Основи дидактики - Чайка В.М. - Григорій Ващенко (1878-1967)

Дидактична концепція американського філософа і педагога Дж. Дьюї істотно вплинула на становлення світової педагогіки. Вона основана на прагматизмі, що набув форми інструменталізму. Ця філософія не визнає класичного критерію істини, за яким істина є відповідністю наших думок дійсності, що не залежить від нас. Прагматизм за істинне (дійсне) визнає те, що корисно, відсуває на другий план наукове пізнання, а з ним також істину, не обтяжену характеристикою корисності.

Дж. Дьюї стверджував, що дитина пізнає нове не заради знань, як вважали попередники, а заради діяльності, вона цікавиться саме тим, що може зробити сама. Він вперше поєднав пізнання і діяльність. Крім цього, як прихильник природничо-наукового емпіризму, він визначив місце пізнання і діяльності у розв'язанні повсякденних дитячих проблем. Процес розв'язання, що спирається на метод експерименту, має забезпечувати успішне відкриття учнями нових істин, що відбувається ступенево:

1) відчуття проблеми (утруднення);

2) її виявлення і визначення;

3) пошук можливого розв'язання;

4) виявлення шляхом умовиводів наслідків із імовірного розв'язання;

5) подальші спостереження й експерименти, що дають змогу зробити висновок, у якому міститься позитивне чи негативне судження.

Ці етапи мислення, іноді з деякими модифікаціями, почали називати ступенями і відповідно до них будувати шкільні уроки. Деякі вчителі намагалися застосовувати їх механічно на всіх уроках, не помічаючи, що вони в такий спосіб формалізують процес навчання.

В основі експериментального методу Дж. Дьюї - розвиток індивідуальної ініціативи учня. Він вважав, що педагог повинен допомагати пізнавати тільки те, що спонтанно зацікавило дитину, а не пропонувати вивчати щось інше. Учень має у процесі самостійного дослідження відкривати для себе властивості і закономірності предметів і явищ, а педагог може тільки відповідати на його запитання, якщо такі з'являться. Дж. Дьюї був прихильником думки, що пізнавальної активності, зацікавленості дитини достатньо для повноцінного інтелектуального розвитку та освіти. Навчання слід здійснювати насамперед як трудову та ігрову діяльність, як процес дослідження проблемного середовища, знаходження відповідей на суперечливі питання. Основними умовами успішності навчання, на думку Дж. Дьюї, є: проблематизація змісту навчального матеріалу, навчальна активність учня, зв'язок навчання з життям школяра, грою і працею.

Григорій Ващенко (1878-1967)

Український педагог Г. Ващенко є автором багатьох праць, зокрема "Загальні методи навчання", "Виховний ідеал", "Система навчання", "Засади естетичного виховання" та ін. Він глибоко досліджував одну з ключових загальнопедагогічних проблем - методи навчання на різних етапах освіти (дошкільне виховання, початкова, неповна і повна середня загальноосвітня та вища професійна школа).

Г. Ващенко класифікує методи навчання, спираючись на два істотні елементи, які передбачає техніка навчального процесу: певні логічні способи мислення і певну, організовану переважно учителем систему подразнень або суто технічних засобів навчальної роботи. На його думку, класифікація методів навчання має бути адекватною класифікації методів науки. Це означає, що методи навчання необхідно аналізувати з позицій тих самих процесів мислення, що характеризують відповідні методи науки. Наприклад, група методів, що характеризують інтелектуальні процеси в навчальній роботі (індуктивний, дедуктивний, аналітичний, синтетичний і ін.) фактично збігається (в назвах) з методами наукового дослідження (індукція, дедукція, аналіз, синтез та ін.). Звичайно, ототожнювати наукову і навчальну працю не слід. Водночас не можна заперечувати подібності між ними, тим більше протиставляти їх.

Основне завдання розумового виховання, на думку Г. Ващенка, полягає у розвитку інтелектуальних здібностей молоді: спостережливості, пам'яті, творчої уяви, логічного мислення. Він сформулював вісім принципів навчання, які забезпечують досягнення завдань розумового виховання: наукового навчання; систематичності; виховного навчання; зв'язку навчання з життям; приро-довідповідності; індивідуалізації; активності; наочності. Кожен з них охоплює по кілька правил навчання, які конкретизують принципи, формулюючи конкретні вимоги, наприклад "учи активно!".

Великого значення він надавав зв'язкам логічних операцій: аналізу і синтезу, індукції, дедукції, аналогії - як синтетичним способам розвитку мислення учнів.

Г. Ващенко зазначав, що ефективність застосовуваних методів навчання прямо залежить від міри усвідомлення вчителем і учнями цілей навчання й виховання.