Педагогіка - Мойсеюк Н.Є. - 6. Побудова особистісно орієнтованих ситуацій

В основі виховної діяльності лежить специфічна технологія побудови особистісно орієнтованої ситуації. В узагальненому вигляді вона передбачає таку структуру:

1. Постановка завдання виховання. Завдання розробляється з урахуванням замовлення суспільства і запитів самого вихованця. Представлення педагогічного завдання здійснюється у вигляді очікуваних варіантів поведінки і особистісних проявів вихованця.

Ціль може бути загальною (виховання готовності до праці) і конкретною (виховання підприємливості), життєво програмуючою (формування культури самовизначення) і

ситуаційною (формування правила внутрішкільного розпорядку) тощо. Які б за своїм статусом ціль і завдання не були, у їх формуванні обов'язково повинні бути враховані інтереси суспільства і вихованця.

2. Вивчення мотиваційно-особистісних регуляторів поведінки і діяльності, що розвивають особистість з найістотнішої сторони - її самості: причину тих чи інших рішень, секретів вибору і переваг ціннісних орієнтацій, визначення життєвих перспектив. Особлива увага приділяється діагностиці:

а) природних потенціалів розвитку дитини:

- психофізіологічного розвитку - рівнів тривожності та імпульсивності, оскільки вони в подальшому створюють сприятливий фунт для формування невпевненості в собі, агресивності, естетичної нечутливості;

- психічного-емоційної, почуттєвої, когнітивної та вольової сфер, що мають пряме відношення до матеріальних, інтелектуальних, соціальних і духовних потреб вихованця, його потенціальних можливостей і життєвої позиції;

- соціального розвитку особистості - її зв'язків із соціальним середовищем, міжособистісних стосунків (соціальних навичок і моделей поведінки, емоційної експансивності, рівня соціальної перцепції, емпатії, турботи про довкілля тощо);

- духовного розвитку - рівня здатності вихованця до вільного вибору змісту цінностей, дій, вчинків; рівня розвитку потреби самопізнання, самооцінки, самовизначення, самоактуалізації, самореалізації.

Вказані компоненти цілісного процесу розвитку взаємопов'язані: розвиток одного компоненту створює сприятливі або несприятливі умови для розвитку інших;

б) матеріальних та соціальних умов індивідуального розвитку:

- v сім'ї (системи матеріальних, соціальних і духовних цінностей, інтенсивності включення в окремі види діяльності, форми ставлення батьків до дитини тощо);

- у первинному дитячому колективі (офіційного і неофіційного статусу дитини, системи цінностей малої соціальної групи, рівня її соціального розвитку);

- у референтній групі (системи цінностей, її спрямованості і провідного виду діяльності);

- в освітньому закладі (переважаючого стилю спілкування педагогів з вихованцями: імперативного, маніпулятивного, розвивального);

- в інформаційному просторі (інтенсивності взаємодії вихованця із засобами масової інформації та комунікації").

3. Визначення життєвих перепон (проблем вихованців). Вони можуть бути:

а) суб'єктивними - відсутність або недостатність в учня інформації, необхідної для самостійної дії; недостатність додаткового напруження вольових, інтелектуальних, моральних сил для включення у той чи інший вид діяльності; невідповідність для досягнення необхідного результату фізичного, психічного, комунікативного розвитку, знань, досвіду, способів діяльності;

б) соціальними - пригнічення особистості дитини, приниження її гідності в сім'ї, в групі ровесників, школі тощо;

в) матеріальними - фінансовий стан сім% нестача навчальних приміщень, відповідного обладнання в школі

4. Створення у співробітництві з вихованцями культуродоцільного середовища їх життєдіяльності. Організація різнопланових видів діяльності: дозвільно-ігрової, навчально-пізнавальної, фізично-оздоровчої, трудової, соціально-спрямованої, художньої тощо. Різні види діяльності повинні стати ареною колективної та індивідуальної життєтворчості вихованців, засобом вивчення технології життя, окультурювання їх суб'єктного досвіду.

5. Розробка змісту діяльності вихованців передбачає створення умов для:

а) внутрішнього плану розвитку особистості (самості). За допомогою педагогічної підтримки здійснюється самопізнання вихованця, його саморегуляція, самоорганізація. Він самостійно визначає перепони (проблеми), які заважають реалізувати природне прагнення - знайти своє місце у житті; виражає обгрунтовано незгоду з певними твердженнями, дає їм критичну оцінку, знаходить причину і джерела власної помилки, шукає своє пояснення і тлумачення явища тощо. Знайшовши смисл, він по-новому будує образ і модель свого життя;

б) зовнішнього плану розвитку особистості (соціумності) за допомогою адаптації, самоствердження, що виявляється в актах самореалізації особистості. Діяльність озброює учня знаннями та уміннями, особистим досвідом життя та суспільно необхідної поведінки в школі і поза нею і, що дуже важливо, вказує сфери успішної самореалізації, оскільки створює належні умови для виявлення кожним вихованцем своєї самобутності.

6. Визначення ділових і міжособистісних зв'язків, їх корекція у процесі розгортання основних видів діяльності, поступове збагачення; виявлення проблем у полі особистісного досвіду, які ще не усвідомлені, але особистісно значущі для становлення вихованця як суб'єкта власної діяльності і життя.

7. Побудова діалогу між вихованцем і вихователем. У діалозі реалізуються:

а) атмосфера довіри, поваги, співпереживання, обміну духовними цінностями;

б) педагогічна підтримка вихованця у визначенні соціального значення і особистісного смислу об'єктів реальної дійсності;

в) допомога учневі в уточненні власної мети діяльності, в осмисленні можливостей її реалізації, шляхів подолання перешкод, самореалізації, самоконтролі, самоаналізі, самооцінці, самокорекції діяльності;

г) стимулювання свободи творчості, співтворчості; успіху вихованця у виконанні обраної ним діяльності;

д) поширення спілкування на всю сферу життєдіяльності; є) сприяння становленню індивідуального досвіду.

Отже, в особистісно стверджувальних ситуаціях перед вихованцем розкривається спектр різних життєвих виборів, можливостей самостійно будувати вчинки, поведінку, діяльність, життя згідно з власними уявленнями про щастя. Водночас в них створюються педагогічні умови для розуміння відповідальності за власну долю; кращого осмислення співвідношення між внутрішньою свободою вибору і соціальними цінностями, особистісними якостями, набутими на їх основі. Вихованець розвивається у гармонії із собою і суспільством як цілісна особистість.