Педагогіка у запитаннях і відповідях - Кузьмінський А.І. - 22.20. Яке місце в системі виховної роботи класного керівника займають етичні бесіди?

Етична бесіда — форма виховної роботи, спрямована на формування в учнів умінь і навичок у моральній поведінці, оволодіння загально-людськими й національними морально-духовними цінностями.

У реальній дійсності повідомлення і пояснення знань про моральні норми та правила відбуваються постійно: під час навчання, у щоденному житті і діяльності школярів. У сукупності різноманітні джерела — реальна дійсність, перебування дитини в сім'ї, навчальна робота на уроці, зміст освіти, засоби масової інформації та ін. — дають багатий матеріал про зміст загальнолюдської та національної моралі. Однак цей процес має дещо стихійний характер, не повною мірою сприяє сформуванню істинних моральних переконань. У дітей різних вікових груп нерідко під впливом стихійності складаються хибні уявлення про моральні цінності. Тому в процесі навчально-виховної роботи з дітьми шкільного віку потрібно надавати цьому процесу науково обґрунтованої системності, для того щоб сформувати в учнів надійний фундамент моральних цінностей.

На жаль, у школі ще й дотепер немає головної дисципліни — про мораль. Тому класному керівнику доводиться брати на себе функцію навчати моральності, надавши цьому процесу належної системи на весь період навчання учнів у загальноосвітній школі. Важливою формою в цій системі насамперед мають бути бесіди.

В основі бесіди лежить прийом діалогу. У процесі етичних бесід здійснюється узагальнення дитячих спостережень, особистих вражень і переживань, певних знань морально-етичних норм. Тобто на основі "первинного" матеріалу відбувається поступове сходження до нових моральних якостей.

У системі підготовки і проведення етичних бесід варто дотримуватися таких методичних правил, які передбачають, що:

1. Бесіди проводить класний керівник або вихователь групи продовженого дня.

2. Тривалість бесіди залежить від віку учнів: 1—4 класи — 25—З0 хв, 5—7 класи — ЗО—40 хв, 8—12 класи — до 45 хв.

3. Підготовка до бесіди має займати 5—6 днів.

4. Тема бесіди залежить від віку учнів, рівня розвитку первинного колективу, стилю взаємин у колективі, соціально-економічних умов у суспільстві.

5. Проведення бесід включає такі основні етапи: підготовчий, проведення бесіди, подальша діяльність школярів, оцінка вчителем рівня сформованості моральних норм і навичок.

6. До висловлення власних думок щодо певних моральних понять залучають всіх дітей.

7. Необхідно стимулювати школярів до виявлення соціальної активності під час бесіди.

8" Потрібно використовувати цікавий матеріал, педагогічні ситуації, які б спонукали школярів до активної емоційно-розумової діяльності.

9. Треба продумувати логічно доцільний план бесіди, виділяти опорні моральні поняття, які мають стати основою формування у школярів моральних умінь і звичок.

10" 3 урахуванням їх індивідуальних можливостей визначають для учнів конкретні завдання для підготовки до бесіди, які б викликали у них інтерес.

11. Після завершення бесіди класний керівник повинен уважно проаналізувати особливості впливу бесіди на поведінку вихованців і класного колективу в цілому.

12. Не слід припиняти роботу вихованців навколо теми бесіди. Потрібно задавати домашні завдання, залучати учнів до колективної роботи над матеріалом, що стосується теми (пошуки нових матеріалів, підготовка тематичних газет, альбомів тощо).

22.21. У чому сутність диспуту? Яка методика його підготовки та проведення?

У розвитку школярів настає такий період, коли вони не задовольняються інформацією класного керівника про правила і форми поведінки. Підвищується рівень соціального розвитку юнаків і дівчат, формуються такі важливі якості, як самооцінка, критичність, соціальна активність, прагнення самостійно розібратися в складних обставинах моральних категорій, з'являється здатність до філософського мислення. Тому старшокласники в системі виховання схильні до участі у такій цікавій формі поза класної роботи, як диспут.

Диспут — це усний публічний спір при обговоренні наукових, політичних, моральних проблем з метою пошуку істини.

У системі виховання школярів під спором (суперечкою) розуміють будь-яке зіткнення думок, розбіжність у поглядах на певне коло питань, проблем, словесну боротьбу, при якій кожен з опонентів відстоює свою правоту. Є й інші слова для означення цього явища — дискусія, дебати.

На характер суперечки впливає низка чинників: тема диспуту, його мета, соціально-моральна значущість предмета суперечки, кількість учасників, а також форми та методи проведення.

Предметом суперечки в учнівському диспуті найчастіше виступають загальнолюдські і національні моральні цінності, які по-справжньому цікавлять школярів.

На специфіку диспуту впливає кількість осіб, які беруть участь в обговоренні проблемних питань. Тут можна виділити три основні групи: суперечка-монолог (людина сперечається сама з собою, це так звана внутрішня суперечка); суперечка-діалог (полемізують дві особи); су перечка-полілог (ведуть кілька або багато осіб). У свою чергу, суперечка-полілог може бути масовою (в суперечці беруть участь усі учасники) і груповою (сперечається група учнів у присутності всіх учасників).

Доцільно розрізняти організовані, неорганізовані стихійні суперечки (диспути). Класний керівник передусім має турбуватися про залучення учнів до організованого диспуту. Усі старшокласники повинні пройти через цю школу соціального становлення. Лише після такої школи молода людина оволодіє належним досвідом, аби брати участь у стихійних диспутах і мати надію на успіх.

Успіх і ефективність диспуту залежать також від кількості учасників. Оптимальною е група з 15—20 осіб. Всі учасники мають бути членами одного колективу" добре знати один одного, зважати на особливості темпераменту та характеру.

Диспут потребує значного інтелектуального й емоційного напруження. З цього погляду важливо створювати позитивний емоційний фон у колективі, члени якого ведуть суперечку. Вступаючи в суперечку, старшокласники мають змогу виявити свою ерудицію в різних галузях знань, надбання соціального досвіду, рівень володіння моральними цінностями, переконання. Тому диспут — це не тільки з'ясування істини, а передусім своєрідний шлях і засіб для "гімнастики розуму і почуттів". Учасники диспуту мають змогу утвердити себе в колективі, ступити ще на одну сходинку соціальної зрілості. Важливо, щоб у підготовці і проведенні диспуту брали участь усі учні. При цьому не бажаний поділ вихованців на "акторів" і "глядачів". Головне завдання класного керівника — створити оптимальні умови для активної соціальної й інтелектуальної діяльності кожного юнака і дівчини.

При виборі теми варто потурбуватися, щоб предмет зацікавленої розмови був досить серйозним, спонукав учасників до роздумів, до бажання віднайти істину.

Визначивши тему майбутнього диспуту, класний керівник разом з учнями має сформувати обмежене коло питань, які стануть предметом дискусії. Питань має бути небагато (5—6), і між ними повинен бути належний логічний зв'язок. Формулювання питань також повинне спонукати учасників до неоднозначності висловлювання думок.

Наступний етап у підготовці диспуту — добір літератури, адже учасники диспуту повинні виявити знання і переконання. Стихійного соціального досвіду для цього не достатньо. Диспут проходить ефективно, коли учні збагатилися певними науковими положеннями щодо проблем, які винесено на обговорення, добрали яскраві факти, щоб аргументувати свої судження. Непоганим матеріалом для диспуту можуть бути результати анкетування учнів на задану тематику, письмові твори і навіть результати тестування. Класний керівник рекомендує літературу до диспуту.

Тема диспуту, питання, які пропонуються для обговорення, список рекомендованої літератури оприлюднюються на великому плакатІ-запрошенні за 2—3 тижні до диспуту. Учитель-вихователь упродовж цього часу зі своїми помічниками організовує учнів на опрацювання рекомендованої літератури, постійно підтримує інтерес до проблем диспуту.

Успіх диспуту залежить від низки чинників.

По-перше, треба завчасно створити в учнівському колективі психологічне передчуття чогось цікавого, приваблюючого і підтримувати цей стан до початку диспуту. Сам диспут має проходити так, аби ці передчуття справдилися.

По-друге* слід подбати про створення обстановки особливості й урочистості цього дійства: гарно прибрана кімната, святковий одяг учнів, квіти, пристосування для використання музики, слайдів тощо.

По-третє, перед диспутом учні повинні відпочити від занять. Не варто обмежувати диспут часовими рамками (46 хв). Тривалість диспуту залежить від теми, активності учасників, позитивного емоційного стану.

По-четверте, хід диспуту і його результативність багато в чому залежать від ведучого. На перших етапах доречно, щоб ведучою особою на диспуті був класний керівник. Адже це початок школи соціального зростання та утвердження учнів у колективі. Класний керівник повинен показати методику проведення диспуту та безпосереднього керівництва ходом суперечки. Однак ні в якому разі педагог не може виявляти зверхності, менторства. Він виконує роль рівноправного учасника диспуту. З часом функція ведучого передається одному із членів колективу.

