Педагогіка - Мойсеюк Н.Є. - 3. Суть і зміст методів навчання

Розповідь. Метод належить до словесних методів усного викладу навчального матеріалу. Провідна функція - навчальна. Супутні функції - розвивальна, виховна, мотиваційна, контрольно-корегуюча.

Розповідь - це монологічний виклад навчального матеріалу, який використовується для послідовного, систематизованого, дохідливого, емоційного повідомлення знань. Здебільшого розповідь використовується для викладу описового навчального матеріалу, зокрема даних про географічне положення і природні умови тієї чи іншої країни; фактів і прикладів з історії наукових відкриттів у курсах біології, хімії, фізики, математики, короткої біографії письменника тощо.

У чистому вигляді розповідь використовується зрідка. Найчастіше вона містить міркування учителя, аналіз фактів, прикладів, тобто поєднується з поясненням матеріалу, який вивчається.

Ефективність розповіді залежить головним чином від того, наскільки слова і вислови, які використовує педагог, відповідають суб'єктному досвіду учня, рівню його розвитку, а також від уміння учителя розповідати. Зміст розповіді повинен розширювати і збагачувати досвід школяра новими елементами. На прикладі розповіді вчителя він вчиться логічно, переконливо будувати свою мову, грамотно висловлювати думки.

Розповідь повинна бути короткою (до 10 хв.), пластичною, відбуватися на позитивному емоційному фоні. її ефективність залежить від поєднання її з іншими методами навчання - ілюстрацією, обговоренням, а також від умов - місця і часу, які обрав учитель для розповіді про ті чи інші факти, події, ситуації.

Бесіда. Провідна функція даного методу - спонукальна, водночас він успішно виконує й інші функції. Бесіда - діалогічний метод викладу навчального матеріалу. Суть бесіди в тому, щоб за допомогою цілеспрямованих і вміло поставлених питань спонукати учнів до актуалізації (пригадування) вже відомих знань і досягти засвоєння нових знань шляхом самостійних роздумів, висновків і узагальнень. Метод найчастіше застосовується тоді, коли нова тема є порівняно не складною, а в учнів уже склалися про неї певні уявлення або усталилися життєві спостереження, які дозволяють осмислити і засвоїти знання евристичним шляхом. За призначенням виділяють бесіди вступні або організаційні, повідомлення нових знань (сократичні, евристичні та ін.); синтезуючі або закріплюючі; контрольно-коректуючі.

За формою бесіда може бути індивідуальною (якщо питання адресуються одному учневі), груповою (питання звернені до групи учнів) і фронтальною (питання адресовані всім учням класу).

Успіх проведення бесіди значною мірою залежить від правильного формулювання питань. Вони повинні мати логічний зв'язок між собою, розкривати в сукупності суть проблеми, яка вивчається, сприяти засвоєнню знань в системі. За змістом і формою питання мають відповідати рівню розвитку учнів. Легкі питання не стимулюють активної пізнавальної діяльності, серйозного ставлення до пізнання.

Важливою є техніка постановки питань. Кожне питання ставиться перед усім класом для того, щоб учні готувалися до відповіді. І тільки після невеликої паузи для обдумування викликається учень для відповіді. При цьому питання повинні бути короткими, чіткими, змістовними і сформульованими так, щоб в учня виникала думка.

Успіх бесіди залежить і від контакту з класом. Необхідно, щоб усі учні брали активну участь в бесіді, уважно слухали питання, обдумували відповіді, аналізували відповіді своїх товаришів, намагались висловити власну думку. Кожна відповідь уважно вислуховується. Правильні відповіді схвалюються, помилкові, або неповні - коментуються, уточнюються. Учневі, який відповів неправильно, пропонується самому знайти помилку, і лише тоді, коли він не зможе цього зробити, підключають на допомогу товаришів.

Бесіда є неекономним і складним методом навчання. Вона вимагає часу, відповідних умов, напруження сил, а також високого рівня педагогічної майстерності.

Лекція Від інших методів словесного викладу вона відрізняється: а) більш строгою структурою; б) логікою викладу навчального матеріалу; в) великим обсягом інформації, яка повідомляється; г) системним характером викладу знань. Предметом шкільної лекції здебільшого є опис складних систем, явищ, об'єктів, процесів, наявних між ними зв'язків і залежностей, головним чином, причиново-наслідкового характеру. Очевидно, що лекція доречна лише в старших класах, коли учні вже мають необхідний для сприймання і осмислення матеріалу лекцій рівень підготовки. Лекція використовується для викладу більшого за обсягом матеріалу, займає цілий урок, а інколи й парні уроки.

Освітній результат лекцій досягається завдяки завданням, які організовують навчально-пізнавальну діяльність школярів під час і після лекції. їх види можуть бути такими: відповісти на питання, які наперед записані на дошці; записати на дошці план лекції; самостійно скласти план лекції (простий чи складний); в кінці заняття ці плани зачитати і порівняти; відтворити в зошитах основний зміст лекції (конспект, схема, таблиця, символічний малюнок); подумати і поставити свої запитання за змістом лекції; зробити власні висновки з лекції, відобразити особистий погляд на проблему у вигляді міні-твору; сформулювати проблему на завтра.

Навчальна дискусія поступово входить у практику нашої школи. У навчальних закладах західного світу вона давно й успішно забезпечує хороші результати там, де інші методи виявляються менш ефективними. Суть даного методу полягає в обміні поглядами з конкретної проблеми, створенні ситуації пізнавальної суперечки. Для такої суперечки використовуються факти різних наукових точок зору з тієї чи іншої проблеми. Наприклад, учні висловлюють різні думки щодо причин зміни клімату на Землі, різні концепції походження людини і под. Ситуація протилежних думок, наукової суперечки мимоволі привертає їхню увагу до теми. На цій основі виникає більший інтерес як до теми, так і до процесу учіння. Крім того, за допомогою дискусії учні набувають нових знань, вчаться їх обстоювати, стверджуються у власній думці.

Важливою умовою ефективності навчальної дискусії є попередня змістовна підготовка, яка полягає в накопиченні необхідних знань з теми дискусії, а також формальна підготовка - у формі викладу цих знань.

Впровадження цього методу вимагає дотримання таких педагогічних умов:

1) до відома учнів доводяться правила проведення дискусії; кожна думка важлива; не бійся висловлюватися, ми всі партнери; обговорюємо сказане, а не людину; обдумав, сформулював, висловив; говори чітко, ясно, красиво; вислухав, висловився, вислухав; тільки обґрунтовані докази; вмій погодитися і не погодитися;

2) створюється і постійно підтримується доброзичлива атмосфера в колективі;

3) включаються в роботу всі учні; школярі з великим рівнем контактності виявляють вищу активність, ніж замкнені і слабкі, тому їх слід постійно "втягувати" в роботу, створювати для них ситуації успіху;

4) постійно контролюється процес навчання, досягнення поставлених завдань.

Без цього дискусія стає безпредметною, беззмістовною, заплутаною і суперечливою. Дискусію застосовують при вивченні всіх навчальних дисциплін, починаючи з школи другого ступеня, а повного обсягу її використання досягають у старших класах. Учнів навчають мистецтву ведення дискусії.

Метод створює атмосферу творчої невимушеності, допомагає кожному учневі виявити свої можливості.

Дебати - метод навчання, який використовується після вивчення певного навчального матеріалу. Для ведення дебатів створюються групи учнів, які повинні співпрацювати у процесі пошуку і підготовки своїх аргументів. У процесі дебатів важливо більше опиратися на факти та знання, ніж на формальне обговорення. Структура дебатів заохочує учнів наводити переконливі аргументи.

