Педагогіка - Фіцула М.М. - Напрями, течії зарубіжної педагогіки

У зарубіжній педагогіці сформувалися різноманітні наукові напрями, течії, що є ознакою розмаїття і свободи педагогічної думки. Найчіткіше окресленими є; філософський, психолого-педагогічний, соціальний напрями,

Філософський напрям у педагогіці

Його утворюють течії педагогіки, що ґрунтуються на філософії неопозитивізму, екзистенціалізму, неотомізму та ін.

Педагогів-теоретиків філософи неопозитивізму (філософська течія, представники якої, вважаючи єдиним джерелом знання емпіричні дані, намагаються використовувати при цьому найновіші досягнення природознавства, математичної логіки) цікавлять гносеологічні (пізнавальні) установки і принципи методології наукового пізнання, оскільки ця філософська течія претендує на загально методологічну роль у сучасній науці. Його представники багато зробили для уточнення й систематизації логічних принципів і методичних прийомів наукового дослідження, застосування математичних методів дослідження в педагогіці. Прагнення до використання в педагогіці математичних методів свідчать про намагання вчених-педагогів досягти більшої об'єктивності результатів своїх досліджень. Однак нерідко за складним математичним апаратом дослідження педагогічних проблем приховується бідність педагогічного змісту, абсолютизація кількісних показників породжує помилкові теоретичні висновки.

Педагоги-неопозитивісти піддають сумніву наявність у процесах навчання і виховання об'єктивних закономірностей, що збіднює теорію педагогіки, а спроби дослідження фундаментальних теоретичних проблем вважають "безплідними інтелектуальними спекуляціями" кабінетних теоретиків.

Важливим принципом побудови педагогіки на засадах неопозитивізму є її деідеологізація, звільнення від зв'язків із загально філософськими методологічними основами. Представники цієї течії виступають за навчальні програми, створені на основі загальнолюдських цінностей, вільних від будь-яких політичних оцінок та ідеологічних установок.

Представники напряму педагогіки, що ґрунтується на філософи екзистенціалізму (філософський напрям, який предметом філософії вважає людину як духовне начало і її буття), виходять з того, що жодних загальнолюдських якостей, жодної "людської природи" не існує, кожен індивід - унікальний, неповторний. Тому інтерес дослідника має концентруватися на окремій особистості, на царині її індивідуального буття й свідомості.

На думку екзистенціалістів, індивідуальна "внутрішня сутність" дитини ("екзистенція") майже недоступна для педагогічних впливів, а тому ефективним у формуванні її особистості є лише самовиховання. Вважаючи навчання актуалізацією прихованих здібностей дитини, педагоги-екзистенціалісти заперечують необхідність оволодіння учнями системою загальнолюдських знань, передбачених навчальними програмами і підручниками, доводять, що дитина має право на свободу вибору знань. Тому цикл предметів, які підлягають вивченню, повинен бути не обов'язковим, а вибірковим. Завдання вчителя полягає не в озброєнні учнів системою знань, а у створенні сприятливих умов для саморозкриття кожної особистості. Він має пропонувати учням різноманітні навчально-виховні ситуації, а вони - вибирати ті, що найбільше їм імпонують, завдяки яким зможуть найкраще розвинути свої потенційні можливості. Для цього в класі має панувати невимушена атмосфера, яка сприяє вибору теми заняття, вільному пошуку способів її реалізації, експериментуванню. Найважливішим є не рівень освіченості, не рівень знань, якими озброїла учня школа, а вміння "слухати свої внутрішні імпульси", пізнати себе.

Представники педагогіки неотомізму (філософське обґрунтування християнського віровчення, релігійне тлумачення сучасних природничих концепцій) пропагують ідею превалюючої ролі церкви в організації шкільної справи. У своїх психолого-педагогічних дослідженнях вони переконують, що в свідомості дитини релігійні уявлення збагачуються кількісно та якісно, і виокремлюють стадії формування релігійної свідомості у дітей. На першій стадії (З-6 років) релігійна міфологія сприймається як чарівна казка. На Другій (7-12 років) діти швидко осягають матеріальний світ, що їх оточує, Бог для них є антропоморфною (людиноподібною) сутністю, яка безпосередньо фізично впливає на перебіг подій у світі. На третій (індивідуальній) стадії (12 років - період юнацтва) діти виявляють велику різноманітність в інтерпретації релігії, глибоко особистісний підхід до неї.

Якщо перші дві стадії долає більшість дітей, то третьої досягають не всі. Темп релігійного розвитку особистості дитини може бути повільнішим, ніж її розвиток в інших сферах. Це дає підстави деяким неотомістам стверджувати, що залучення дітей до науково-технічної думки спричинює їх відставання в релігійному розвитку. За їх переконанням, виховання громадянина неможливе без прилучення його до релігії, адже без неї неможливе формування моральної свідомості, яка є основою моралі.

Педагоги-неотомісти значну увагу приділяють проблемам змісту освіти. Формально вони не заперечують необхідності оволодіння учнями системою наукових знань, проте фактично прагнуть наснажити всю освіту релігійним духом, підпорядкувати її інтересам "християнського виховання".

Філософський напрям у педагогіці
Психолого-педагогічний напрям у педагогіці
Соціальний напрям у педагогіці
1.2. Логіка і методика педагогічних досліджень
Сутність і особливості наукових досліджень у педагогіці
Методологія педагогіки
Методи науково-педагогічного дослідження
Емпіричні методи педагогічного дослідження
Теоретичні методи педагогічного дослідження
Математичні і статистичні методи педагогічного дослідження
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2018
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru