Педагогіка - Зайченко І.B. - 22.1. Вплив атмосфери сімейного життя на процес і результат виховання особистості

22.1. Вплив атмосфери сімейного життя на процес і результат виховання особистості

В сім'ї закладаються основи формування особистості. Сім'я пов'язана кровними і родинними відносинами, поєднуючи подружжя, дітей і батьків, об'єднує одночасно два, три, а інколи й чотири поко­ління: батько й мати, бабуся й дідусь, онуки й правнуки. Шлюб двох людей ще не є сім'я. У відтворенні людського роду, в дітонародженні і вихованні полягають основні функції сім'ї.

У сім'ях усіх станів проявлялась велика турбота про виховання дітей. Б народі вона найчастіше будувалась за принципом "роби як я", тобто в основу сімейного виховання був покладений авторитет бать­ків, їх діла і вчинки, сімейні традиції. Зразком був батько, глава сімей­ства. Його приклад, як правило, наслідували хлопчики, дівчатка най­частіше навчалися в матері.

Оскільки селянські сім'ї нерідко переслідувало всіляке горе — пожежі, голод, хвороба і передчасна старість — діти втрачали батьків, залишалися сиротами. Тоді виховання дітей здійснювалось всім "ми­ром", общиною, а інколи й зовсім сторонніми людьми, яким віддавали сиріт в учні. При цьому чітко виявлялася народна педагогіка з усіма традиційними правилами і уявленнями про добро і зло, допустиме й заборонене.

У дворянських і заможних сім'ях вихованням займалися годува­льниці й няні. Вони прищеплювали любов до рідного краю, рідної природи, рідної мови; виховували "народний дух", передавали разом з народними піснями і казками народні уявлення про природу і справе­дливість, про честь і гідність. Підростаючих дітей передавали на виховання французьким гувернерам і гувернанткам, німецьким бон­нам, які навчали правилам гарної поведінки, світським манерам. Деякі сучасні автори вважають, що в явищі гувернантства закладений глибокий позитивний зміст: нотації і моральні повчання читає чужа людина, яку за систематичні зауваження можна й не любити, над якою можна й пожартувати. Батьки-дворяни виявляли своїм дітям ласку, позитивні емоції, тому діти згадують про них із захопленням і глибо­кою повагою.

Взагалі ж, концепція сімейної педагогіки, тобто наукові основи і основні напрями, як правило, в різні історичні періоди при різних суспільних устроях зовні залишалися незмінними. Вони передбачали загальнолюдські цінності: боротьбу добра зі злом і його перемогу над останнім, чесність і честь, гідність і любов до людей, працелюбство і вміння бути вдячним.

Перші вимоги до особистості людини і її поведінки, як резуль­тат сімейного виховання, ми знаходимо вже в біблійних заповідях: не убий, не вкради, будь шанобливим до старших і т.д.

Концепцію сімейної педагогіки зустрічаємо в різноманітних словесних викладах. Але сутність її завжди була одна й та ж: ство­рення системи виховання, яка забезпечувала б всебічний і гармо­нійний розвиток особистості. Тільки таке сімейне виховання може принести щастя дитині.

Бережливе ставлення до дітей, до особистості дитини, відпові­дальність батьків утверджувалися євангельськими положеннями про те, що в перші сім років життя дітей за їх гріхи відповідають батьки.

На рубежі XIX — XX ст. модель традиційної патріархальної сім'ї значно змінилася. Соціальні й політичні колізії обумовили супе­речності в середині самої сім'ї, коли члени однієї сім'ї виявлялися в різних ідейних таборах, дотримуючись різних політичних поглядів і різної моралі. Значно знизився престиж глави сімейства, батька.

Після 1917 р. в Росії й Україні виховання дітей було оголошено справою держави, і сім'я ще більше втратила своє значення у вихо­ванні дітей. Щойно народжену дитину батьки віддавали в ясла, потім — в дитячий садок, за тим — у школу з продовженим днем або в школу-інтернат. Таким чином дитина виростала, переходячи з одного навчального закладу до іншого. її вільний час був розподілений між музичною чи спортивною школами, станцією юного техніка чи юного натураліста і т.д. Навіть літні канікули проходили далеко від сім'ї, під педагогічним керівництвом вихователів і піонервожатих в трудових і піонерських таборах, в туристичних походах і екскурсійних поїздках. В результаті те, що вважалось соціальним досягненням — обернулося значним послабленням сімейного виховання і зниженням рівня впливу батьків на дітей. За батьками залишилася, і то лише частково, турбота про харчування дітей, про їх одяг, фізичне здоров'я.

Однак, саме батьки — найперші вихователі — мають найбіль­ший, найсильніший вплив на своїх дітей. Ще Ж.-Ж. Руссо відзначав, що кожний наступний вихователь виявляє на дитину менший вплив, ніж попередній. Батьки є тими попередніми по відношенню до остан­ніх: вихователя дитсадка, учителя початкових класів і вчителів-предметників, — яким самою природою надано перевагу. З перших днів народження, коли дитина ще безпомічна і потребує елементарно­го догляду, вона засвоює батьківські інтонації, сприймає емоційну атмосферу сім'ї, навчається слухати й чути, відгукується на ласку, цінує красу. Не знімається відповідальність за виховання і не знижу­ється потреба в сімейному вихованні і в наступні (юнацькі, підліткові) роки, роки змужніння. Тому забезпечення ефективності сімейного виховання, його змістового й організаційного аспектів є вічною і надзвичайно відповідальною проблемою людства.

Метою сімейного виховання є формування таких рис і якостей особистості, які допоможуть гідно подолати життєві труднощі, пере­шкоди й негаразди. Розвиток інтелекту і творчих здібностей, пізнава­льних сил і початкового досвіду трудової діяльності, морального та естетичного формування, емоційної культури і фізичного здоров'я дітей — все це залежить від сім'ї, від батьків і все це є завданнями сімейного виховання.

Виховання — це такий процес взаємодії батьків і дітей, який не­одмінно приносить задоволення як одним, так і іншим.

Батьки — професія педагогічна. Для ефективного сімейного ви­ховання необхідно формувати у самих батьків педагогічно обґрунтовану цілеспрямованість на спілкування з власними дітьми. Батьків потрібно вчити здоровому образу життя, оскільки однією з найважли­віших турбот батьків є турбота про здоров'я дітей. В сучасних умовах діти потребують виховання розумної практичності, ділового розраху­нку, чесного підприємництва. Але спочатку всім цим повинні оволоді­ти батьки.

Сімейне виховання розпочинається з любові до дитини. Педаго­гічно доцільна батьківська любов — це любов до дитини в ім'я її майбутнього, на відміну від любові в ім'я задоволення власних швид­коплинних батьківських почуттів, бажання батьків "купити" дитячу любов і прихильність, "сюсюкання", задарювання, часом щедрим субсидуванням "на морозиво", "на пепсі", "гумки". Сліпа, нерозумна любов деформує у свідомості дітей систему цінностей, породжує утриманство. У дітей формується зневага до праці, не розвивається почуття вдячності, безкорисної любові до батьків та інших родичів.

Виховний процес у сім'ї не має меж, початку чи кінця. Батьки для дітей — це життєвий ідеал, нічим не захищений від пильного дитячого ока. В сім'ї координуються зусилля всіх учасників виховно­го процесу: школи, вчителів, друзів. Сім'я створює для дитини ту модель життя, в яку вона залучається. Існує багато гарних сімей, які усвідомлюють це високе батьківське покликання. Вплив батьків на власних дітей повинен забезпечувати їхню фізичну досконалість і моральну чистоту. Кожна дитина мимовільно й не усвідомлено повто­рює своїх батьків, наслідує татуся і маму, бабусю й дідуся. Саме діти відображають соціальне середовища, в якому живе сім'я.

Сімейне виховання — це педагогіка буднів, педагогіка кожного дня, яка в повсякденному житті здійснює велике таїнство — форму­вання особистості людини. Сімейна педагогіка потребує філософсько­го осмислення закономірностей образу життя в сім'ї, стилю спілку­вання й умов життя. В сучасних умовах необхідні глибокі Й фундаментальні дослідження з проблем сімейного виховання, якими займаються Центри сім'ї і дитинства, Інститут педагогіки АПН Украї­ни, Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України, педагогічні університети й інститути та ін. Складена національна програма "Діти України", яка спрямована на пріоритетне вирішення проблем дитинства: внесені і затверджені Верховною радою України зміни і доповнення до "Кодексу про шлюб та сім'ю України", прийня­то Верховною Радою України Закон "Про Державну допомогу сім'ям з дітьми" (23.12.1993) та ін. Досліджується проблема сімейного вихо­вання з урахуванням релігійних традицій; передбачається обґрунтування принципів використання народної педагогіки в сімейному вихованні. У цьому зв'язку заслуговує на увагу творчість академіка М.Г.Стельмаховича.