Основи педагогічної техніки - Пихтіна Н.П. - 2. Архітектоніка публічного виступу

А) Вступна частина

Майже в усіх справах найбільш складним є початок.

Жан-Жак Руссо

Науковцями, що займаються вивченням особливостей публічного виступу (М. Станкін, В. Шейнов), встановлено, що перші хвилини взаємодії з аудиторією є найбільш відповідальними і складними як для доповідача, так і для слухачів. Оскільки саме у перші хвилини контакту лектору необхідно, не застосовуючи адміністративних заходів, не підвищуючи голосу, досягти організованості і готовності аудиторії до сприйняття лекції, зосередити увагу слухачів.

Від того, як доповідач розпочне свій виступ, залежить його успіх, зацікавленість аудиторії виступом. Невдалий початок знижує інтерес слухачів до теми, розсіює їх увагу.

У вступі наголошується увага на актуальності теми, її значення для даної аудиторії, формулюється мета виступу, стисло окреслюється історія питання. Важливим психологічним завданням вступу є налаштування слухачів на сприйняття виступу.

У вступі для лектора важливо зрозуміти мотиви присутності слухачів на лекції. Відомо, що слухачі керуються різними мотивами. Одних цікавить тема виступу, вони сподіваються одержати відповіді на питання, що цікавлять їх. Інших зобов'язали бути на лекції. Тому перед доповідачем стоїть складне завдання: йому необхідно завоювати увагу всієї аудиторії і особлива роль у цьому належить першим фразам.

Перші слова лектора.

Досвідчені оратори рекомендують починати з цікавого прикладу, прислів'я чи приказки, крилатого вислову, гумористичного зауваження, влучної цитати.

Мотивує інтерес до виступу, допомагає уважно слухати і розповідь лектора про значні події з власного життя, які є близькими та зрозумілими для даної аудиторії.

Ефективний засіб завоювання уваги слухачів - формулювання запитань до аудиторії. Вони дозволяють оратору залучити слухачів до активної розумової діяльності.

Щоб знайти цікавий, оригінальний початок, необхідно аналізувати багато інформації, творчо її опрацьовувати. Це процес складний, він вимагає від лектора немало зусиль. Наприклад, письменник Ю. Трифонов у статті "Нескінченний початок" розповідає, як важко даються йому найперші фрази його творів: "Початок переробляю і переписую багато разів. Ніколи не вдавалося відразу знайти необхідні фрази. Бродиш ніби навпомацки, із зав'язаними очима, поки раптом не натрапиш на те, що потрібно. Болісний процес. Початкові фрази повинні дати життя творові".

Ставлення лектора до слухачів

Ще одне питання, яке обов'язково підсвідомо хвилюватиме аудиторію слухачів: "Як оратор до нас ставиться? Що він про нас думає?"

Досвід показує, що дуже дратують слухачів "учительські" та "учнівські" нотки у виступі та особистісній позиції лектора. В. Шейнов вважає, якщо люди відчують зневагу чи зверхність або невпевненість з підлабузництвом, лектор не буде мати успіху, виступаючи публічно. Якнайкраща модель стосунків - стосунки поважаючих і цінуючих один одного колег.

Починаючи виступ, лектор обов'язково має дати час аудиторії для її налаштування на сприйняття виступу. Тому спочатку необхідна пауза, достатня принаймні для встановлення повної тиші. Для більшої виразності паузи можна пильно дивитися на людей, які ще не заспокоїлися. Не слід робити зауваження або просити тиші, бо моралізування, як правило, не подобається аудиторії, що може зумовлювати виникнення різноманітних психологічних бар'єрів та суттєво знижувати результативність виступу. Іноді корисно пожартувати, наприклад: "Будь ласка, проходьте вперед. Тут є вільні місця, де Ви можете подрімати так само добре, як і позаду..."

Вступ повинен включати назву виступу і коментування пунктів плану з метою точного визначення змісту промови. Необхідно чітко сформулювати стрижневу ідею виступу. Важливо не затримуватися на вступі, він має бути лаконічним.

Найбільш поширеними та ефективними є наступні прийоми початку лекції:

- цікавий, яскравий початок розмови, що мимовільно привертає увагу слухачів та зацікавлює їх;

- неочікуваний, навіть неординарний початок - умова швидкої та успішної мобілізації слухачів до роботи;

- не прив'язуватись до звичних, традиційних форм і прийомів початку лекції - це не буде сприяти зацікавленню слухачів, приверненню їх уваги;

- відмовитись від авторитарних способів налаштування аудиторії до роботи;

- використовувати, за висловом А. Коні, "зачіплюючи гачки" - випадок з життя, парадоксальне чи інтригуюче повідомлення, неочікуване, навіть безглузде питання, цитата, статистичні дані тощо;

- початок лекції будувати з простих, доступних і зрозумілих для слухачів фраз.

Основна мета лектора на початку виступу - налаштувати слухачів на сприйняття проблеми, підготувати їх до сприйняття змісту лекції.

Б) Основна частина

Произнесённое метко, всё равно что писанное, не вырубливается топором.

Н. В. Гоголь

Через 3-5 хвилин вступна частина виступу поступово переходить в основну. Починати її рекомендують не надто голосно, без патетики, щоб потім, за потреби, додати вербальної експресивності.

В основній частині виступу має бути більше фактів, яскравих прикладів, порівнянь. Важливо при викладі основної частини пам'ятати про співвіднесення об'єкта і фону у змісті лекції (про це йшлося у лекції "Культура і техніка мовлення"). Для ілюстрації важливих положень змісту можуть бути використані не будь-які факти, а лише ті, що відповідають віковим особливостям та інтересам цільової групи, оскільки тільки за таких умов факти здатні впливати на емоційно-почуттєву сферу слухачів, їх мотивацію до активного слухання.

Найбільш ефективним, як підтверджує практика, є спосіб простого викладу фактів з метою ілюстрації ідеї та розкриття проблеми. Існують інші способи, проте найчастіше застосовуються наступні:

o Логічне осмислення предмета.

Факти, які використовує лектор,- систематизовані, пояснюється їх схожість, чи протилежність, чи те й інше. Наприклад: у лекції про роль активності особистості у її життєвих досягненнях лектор може навести приклади про І. Крилова та В. Скотта, які перші свої літературні твори написали після 40-річного віку, тобто здібності цих людей до літератури дали результат лише за умови власної працьовитості та самодисципліни.

o Пояснення.

Пояснюючи сутність факту, лектор розкриває зміст положення, яке він ілюструє факт. Наприклад: для того щоб пояснити будову та принцип дії ртутного барометра, лектор може скористатись фрагментом повісті Є. Жулавського "На срібній планеті" та розповісти, чому не можна користуватись цим приладом на місяці.

o Деталізація.

Спосіб ґрунтується на принципі поділу поняття, яке треба підкріпити чи проілюструвати фактами, на складові частини, аналізі і конкретизації кожної частини. Відповідно до поділу на складові поняття ділиться на складові та аналізується факт. Наприклад: пояснюючи сутність біологічного і соціального в сутності людини, варто підкреслити, що 50 % - це її геном, інші 50 % - набуте внаслідок дії факторів соціального середовища.

o Послідовна конкретизація.

Прийом полягає у поступовому переході від абстрактного до конкретного. З цією метою предмет інформування по черзі включають у різноманітні зв'язки наведених фактів, що забезпечить поступове набуття предметом інформування особистісного змісту. Наприклад: пояснюючи сутність положення, що спортивне та фізичне загартування сприяє всебічному самовдосконаленню особистості, можна навести приклад життя за методикою загартування Порфирія Іванова.

o Комплексна оцінка.

Спосіб, що передбачає високий рівень викладення та пояснення факту. Для цього факт включають у різні системи та аналізують існуючі діалектичні взаємозв'язки і суперечності цього факту з іншими явищами та фактами. Наприклад: розповідаючи про важливість та необхідність занять фізичною культурою, необхідно пояснити шкоду для організму у ситуаціях безконтрольних занять з великими фізичними навантаженнями, без необхідного моніторингу стану здоров'я.

o Визначення тенденцій.

Спосіб передбачає застосування соціально-історичного аналізу фактів, явищ, ідей з метою аналізу їх суті та прогнозування можливостей подальшого розвитку. Наприклад: аналізуючи можливі чинники акселерації, можна зупинитись на висновку, зробленому багато століть тому служителями церкви, про заборону шлюбів між близькими родичами; далі на висновках німецького генетика Нольда про те, чим довшою була віддаль (за місцем народження) між батьками дітей (хлопчиків), народжених в один рік, тим вищий зріст вони мали на момент їх призову на військову службу; висновках про роль кількості і різновидів засобів транспорту на процеси акселерації. Аналіз перелічених фактів надасть підґрунтя для розуміння тенденцій акселерації та прогнозів на її зростання в майбутньому.

Варто знати таку аксіому і використовувати її: факти, що можуть викликати найбільший інтерес у слухачів, доцільно використовувати на початку виступу, оскільки це дозволить оперативно налагодити контакт з аудиторією, підвищить її готовність до сприйняття лекції, підвищить пізнавальний інтерес слухачів.

Логіка викладення змісту основної частини

Потребує чіткої, продуманої структури викладу матеріалу, що ґрунтується на особливостях уваги, сприймання, пам'яті слухачів. Відомо, що об'єм короткочасної пам'яті складає 7+2. В ситуації первинного ознайомлення зі змістом лекції слухач оптимально засвоює 3-4 факти чи ключові питання. Тому лектор, знаючи таку особливість слухачів, має розподілити зміст лекції на 3-4 частини. Потім, якщо це потрібно, кожну частину ділить ще на 3-4 частини. Назва кожної частини та її підпунктів - важлива психотехнічна умова запам'ятання змісту лекції. Такі логічні частини змісту лекції з відповідними назвами простіше презентувати лектору та сприймати слухачам. Для того щоб такі частинки інформації краще сприймались та запам'ятовувались, доцільно ілюструвати відповідною наочністю: опорним сигналом, опорною схемою, малюнком.

Зміст матеріалу, що складає опорний сигнал, не повинен бути занадто об'ємним та детальним. Опорний сигнал складається таким чином, щоб утворився причинно-наслідковий ланцюжок, у якому наступна позиція випливає з попередньої.

Найбільш ефективні сьогодні є мультимедійні презентації. Р. Гандапас рекомендує у використанні таких презентацій дотримуватись наступних порад:

1. Використовувати не більше трьох кольорів на одному слайді.

2. Використовувати не більше трьох шрифтів на одному слайді.

3. Оформляти всі слайди в єдиному стилі.

4. В одному слайді повинно бути не більше 40 слів.

5. Всю інформацію, яку можна відобразити образами або символами, варто відображати образами або символами.

6. Не використовувати шрифтів із зарубками, вони погано сприймаються.

7. Не перенавантажувати виступ слайдами, людина здатна сприйняти за 20 хвилин лише 7 унікальних слайдів.

8. Не дублювати на слайді того, про що говорите. Слайд тільки ілюструє слова або закріплює ключові моменти промови.

9. Якщо виступаєте із слайдами від імені закладу, організації чи компанії, варто, щоб стиль слайдів відображав стиль закладу та був близький за стилем з іншими презентаціями.

10. Показати слайди своїм знайомим чи колегам і запитати, що з їх змісту є незрозумілим або ускладнює сприйняття.

Структура викладу матеріалу основної частини

Може залежати від різних чинників і бути різною та застосовуватись відповідно до ситуації.

Якщо основна частина лекції стосується порад та рекомендацій у проблемній ситуації, то вона може мати декілька способів викладу матеріалу:

o антикульмінаційний - якщо спочатку перераховуються рекомендації, а потім вони пояснюються і коментуються;

o пірамідальний - якщо рекомендації називаються всередині основної частини;

o кульмінаційний - якщо вони називаються в кінці основної частини.

Якщо лектору не вдалося встановити з аудиторією необхідного контакту та зацікавити слухачів, доцільно застосувати антикульмінаційний спосіб викладу змісту основної частини лекції.

Якщо слухачі втомилися, наприклад, батьки після роботи на батьківських зборах слухають лекцію, варто використати пірамідальний спосіб.

Якщо слухачі не втомлені і їх інтерес до теми лекції високий - ефективним буде кульмінаційний спосіб викладу.

Проте в усіх випадках лектору варто враховувати особливості аудиторії: вік, соціальний та професійний статус.

Важливо у виборі теми лекції, її основних питань (змісту), способів викладу матеріалу враховувати психічні особливості слухачів (особливо якщо вони є дітьми підліткового та юнацького віку). Відомо, що з віком вербальні засоби інтенсивніше впливають на стосунки між молоддю та дорослими, суттєво підвищується критичність молодіжної аудиторії, ускладнюються процеси переконування такої аудиторії.

Лектору важливо враховувати особливості перебігу процесів мислення у потенційних слухачів. М. Станкін радить враховувати типологію слухачів відповідно до особливостей мислення та сприйняття інформації, що подається.

Так, представники першої групи є найбільш активними у пізнавальній діяльності: активно співпрацюють з лектором у пошуку шляхів розв'язання проблеми, що розглядається в лекції.

Найбільш чисельною є друга група слухачів, які переважно інертно та пасивно ставляться до пошуку шляхів розв'язання проблеми, що обговорюється на лекції. Ця група потребує постійної мотивації та стимулювання власної пізнавальної активності з боку лектора.

Представники третьої групи не тільки виявляють пізнавальну пасивність та байдужість, для активізації їх до роботи необхідні особливі зусилля лектора, щоб зацікавити (підтримання уваги за допомогою наочності, нетрадиційних форм та засобів викладу матеріалу).

Шість методів викладу змісту лекції

Індуктивний метод - виклад матеріалу від часткового до загального. Доповідач починає виступ з окремого випадку, а потім підводить слухачів до узагальнень і висновків.

Дедуктивний метод - виклад матеріалу від загального до конкретного. Оратор на початку промови висуває якісь положення, а потім роз'яснює їх значення на конкретних прикладах, фактах.

Метод аналогії - зіставлення різних явищ, подій, фактів. Звичайно паралель проводиться між тим, що є добре відомим для слухачів. Це сприяє кращому розумінню змісту лекції, допомагає сприйняттю основних ідей, підсилює емоційний вплив на аудиторію.

Концентричний метод - представлення змісту виступу навколо головної проблеми чи ідеї, що заявлена оратором. Доповідач переходить від загального розгляду центрального питання до конкретного і поглибленого аналізу різних його аспектів.

Східчастий метод - послідовний виклад одного питання за іншим. Розглянувши питання чи яку-небудь проблему, доповідач у лекції більше не повертається до неї.

Історичний метод - виклад матеріалу в хронологічній послідовності, опис і аналіз змін, які відбулися за певний проміжок часу.

Використання доповідачем різних методів викладу матеріалу в межах одного виступу дозволяє зробити структуру головної частини промови оригінальною, нестандартною.

Якими б методами не користувався оратор, його промова повинна бути доказовою, думки переконливими. Особливо ретельно слід продумати поєднання логічних і психологічних аргументів, що впливають на аудиторію. Логічні аргументи звернені до розуму слухачів, психологічні - до їх відчуттів та емоцій.

Місце і роль жартів у структурі публічного виступу

Жарти є ефективним інструментом публічного виступу, оскільки більшість людей цінує добрий жарт. Проте добре жартувати можуть далеко не всі. Якщо жарт лектора під час його виступу сподобався не всім слухачам, жарт може і нашкодити.

При тривалому виступі жарт знімає стомленість слухачів, дає імпульс для подальшої роботи.

Жартом можна відділити одне важливе питання від іншого; вдало вставлений жарт допомагає підкреслити стрижневу ідею. Доречно завершити виступ на гумористичній ноті, оскільки це залишає аудиторію у гарному настрої і створює у слухачів позитивне враження від виступу в цілому. Професійні оратори мають неабиякий запас жартів, постійно його поповнюють та використовують.

Проте необхідно знати міру у застосуванні гумору. Краще жартувати дуже мало, ніж дуже багато, інакше аудиторія оцінить доповідача як легковажну людину.

В. Шейнов радить лекторам, що починають практикувати публічні виступи, керуватися наступними правилами у застосуванні гумору та жартів:

1. Відрепетирувати жарт, переконатися, що добре його запам'ятали.

2. Розповідати жарт із серйозним виразом, щоб контраст між її формою і змістом був союзником того, хто публічно виступає. (Блискучим прикладом незворушного виконання жартів, анекдотів були виступи Юрія Нікуліна.)

3. Зробити невелику паузу перед тим, як вимовляти ключові слова жарту.

4. Доцільно після жарту витримати паузу.

5. Не анонсувати жарт, оскільки загубиться елемент його раптовості та неочікуваності.

6. Не зачитувати жарт, оскільки це суперечить техніці його презентації.

7. Не використовувати неприйнятну термінологію, жаргон і не розповідати сумнівні історії.

8. Не турбуватися, якщо не почуєте сміху. Можливо, слухачі все ж таки отримали задоволення від Вашого жарту, а це і було основною метою.

У викладі основної частини лекції важливо дотримуватись основних принципів - положень, які визначають методику публічного виступу, що забезпечує його результативність, а саме: зв'язок змісту лекції з сучасними соціально-економічними та освітніми тенденціями, основними складовими виховання; принцип активності; індивідуального підходу; наочності; доступності; зворотнього зв'язку.

В) Заключна частина

Правильно вибудуваний висновок сприяє формуванню позитивного враження від виступу в цілому.

У заключній частині має сенс повторити стрижневу ідею і, крім того, знову (коротко) повернутися до тих моментів основної частини, які викликали особливий інтерес слухачів. Закінчити виступ можна рішучою заявою, що підводить підсумок виступу.

Деякі оратори, закінчуючи промову, починають вибачатися перед слухачами за те, що у них не було достатньо часу на підготовку промови, тому їм не вдалося добре виступити; що вони, ймовірно, не повідомили аудиторії нічого нового і цікавого і слухачі марно витратили час. Цього не слід робити.

Погано, якщо оратор закінчує виступ жартом, що не стосується теми виступу. Такий висновок відволікає увагу аудиторії від головних положень виступу.

А. Ф. Коні писав: "Кінець має бути таким, щоб слухачі відчули (і не тільки в тоні лектора), що далі говорити нічого".

На думку В. Шейнова, кінець виступу повинен завершувати його, тобто пов'язати з початком. Доповідачу варто пам'ятати про дію "закону краю", сутність якого полягає у тому, що краще запам'ятовується те, що подається на початку і в кінці виступу. Тому і рекомендується в кінці повторити основну думку промови, узагальнити найважливіші її положення. У висновках підводяться підсумки сказаного, робляться висновки.

Продумуючи висновок, особливо ретельно варто попрацювати над останніми словами виступу. Якщо перші слова оратора повинні привертати увагу слухачів, то останні покликані підсилити ефект виступу.