Педагогіка - Фіцула М.М. - Проблемне навчання

Традиційні технології навчання у сучасній школі

Технологія навчання - це шлях освоєння конкретного навчального матеріалу в межах предмета, теми, питання. У сучасній українській школі використовуються як традиційні, так і нові технології навчання. До традиційних умовно можна віднести пояснювально-ілюстративне, проблемне, програмоване і диференційоване навчання.

Пояснювально-ілюстративне навчання

Воно забезпечує сприймання учнями навчальної інформації з одночасним її узагальненням, засвоєнням понять, законів, теорій. Використовувані практичні вправи покликані забезпечити поглиблення, закріплення знань, умінь і навичок, застосування їх у нових ситуаціях. Вони передбачають і самоконтроль ефективності засвоєння знань, умінь і навичок, повторення вивченого. Ця технологія навчання орієнтує на репродуктивне засвоєння знань, умінь і навичок. Вона забезпечує всебічне та міцне засвоєння навчальної інформації й оволодіння способами практичної діяльності. Найефективніша вона у тому разі, коли зміст навчального матеріалу є переважно інформативним і надто складним для того, щоб учні здійснювали самостійний пошук знань. Доцільна вона і при вивченні принципово нового матеріалу, оскільки в учнів відсутні опорні знання для вирішення проблемних ситуацій.

Пояснювально-ілюстративне навчання забезпечує швидке засвоєння навчальної інформації, формування знань, умінь і навичок, що унеможливлює прогалини в знаннях, особливо у слабко встигаючих учнів. Крім того, колективне засвоєння знань дає змогу виявити типові помилки й орієнтувати школярів на їх усунення. Однак воно не передбачає самостійного пошуку учнями у процесі оволодіння знаннями, не сприяє підготовці людей із творчим мисленням, здатних самостійно вирішувати творчі пізнавальні завдання. Тому в школі поряд з пояснювально-ілюстративним використовують проблемне, програмоване, диференційоване навчання.

Проблемне навчання

Цей вид навчання передбачає послідовні й цілеспрямовані пізнавальні завдання, які учні розв'язують під керівництвом учителя й активно засвоюють нові знання.

Проблемне навчання - один із типів розвиваючого навчання, суть якого полягає у формулюванні проблемних завдань, проблемному викладі й поясненні знань учителем, у різноманітній самостійній роботі учнів.

Використання теоретичних та експериментальних завдань ще не робить навчання проблемним. Все залежить від того, наскільки вчителеві вдається надати цим завданням проблемного характеру і поєднувати проблемний підхід з іншими методичними підходами. Завдання стає пізнавальною проблемою, якщо воно потребує роздумів, викликає в учнів пізнавальний інтерес, спирається на попередній досвід і знання за принципом апперцепції - залежності сприймання від минулого досвіду, наявних в учнів уявлень і знань для більш точного засвоєння нового матеріалу.

У дидактиці проблеми класифікують за галуззю і місцем виникнення, роллю в навчальному процесі, способом їх розв'язання.

За галуззю і місцем виникнення розрізняють такі навчальні проблеми:

1) предметні - виникають у межах одного предмета і розв'язуються засобами і методами цього предмета;

2) міжпредметні - виникають у навчальному процесі в результаті міжпредметних зв'язків і зв'язку навчання з життям; вирішуються методами різних предметів;

3) урочні (навчальні) - виникають під час уроку; вирішуються колективно або індивідуально під керівництвом учителя;

4) позаурочні - виникають у процесі виконання домашніх завдань, у позакласній роботі, в життєвому досвіді учнів; вирішуються переважно індивідуально, в окремих випадках - у класі, колективі.

Залежно від ролі в навчальному процесі проблеми поділяють на:

- основні. На початку уроку вчитель ставить основну проблему уроку (тему), яка активізує пізнавальну діяльність учнів щодо всього матеріалу уроку. Нерідко це єдина проблема, розв'язання якої забезпечує успішне вивчення всієї теми;

- допоміжні. Основна проблема інколи непосильна для самостійного розв'язання, тому вчитель ділить матеріал на частини і ставить допоміжні питання. Це дає змогу не лише поетапно вирішувати проблему, а й формує самостійність.

Щодо способів розв'язання виділяють такі проблеми:

- фронтальні: проблеми, які ставлять перед усім класом і вирішують зусиллями всіх учнів;

- групові: вирішуються окремою групою учнів. Групи можуть розв'язувати одну загальну або кожна свою окрему проблему;

- індивідуальні: проблеми, які ставлять учні або вчитель, але, як правило, вирішують учні самостійно.

Важливим компонентом проблемного навчання с проблемна ситуація - ситуація, для розв'язання якої учень або колектив мають знайти й застосувати нові для себе знання, способи дій.

У створенні проблемних ситуацій використовують такі способи:

а) зіткнення учнів з життєвими явищами, фактами, які потребують теоретичного обґрунтування. Зіткнення із зовнішніми невідповідностями між явищами спонукає до пояснення їх, активного засвоєння нових знань;

б) використання навчальних і життєвих ситуацій. Такі ситуації виникають під час виконання учнями практичних завдань у школі, вдома, в навчальній майстерні, на пришкільній ділянці, під час спостереження за природою та ін. У цих випадках учні самостійно доходять висновків, які пробуджують у них інтерес до теоретичного обґрунтування виконаних практичних завдань;

в) постановка дослідницьких завдань учням. Цей спосіб використовують, наприклад, під час дослідної роботи учнів у лабораторії, на пришкільній ділянці, на уроках з гуманітарних дисциплін;

г) спонукання учнів до аналізу фактів і явищ дійсності зіткненнями їх із життєвими уявленнями і науковими поняттями про ці факти. Наприклад, діти змалку знають, що сонце "сходить" і "заходить", тобто "ходить" навколо Землі, У школі їм розповідають, що не Сонце обертається навколо Землі, а навпаки, - Земля навколо Сонця і навколо своєї осі. У свідомості дітей виникає явна суперечність між "життєвими" і науковими знаннями, що потребує з'ясування;

ґ) висунення гіпотез і організація їх дослідження. Наприклад, на уроках фізики досліджують, чи можна одержати електричний струм магнітним впливом на провідник;

д) спонукання учнів до порівняння, зіставлення, протиставлення фактів, явищ, правил, дій, внаслідок яких виникають проблемні ситуації;

е) ознайомлення учнів з фактами, які, на перший погляд, не мають пояснення, що в історії науки зумовило формулювання наукових проблем. Вивчаючи закони заломлення світла, можна використати описані факти про міражі в пустелях, а явища мутації - проілюструвати фактами народження тварин та дітей зі значними відхиленнями від ознак свого природного виду.

Вдало створена проблемна ситуація є важливою ланкою наступного засвоєння учнями знань проблемним шляхом, що складається з таких етапів:

1) створення проблемної ситуації. Створивши проблемну ситуацію, вчитель повідомляє готові висновки науки, не розкриваючи шляхів розв'язання проблеми. Активність учнів стимулюється створенням проблемних ситуацій. Виявляють вони і самостійні дії щодо пошуку шляхів вирішення поставленої проблеми. Однак ця активність не формує навичок вирішення проблеми, оскільки не передбачає самостійної діяльності;

2) аналіз інформування проблеми. Цей вид проблемного викладу є досить ефективним, оскільки, створюючи проблемну ситуацію, вчитель дає учням фактичний матеріал для аналізу, порівняння, зіставлення, розкриває логіку вирішення проблеми в історії науки. Розповідаючи, як учені здобували нові знання, проникали в суть явищ і формулювали висновки, він формулює проблему, вказує напрям пошуку шляхів її розв'язання, що свідчить про значну його роль;

3) висунення гіпотез. Завдяки цьому стимулюється розвиток пізнавальної активності та самостійності учнів, адже формулювання проблемних питань, пізнавальних завдань передбачає створення учням умов для самостійного осмислення проблеми, пошуку шляхів її розв'язання через висунення гіпотез, вирішення проблеми і перевірки його правильності.

Кожному етапу проблемного навчання відповідає певний метод: першому - проблемний виклад знань (учитель розробляє, за словами 0. Герцена, "ембріологію істини" конкретної науки, демонструє еталон проблемного мислення); другому - частково-пошуковий, або евристичний (вчитель створює проблемну ситуацію, сам формулює проблему та залучає школярів до її розв'язання); пошуковий (вчитель створює проблемну ситуацію, формулює проблему, а учні розв'язують її самостійно); третьому - дослідницький (учні самі визначають проблему, формулюють і вирішують її).

Проблемне навчання є важливим засобом розвитку розумових сил учнів, їх самостійності та активності, творчого мислення. Воно забезпечує міцне засвоєння знань, робить навчальну діяльність захоплюючою, оскільки вчить долати труднощі. Однак воно потребує тривалого часу на вивчення навчального матеріалу, є недостатньо ефективним щодо формування практичних умінь і навичок, дає невисокий результат при засвоєнні нового матеріалу, коли самостійний пошук недоступний учням.

Програмоване навчання
Диференційоване навчання
Нові технології навчання
Особистісно орієнтована технологія навчання
Технологія групової навчальної діяльності школярів
Технологія розвивального навчання
Технологія формування творчої особистості
Технологія навчання як дослідження
Модульно-рейтингове навчання
Нові інформаційні технології (HIT) навчання
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2018
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru