Педагогіка - Фіцула М.М. - Виховання і навчання у Давній Греції і Давньому Римі

У Давній Греції, яку утворювали невеликі рабовласницькі міста-держави, найоригінальніші системи виховання існували в Спарті - головному місті Лаконії, і в Афінах - головному місті Аттіки, які виховували дітей заможного повноправного населення в дусі зневажливого ставлення до фізичної праці й до людей праці (неповноправного населення і рабів).

У Спарті виховання мало військово-фізичний характер. Його головним завданням була підготовка мужнього, фізично розвиненого, здорового, загартованого й витривалого воїна - захисника земельної аристократії. Виховання було державним і суворо контролювалося з перших днів народження дитини: новонароджених оглядали у спеціальному місці (лесха) і повертали батькам лише здорових дітей. З семи років хлопчиків, які до цього жили вдома, віддавали у державні навчально-виховні заклади (агели), в яких вони перебували до 18 років під наглядом вихователів-педономів. В агелах вихованців привчали зносити голод, холод і спеку. Вони спали на земляній підлозі, отримували на рік тільки один плащ, погано харчувалися. Майже весь час їх тренували зі стрибків, бігу, метання списа та диска, боротьби, а на дозвіллі вони розважалися військовими іграми, вчилися співати і грати на музичних інструментах. Вихованці брали участь у нічних облавах на рабів (криптіях). З 15-річного віку юнаки мали право носити зброю і брали участь у криптіях. Кожен рік навчання завершувався публічними випробуваннями - агонами.

Розумовому вихованню дітей і молоді в Спарті приділяли мало уваги. Усі зусилля були спрямовані на виховання беззаперечного послуху, витривалості, вміння долати труднощі й незгоди. Дорослі, які відвідували агели, проводили з вихованцями бесіди про державні закони і порядки, про стійкість і мужність предків, моральні якості спартіатів.

Юнаків 18-20 років об'єднували в групи ефебів, у яких вони відбували військову службу. Дівчата також проходили військово-фізичну підготовку, щоб разом з дорослими жінками під час воєнних походів чоловіків тримати в покорі рабів і охороняти місто-державу.

Рабів у Спарті, як і в усій Давній Греції, вважали "знаряддям, що вміє говорити". Вони були позбавлені всіх прав, у тому числі й на освіту.

Афінська система виховання дещо відрізнялася від спартанської. Тут виховання мало індивідуальний характер. Афіни прагнули до поєднання розумового, морального, естетичного та фізичного розвитку. Метою виховання була гармонійно розвинена, досконала внутрішньо і зовнішньо особистість.

До семи років хлопчиків і дівчаток виховували в сім'ї. Відтак хлопчиків навчали в школах, а дівчатка здобували домашнє, сімейне виховання під наглядом матерів або інших жінок. Виховання дівчат було обмеженим і замкнутим, вони перебували здебільшого в окремих частинах житлових приміщень (гінекеях). Школи були платними, а тому не для всіх доступними. Навчання дітей із заможних родин полягало у поєднанні розумового, фізичного, морального і естетичного виховання; трудового виховання дітей не існувало, оскільки фізична праця вважалась обов'язковою тільки для рабів.

Хлопчики 7-14 років навчалися у приватних школах граматистів і кіфаристів (музики). Заняття проводили вчителі, яких називали дидаскалами (грец. didaskalos - навчаю). Учнів до школи та додому супроводжували раби-пе-дагоги. У школах граматистів навчали писати, читати та лічити; писали на воскових дощечках паличкою (стилем), лічили на пальцях, камінцях і рахівницях. У школах кіфаристів учнів, крім елементарної грамоти, вчили співати, грати на музичних інструментах, декламувати уривки з "Одіссеї", "Іліади" та інших художніх творів.

У школі палестрі (школі боротьби) під керівництвом учителів-педотрибів (учителів гімнастики) підлітки та юнаки 14-15 років навчалися п'ятиборства (біг, стрибки, боротьба, метання диска і списа), а також плавання.

