Педагогіка у запитаннях і відповідях - Кузьмінський А.І. - 14.5. Які методи виховання спрямовані на організацію діяльності та формування умінь і навичок у поведінці? У чому їх сутність?

На засадах свідомості мають формуватися вміння, а також навички поведінки відповідно до встановлених правил і моральних норм. Процес формування вмінь і навичок, які б переросли у звички, є довготривалим і багатоаспектним. Для формування вмінь і звичок інколи потрібний не один місяць копіткої роботи. Проте така робота педагога вкрай необхідна, оскільки вона полегшує життєдіяльність особистості, готує вихованця до

Рис, 41. Загальна структура методів формування переконань і свідомості

активної участі в соціальний сфері буття. Цьому традиційно слугують методи вправ і привчання.

Вправи — це метод виховання, який передбачає планомірне, організоване, повторне виконання певних дій з метою оволодіння ними, підвищення їх ефективності та формування вмінь і навичок. Вправи мають забезпечити включення вихованця у конкретну діяльність, яка має певний сенс у його повсякденному житті. Це не повинна бути муштра. З метою формування певних умінь і навичок бажано віднаходити все нові й нові сфери діяльності для вихованця.

Метод привчання передбачає організацію планомірного й регулярного виконання вихованцями певних дій з елементами примусу та обов'язковості з метою формування конкретних звичок у поведінці. К.Д. Ушинський зауважував, що метод привчання потребує певного часу і відбувається під контролем за способами виконання дій. Він включає показ того, як виконується та чи та дія, а також закріплення правильних дій під контролем вчителя. Користуючись методом привчання, не завжди доцільно ставити завдання відкрито.

Методи вправ і привчання взаємопов'язані між собою, адже вони спрямовані на оволодіння вихованцями соціальним досвідом і системою вмінь та навичок у конкретній сфері соціальної діяльності. Особистість порівняно швидко засвоює норми та правила поведінки в суспільстві, в тому середовищі, в якому їй доводиться діяти. Проте в конкретній соціальній діяльності діти відчувають значні труднощі через брак умінь і навичок. Тому у вихованні, як і в навчанні, потрібна система доцільних вправ. При цьому важливо створювати виховні ситуації різних планів, наприклад такі, що мають конкретний життєвий сенс, ігрові та ін. Не можна виховати в дитини почуття сміливості лише через заучування поняття "сміливість". Потрібна організація системи вправ, спрямованих на подолання внутрішніх бар'єрів страху, обмеження в конкретних ситуаціях. Адже кожна дитина боїться замкненого темного простору. Для того щоб подолати цей стан, вихователі вдаються до вправ: піди в темне приміщення і відшукай там потрібний тобі предмет; пізно ввечері треба вийти на подвір'я та перевірити, чи закриті ворота, господарські споруди тощо. Поступово ситуації ускладнюються з урахуванням віку вихованців: у поході чергувати вночі біля наметів, обійти з товаришами територію розміщення туристської групи з метою з'ясування умов безпеки товаришів.

Структура методів організації діяльності та формування умінь і навичок подана на рис. 42.

Рис. 42. Методи організації діяльності та формування поведінки

14.6. Які методи спрямовані на стимулювання поведінки та діяльності вихованців і в чому їх сутність?

У процесі виховання слід зважати на те, що діти не володіють достатнім соціальним досвідом і мають низький рівень самооцінки. Отже, вони не завжди можуть адекватно оцінити свої дії та вчинки. Це спонукає вихователів вдаватися до методів схвалення й покарання. Провідне місце тут має посідати схвалення як стимулюючий чинник.

Схвалення — це спосіб педагогічного впливу на особистість, що виражає позитивну оцінку вихователем поведінки вихованця з метою закріплення позитивних якостей і стимулювання до діяльності. Використання схвалення повинно мати характер психологічного підкріплення, а не перетворюватися в постійне захвалювання. Особливо це важливо для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, адже навіть доросла людина чекає визнання значущості своїх дій з боку інших.

Дослідження психолога О. Запорожця показали, що заохочення й похвала з боку вихователів позитивно впливає на діяльність дітей. Вона має дві стадії, або фази. На першій стадії похвала діє як пряме позитивне підсилення діяльності. На другій стадії пряме підсилення набуває якості внутрішньої, підсвідомої мотивації.

Використовуючи метод схвалення, варто дбати про об'єктивність, справедливість, враховувати вікові, особливо індивідуальні особливості вихованців. При цьому переважаючими мають бути моральні, а не матеріальні стимули; будь-які заохочення повинні знаходити підтримку громадської думки.

У педагогічному арсеналі є чимало видів заохочень. Традиційно в загальноосвітніх навчально-виховних закладах застосовують такі види заохочень: похвала в усній формі, подяка у письмовій формі (наказ директора закладу), нагородження похвальними грамотами та листами, нагородження туристськими путівками, занесення на дошку пошани, нагородження золотою чи срібною медаллю, нагородження цінним подарунком тощо.

Досить специфічним методом виховання є покарання.

Покарання — це метод виховання, що передбачає вплив педагога на особистість вихованця з метою осудження чи гальмування його негативних дій і вчинків. У педагогічній теорії та практиці ставлення до цього методу не однозначне. Авторитарна педагогіка особливо була схильна до широкого використання покарань у навчально-виховній роботі з дітьми і суспільства взагалі. Такий підхід був спрямований на пригнічення особистості та формування "соціального раба".