По-п'яте, поведінка учасників диспуту, їх внутрішнє розкріпачення залежать від панування демократичного стилю спілкування. Тому навіть розміщення учнів за столами має слугувати утвердженню цього принципу (столи поставлені колом, ведучий сидить у цьому колі).

Важливо, щоб учні добре знали правила диспуту і дотримувалися їх. Правила доцільно написати на плакаті, завчасно пояснити вихованцям їх вимоги і кожного разу розміщувати на видному місці в кімнаті, де проходить диспут.

Наприклад, можна запропонувати такий плакат.

Пам'ятай і дотримуйся правил диспуту

1. Перш ніж сперечатися, подумай, що є темою диспуту.

2. Сперечайся чесно і щиро. Не спотворюй і не перекручуй думок і слів свого товариша.

3. Починаючи суперечку, зрозуміло і повно висловлюй свої судження і положення, які маєш захищати або доводити їх правильність.

4. Пам'ятай, що переконливим доказом, кращим засобом заперечення є точні та аргументовані факти.

5. Доказуючи і заперечуючи, говори зрозуміло, просто, чітко, точно.

6. Не готуй попередніх записів текстів свого виступу,

7.3 великою повагою стався до думок своїх співрозмовників.

8. Якщо співрозмовники довели помилковість твоїх суджень, думок, май мужність визнати правоту опонента.

9. Не переривай виступу опонента на півслові. Дочекайся, коли він висловить свою думку, тільки після цього включайся в суперечку.

10. Хай тебе завжди супроводжує почуття толерантності у взаєминах з учасниками диспуту.

11. Закінчуючи виступ, підбий підсумки, сформулюй висновки.

12. У ході суперечки концентруй увагу не на особистості свого опонента, а на сутності його думок.

13. Чітко дотримуйся встановленого регламенту,

14. Висловлюючи власні думки, не ховайся за щитом визнаних авторитетів. Цитати з їхніх наукових праць не піднесуть власного розуму.

15. Говори не від абстрактного колективу, а лише від себе.

16. Головна зброя на диспуті — аргументи, факти, докази, логічна послідовність. Міміка, жести, вигуки не замінять змісту.

17. Якщо не маєш власної думки або приховуєш її, краще не бери участі в суперечці.

Керівник диспуту бере на себе велику відповідальність за його успіх. Він повинен уважно слухати тих, хто виступає, фіксувати думки учасників, скеровувати їх у потрібне русло, домагатися, щоб виступи опонентів не виходили за рамки диспуту чи конкретного питання, відчувати настрій кожного учасника, стимулювати інтелектуальну активність вихованців, вчасно і логічно генерувати важливі ідеї, думки, стежити за логічною послідовністю диспуту.

Починати диспут доречно із вступного слова ведучого, в якому він називає тему, основні аспекти проблеми. Для того щоб включити вихованців у розмову, треба повідомити їм цікавий факт, певну життєву ситуацію, яка потребує належного висловлювання думки.

Ведучий не може задовольнитися виступами лише "активних" учасників. Є вихованці, які через особливості прояву свого темпераменту (флегматик, меланхолік) соромляться виступати, борються із ваганнями, їм буває важко подолати гальмівні процеси. Тому треба час від часу запрошувати таких учнів до висловлювання думок з того чи іншого питання, проблеми, підбадьорювати їх.

Керівник диспуту має виявляти тактовність, делікатність, толерантність. Не варто обривати висловлювання учасників на півслові чи дорікати їм за судження, навіть якщо вони помилкові. Головне — цінувати самостійність і активність думки, бажання оприлюднити й відстоювати її.

У кінці диспуту ведучий має підбити загальні підсумки, подякувати всім за активність, самостійність у судженнях, особливо виділити найцінніші положення і проблеми, щодо яких вдалося дійти спільності в думках і судженнях, закликати учнів до подальших роздумів навколо порушених питань. Буває, що час диспуту затягнувся, учні виявляють значну активність, не всі питання розглянули. У разі згоди учасників можна запропонувати продовжити розмову в інший день.

У ході диспуту можна вдаватися до так званих емоційних пауз і послухати пісню, вірш. Проте такі паузи не повинні переводити думки учасників у іншу сферу, відволікати від головної проблеми.