Педагогіка - Зайченко І.B. - Тема 21. Учнівський колектив і його роль у формуванні особистості

21.1. Поняття колективу і його види

Слово колектив походить від латинського colligo, що в перекладі означає "об'єдную", а латинське collectivus – збирати, об'єднувати. Таким чином, поняття колективу передбачає об'єднання людей, існування між ними певних взаємозв'язків і відносин.

Отже, колектив є однією з форм взаємовідносин між людьми, а колективізм – однією з загальнолюдських моральних цінностей.

Колективні стосунки між людьми мають глибокі історичні корені. З найдавніших часів люди живуть і працюють спільно. Колективні форми праці відомі вже в первісному суспільстві: полювання на тварин, захист родової власності, будівництво житла і т.п. В період рабства й феодалізму виникала потреба зосередження великої кількості людей на будівництво зрошувальних споруд, палаців, храмів, в армії.

З розвитком продуктивних сил трудова діяльність людей стала набувати ще більш виразної кооперативної спрямованості, а при капіталізмі, особливо в кінці XIX - на початку XX століття, з'явилися корпорації, монополії, трести, трансконтинентальні об'єднання.

Багатовікова історія людства доводить, що колективізм не є суперечністю індивідуального розвитку людей. В колективі забезпечується розвиток багатьох людських якостей. В колективі людина черпає знання, набирається мудрості, навичок поведінки в суспільстві, кращих способів праці, формує моральні та естетичні ідеали, розвиває мову тощо.

Ідеї колективного виховання відомі з світової педагогічної практики. Чимало видатних педагогів минулого висловлювало думку про необхідність організації дитячих виховних колективів і здійснювали спроби реалізації її на практиці (Й. Г. Песталоцці, И.Б. Базедов, Х.Г. Зальцман, В. Лай). Й.Г. Песталоцці у створених ним "Закладі для бідних" (Нейгоф, 1774-1780) та притулку для сиріт (М. Станц, 1798-1799) організовував виховання на зразок великого сімейного колективу, в якому панували доброзичливі стосунки і постійна трудова атмосфера.

У філантропінах Й.Базедова і Х.Зальцмана також здійснювалося колективне виховання учнів на засадах навчання і праці

Найвиразнішим представником теорії "трудової школи" і "громадянського виховання" був німецький педагог Георг Кершенштейнер. Сутність цієї теорії полягала в тому, що школа за допомогою організованого виховання повинна забезпечувати "примирення" класових суперечностей. Її метою є не формування всебічно розвиненої особистості, а засобами колективного виховання, колективного впливу послідовне привчання її до старанності, виконання обов'язків, які диктувалися зверху, вироблення звички до безумовної покірності і підпорядкованості авторитету, тобто здійснення, в першу чергу, ідеологічної обробки молодого підростаючого покоління, а це легше робити через масові заходи, колективні форми.

З метою формування "цінних громадян" для буржуазної держави, народні школи повинні були, з одного боку, забезпечувати практично-технічне й теоретично-професійне навчання, а з другого – ознайомлювати учнів з основними обов'язками громадянина та прищеплювати навички їх виконання. Особлива роль відводилася вихованню в дусі шовінізму. Тому й не дивно, що Г. Кершенштейнер велику увагу приділяв різноманітним позашкільним дитячим організаціям і колективам.

Однак, не варто перебільшувати роль і значення колективу у розвитку індивідуальних якостей особистості, як це було в радянській педагогіці. Критики відзначають, що колектив обмежує свободу особистості, не дає можливості розвитку її індивідуальної краси і сприяє прищепленню учням конформізму (від лат. соnformis – подібний, схожий), а також нівелюванню особистих якостей (зменшення відмінностей). Очевидно, в цій критиці є доля істини і, отже, навряд чи варто нею нехтувати.

У свій час ще С.Ф.Русова підмітила цікавий факт: механічна праця учнів продуктивніша в умовах класу, гуртка, колективу за умов спільних зусиль, атмосфери класної дисципліни. Проте, "в спільній праці страшенно у інформується якість праці і час її виконання. Це є ґрунтовна риса всякої колективної роботи, яка часто веде громадянство до консерватизму або обскурантизму. Проти цього один засіб боротьби - виховання твердих, міцних характерів" [Русова С.Ф. Нова школа соціального виховання. - Катеринослав - Лейпциг, 1924.-С. 50]

Що ж стосується творчої праці, то "вона найкраще проводиться індивідуально, на самоті, коли дитина краще може сконцентрувати свої думки, дати вільний вираз своїм творчим змаганням" [Там же. - С. 51]. Отже, якщо ми дійсно прагнемо виховати всебічно й гармонійно розвинену особистість, то, в першу чергу, повинні пам'ятати висновок К.Д. Ушинського: "Якщо педагогіка хоче виховати людину в усіх відношеннях, то вона повинна перше пізнати її також в усіх відношеннях" [409. - Т.1. 199]. г

Таким чином, мова йде про те, що в центрі уваги повинна перебувати дитина з її природними здібностями, задатками, нахилами, талантами, потребами, а отже, виховання повинно мати цілком індивідуальний характер; його засоби, методи, форми, мусять відповідати природним індивідуальним фізичним і духовним можливостям кожної окремо взятої дитини. При цьому колектив відіграє лише роль засобу виховання, а не мети, як це було в системі виховання колишнього СРСР. Крім того, колектив, як об'єднання людей, не позбавлений таких негативних явищ, як групівщина, клановість, нездоровий індивідуалізм окремих його членів, конкуренції тощо. Тому виховуючи підростаюче покоління в колективі, через колектив, засобами колективу, ми чітко повинні знати його роль, місце, значення, можливості, позитивні моменти і недоліки, взявши на озброєння, звичайно все те цінне й корисне, що може дати колектив для виховання особистості дитини.