закладів, включаючи урядові органи, державні структури. Те, що є виключною рисою "бізнес-менеджменту",- вимірювання результатів діяльності прибутком, - для некомерційних організацій не є такою. Некомерційні організації потребують критерію, який зробив би для них те, що прибутковість здатна зробити для бізнесу.

2. Підприємницьке нововведення висувається на перший план, стає центром та ядром сучасного менеджменту. На відміну від XX століття, сучасні нововведення такою ж мірою соціальні, як і технічні. Нововведення дедалі більше засновуються на знаннях будь-якої природи, а не на знаннях тільки однієї науки. Вони (нововведення) більш капіталоємкі, особливо в фазі впровадження нових товарів, технологій та послуг. Менеджмент повинен допомогти існуючим організаціям стати мобільнішими в справі швидкого впровадження виробничих нововведень.

3. Основне завдання менеджменту в розвинутих країнах полягає втому, щоб робити знання більш продуктивними. Сьогодні основним капітальним ресурсом, головним об'єктом витрат розвинутої економіки є працівник, який використовує в процесі своєї праці те, що він отримав від систематичної освіти. Продуктивність праці такого освіченого працівника, очевидно, перш за все припускає новизну та якість.

4. Крім засобів та техніки, загальної мови та концепцій менеджменту фірмам притаманні також культура, система цінностей і переконань. Менеджмент є засобом, за допомогою якого дане суспільство (організація) створює свої власні цінності та переконання. Менеджмент сьогодні повинен формувати цінності, прагнення та традиції окремих осіб, цілих організацій і суспільства, робити їх більш продуктивними. Іншими словами, якщо менеджменту не вдасться мобілізувати специфічну культурну спадщину певної країни та народу, то економічний та соціальний розвиток країн і народів можуть опинитися в кризі. Отож, менеджмент слід розглядати і як точну, і як гуманітарну науку, і як суму результатів, що можливо об'єктивно перевірити та підтвердити, і як суму переконань та досвіду. Менеджмент - основа економічного й соціального розвитку.

5. Індивідуалістично-інформаційний підхід до моделі управління фірмою. Кожна фірма повинна шукати та обирати власну модель управління з врахуванням: розміру фірми; характеру продукції, що випускається; характеру середовища, в якому вона діє. Фірма постійно знаходиться в пошуку своєї моделі управління. Це безперервний процес, тому що змінюється сама фірма та середовище.

Цікавим є висловлення П.Друкера про те, що в світі немає слаборозвинутих країн, є тільки країни, які слабо управляються.

В цілому сучасний менеджмент характеризується наступним: зміною змісту планування; всебічним дослідженням факторів успішної управлінської діяльності; орієнтацією управління залежно від результатів; розвинутою теорією та практикою маркетингу; розробкою ефективних технологій прийняття рішень; широким застосуванням економіко-математичних методів та досягнень інформатики в управлінні на базі персональних ЕОМ, великим розвитком обчислювальних мереж та засобів комунікації; активною участю персоналу в управлінні.

6. Безпосередньо технологічні питання на сьогодні не включаються в сферу компетенції фахівців з організації та управління. Наприклад, те, які добрива слід вносити вданий грунт, вирішує агроном, а спеціаліст з питань організації та управління вказує на те, як робити, а не що робити, - організує процес праці, обліку, контролю, діловодства, дає оцінку економічної ефективності та рекомендації відносно раціонального використання робочої сили та обладнання.

Отож, завдання менеджменту стають дедалі більш складними, охоплюючи не тільки виробництво, розподіл, обмін, фінансування, але й канали та комунікації, через які здійснюються ці процеси, вирішення питань соціального характеру. Все це потребує аналізу конкретної ситуації за всіма прийнятними факторами, оцінки ступеня їх впливу на діяльність організації з метою розробки прийняття та реалізації управлінських рішень. Сучасні менеджери повинні бути дослідниками власних організацій, проектувальниками, котрі створюють пізнавальні процеси, які роблять можливим самоорганізацію, тобто все необхідне для ефективного управління підприємницькою діяльністю, що постійно змінюється та оновлюється.