Педагогіка - Максимюк С.П. - 5. Здобутки дидактики на сучасному етапі розвитку школи

У практиці навчання різних предметів потрібно забезпечити принципову єдність у підході до дітей, у виборі форм і методів. Дидактика як загальна наука про зміст освіти, закономірності процесу навчання, ефективні методи і форми навчальної роботи визначає цю єдність. З другого боку, дидактика враховує дані методик окремих предметів, які формуються на конкретному досвіді навчання в школах, відображенні різних ситуацій процесу навчання. Чим активніше впливає теоретична дидактика на методи і форми організації навчального процесу, тим специфічнішою є методика викладання цього предмета.

Загальновживаними є дидактичні закономірності та принципи навчання. Типи, структура занять з різних предметів також мають певну схожість. Конкретні методи, засоби, форми і прийоми, які використовуються у викладанні різних предметів, є самими специфічними (не можна одними й тими методами викладати математику і літературу, хімію й історію). Навіть у викладанні одного й того самого предмета в старших і середніх класах спостерігаються досить ґрунтовні відмінності. Не можна не враховувати і важливості рівня індивідуальної майстерності вчителя.

Кожна методика предметного викладання має свою історію, свої досягнення і проблеми.

5. Здобутки дидактики на сучасному етапі розвитку школи

У різні періоди розвитку людства дидактика як наука прагнула вивчати існуючі системи навчання, вдосконалювала їх або пропонувала нові.

У 80—90-х роках дидактика збагатилася дослідженнями з теорії змісту освіти, працями про компоненти змісту, які формують досвід творчості та емоційно-ціннісне ставлення до світу (М. М. Скаткін, І. Я. Лернер, В. В. Краєвський, В. С. Лєдньов). Значного розвитку в ці роки набули концепції проблемного та програмового навчання (Т.В. Кудрявцев, М. І. Мах-мутов, Т. І. Ільїна, А. М. Алексюк та ін.), оптимізації навчально-виховного процесу (Ю. К. Бабанський, М. М. Поташник), формування мислення і розвитку пізнавальних здібностей учнів.

Наприкінці 80-х років розпочався рух за оновлення школи, реформування її авторитарної системи. Це яскраво виявилося у так званій педагогіці співробітництва. Представниками її були як учені-теоретики, так і самобутні вчителі-новатори (Ш. О. Амонашвілі, С. А Соловейчик, С. М. Лисенкова, В. Ф. Шаталов, М. П. Гузик, Є. О. Ільїн, М. М. Палтишев, В. О. Караковський, І. П. Волков та ін.)

Перебудовні процеси в суспільстві, рух за незалежність держав прискорили процес реформування школи, а отже, зумовили появу нових дидактичних теорій. Зокрема, характерними для розвитку дидактики на початку 90-х років є спрямованість на розвиток особистості дитини і поява у зв'язку з цим різних підходів до визначення змісту та методичного забезпечення школи на всіх трьох її ступенях. Наприкінці 90-х років проводиться стандартизація змісту освіти. З'являються авторські школи, у яких застосовуються нові дидактичні технології на засадах особистісно-орієнтованого навчання. Є доробки у визначенні базового компонента змісту середньої освіти, критеріїв вибору навчальних планів і програм, шляхів відображення в змісті культурно-виробничих особливостей регіонів. У найближчі роки вчителі зможуть вибирати інтегровані курси з природничо-математичних і гуманістичних предметів. Є досягнення належної соціалізації дітей, громадянської освіти, забезпечення світоглядної функції освіти, зв'язку навчання і розвитку, у диференціації та пошуках гнучких форм і методів навчання, методичному обґрунтуванні функцій нових інформаційних технологій на всіх етапах освіти. Особливо важливим є об'єднання зусиль дидактів і методистів, учених і практиків у створенні нових підручників. Академія педагогічних наук України розробила 24 основних напрями наукових досліджень з педагогіки і психології у зв'язку з переходом на 12-річне навчання в школі, 12-бальну систему оцінювання навчальних досягнень та умінь учнів, профільне навчання та інші зміни.