Тому не дивно, що В.О. Сухомлинський сміливо (для свого часу) висунув тезу — виховання без покарання. З погляду теорії ця теза не викликає заперечень. Проте з погляду реальної дійсності навряд чи можна уникнути покарань. При цьому треба усвідомлювати, що покарання не повинне нести на собі тягар "кари" в традиційному розумінні з позицій авторитарної педагогіки, що спрямоване на пригнічення особистості, приниження її гідності. Педагогічне покарання має виступати як вид вимоги, як засудження. A.C. Макаренко мав рацію, коли писав: "Розумна система покарання не тільки законна, а й необхідна. Вона допомагає сформуватися міцному людському характеру, виховує почуття відповідальності, людську гідність, вміння опиратися спокусі переборювати її.

У процесі застосування покарань (стягнень) треба насамперед дотримуватися тактовності, щоб не ранити своїми діями душу вихованця. Тут доречний девіз лікаря "Не зашкодь!" І головне — покарання не повинні переважати заохочення. Треба виходити з об'єктивних реалій: дитина, не маючи достатнього соціального досвіду, вступає в стосунки з іншими людьми і припускається помилок. Це природно. То чи варто стояти над дитиною з "педагогічною палицею" і весь час залякувати її? Адже насилля викликає зворотну реакцію та примножує зло.

У застосуванні покарань доречно дослухатися до порад A.C. Макаренка, який писав: "Наше покарання повинно задовольняти такі вимоги: а) воно не повинно мати метою і не повинно фактично заподіювати просте фізичне страждання; б) воно має смисл тільки тоді, якщо покараний розуміє, що вся справа в тому, що колектив захищає спільні інтереси; в) карати треба тільки тоді, якщо дійсно порушуються інтереси колективу і якщо порушник відкрито і свідомо йде на порушення, нехтуючи вимогами колективу; г) в деяких випадках покарання треба скасувати, коли порушник заявляє, що він підкоряється колективу і готовий в майбутньому не повторювати своїх помилок (звичайно, коли ця заява не є прямим обманом); д) в покаранні є важливим не стільки самий зміст накладення процедури, скільки сам факт його накладення і виражений в цьому факті осуд колективу; е) покарання повинно виховувати. Покараний повинен точно знати, за що його карають, і розуміти смисл покарання". І хоча у цій думці A.C. Макаренка проглядається тенденція використання колективу як інструмента пригнічення особистості, проте педагогічний сенс вимог щодо використання покарань е.

У процесі використання покарань важливим є не тільки і не стільки гальмівний вплив. Важливо йти шляхом заміни одного виду діяльності вихованця іншим. Природно, що людина постійно прагне до діяльності. Якщо вихованець спричинився до негативної дії, то варто загальмувати таку дію і негайно включити його в позитивну дію, а не вилучати з діяльності взагалі.

Дещо специфічним методом виховання є метод "вибуху", який описав і запроваджував A.C. Макаренко. "Під вибухом, — зазначав A.C. Макаренко, — я зовсім не розумію такого положення, щоб під людину підкласти динаміт, підпалити і самому тікати, не чекаючи, поки людина злетить у повітря. Я маю на увазі раптову дію, яка перевертає всі бажання людини, всі її прагнення".

Метод "вибуху" передбачає вплив педагога на вихованця засобами, які є протилежними тим, що їх звично чекає від вихователя особистість. Це досить специфічний засіб впливу, який потребує від вихователя прояву особливої майстерності. Метод можна застосовувати з урахуванням таких чинників: у процесі необхідності перевиховання школярів, глибокого знання індивідуальних особливостей вихованця, досконалого володіння технікою застосування такого методу, наявності позитивного соціального клімату, в якому перебуває вихованець.

Ми переконані, що метод "вибуху", можливо, був доцільним у тих специфічних умовах, коли працював A.C. Макаренко. В умовах переходу до будівництва відкритого, демократичного, громадянського, гуманістичного суспільства його використання є недоцільним.

14.7. Яких педагогічних умов треба дотримуватись у процесі використання методів виховання?

У процесі виховання не буває стандартних ситуацій і стандартних підходів до застосування способів виховного впливу. Тут педагогіка насамперед є творчою справою. Тому слушною залишається думка A.C. Макаренка: "...ніякого засобу неможна розглядати відокремлено від системи. Ніякого засобу взагалі, хоч би який ви взяли, не можна визнати ні добрим, ні поганим, якщо ми розглядатимемо його окремо від інших засобів, від цілої системи, від цілого комплексу впливів"2.

У підході до використання методів виховання не можна дати якісь рецепти. Треба вивчати закони психічних явищ, якими збираються керувати, а також зіставляти власні дії з цими соціально-психологічними законами та обставинами.

Однак все-таки варто зважати на педагогічні умови використання методів виховання, зокрема такі:

1) залежність вибору методів від мети і завдань виховання;

2) врахування вікових особливостей вихованців;

3) врахування індивідуальних особливостей фізичного, психічного та соціального розвитку особистості;

4) врахування соціального середовища, в якому розвивається особистість;

5) наявність і дієвість засобів виховного впливу;

6) рівень сформованості професіоналізму педагога.