Метод спрямований на досягнення таких результатів: уміння використовувати різні способи інтегрування інформації; уміння критично осмислювати одержану інформацію; уміння самостійно формулювати гіпотезу; уміння аргументувати власну точку зору та презентувати її; уміння враховувати точку зору інших людей, толерантно ставитися до їх думок; уміння працювати в команді, брати участь у прийнятті рішень; здатність брати на себе відповідальність та приймати рішення в екстремальних ситуаціях.

Прес-метод - використовується тоді, коли в процесі навчання виникають дискусійні питання, з яких учні повинні зайняти визначену позицію. На допомогу пропонуються матеріали, в яких визначено чотири етапи прес-методу: 1) позиція - я вважаю, що... (учень пояснює, у чому полягає його точка зору, 2) обґрунтування - тому, що... (наводить докази на підтримку власної позиції), 3) приклад - на прикладі, ... (наводить факти, які демонструють його докази), 4)висновки - тому... (узагальнює свою думку, робить висновок про те, що необхідно робити). Метод допомагає учням пояснити свої думки та сформулювати їх у виразній та стислій формі.

"Мозковий штурм" - метод колективного обговорення проблеми, яка вимагає нетрадиційного вирішення.

Робота проводиться в таких групах: генерація ідей, аналіз проблемної ситуації і оцінки ідей, генерація контрідей. Генерація ідей проходить в групах за певними правилами. На етапі генерації ідей будь-яка критика заборонена. Заохочуються репліки, жарти, невимушена обстановка. Потім одержані в групах ідеї систематизуються, об'єднуються за загальними принципами і підходами. Далі розглядаються можливі перешкоди реалізації відібраних ідей. Оцінюються критичні зауваження учасників. Остаточно відбираються лише ті ідеї, які не були відхилені критичними зауваженнями та контрідеями.

Правила "мозкової атаки".

1. Під час "мозкового штурму" немає ні начальників, ні підлеглих - є ведучий і учасники.

2. "Мозковий штурм" не допускає шаблонного мислення. Необхідно повністю звільнитися від стереотипів і традицій.

3. Повна свобода уяви. Найфантастичніша і найнеймовірніша ідея сприймається зі схваленням.

4. Рекомендовано ставити колегам запитання з метою уточнення і розвитку їх. ідей. Важливо заохочувати і підтримувати партнерів.

5. Категорично заборонені взаємні критичні зауваження і поточні оцінки. На стадії обговорення ніщо не відкидається. Навіть тоді, коли комусь не подобаються запропоновані ідеї, краще сказати: "Так, але можна й по-іншому"...

6. Свої думки слід формулювати ретельно і коротко. Чим більше буде висунуто ідей, тим краще.

7. Запам'ятайте: оптимізм і впевненість збільшують розумову енергію людини у десять разів!

Процедура "мозкового штурму" складається із таких етапів:

1. Формулювання навчальної проблеми, обгрунтування завдання для пошуку її вирішення. Визначення умов і правил колективної роботи. Формування декількох робочих груп по 3-5 учнів і експертної групи, яка буде оцінювати і відбирати найкращі ідеї.

2. Розминка. Швидкий пошук відповідей на питання і завдання тренувального характеру. Мета цього етапу - допомогти учням звільнитися від зніяковіння, скутості.

3. "Штурм" визначеної проблеми. Ще раз уточнюється поставлене завдання, нагадуються правила обговорення. Генерування ідей розпочинається одночасно у всіх групах за сигналом вчителя. Кожен висловлює вголос свої ідеї. За кожною групою закріплюється експерт, який фіксує на папері висунуті ідеї. "Штурм" продовжується 10-15 хвилин.

4. Оцінка і відбір найкращих ідей групою експертів.

5. Повідомлення про результати "мозкової атаки". Обговорення підсумків роботи групи, оцінка найкращих ідей, їх публічний захист.

Метод дає змогу: розвивати пізнавальний інтерес і активність учня, уяву, самостійне мислення, звільнене від шаблону і стереотипів; уміння формулювати власну думку, чітко і коротко її висловлювати і захищати; уміння працювати в групі, слухати іншу людину, поважати альтернативну позицію; краще осмислювати навчальний матеріал.

Демонстрація. Метод полягає в наочно-чуттєвому ознайомленні учнів з явищами, процесами, об'єктами в їх природному вигляді. Використовується для розкриття динаміки явищ, які вивчаються, а також для ознайомлення із зовнішнім виглядом предмета, його внутрішньою будовою та ін. При цьому увага учнів концентрується на суттєвих властивостях предметів, явищ, процесів. Слово відіграє супровідну роль і служить для аналізу ходу спостереження та його результатів. Велику дидактичну цінність має демонстрація реальних предметів, явищ або процесів, що протікають у природних умовах (спостереження за погодою), демонстрація натуральних предметів у штучному середовищі (досліди в шкільній теплиці), демонстрація штучних об'єктів у природному середовищі (копія механізму). Штучні замінники натуральних об'єктів відіграють важливу роль при вивченні всіх предметів. Вони дозволяють ознайомитися з конструкцією, принципами дії (рельєфом місцевості, будовою квітки, розрізом геометричної фігури), провести безпосередні виміри, визначити певні характеристики.

Ілюстрація передбачає показ і сприймання предметів, процесів і явиш у їх символічному зображенні за допомогою карт, плакатів, портретів, фотографій, малюнків, схем, репродукцій тощо. Методи демонстрації та ілюстрації використовуються у взаємозв'язку: якщо явище чи предмет учні повинні сприймати в цілому, використовується демонстрація; якщо ж необхідно усвідомити суть явища, взаємозв'язки між його компонентами, використовують ілюстрацію. Результативність ілюстрації залежить від методики показу. Велика кількість ілюстрацій відволікає учнів від з'ясування суті явищ, що вивчаються. В окремих випадках доцільно використовувати роздатковий матеріал (гербарії, фотографії, діаграми, таблиці тощо). У сучасній школі для забезпечення якісної ілюстрації використовуються екранні технічні засоби.

Вправи. Суть методу полягає в тому, що учні виконують багаторазові дії, тобто тренуються у застосуванні засвоєного матеріалу на практиці. Цим шляхом вони поглиблюють свої знання, формують відповідні уміння і навички, розвивають своє мислення і творчі здібності.

Серед вправ виділяють: а) усні вправи, які сприяють оволодінню технікою і культурою читання, усного рахування, розповіді, логічного викладу знань тощо; б) письмові вправи - опис дослідів, розв'язування задач, диктанти, твори, конспекти та ін.; в) лабораторно-практичні вправи, які сприяють оволодінню навичками користування знаряддями праці, лабораторним обладнанням (приладами, апаратурою); г) виробничо-трудові вправи, що складають систему спеціально розроблених трудових дій навчального чи виробничого характеру. Ефективність вправ залежить від свідомої спрямованості учня на підвищення якості діяльності; знання правил виконання дій; свідомого врахування і контролювання умов, у яких вони виконуються; обліку одержаних результатів; розподілу повторень у часі.

Лабораторний метод базується на самостійному проведенні експериментів, дослідженнях учиш і застосовується насамперед при вивченні хімії, біології, фізики. Лабораторний метод спричиняє високу активність і самостійність учнів, уможливлює набуття умінь і навичок користування обладнанням, забезпечує умови для формування важливих практичних умінь: вимірювати і вираховувати, обробляти результати та порівнювати їх з попередніми, перевіряти відомі й обирати нові шляхи самостійних досліджень.

Високою ефективністю вирізняється проблемний (дослідницький) лабораторний метод, коли висувається гіпотеза дослідження, визначаються його шляхи, добираються необхідні матеріали і прилади самими учнями. Труднощі спонукають учня до самостійної роботи, ставлять його в позицію активного дослідника; він збирає й оцінює основні та допоміжні дані, альтернативні гіпотези, обірунтовує вибір способів накопичення інформації тощо. Вирішення проблеми активізує продуктивне мислення, збільшує кількість пізнаних предметів та явищ і, найголовніше, формує творчий підхід до навчання.

Навчальна праця. Суть методу полягає у застосуванні отриманих знань для вирішення практичних завдань, в умінні використовувати теорію на практиці. Він сприяє поглибленню знань, умінь, стимулюванню пізнавальної діяльності, дозволяє провести контроль і корекцію. На практичних заняттях пізнавальна діяльність учнів повинна пройти п'ять етапів:

1. Пояснення учителя; спираючись на засвоєні учнями теоретичні знання, він пояснює їм мету і завдання практичної роботи, яка буде проводитися.

2. Показ; інструктаж учителя щодо виконання певної дії.

3. Проба; виконання роботи окремими учнями, спостереження і допомога іншим під керівництвом учителя.

4. Виконання роботи; самостійне виконання роботи всіма учнями, допомога вчителя тим учням, які погано впоралися із завданням.

5. Контроль і оцінка роботи учнів: якості виконання, економного ставлення до матеріалів, часу, швидкості й правильного виконання завдань.

Навчальна праця формує в учнів уміння організовувати трудовий процес: осмислювати цілі майбутньої роботи; визначити завдання та умови їх вирішення; складати план, програму, графік виконання роботи; готувати матеріали й інструменти, здійснювати самоконтроль, самооцінку якості виконання роботи, вносити корекцію. Метод ефективніше порівняно з іншими допомагає привчити учнів до сумлінного виконування завдань, сприяє формуванню таких якостей, як ощадливість, хазяйновитість тощо.

Робота з книгою є одним з найважливіших методів навчання. Головна перевага методу в тому, що учень має можливість багаторазово обробити навчальну інформацію в доступному для нього темпі та в зручний час. Учні при цьому вчаться вільно читати і розуміти прочитане, формують уміння виділяти головне у виучуваному матеріалі, вести записи, складати структурні і логічні схеми (опорні конспекти), добирати літературу з питання, що вивчається.

Метою самостійної роботи з книгою може бути ознайомлення з її структурою, швидкий перегляд, читання окремих розділів, пошук відповідей на певні питання, вивчення матеріалу, реферування деяких уривків тексту або всієї книги, вирішення прикладів і задач, виконання контрольних тестів, заучування матеріалу напам'ять.

Найпоширенішими є два види роботи з книгою: на уроці (під керівництвом учителя) і вдома (самостійно) з метою закріплення і розширення отриманих на уроці знань.

Робота з підручником на уроці дає навчальний ефект, якщо учитель дотримується таких правил:

1) правильно обирає матеріал (теми) для самостійного вивчення за підручником, опираючись на принцип доступності;

2) перед самостійною роботою учнів з підручником проводить ґрунтовну вступну бесіду, в якій визначає тему, загальний зміст матеріалу, виділяє питання для засвоєння, дає конкретні поради щодо порядку самостійної роботи і самоконтролю;

3) спостерігає за ходом самостійної роботи, допомагає окремим учням розібратися в труднощах;

4) звертає увагу на вироблення в школярів уміння самостійно осмислювати і засвоювати новий матеріал за підручником;

5) для більш вдумливого осмислення використовує перед самостійною роботою демонстрацію дослідів, наочних посібників, створює проблемні ситуації тощо;

6) роботу з підручником поєднує на уроці з іншими формами і методами навчання: перевіркою якості засвоєння матеріалу, який вивчався; вправами, пов'язаними з виробленням умінь та навичок і подальшим поглибленням знань учнів.

Вдома робота учнів над текстом розпочинається з відтворення у пам'яті знань, отриманих на уроці. Наступний етап - синтезування навчального матеріалу, засвоєного на уроці, з текстом підручника. Далі вироблення установки на запам'ятовування: складання плану прочитаного, тез, фіксація основних положень у вигляді структурно-логічної схеми (опорного конспекту).

Навчання роботі з книгою передбачає формування в учнів навичок самоконтролю.

Відеометод. У зв'язку з інтенсивним проникненням у шкільну практику нових джерел екранної передачі інформації - кодоскопів, проекторів, кіноапаратів, навчального телебачення, відеопрогравачів, відеомагнітофонів, а також комп'ютерів з дисплейним відображенням інформації з'явився окремий метод навчання - відеометод. Він базується переважно на наочному сприйманні інформації, яка будучи доступною, легше і швидше засвоюється. Проте кіноекран і телевізор слабко стимулюють розвиток абстрактного мислення, творчості та самостійності. Потрібні спеціальні завдання, вправи зі сприймання і запам'ятовування наочної інформації, розвитку мислення і самостійних досліджень.

Проте за допомогою відеометоду в навчальному процесі ефективно вирішується чимало завдань навчання, виховання і розвитку учнів. Учитель може:

1) дати учням повнішу, достовірнішу інформацію про явища і процеси, які вивчаються;

2) продемонструвати процеси, які не можна спостерігати безпосередньо (ріст рослини, кристалізація речовин тощо);

3) навчити алгоритмам виконання різних видів діяльності;

4) створити специфічне мовне середовище на уроках іноземної мови;

5) використати відеодокументи на уроках історії, літератури, етики;

6) задовольнити запити, бажання та інтереси учнів;

7) організувати тестові випробування;

8) провести тренувальні роботи, вправи, моделювання процесів тощо;

9) створити банк даних для проведення навчально-тренувальних і дослідницьких робіт;

10) забезпечити комп'ютерний облік успішності кожного учня класу, здійснити диференційований підхід до організації навчання;

11) забезпечити оптимальний обсяг передачі й засвоєння наукової інформації;

12) раціоналізувати навчальний процес, підвищити Його результативність.

Відеометод вимагає чіткої, продуманої, доцільної організації навчального процесу, якості відеопосібників і технічних засобів. Учитель повинен уміти залучати учнів до кола проблем, що вивчаються, спрямовувати їх діяльність, робити узагальнюючі висновки.

Ігровий метод. Пізнавальні (дидактичні) ігри - це спеціально створені ситуації, які моделюють явища, що вивчаються. У грі учні самі обирають свою роль, висувають припущення про ймовірний розвиток подій, шукають шлях розв'язання ситуації. Вони одержують максимальну свободу інтелектуальної діяльності, виступають активними перетворювачами дійсності. Завдяки цьому реалізують природні потреби особистості у самовираженні, самоствердженні.

Гра інтенсивно стимулює пізнавальний процес, розвиває мотиви навчальної діяльності, мислення, уяву, фантазію, творчі здібності, рефлексію, саморегуляцію; розвиває загальнонавчальні уміння і навички, створює умови для застосування знань, умінь і навичок у практичній діяльності; виховує самостійність, волю, здатність до співпраці, колективність, комунікативність, особисту позицію. Проведення ділової гри передбачає такі етапи: підготовчий - розробка сценарію, до змісту якого входять, навчальна ціль заняття, опис проблеми, що вивчається, обгрунтування визначеного завдання, план ділової гри, загальний оте її процедури, зміст ситуації і характеристика дійових осіб;

інструктаж учасників і експертів; видача пакетів матеріалів, інструкцій, правил, установок, які забороняють відмовлятися від одержаної за жеребом ролі, пасивно ставитися до гри, порушувати регламент і етику поведінки;

етап проведення - залежно від виду гри можуть бути введені різні рольові позиції учасників: генератор ідей, розробник, імітатор, ерудит, аналітик; організатор, координатор, інтегратор, контролер; ініціатор, обережний критик, консерватор; методолог, методист, програміст;

аналіз, обговорення і оцінка результатів гри - виступи експертів, обмін думками, захист учнями своїх рішень і висновків; підведення підсумків, констатація досягнутих результатів, допущених помилок, формулювання остаточного підсумку гри.

Симуляції "мініатюрною" версією реальності. У ситуаціях, створених учителем, учні копіюють у спрощеному вигляді процеси, які відбуваються у справжньому суспільному, економічному та політичному житті. Пропонується, наприклад, відтворити засідання парламенту, дії закону попиту і пропозиції, механізму господарського росту. Це допомагає учням відтворити дані процеси і краще зрозуміти мотиви прийняття тих чи інших рішень.

Метод інсценізації. Дані ситуації чи проблеми учні "розігрують у ролях" у рамках заданої програми. Інсценізація передбачає чотири етапи підготовки: 1)попереднє планування й підготовку вчителя; 2) підготовку і тренінг учнів; 3) активну участь класу у проведенні вправи; 4) ретельне обговорення й міркування з приводу вправи. Важливо, щоб кожний учасник розповів, як він почувався в тій чи іншій ролі, що подобалося йому під час гри, а що - ні, як цей досвід може вплинути на його подальше життя. Метод формує ставлення до конкретної ситуації чи проблеми, допомагає навчитися через досвід та почуття, сприяє становленню досвіду школяра.

Цілепокладання - це метод навчання, в основі якого лежать планомірні дії учителя і учнів, спрямовані на оволодіння школярами умінням визначати цілі власної діяльності. Без уміння цілепокладання продуктивне навчання неможливе.

Цінність методу полягає в тому, що він забезпечує: усвідомлення учнем цілей свого навчання; формування уміння визначати ціль на основі результатів рефлексії; уміння визначати репродуктивні, пізнавальні і дослідницькі цілі; уміння надавати цілям реалістичності, значущості і повноти; уміння розширювати ціль, будувати ієрархію власних цілей і завдань; уміння співвідносити свої цілі з цілями інших людей (однокласників, батьків, учителів), школи, суспільства.

Ефективності методу цілепокладання сприяють такі умови: свідома спрямованість школяра на підвищення якості навчання; діагностика цілей навчання учнів (проводиться шляхом усної співбесіди, письмового анкетування, тестування, спостережень, експертних опитувань тощо); аналіз і систематизація результатів діагностики; виявлення суб'єктного досвіду цілепокладання; вибір учнем цілі навчальної діяльності на уроці із набору цілей запропонованих учителем; усвідомлення факту досягнення даної цілі на уроці і його ролі у цілісному навчальному процесі; багаторазове повторення цього завдання; класифікація обраних учнями цілей навчання з наступним обговоренням (їх реалістичність, досяжність, цінність, повнота); конструювання цілей і завдань на певний період навчання; порівняння обраних цілей з цілями інших людей, суспільства.

Планування і програмування. Цей метод тісно пов'язаний з методом цілепокладання, але його доцільно, на наш погляд, розглядати як самостійний метод. Метод планування і програмування передбачає формування в учнів умінь планувати свою освітню діяльність, створювати індивідуальні освітні програми. За допомогою методу ефективно вирішуються навчальні, виховні і розвивальні завдання:

1) формування уміння складати план або проект на певний період своєї навчально-пізнавальної діяльності (урок, день, тиждень, семестр, навчальний рік);

2) конструювання індивідуального плану вивчення теми, розділу, курсу;

3) ознайомлення з предметом вивчення, виділення в ньому своїх смислів занять, окреслення завдань і головних напрямів діяльності;

4) визначення етапів і видів діяльності;

5) конкретизація умов і термінів виконання завдань;

6) уміння складати простий і складний план, програму у вигляді графіка, таблиці, схеми, де всі цілі, завдання, способи і засоби представлені наочно, на одному аркуші;

7) здійснювати адекватну самооцінку і рефлексію планування, програмування;

8) уміння змінювати план, програму, доповнювати їх або й замінювати;

9) раціоналізувати навчання, підвищити його продуктивність.

Планування і програмування - складний і важкий для учнів метод навчання. Значна частина випускників не оволодіває ним достатньою мірою. Разом з тим, у сучасних умовах учень мас право на усвідомлений і погоджений з педагогом вибір основних компонентів своєї освіти - особистісного змісту освіти, форм, методів, темпу навчання, контролю, оцінювання тощо. Тому питому вагу методу планування і програмування навчально-пізнавальної діяльності школярів слід збільшити.

Серед факторів, що визначають ефективність даного методу, найбільш важливими є: уміння учнів розуміти предмет навчання, виділяти в ньому головне, вміти "розгортати" знання, добирати відповідну літературу. Під постійним контролем учителя повинно бути оволодіння прийомами: логічного мислення - міркування, висування гіпотез, прогнозів; абстрактного - вміння відмежуватися від другорядних ознак і формувати суттєві цілі і завдання; продуктивного мислення - самостійно вирішувати нові завдання на основі набутих знань, а також шляхом використання нових даних, способів і засобів.

Метод навчального контролю. Головною функцією цього методу є контрольно-регулююча. Це означає, що контроль не повинен відокремлюватися від навчального процесу, а бути компонентом, який виконує навчальні, виховні, розвиваючі, спонукаючі функції.

Залежно від організації контрольних зрізів, джерел інформації, способів одержання і обробки даних та ін. виокремлюють:

Метод усного контролю. Усний контроль здійснюється шляхом індивідуального і фронтального опитування. При індивідуальному опитуванні учитель ставить перед учнем декілька запитань, при фронтальному - серію логічно пов'язаних між собою питань перед усім класом. Правильність відповідей визначається учителем, коментується. За підсумками контролю виставляються оцінки.

Метод письмового контролю. Здійснюється за допомогою контрольних робіт, творів, переказів, диктантів, письмових заліків і под., які можуть бути короткочасними (15-20 хв.) і протягом усього уроку. Письмовий контроль відрізняється також глибиною діагностики (поверховий зріз чи ґрунтовний аналіз).

Метод лабораторного контролю спрямований на перевірку вмінь учнів користуватися лабораторним обладнанням (амперметром, вольтметром, термометром, психрометром та ін.), яке буде використовуватися на уроці. До контрольних лабораторних робіт включають також письмові та графічні роботи, розв'язання експериментальних задач, які потребують проведення дослідів.

Метод машинного (програмованого) контролю. Здійснюється за допомогою електронно-обчислювальної техніки і контролюючих програм. Комп'ютер є найоб'єктшнішим контролером при вивченні всіх навчальних предметів. Програми для контролю здебільшого складаються за методикою контрольних програмованих вправ. Відповіді набираються цифрами або у вигляді формул. У міру забезпечення шкіл комп'ютерами цей метод набуватиме більшого значення. Проте машина не може врахувати психологічні особливості учня, своєчасно надавати йому допомогу при утрудненні, не може повністю замінити учителя.

Метод тестового контролю. Може бути безмашинним і машинним. В основі такого контролю лежать тести - спеціальні завдання, виконання (чи невиконання) яких свідчить про наявність (або відсутність) у школярів певних знань, умінь.

Метод самоконтролю. Передбачає формування в учнів уміння самостійно контролювати ступінь засвоєння навчального матеріалу, знаходити допущені помилки, неточності, визначати способи ліквідації виявлених прогалин.

Ситуаційний метод - це метод, у виборі якого головну роль відіграє ситуація. Він застосовується тоді, коли жоден з відомих ізольованих методів не дає можливості швидко й ефективно досягти накреслених завдань у конкретних умовах. За складом ситуаційний метод комбінується з багатьох шляхів і способів. У ньому переплітаються традиційні та нові шляхи, способи, ідеї. Метод дозволяє обирати нестандартні рішення, тому його й називають нестандартним, творчим. Вважають, що саме ситуаційним методом досягли значних успіхів у навчанні, вихованні і розвитку школярів відомі педагоги-новатори В Ф.Шаталов, Є.М. Ільїн, М.П.Гузик, І.П.Волков, С.М. Лисенкова та ін.

Структура і зміст даного методу не стабільні. Вони змінюються від ситуації до ситуації. Метод базується на власному розумінні педагогічного процесу, його баченні і тому є самостійним, творчим доробком педагога.