Цивільна оборона та цивільний захист - Стеблюк М.І. - Лісові й торфові пожежі

Лісові й торфові пожежі завдають великих збитків державі, а при поганій організації боротьби з ними може постраждати і населення, яке проживає в зоні їх поширення.

Ліси і торфовища займають понад 10 млн. га території України, тому лісові й торфові пожежі є найбільш поширеними. 31 % лісів розташовано в північному регіоні, 17 — у східному, 10 — у південному, 8 — в південно-західному і 32 % — в західному регіоні.

Лісові пожежі виникають у результаті дії світлового випромінювання ядерного вибуху або при застосуванні звичайних засобів ураження і спеціальних запалювальних засобів у бомбах і снарядах, у мирний час від необережного поводження з вогнем, рідше — запалювання від блискавки і ще рідше — самозаймання сіна і торфу.

Лісовий фонд України майже на 50 % складається з хвойних лісів, з яких 60 % займають молодники. Залісненням на сотнях тисяч гектарів створені соснові насадження, які досягли віку 15—30 років, а це критичний період у пожежному плані.

У більшості регіонів України ліси неспроможні витримати зростаючий потік відпочиваючих, тому що їх площа значно менша від науково обґрунтованих норм. Це явище найхарактерніше для пожежонебезпечних Криму, Луганської, Донецької, Полтавської, Херсонської і Миколаївської областей.

Північний та східний регіони України, де щорічно буває в середньому відповідно 37 і 40 % усіх лісових пожеж, є найбільш пожежонебезпечними.

У цілому по Україні в середньому на рік буває близько 3,5 тис. лісових пожеж, які знищують більше 5 тис. гектарів лісу.

Так, наприклад, у 1999 р. виникло 6070 лісових пожеж, які знищили 5532 га лісів. Найбільше їх було в Луганській, Донецькій, Харківській і Дніпропетровській областях.

Залежно від того, в яких елементах лісу поширюється вогонь, лісові пожежі поділяються на низові, верхові, ґрунтові, а за швидкістю поширення і висотою полум'я — на слабкі, середні й сильні.

Вид і силу лісової пожежі можна визначити за ознаками, наведеними в табл. 8.

Лісові низові пожежі розвиваються в результаті згорання хвойного підліску, живого надґрунтового покриву (мохів, лишайників, трав'янистих рослин, кущів) і мертвого надґрунтового покриву, або підстилки (опалого листя, хвої, кори, сушняку, гнилих пеньків), тобто рослин і рослинних решток, розміщених безпосередньо на ґрунті або на невеликій висоті — 1,5—2,0 м. Швидкість поширення таких пожеж невелика — 100—200 м/год, а при сильному вітрі — до 1 км/год. Низові пожежі бувають швидкі й суцільні.

Швидкі пожежі характеризуються тим, що кромка полум'я швидко рухається, дим світло-сірого кольору. Згорають надґрунтовий покрив, опале листя, підлісок. Швидкість вогню досягає кілька сотень метрів, інколи кількох кілометрів за годину. Просування таких пожеж проходить нерівномірно. Швидкі пожежі характерні для весни, коли на ґрунті підсохне лише тонкий шар дрібного матеріалу, який може горіти.

Суцільні пожежі повністю спалюють надґрунтовий покрив, висота полум'я вища, ніж у швидких, і досягає 2 м, але швидкість вогню невелика — не перевищує кількох сотень метрів за годину. Під час цих пожеж тривалий час можуть горіти підстилка, сушняк і гнилі пеньки, це в основному безполуменеве горіння з великою кількістю диму. Суцільні низові пожежі виникають, як правило, влітку, коли просохнуть сушняк і підстилка. Вони розвиваються переважно з щільним моховим покриттям, у черничниках, у сосняках і брусничниках, світлохвойних лісах, на підвищених сухих місцях.

Таблиця 8. Прикмети лісових пожеж за видом димової хмари і конвекційної колонки

Лісові верхові пожежі характеризуються тим, що згорає не тільки надґрунтовий покрив, а й полог деревостою. Вони розвиваються з низових пожеж, але можуть бути і так звані вершинні пожежі, коли згорають лише крони дерев. Такі пожежі короткочасні. Верхова пожежа без супутньої низової пожежі довго не триває.