Юнаки 17-18 років з родин найзаможніших аристократів виховувались у гімнасіях (гімназіях), в яких вони вивчали філософію, політику, літературу та займалися гімнастикою. Юнаки 18-20 років готувалися до військової служби (опановували навички володіння зброєю, вивчали морську справу, фортифікацію, військові статути, закони держави).

З IV ст. до н. е. (з часу походів Александра Македонського) до І ст. н. е. грецька культура поширилася на величезній території. Цей період грецької історії називають епохою еллінізму. Нові умови життя відчутно вплинули на виховання і навчання. Передусім освіта стала громадською справою, особливе службове становище було відведене вчителю. Шкільні будівлі утримували правителі й багаті меценати. У школах вчилися й дівчата. Розпочалося впровадження систематичних навчальних планів. Александрійські вчені обґрунтовували новий зміст освіти. Кожен учень мав певне місце в школі, а кращих з них преміювали. Змінилися й методи навчання, у процесі якого почали використовувати письмове приладдя і практику записування лекцій. На цю пору припадає створення підручників і правил термінології. Виховне значення мали свята, дні спогадів про визначні події, екскурсії до місць видатних подій.

Тогочасна система освіти складалася з таких ланок: елементарна школа грамоти (7-12 років), граматична школа (12-16 років), гімназії (15-18 років), ефебії (18- 19 років), філософська школа (20-22 роки).

Грецька школа еллінського періоду стала зразком для середньовічної Європи, адже цей тип виховання був загальним, не прив'язаним до певного державного ладу, касти, класу.

Система виховання у Давньому Римі склалася в VI- І ст. до н. е. Соціально-класове розшарування населення країни (рабовласники, вільне привілейоване населення - патриції та вершники, бідне населення - плебеї) позначилося й на системі виховання: для дітей бідноти тут існували елементарні приватні й платні школи (читання, письмо, лічба); для дітей привілейованих верств - граматичні школи, в яких вони вивчали граматику, латинську і грецьку мови, риторику, елементи історії та літератури. У школах обох типів навчалися тільки хлопчики. В останні століття республіканського Риму діяли школи риторів, у яких діти знаті готувалися до державної діяльності, вивчали риторику, філософію, правознавство, грецьку мову, математику, музику. Навчання в школах було платним.

У середині І ст. до н. е. платні граматичні та риторські школи було перетворено на державні. Якщо в Давній Греції спостерігалася тенденція переходу від державного виховання до приватного, то в Давньому Римі відбувався зворотний процес. Імперія, яка надто розрослася територіально, потребувала величезної кількості відданих їй чиновників. Завдання їх підготовки постали перед школами вищого типу - граматичною і риторичною. Елементарна школа тепер повинна була виховувати вірнопідданих громадян. Учителі, ставши службовцями, отримували державну платню.

У період існування імперії було відкрито й жіночі риторичні школи, а також спеціальні школи для підготовки лікарів, юристів, архітекторів та інших спеціалістів. У Давньому Римі виникає вища школа університетського типу (Атенеум). В останнє століття існування Римської імперії освіта, як і вся культура, переживала занепад.

Елементи педагогіки у філософських системах давнього світу
5.2. Розвиток школи, виховання і педагогічних ідей у середньовічній Європі, в епоху Відродження та Реформації
Особливості освітньо-виховної практики і педагогічної думки в епоху середньовіччя. Виникнення університетів
Школа і педагогічна думка в Європі в епоху Відродження і Реформації
5.3. Становлення і розвиток зарубіжної педагогічної науки (XVII-XX ст.)
Педагогічна система Я.-А. Коменського
Розвиток педагогічної теорії і практики в працях інших видатних педагогів
Реформаторська педагогіка зарубіжних країн кінця XIX-XX ст.
Розвиток педагогічної думки в Росії у XVIII-XIX ст.
Прогресивна педагогіка в Росії на початку XX ст.
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2018
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru