Дидактична модель російського психолога і педагога П. Гальперіна ґрунтується на теорії поетапного формування розумової діяльності. Він вважав, що будь-яка нова розумова дія, наприклад уява, розуміння, мислення, настає після відповідної зовнішньої діяльності. Цей процес відбувається в кілька етапів, що зумовлюють перехід від зовнішньої діяльності до внутрішньої - психологічної: створення орієнтовної основи дії, формування її в матеріальній площині, у площині зовнішньої та внутрішньої мови. Ефективним є тільки таке навчання, яке враховує всі етапи. Воно ґрунтується не на виявленні та розвитку успадкованих здібностей особистості, а на оволодінні нею видами і способами пізнавальної діяльності, які дають змогу особистості стати членом суспільства.
В учнівській діяльності П. Гальперін виокремлював орієнтувальний, виконавчий і контрольний елементи. Орієнтувальний елемент стосується використання учнями об'єктивних умов, необхідних для виконання визначеної діяльності. Виконавчий елемент зводиться до послідовності етапів перетворення об'єкта діяльності, а контрольний - зіставлення результатів діяльності з відповідними зразками, а при виявленні розбіжностей - відповідного коригування орієнтованої і виконавчої складових цієї діяльності. Уся діяльність не є самоціллю, а зумовлена певним мотивом. Коли мета завдання збігається з мотивом, дія стає діяльністю. Інакше кажучи, діяльність - це процес розв'язання завдання, спричинений бажанням досягти мети, що можна забезпечити за допомогою цього процесу. До того ж важливим є етап формування відповідної мотивації в учнів.
П. Гальперін експериментально обґрунтував теорію мовної свідомості, уваги, розробив принципи диференціальної діагностики, розумового розвитку дитини з наступною корекцією як способом подолання педагогічної занедбаності. Адекватним методом дослідження психіки як орієнтовної діяльності він вважав формувальний експеримент.
Василь Сухомлинський (1918-1970)
Українському педагогові В. Сухомлинському вдалося створити ініціативний колектив однодумців, які у своїй діяльності прагнули реалізувати ідеї всебічного виховання дітей. Він є автором праць "Серце віддаю дітям", "Павлиська середня школа", "Народження громадянина", "Сто порад вчителю", "Батьківська педагогіка", а також праць з проблем практичної педагогіки (питання управління школою, професійної майстерності вчителя, проблеми розумового розвитку учнів).
Основою всіх педагогічних завдань В. Сухомлинсь-кого є принцип гуманізму. Він на практиці застосував систему оригінальних методів, прийомів, форм навчання та виховання школярів з метою розвитку їхніх творчих, інтелектуальних та фізичних здібностей (уроки мислення, організація атмосфери постійної творчості, розумна роль оцінки, психолого-педагогічний семінар тощо). Принциповою умовою результативності різних форм впливу на особистість педагог вважав пробудження в дитини "почуття подиву і радості відкриття".
Цінним здобутком В. Сухомлинського є розроблення теорії і методики виховання дітей шестирічного віку, системи навчання читати і писати на основі емоційно-естетичного сприйняття навколишнього світу в умовах активної мисленнєвої діяльності.
В. Сухомлинський розробив цілісну педагогічну систему, в основі якої - реалізація антропологічного підходу, принципу гармонізації гуманістично орієнтованих форм, засобів і методів педагогічної діяльності, її суб'єктного характеру, визнання особистості учня найвищою цінністю в процесі виховання та освіти. Він характеризував освіту та виховання як процеси реалізації органічно властивих дитині успадкованих властивостей, спонтанних реакцій та імпульсів.
2. Процес навчання, його структура і види
2.1. Сутність, функції і структура процесу навчання
2.2. Структура діяльності вчителя
Цілепокладання
Планування
Організація навчальної роботи (навчальних дій)
Стимулювання навчальної активності
Контроль і регулювання
Аналіз результатів