Верхові пожежі, як і низові, поділяються на швидкі й суцільні. При швидких верхових пожежах вогонь поширюється стрибками зі швидкістю 0,2—0,6 км/год, а при сильному повітрі — до 5—25 км/год., дим темного кольору.

Суцільні верхові пожежі характерні тим, що вогонь рухається суцільною стіною від надґрунтового покриву до крон дерев. Дим при такій пожежі темно-сірого кольору. Розрізняють три види верхових пожеж: власне верхові, повальні й стовбурові. У разі власне верхових згорають тільки крони дерев, повальних — усі яруси фітоценозу, стовбурових — окремі сухостійні стовбури і дупла дерев, що ростуть.

Під час верхових пожеж виділяється велика кількість теплоти, висота полум'я досягає 100 і більше метрів. Великі верхові пожежі супроводжуються інтенсивним перекиданням полум'я на значні відстані (інколи до кількох кілометрів) з утворенням завихрень.

У гірських районах на розвиток і поширення пожеж впливають загальне розчленування, роздроблення території, мікрокліматичні особливості, розподіл рослинності й крутизна схилів.

Рух пожежі вверх по схилу відбувається швидше, ніж вниз, коли потоки нагрітого повітря не потрапляють на горючий матеріал.

Поширюються пожежі в горах трьома шляхами: через гребінь, через ущелини і вгору по долині водотоку.

Торфові (ґрунтові або підземні) пожежі виникають частіше наприкінці літа, як продовження низових або верхових лісових пожеж. Заглиблення низової пожежі починається біля стовбурів дерев, потім поширюється у боки зі швидкістю від кількох сантиметрів до кількох метрів на добу. Дерева при цьому повністю гинуть внаслідок оголення і обгорання коріння.

Такі пожежі можуть виникати на ділянках з торф'янистими ґрунтами і ділянках із шаром підстилки 20 см і більше.

Торфові пожежі можуть виникати незалежно від лісових: у районах торфорозробок і торф'яних боліт. Горіння проникає у більш глибокі шари торфу і цьому сприяє наявність у ґрунті коріння.

Вогню на поверхні ґрунту при підземних пожежах немає, лише інколи він пробивається з-під землі, але скоро зникає, виділяється тільки дим, який стелиться. На такі пожежі не впливають ні вітер, ні добові зміни погоди. Вони можуть тягнутися місяцями і в дощ, і в сніг.

Торф містить до 25 % бітумів. Під час пожежі вони зосереджуються біля поверхні, що горить, і при її охолодженні водою цементують частинки вугілля. Як наслідок, виникає водонепроникний шар, під яким залишається тління, що можливе при невисокому вмісті кисню в повітрі. Це явище утруднює гасіння торфових пожеж, оскільки вода не може проникнути до осередку пожежі.

Небезпека торфових пожеж у тому, що в процесі горіння утворюються порожнини (часто з жаром) у вигорілому торфі, в які можуть провалюватися люди, тварини і техніка.

Польові (степові) пожежі виникають на відкритій території при наявності сухої трави і достиглих сільськогосподарських культур. У суху, жарку і вітряну погоду вони поширюються за вітром з швидкістю 25—30 км/год., а в гірській місцевості — до 50 км/год. Швидкість поширення пожежі в зернових культурах у 2—3 рази менша швидкості степової пожежі. Степова пожежа, за сприятливих умов її розвитку, поширюється швидко і має вигляд кромки горіння.

Фронт вогню переміщується з найбільшою швидкістю в напрямку вітру і з меншою — у боки проти вітру. При завихреннях іскри і вогонь можуть перекидатися на 100—150 м.

У населених пунктах пожежі виникають при порушенні правил поводження з вогнем, через несправності електромережі, опалюваних систем, від вогню лісових, торфових і польових пожеж. Особливо пожежонебезпечиими є населені пункти з дерев'яними будинками, зведеними з порушеннями вимог пожежної безпеки, з яких основна — недостатні відстані між будівлями з легкозаймистих конструкцій. Швидкість поширення пожежі в населених пунктах залежить від вогнестійкості будівель і споруд, щільності забудови, зберігання між будинками і спорудами легкозаймистих матеріалів (сіно, солома, дрова), характеру місцевості й умов погоди (швидкість вітру, опади, температура повітря).

Пожежі у житлових будинках супроводжуються значними матеріальними і людськими втратами. Серед матеріалів, які є в житлових будинках, найбільш пожежонебезпечиими є текстильні та паперові вироби, меблі та інші речі, виготовлені з легкозаймистих матеріалів. За чисельністю людських жертв домашні пожежі займають одне з перших місць.

При пожежах у житлових та громадських будівлях дим і токсичні гази часто більш небезпечні для людей, ніж полум'я. Багато пластмас, які використовують в інтер'єрах, при горінні виділяють летальні дози окису вуглецю, деякі — ціаніди і хлористий водень. Фактично всі полімери, в яких є вуглець, як природні, так і синтетичні, при горінні виділяють отруйний дим. Вовна при горінні виділяє більше ціанідів, ніж полі уретан, оскільки містить більше азоту, але вона важче загорається і повільніше горить, ніж поліуретан, і через це безпечніша в пожежному відношенні.

Пожежі в населених пунктах і на території розміщення господарських будівель об'єктів часто є наслідком руйнувань та пошкоджень інженерних і технологічних систем, споруд виробничого й технологічного обладнання, електромережі й машин, які перебувають під напругою, печей і опалюваних систем, місткостей з легкоза-палю вальни ми речовинами.

За ступенем вогнетривкості будівлі й споруди поділяються на п'ять видів. Вогнетривкість — це здатність конструкції чинити опір впливу вогню до обвалювання, обрушування, утворення наскрізних тріщин і виникнення температури понад 140 °С на стороні, що не горить, яка є межею вогнетривкості й вимірюється у годинах.

До першого і другого ступенів вогнетривкості належать будівлі й споруди, основні конструкції яких виконані з матеріалів, що не горять.

До третього ступеня вогнетривкості відносять будівлі з цегляними стінами та дерев'яними обштукатуреними перекриттями.

Четвертий і п'ятий ступені вогнетривкості — дерев'яні будівлі (четвертий ступінь відрізняється обштукатуреними стінами).

У будівлі І, II. III ступенів вогнетривкості вогонь може поширюватись через віконні й дверні прорізи, різні за призначенням отвори у стінах, перекриттях, дерев'яні підлоги і порожнини у важкозаймистих перекриттях, шахти сходових кліток і ліфтів, вентиляційні канали і покрівлі. Небезпечне поширення вогню внутрішніми порожнинами дерев'яних перекриттів і перегородок у будівлях III ступеня вогнетривкості з цегляними стінами.

Будівлі четвертого і п'ятого ступеня вогнетривкості через 30—40 хв. охоплюються вогнем, якщо не почати гасити одразу після виникнення пожежі.

Особливо впливає на поширення пожежі щільність забудови (табл. 9).

Таблиця 9. Імовірність поширення пожежі залежно віл відсталі між будівлями

Зі зменшенням щільності забудови зменшується можливість поширення пожеж від однієї будівлі до іншої.

На поширення пожеж у населених пунктах впливає також рельєф місцевості.

Перешкодами для поширення вогню є водоймища, зелені насадження. Дощ, туман і сніг ослаблюють дію світлового і теплового випромінювання.

Щоб обмежити поширення пожеж у населених пунктах, звести їх до мінімуму, на територіях господарських комплексів необхідно завчасно вжити відповідних пожежно-профілактичних заходів. За призначенням вони поділяються на три групи:

1) пожежно-профілактичні заходи, які зменшують імовірність виникнення пожеж. Це вогнезахисне обмазування, заміна горючих покрівель на негорючі, просочування дерев'яних конструкцій для підвищення їх вогнетривкості, застосування при будівництві вогнетривких конструкцій і матеріалів та ін.;

2) пожежно-профілактичні заходи, які запобігають загоранню і пожежам від вторинних причин: електромереж, газопроводів, побутових електроприладів;

3) пожежно-профілактичні заходи, які забезпечують успішну роботу підрозділів протипожежної служби і формувань цивільного захисту в осередку ураження. Сюди належать організація і влаштування необхідних розривів між будівлями і спорудами, водойм, під'їздів до них та ін.

Організація пожежно-профілактичних заходів покладена на місцеві органи влади, керівників і власників об'єктів.

Населенню треба дотримуватись правил і норм пожежної безпеки під час експлуатації електроприладів, освітленні і використанні газу. Необхідно передбачити швидке відключення окремих ділянок електромережі й газопроводів за сигналами цивільного захисту.

Важливими заходами у боротьбі з пожежами є забезпечення водою населених пунктів і об'єктів виробництва. У населених пунктах влаштовують водойми з під'їздами до них і майданчиками для пожежних машин для забору води. Якщо поблизу населеного пункту або об'єкта є річка або озеро, на березі потрібно обладнати пірс для встановлення пожежної машини і забору води.

У пожежонебезпечний період необхідно очистити територію населених пунктів і об'єктів від горючих матеріалів, пофарбувати у білий колір вікна, повісити білі штори, вкрити вогнезахисними сумішами дерев'яні конструкції горищ, обшиті шалівкою дерев'яні будівлі та інші елементи будівель. Як вогнезахисні покриття можна застосовувати вапняно-сольові, суперфосфатні й глиняні обмазки.

Вапняно-сольова обмазка складається із 62 % гашеного вапна, 6 % кухонної солі і 32 % води. Суперфосфатна обмазка складається з 65 % суперфосфату і 35 % води. Обмазку наносять на поверхні, які потрібно захистити двома шарами, загальна товщина захисного шару має бути 2,5 мм. На 1 м поверхні потрібно приблизно 2 кг обмазки.

У період безпосередньої загрози пожежі в будівлях мають бути зняті й прибрані у безпечні місця тюлеві занавіски, гардини, скатерті, ковдри — матеріали, які швидко загоряються від світлового і теплового випромінювання через вікна.

Пожежне обладнання і первинні засоби гасіння (вогнегасники, внутрішні пожежні крани з рукавами, ванни, бочки з водою, ящики з піском) необхідно тримати справними. Під'їзд і підхід до джерел протипожежного водозабезпечення, кришки колодязів пожежних гідрантів мають бути очищеними від сміття і снігу, вказане місце їх знаходження.

Всі ці заходи зменшать можливість виникнення пожеж та забезпечать своєчасну ліквідацію їх у населених пунктах.

Для боротьби з пожежами в лісогосподарських організаціях і відомствах щорічно складають прогноз пожежної обстановки на весняно-літній і осінній періоди. Ці дані систематично уточнюють і доповнюють. На основі цього прогнозу розробляють протипожежні заходи захисту лісів і торф'яників.

Початковими даними для такого прогнозу є дані про наявність горючих матеріалів, їх властивості, метеорологічні умови і характер місцевості. Оцінку погоди і місцевості щодо їх впливу на пожежну обстановку складають за даними метеообстежень, лісовими картами і спеціальними описами.

Зовнішні ознаки високого ступеня пожежної небезпеки такі: велика кількість майже сухої рослинності, інтенсивний листопад, підвищена ламкість хвої і гілок. На інтенсивність поширення пожеж у засушливий період впливають вологість повітря і швидкість вітру. Поряд із прогнозуванням у пожежонебезпечний період ведуть безперервне пожежне спостереження.

На основі даних прогнозу проводять пожежно-профілактичні заходи, спрямовані на повне або часткове усунення причин виникнення і розвитку пожеж, а також на створення умов, необхідних для успішної їх ліквідації і проведення рятувальних робіт. Основними з них є такі.

1. Створення протипожежних бар'єрів у найбільш небезпечних ділянках лісу, смуг по його межах (шириною до 4 м), насадження на узліссі дерев листяних порід шириною 25—50 м.

2. У місцях, де є небезпека торфових (ґрунтових) пожеж, улаштування захисних канав глибиною до мінерального шару або на 0,5 м нижче рівня ґрунтових вод і шириною дна до 1 м.

3. Підготовка природних водойм, заглиблення або створення загат, майданчиків для пожежних насосів, прокладання шляхів до них.

4. Санітарна рубка, прибирання сушняку, бурелому тощо.

5. Наземне і повітряне патрулювання (контроль) лісових масивів.

6. Заглиблення у землю або обвалування місткостей з горючими рідинами, віднесення на безпечну відстань тимчасових складів, розміщення бензовозів, бензозаправників окремо від іншої техніки і, як правило, в укриттях.

7. Оснащення об'єктів сучасною високоефективною технікою, обладнанням, інвентарем і пристосування іншої техніки для гасіння пожеж, утримання їх у постійній готовності, навчання протипожежних формувань і всього населення заходам боротьби з пожежами.

8. Підвищення відповідальності посадових осіб і всього населення за порушення правил пожежної безпеки на об'єктах; проведення роз'яснювальної роботи про дотримання правил пожежної безпеки, організація лекцій, бесід, доповідей, виставок, екскурсій тощо.

Систематичне дотримання цих заходів дасть змогу максимально запобігти виникненню і поширенню пожеж, підвищити протипожежну безпеку об'єктів.

Профілактичні заходи поділяються на два види: запобігання виникненню осередків горіння у лісі (запобіжні заходи) і обмеження поширення вогню по площі та захист цінних ділянок лісу від проникнення в них вогню (обмежувальні заходи).

Заходи, спрямовані на виявлення і гасіння лісових пожеж, поділяються на:

— дозорно-сторожові, які забезпечують прогнозування пожежної небезпеки в лісі за даними погоди, своєчасне виявлення виникнення осередків горіння і оповіщення про них служб пожежогасіння;

— гасіння осередків пожеж, що виникли, на початковій стадії їх розвитку.

До протипожежних заходів належать і роботи, спрямовані на ліквідацію наслідків лісових пожеж (вирубка згарищ, боротьба зі шкідниками і хворобами у пошкоджених пожежею насадженнях), оскільки від виконання цих робіт залежать стан лісів та клас їх природної пожежної небезпеки.

Перед початком ліквідації лісової пожежі керівник проводить попереднє оцінювання пожежної обстановки і визначає ділянки найбільш швидкого поширення вогню; можливі рубежі локалізації лісової пожежі; пожежну обстановку на маршрутах руху пожежних формувань; можливість загорання населених пунктів (об'єктів), розміщення у лісових масивах; наявність загрози людям, які знаходяться у лісі, сільськогосподарським тваринам, цінній техніці; наявність і характеристику вододжерел; потребу в силах і засобах, необхідних для гасіння пожежі.

Після отримання завдання командир формування організовує пересування особового складу і техніки до ділянки пожежі.

Для уточнення обстановки на маршруті руху і в районі пожежі командир формування висилає розвідку зі складу свого формування, яка повинна уточнити характер пожежі, рубежі та напрямок поширення вогню, можливі місця улаштування загороджувальних опорних смуг, наявність і стан вододжерел, можливість їх використання, під'їзні шляхи до них, шляхи виведення і способи рятування людей, які знаходяться в зоні пожежі.

На підході до району пожежі командир формування залежно від одержаного завдання, на основі даних розвідки й особистого спостереження визначає заходи і порядок дій під час гасіння пожежі, дає завдання кожному підрозділу, вказує на характер і напрямок поширення пожежі, місце відпочинку, пункт харчування, заходи безпеки.

У локалізації і гасінні пожежі можуть брати участь, як самостійно, так і разом, формування цивільного захисту загального призначення, лісопожежні, протипожежні формування, а також населення. Для організації взаємодії при виконанні завдання об'єднаними силами необхідно визначити порядок підтримання зв'язку і взаємної інформації, узгодити способи локалізації і гасіння пожежі, уточнити порядок застосування пожежної техніки, використання вододжерел, матеріального та технічного забезпечення.

