Педагогіка - Максимюк С.П. - 2. Життя, педагогічна і громадська діяльність А. С. Макаренка

А. С. Макаренко належить до плеяди великих педагогів усіх часів і народів. Його творчість — віха в історії вітчизняної і світової культури, у розвитку педагогічної теорії і практики. 100-річчя з дня народження А. С. Макаренка — свято світової педагогіки — за рішенням ЮНЕСКО широко відзначалося в міжнародному масштабі. Багаточисленні заходи були проведені у зв'язку із 110-ою річницею з дня народження А. С. Макаренка в різних країнах.

Антон Семенович народився 1 (13) березня 1888 р. у м. Білопілля Харківської губернії (зараз Сумська обл.) у сім'ї маляра-полірувальника залізничних майстерень. У 1896 р. він вступив до місцевого двокласного залізничного училища. У 1901 р. сім'я переїжджає до м. Крюків (Полтавська обл.), де А. С. Макаренко блискуче склав екзамени і поступив у другий клас Кременчуцького училища, яке закінчив у 1904 р. з відмінними оцінками, і в цьому ж році вступив на однорічні педагогічні курси при училищі. Пізніше вчителі цього училища писали про студента Макаренка, що він учився прекрасно, мав виняткові здібності і витримку. Пробні уроки завжди проводив на "відмінно". У 17 років Антон Семенович розпочав учительську діяльність у Крюківському залізничному училищі, був помічником учителя, потім викладав російську мову, малювання, креслення. Він проявляв багато ініціативи в організації виховної роботи з учнями. У 1914 р. в Полтаві відкрився учительський інститут. А. С. Макаренко, маючи 9-річний досвід учительської діяльності, блискуче склав вступні іспити з усіх загальноосвітніх предметів і був прийнятий до інституту, у тому ж році він був зачислений казенним стипендіатом. Навчаючись в інституті, Антон Семенович був найактивнішим читачем бібліотек, брав участь у педагогічних конференціях в інституті. Читання для нього було життєвою потребою. Він отримав, як сам писав, прекрасні знання з природознавства, загальної біології, географії, економічної політики, соціальної історії, логіки, психології, педагогіки. Закінчив Полтавський педінститут у 1917 р. із золотою медаллю, високу оцінку отримала його випускна наукова робоча "Криза сучасної педагогіки". У характеристиці було написано: "Макаренко А. особливий інтерес проявив до педагогіки та гуманітарних наук... Буде дуже хорошим викладачем з усіх предметів, а особливо з історії та російської мови".(Т.8,с.И8).

Не отримавши дозволу вступати до Московського університету (тоді учительські інститути не давали вищої освіти, вони випускали учителів-практиків, які добре знали лише те, що їм необхідно було для викладання у школі), А. С. Макаренко деякий час працював учителем зразкового училища при Полтавському учительському інституті, з 1918 по 1919 р. працював інспектором (директором) Крюківського вищого початкового залізничного училища, тут проявилися його організаторські здібності та педагогічний талант. Весною 1919 р. у запущеному фруктовому садку він організував продуктивну працю вихованців училища. У цей період А. С. Макаренко відкриває вечірні курси для робітників, викладає російську мову, історію, займається культурною просвітою, створює драматичний колектив, ставить п'єси Чехова, Островського, Гоголя. У 1919 р. він переїжджає до Полтави, де завідує міським початковим училищем. Колеги писали, що їх завжди дивували спокійний, рівний, діловий настрій класу, про порушення дисципліни на уроках Антона Семеновича говорити не доводилося, учні намагалися наслідувати його в усьому: у ході, у позах, в умінні уважно слухати іншого, в одязі.

У вересні 1920 р. А. С. Макаренко розпочав роботу з організації колонії для безпритульних дітей. Нове життя почалося в напівзруйнованій споруді колишньої колонії для малолітніх злочинців у шести кілометрах від Полтави. Перші шість вихованців прибули до колонії 4 грудня 1920 року. На той час Антон Семенович уже мав 16-річний досвід успішної вчительської діяльності, добре знав педагогічні проблеми, які виникали.

На становлення А. С. Макаренка як педагога в цей період великий вплив мав О. М. Горький, завдяки якому він проник у таємниці нової педагогіки, захоплювався умінням письменника "проектувати краще в людині". У 1921 р. колонії було передано зруйнований маєток братів Трепке. Його капітальний ремонт було завершено в 1924 р. З березня 1921 р. колонія носила ім'я М.Горького, який стежив за розвитком макаренківської виховної системи і високо цінував її. Спираючись на свій досвід, Антон Семенович шукав нові форми навчання, праці, культурно-масової роботи, йому вдалося здійснити високоефективну систему виховання, яка дозволила з безпритульних дітей і правопорушників виховати сотні передових морально розвинених людей. Було досягнуто наступне:

о вихованці становлять міцну робочу сім'ю;

о вихованці колонії є господарями і прекрасними працівниками;

о збереження матеріальних цінностей дедалі більше переходить до рук господарів;

о вихованці завжди веселі, активні, жартують, сміються;

о спільне виховання хлопчиків і дівчаток не мало поганих наслідків;

о у колективі виробляється нормальний моральний досвід.

Робота в колонії вимагала від педколективу особливих зусиль і педагогічної майстерності. Сюди прибували в більшості випадків неписьменні або малописьменні діти. У той же час вони дивували педагогів знаннями життя, бо бачили пів-Росії, їздили країною, воювали на фронтах, працювали на фабриках. Запропонувати таким дітям систематичну програму класної роботи було неможливим, тому дидактичні вимоги не були вирішальними у визначенні форм освіти, а головним завданням було подолання нездорового соціально-морального досвіду минулого. У колонії відмовилися від навчальних планів, поділу на предмети, розкладу, підручників, програм, від вимірювання праці учнів годинами і хвилинами. Зміст освітньої роботи в цей період визначався дитячим інтересом. Час від часу учням пропонувалася анкета з питаннями "Про що хочу дізнатися в найближчий час?". Про дитячі інтереси можна було дізнатися з "чергових журналів", у яких зазначалися теми цікавих розмов. У навчанні значне місце відводилося самостійній роботі вихованців: читання книг, брошур, збір інформації мали величезне розвиваюче значення. Розвиток виховної системи в колонії здійснювався від авторитарно-вимогливого тону до робочого самоуправління, частина господарської і адміністративної роботи знаходилася в руках вихованців, з 1923 р. функціонувала рада командирів, товариський суд (пізніше — кафедра з теорії вчинків). Покарання майже не було, навіть догани та зауваження були рідкісними. Антон Семенович, вважав, що педагогічна поза не повинна бути помітною для колоніста, а педагогічний намір повинен бути добре захованим у кабінеті організатора. У побутовому житті комуни вихованець не повинен себе відчувати об'єктом виховання, він повинен відчувати лише дотик логіки спільного господарського життя та вимоги здорового глузду з боку побуту. Побут вихователів був надзвичайно наближеним до життя колоністів, не було плинності кадрів, завідувач і три вихователі працювали постійно.

Головною організаційною формою колонії був загін, який складався з командира, його помічника та 8—12 членів загону. У нього була своя спальня, стіл у їдальні, свій одяг. Усі командири становили раду командирів, яка збиралася о 14.30, головою ради був завідувач колонії. Головні функції командирів — це розподіл робіт між загонами, призначення командирів та інших відповідальних осіб, дозвіл відпусток, розподіл одягу, організаційні питання. Робота видавалася за тиждень наперед цілому загону або зведеним загонам на чолі з тимчасовим командиром, щовечора командири здавали рапорт про виконану робочу, загальне управління роботою в колонії здійснювали чергові — один вихователь і один вихованець, ці пари відбиралися на основі взаємної симпатії.

Згідно зі штатним розкладом у колонії повинна була працювати 21 особа, але Антон Семенович був проти "натовпу вихователів", який важко контролювати, і він пропонував зменшити цю кількість, підвищивши їм заробітну плату. Досить цікава важлива наукова думка А. С. Макаренка про те, що педагогічна досвідченість, методичні хитрощі вихователів, які проектують учнівську самодіяльність, бажаних результатів не дають. Самостійно діяти вихованець зможе лише тоді, коли на нього буде покладена відповідальність. З метою досягнення сподіваної дисципліни вихованців у колонії було створено конституцію, встановлено такі форми дисципліни, які не допускали свавілля однієї особи. Крім того, у колонії досягали точної відповідальності наказу і його виконання.

Наприкінці 1925 р. А. С. Макаренко запропонував проект великого виховного підприємства, у якому можна було здійснювати перевиховання всіх правопорушників в Україні, або, у крайньому разі, у Харківській області. Це повинно було бути велике сільське і промислове господарство, яке б охоплювало декілька тисяч вихованців, з повним самоуправлінням, залізною дисципліною. Антон Семенович просив Головсоцвих довірити йому організацію такої колонії, але ця його мрія не здійснилася.

У 1926 р. колонія ім. М. Горького (130 вихованців) переїхала в Куряж (Харківська губернія) і була злита з коло ніс ю-притоном для злодіїв, безпритульників різного виду (майже 300 чоловік). Відродження Куряжа почалося із створення міцного, свідомого ядра колективу, основу якого становили "старі" горьківці. Велике значення мали листи М. Горького про те, що вони роблять прекрасну справу, яка повинна дати плоди. М. Горький високо цінував А. С. Макаренка, писав, що саме в таких людях є потреба на Русі. У 1926 — 1927 роках колонію відвідали 32 іноземні делегації, усі вони були здивовані її досягненнями. У 1928 р. в Нью-Йорку вийшла книга Л. Вілсон "Нова школа в новій Росії", у якій з великим схваленням описувалась педагогічна практика в колонії. У 1926 р. (30.09—5.10) А. С. Макаренко чотири години виступав на Першій Всеукраїнській конференції дитячих містечок у м. Одесі, куди він приїхав з групою вихованців. У доповіді Антон Семенович зробив глибокий науковий аналіз причин конфліктів між особистістю і суспільством, доводив, що вирішальне значення у перевихованні має праця, що дисципліна в колонії повинна спиратися на волю і інтерес, що величезне значення у виховній роботі має романтика, різні символи, ігрові моменти.

У 1927 році А. С. Макаренко знову пропонує об'єднати 18 колоній Харківщини, але йому відмовили, доручивши організацію дитячого колективу комуни ім. Ф. Е. Дзержинського, куди Макаренко виділив 62 вихованці і 5 вихователів. Усі ці роки система А. С. Макаренка піддавалася критиці з боку Наркомосу, а в 1928 р. фактично була заборонена за те, що не була шаблонною, виконкомівською, тому А. С. Макаренко в 1928 р. пішов з колонії, не відмовившись від своєї системи виховання.

У 1927 р. поблизу Харкова було збудовано споруду майбутньої комуни ім. Дзержинського (педагогічним консультантом був А. С. Макаренко), завідування нею було запропоноване Антону Семеновичу. У 1928 р. він пише статтю "Про деякі проблеми теорії і практики виховання", у якій полемізує з представниками офіційної педагогічної науки 20-х років. Він пише, що не можна зводити всю виховну роботу лише до навчального процесу, що провідна роль належить суспільному вихованню, дитячим будинкам, у яких здійснюється практична виховна робота, що існує проблема виховуючого колективу (вихователі повинні розбиратися в питаннях організації праці, мати певні знання про клубну роботу, не опускатися до наглядачів, які заважають дітям займатися своєю справою). У цій статті А. С. Макаренко робить сумний підсумок про те, що "виховуючого колективу у нас немає, ми не знаємо, який він повинен бути, не маємо поняття, звідки він у нас візьметься і хто його спроектує".

Спираючись на позитивний досвід колонії ім. М. Горького і комуни ім. Ф. Е. Дзержинського, А. С. Макаренко розробив основні тези побудови дитячого навчально-виховного закладу:

1. Одночасний і гармонійний розвиток дитини (грамотність у читанні, письмі, рахунку, кресленні; кваліфікації в певній професії, знання її комерційної й організаційної сторони; оволодіння комплексом колективних навичок; глибоке виховання самосвідомості).

2. Паралельно з розвитком комунара — розвиток виробництва комуни.

3. Організація патронажу комуною кожного вихованця після виходу його з комуни.

Макаренко вважав головним завданням комуни досягнення гармонії виробничого і педагогічного виховних ефектів, він відстоював виховний характер комуни, роботу школи в комуні. У вересні 1928 р. в комуну прийняли з вулиці 50 нових комунарів. Безпритульників на Харківському вокзалі зустрічали 500 дітей у парадній формі, оркестр з 60 чоловік, фізкультурний стрій, сріблясті труби і прапори, а потім баня, перукарня і спалювання залишків минулого.

У подальшому комуна ім. Ф.Е.Дзержинського розвивалася досить успішно, збудували завод електроінструментів (пуск відбувся 7 січня 1932 р. — це був перший у країні завод електросвердлилок), наприкінці 1932 р. завод випустив першу в СРСР серію плівкових фотоапаратів типу ФЕД.

Робота на заводі була могутнім підсилювачем виховного процесу, комунари отримували заробітну плату, частина якої йшла на утримання, друга частина — на ощадну книжку, третя — видавалася на руки.

У вересні 1930 р. в комуні на базі школи-семирічки був відкритий робфак як філія Харківського машинобудівного інституту, у 1932 р. в ньому навчалося вже 207 чоловік. З 1935 р. в комуні почала функціонувати школа-десятирічка. А, С. Макаренко викладав на робфаці економічну географію, креслення, заміняв викладачів різних предметів, його уроки були яскравими і добре запам'яталися. Він був суворим, вимогливим, точним; за хорошу роботу 29 грудня 1932 р. був урочисто премійований колегією ГПУ УРСР грамотою, іменним золотим годинником, значком із званням кращого ударника, а Наркомпросом УРСР — почесною грамотою.

У 1934 р. він знову пропонує проект комуни на 12000 дітей на березі Дніпра, просить 33 мільйони на три роки, обіцяє щороку збільшувати комуну на 2000 чоловік, повернути гроші-протягом 10 років. Але цьому не судилося здійснитися.

У 30-і роки А. С. Макаренко багато уваги приділяв своїй творчій діяльності в галузі літератури. У 1930 р. він за два місяці написав книгу "Марш 30-го року", у якій описав життя

комуни ім. Ф.Е.Дзержинського. У 1932 р. за два відпускні місяці написав повість "ФЕД—1". Працював уночі, коли життя в комуні завмирало. Четвертого червня 1934 року А. С. Макаренко був прийнятий до Спілки радянських письменників.

У1935 р. комуна дзержинців досягла зеніту. У ній проживало до 600 чоловік, успішно працювала загальноосвітня школа, секції позашкільної роботи (гуртки, клуби, секції), заводи досягли повної виробничої потужності. Понад 200 делегацій з різних країн відвідали комуну, усі вони високо оцінили її досягнення.

З 1 липня 1935 р. А. С. Макаренка перевели на роботу в МВС України, у відділ трудових колоній і призначили заступником начальника виховної частини. Це переведення було для самого Антона Семеновича несподіваним і болючим. "Робота в мене зараз бюрократична, незвична, неприємна. За хлопцями скучаю", — писав він О. М. Горькому.

У 1937 р. комуна ім. Ф. Е. Дзержинського була перетворена з навчально-виховного закладу в промисловий комбінат. У 1936 р. А. С; Макаренко пише конкретні рекомендації про організацію виховної роботи в дитячих закладах під назвою "Методика організації виховного процесу". Це була перша велика науково-педагогічна робота. Робота складається з 17 параграфів, у яких розкриваються головні питання життя і діяльності дитячих виховних закладів: рекомендації про структуру колективу, самоуправління в загоні та в закладі, про загальні збори, Раду колективу, санкомісію, актив; особлива увага приділена питанням дисципліни, режиму і покарань, які в той час були дискусійними; викладено принципи організації культурно-масової роботи в дитячому закладі; викладено теорію трьох видів перспектив (ближньої, середньої, дальньої) як важливої умови виховання; багато уваги надається мажорному стилю роботи з колективом; даються рекомендації вихователям; викладено вимоги щодо випуску вихованців.

У травні 1936 р. А. С. Макаренко був присутнім на обговоренні "Педагогічної поеми" у Вищому інституті просвіти (Москва) і виступав із заключним словом, у якому закликав учених-педагогів не ховати педагогіку за великими іменами геніїв марксизму, бо вони не є спеціалістами-професорами педагогіки, їх висловлювання — це не практична педагогічна наука. Не можна глибоку філософію їх вчення видавати за педагогічну техніку.

У січні 1937 р. у зв'язку з виходом "Педагогічної поеми" та своїми літературними обов'язками він звільняється від роботи в апараті МВС УРСР, переїжджає на постійне проживання до Москви.

В останні роки А. С. Макаренко пише статті в газети, зустрічається з читачами "Педагогічної поеми", пише "Книгу для батьків", відчуваючи її необхідність, читає лекції для батьків на Всесоюзному радіо: "Про батьківський авторитет", "Дисципліна", "Гра", "Сімейне господарство", "Виховання в праці", "Статеве виховання", "Виховання культурних навичок".

У 1938 р. закінчує повість "Честь", у січні 1938 р. читає цикл лекцій для відповідальних працівників Наркомпросу РРФСР ("Методи виховання", "Дисципліна, режим, покарання і заохочення", "Педагогіка індивідуальної дії", "Трудове виховання"). У них він доводить, що не є спеціалістом з роботи з безпритульними дітьми, що до таких дітей ніяких особливих методів застосовувати не потрібно, що йому вдавалося за короткий час доводити безпритульних дітей до нормального стану і подальшу роботу з ними проводити як з нормальними дітьми. Тому його висновки стосуються всякого дитячого колективу, усякого працівника на фронті виховання.

У 1938 р. в журналі "Красная новь" друкується повість А.Макаренка "Прапори на баштах". Він планує написати сценарій, роман, статті в газети і журнали, але ще з 1936 р. почував себе страшенно перевтомленою, тяжко хворою людиною, над якою нависла трагедія. Він мріяв взяти участь у написанні підручника педагогіки, але вчені відмовилися писати педагогіку завтрашнього дня. "Життя вас обжене, і в результаті ви напишете педагогіку не сьогоднішнього, а вчорашнього дня", — говорив він. На одній із зустрічей він висловлює ще одну заповітну мрію: "Я хотів би працювати в так званій нормальній школі. Сімейні діти в тисячу разів важчі безпритульних. У безпритульних нікого не було, лише я один, а в сімейних є мама і тато в запасі, і ось з цими нормальними дітьми я б дуже хотів попрацювати".

У 1938—1939 рр. А. С. Макаренко пише кіносценарій "Справжній характер", статтю "Діти в країні соціалізму" для виставки в Нью-Йорку, читає лекції, пише статті, виступає в школах. Учителі писали; "Він розпрямився на весь зріст, на всю ширину. І публічні лекції, і доповіді районному учительству, і навіть доповіді в школі... Ні, не міг він себе берегти, занадто щедро ділився своїми думками і почуттями з людьми, які бажали його слухати, перетворюючи його думки в життя".

Останній місяць життя А. С. Макаренко, як і попередній, був наповнений найрізноманітнішими справами і творчістю. Вій пише статтю "Що значить виховати дитину", редагує повість "Прапори на баштах", пише сценарій "Командировка". 29 березня він останній раз виступив з доповіддю про досвід своєї роботи на нараді вчителів Ярославської залізниці. 1 квітня 1939 р. на станції Голіцино Білорусько-Балтійської залізниці у вагоні приміського поїзда, яким збирався їхати до Москви в "Союздитфільм", А. С. Макаренко помер. Причина смерті — хвороба серця. Є спогади, що він допоміг жінці внести у вагон важкі речі.

Яскрава зірка А. С. Макаренка спалахнула ненадовго, багатозвучна поема рідкісної душі обірвалась дуже рано. Дуже рано обірвалося життя Антона Семеновича Макаренка. Залишились нереалізованими багаточисленні його задуми і творчі плани: не написані ще три частини "Книги для батьків", не створена "Методика виховання", не створені фільми за його сценаріями, не написані заплановані художні твори, не здійснилася його мрія попрацювати в масовій загальноосвітній школі. Однак створена ним нова педагогіка зробила його ім'я безсмертним, відкрила нові горизонти для удосконалення теорії і практики виховання.