Успіх дії формувань при гасінні та локалізації лісових пожеж залежить від того, як особовий склад підготовлений до боротьби з лісовою пожежею. Для перевірки готовності формувань цивільного захисту, а також інших загонів до боротьби з пожежами необхідно проводити практичні заняття і тренувальні навчання. Органи лісового господарства, протипожежної служби, органи управління цивільного захисту розробляють єдиний план заходів з розрахунком залучення всіх сил і засобів для боротьби з пожежею.

Розробляючи план цивільного захисту лісогосподарського об'єкта, який передбачає заходи профілактики і гасіння лісових пожеж, необхідно дати оцінку можливої пожежної обстановки, виходячи з даних довгострокового прогнозу; визначити конкретні пожежно-профілактичні заходи в лісі; встановити порядок залучення лісопожежних та інших формувань, населення, сил і засобів з інших об'єктів; запланувати заходи матеріально-технічного забезпечення; встановити порядок організації безпосереднього керівництва діями лісопожежних та інших формувань, а також залученого населення; розробити схему організації і зв'язку; значну уваги приділити заходам пожежної профілактики, спрямованим на запобігання виникненню лісових пожеж, обмеження їх поширення і своєчасного виявлення осередків вогню в лісі; передбачити в лісі загороджувальні смуги і розриви для обмеження поширення пожеж і створення умов для успішної ліквідації осередків вогню; проводити роз'яснювальну і виховну роботи серед населення з метою виховання відповідальності за збереження лісів, турботи про них як багатства країни і всього народу.

При ядерному вибуху одним із найбільш небезпечних факторів для лісового господарства є світловий потік. Світлове випромінювання у разі ядерного вибуху має таку інтенсивність, що може призвести до спалахування горючих матеріалів у населених пунктах і в лісі на значних відстанях від центру вибуху. Виникнення, розвиток і поширення лісових пожеж від світлового випромінювання буде залежати від багатьох факторів: щільності деревостою (у густому лісі небезпека загорання на ґрунті менша), вологості дерев, породного складу (листяний ліс загорається важче, ніж хвойний), умов рельєфу, періоду року та інших причин.

Знаючи характеристику лісових пожежонебезпечних матеріалів, можна передбачити ступінь пожежної небезпеки в лісі з урахуванням віддаленості даного лісового масиву від можливого місця ядерного вибуху.

Для планування проведення рятувальних робіт у населених пунктах при пожежах важливою є оцінка можливості проходу, техніки, людей.

Загальне і безпосереднє керівництво протипожежною службою України здійснюється міністром Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій.

Для забезпечення успішної боротьби з пожежами в Україні створені професійні загони МНС для охорони населених пунктів і об'єктів промисловості, сільського і лісового господарства, відомчі професійні пожежні команди, протипожежні формування і добровільні пожежні дружини (команди) підприємств, організацій, установ, сільсько-лісогосподарських об'єктів.

У лісових районах з підвищеною пожежною небезпекою на базі підприємств, організацій і установ Державного комітету лісового господарства України організовані спеціальні лісопожежні формування цивільного захисту. Залежно від технічної бази, на якій створені ці формування, наявності транспорту і доріг на території, яку вони охороняють, такі формування можуть бути наземними або авіаційними.

Базою для створення наземних лісопожежних формувань є, як правило, штатні й добровільні пожежні та лісопожежні підрозділи: пожежно-хімічні станції, нештатні пожежні команди і пости, добровільні пожежні дружини.

Зведені загони і команди механізації робіт цивільного захисту під час гасіння та локалізації лісової пожежі можуть влаштовувати загороджувальні мінералізовані (звільнені від горючого матеріалу) смуги (канали) або опорні смуги для пуску зустрічного вогню (відпал).

Зведений загін (команда) може також вести боротьбу з низовою пожежею, використовуючи ті засоби пожежогасіння, механізми і шанцевий інструмент, що є в загоні (команді).

Лісові пожежно-хімічні станції (ПХС), створені при лісництвах і лісгоспах, є основною силою лісогосподарських підприємств у боротьбі з пожежами і здійснюють наземну охорону лісів.

В особливо пожежонебезпечних лісах (Автономна Республіка Крим, Херсонська область та ін.) можуть бути створені центральні або базисні склади дрібного протипожежного інвентарю, щоб забезпечувати ним залучених робітників, службовців нелісових підприємств і організацій, а також населення для гасіння великих стихійних пожеж. У базисних складах потрібно зберігати таку кількість дрібного протипожежного інвентарю (не менше 500 комплектів), яку можна було б швидко видати і застосувати без спеціальної підготовки.

Особовий склад формувань повинен досконало володіти прийомами роботи із засобами гасіння пожежі й утримування їх у постійній готовності до використання.

Протипожежні підрозділи забезпечуються вогнезахисними костюмами, ізолюючими і фільтруючими протигазами з гопкалітовими патронами.

Обов'язки начальника (командира) протипожежної служби (команди) цивільного захисту і його штабу:

— у режимі повсякденної діяльності — забезпечення постійної готовності протипожежної служби (команди) до дій у разі загрози надзвичайної ситуації; розробка плану оповіщення особового складу протипожежної служби (команди); вивчення пунктів розосередження або зосередження особового складу і техніки протипожежної служби (команди); контроль за виникненням вимог проектування інженерно-технічних заходів цивільного захисту всіма підприємствами, організаціями, розміщеними в районі охорони, а також розробка разом із заінтересованими службами і затвердження в установленому порядку невідкладних пожежно-профілактичних заходів; пристосування існуючих будов і споруд під укриття і сховища та влаштування найпростіших укриттів для особового складу і техніки, які залишаються на місці при загрозі надзвичайної ситуації; вивчення оперативно-тактичної характеристики району (об'єкта) і можливої пожежної обстановки як у мирний, так і у воєнний час;

— у режимі підвищеної готовності, при загрозі надзвичайної ситуації: оповіщення, збір і зосередження у вихідних районах в установлені строки особового складу, бойової і резервної техніки; забезпечення укриття особового складу і техніки, які залишаються на об'єкті; контроль за виконанням невідкладних пожежо-профілак-тичних заходів на об'єкті, інформування вищого начальника цивільного захисту протипожежної служби і начальника цивільного захисту об'єкта про хід виконання заходів; контроль за виконанням правил і норм пожежної безпеки всіма підприємствами, організаціями, установами і окремими особами на об'єкті;

— у режимі надзвичайної ситуації, після виникнення надзвичайної ситуації: забезпечення регулярного зв'язку з вищим начальником протипожежної служби; проведення пожежної розвідки в осередку масового ураження та інформування вищого начальника протипожежної служби про пожежну обстановку, що склалася; контроль радіоактивного забруднення, а також одержання від вищестоящого начальника протипожежної служби даних про загрозу радіоактивного забруднення, хімічного і бактеріологічного зараження особового складу, техніки території; вжиття необхідних заходів захисту особового складу і техніки; керівництво діями особового складу протипожежної служби при ліквідації пожежі й проведенні рятувальних робіт; виставлення постів для спостереження за розвитком пожежі в осередку ураження; забезпечення своєчасної зміни підрозділів, які діяли в осередку ураження; санітарна обробка особового складу і знезараження техніки; забезпечення особового складу гарячим харчуванням, водою і необхідними умовами для відпочинку.

Особовий склад протипожежної служби (команди) повинен знати уражаючі фактори надзвичайної ситуації і способи захисту від них; уміти користуватися засобами індивідуального захисту й утримувати їх у повній готовності; знати порядок знезаражування одягу, інвентарю, техніки, порядок санітарної обробки людей і уміти надавати першу допомогу потерпілим в осередках ураження; знати покажчики і попереджувальні знаки небезпечних зон, зараження ділянок і продуктів, особливості й тактику боротьби з масовими пожежами, у тому числі в осередку ядерного і хімічного ураженння з урахуванням можливих ускладнень (нестачі води, задимлення, наявність радіоактивного забруднення та ін.); впевнено і енергійно виконувати обов'язки в осередках ураження, рятуючи людей.