Педагогіка вищої школи - Туркот Т.I. - Модуль 2. Основи дидактики вищої школи

Немає нічого більш практичного, ніж гарна теорія і методологія Л. Больцман

Мета вивчення модуля: ознайомити студентів магістратури з сутністю поняття "дидактика вищої школи"; розкрити зміст та об'єктивний характер дидактичних закономірностей І принципів, структуру, зміст та особливості навчання у вищій школі.

Міні-модуль 2.1. Дидактика як галузь педагогіки. Категорії та основні принципи дидактики вищої школи.

Міні-модуль 2.2. Структура і особливості навчального процесу у вищій школі.

Міні-модуль 2.3. Мета, зміст та організація навчального процесу у вищій школі.

Ключові слова: дидактика; категорії дидактики: викладання, учіння, навчання, освіта, закони і закономірності навчання, принципи дидактики, правила навчання, навчальний процес, учіння, викладання; мета освіти, освітні завдання, виховні завдання, розвивальні завдання, зміст освіти, підручник, навчальний посібник, електронний підручник, монографія, методичні рекомендації; навчальна програма, навчальний план.

Міні-модуль 2.1. Дидактика як галузь педагогіки. Категорії та основні принципи дидактики вищої школи

Хто не усвідомлює принципи в усій повноті та послідовності,

у того не тільки в голові плутанина, але й у справах нісенітниці.

М. Черни шевський

Об'єкт і завдання дидактики

У одній із легенд про Конфуція (біля 551 - 479 рр. до н.е.) розповідається про його розмову з учнем. "Ця країна велика і густо населена. Чого ж їй не вистачає, Учителю?" - звертається до нього учень. "Збагати її" - відповідає Учитель. "Але вона й так багата. Чим же її ще збагатити?" - запитує учень. "Навчи її", - відповів Конфуцій. Отже, мудрець уважав умовою розквіту держави освіченість її громадян. Як досягти цієї мети?

Для ефективного навчання підростаючого покоління викладачеві вищого навчального закладу слід добре засвоїти наукові засади викладання у ВНЗ, на що і спрямовує свої зусилля дидактика вищої школи.

Дидактика (від грецького "didacticos" - навчальний) - галузь педагогіки, яка розробляє теорію освіти, навчання і виховання у процесі навчання. Термін "дидактика" запровадив у науковий обіг німецький педагог В. Ратке (1571-1635), який надав своєму курсу лекцій назву "Короткий звіт з дидактики або мистецтво навчання Ратихія". Чеський педагог і мислитель Я.А. Коменський, автор "Великої дидактики", визначав зміст дидактики як мистецтво навчання усіх усьому.

Об'єктом дидактики як науки є процес навчання у всьому його об'ємі і у всіх аспектах, а предметом дидактики визначається система відповідних відносин "учитель - учень", "учень - навчальний предмет", "учень - інші учні", відповідно ж до системи вищої освіти це - "викладач - студент", "студент - навчальний матеріал", "студент - інші студенти".

Завдання дидактики полягає у тому, щоб науково обґрунтовувати зміст освіти, досліджувати і пояснювати закономірності процесу навчання і умови його оптимальної організації, розробляти і упроваджувати в педагогічну практику більш досконалі моделі навчального процесу, новітні технології, методики та методи навчання. Дидактика, як наука, аналізує залежності, що обумовлюють хід і результати процесу навчання, визначає методи, організаційні форми і засоби, що забезпечують результативність запланованих цілей і завдань. Дидактика охоплює систему навчання всіх предметів та на всіх рівнях навчальної діяльності.

За широтою охоплення педагогічної діяльності виокремлюють загальну дидактику і конкретні (прикладні) дидактики, які називають методиками викладання. Прикладні дидактики (методики) вивчають особливості перебігу навчального процесу, зміст, форми і методи викладання конкретних навчальних предметів. Кожен навчальний предмет має свою специфіку і відповідно свою методику викладання.

Головні завдання методик викладання:

1) На основі вивчення специфіки процесу навчання конкретної дисципліни розкрити закономірні властивості її викладання.

2) Визначити вимоги до викладання предмету і навчально-пізнавальної діяльності учня (студента).

3) Розробити методи, прийоми, засоби, організаційні форми навчання з урахуванням специфіки конкретного навчального предмету.

Дидактика вищої школи - галузь педагогічних знань, одна з "гілок" загальної дидактики. Сучасна дидактика вищої школи - це розділ педагогіки вищої школи, який вивчає закономірності і принципи навчання, досліджує проблеми змісту, методів, форм і технологій професійної підготовки майбутнього фахівця в умовах вищого навчального закладу.

. До категоріального апарату дидактики вищої школи належать: - викладання - діяльність викладача, яка полягає в постановці перед студентами пізнавальних завдань, повідомленні нових знань,

організації навчально-пізнавальної діяльності студентів та керівництво нею, перевірці якості набутих ними знань, умінь і навичок;

- учіння - цілеспрямований процес засвоєння студентами знань, оволодіння уміннями і навичками, у широкому розумінні -оволодіння соціальним досвідом у його узагальненому вигляді;

- навчання - цілеспрямований процес взаємодії викладача зі студентами з метою засвоєння студентами знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності людини. Навчання - двосторонній процес, який поєднує у собі учіння і викладання;

- освіта - процес і результат удосконалення здібностей і поведінки особистості, при якому вона досягає соціальної зрілості (визначення, прийняте XX сесією Генеральної конференції ЮНЕСКО). Найважливіше завдання дидактики вищої школи - розкриття

педагогічних закономірностей, що діють у межах навчання й освіти, їх використання для побудови процесу навчання з метою збагачення майбутніх фахівців - студентів ВНЗ сучасними науковими знаннями, (рис. 6).

Рис, б. Побудова процесу навчання

Процес навчання у вищій школі будується відповідно до законів, закономірностей та принципів навчання.

Поняття "закон" розуміють як необхідний, всезагальний, суттєвий, внутрішній, повторюваний зв'язок між предметами і явищами об'єктивної дійсності. Закони дидактичного процесу визначають стійкі внутрішні зв'язки, які відображають функціонування і розвиток процесу виховання і навчання, В.І. Загвязинський характеризує закони навчання, які мають об'єктивні джерела виникнення, і діють у будь-яких ситуаціях навчального процесу:

o Закон соціальної обумовленості цілей, змісту і методів навчання, який розкриває об'єктивний процес впливу суспільних відносин, соціального замовлення на формування всіх елементів виховання і навчання підростаючого покоління.

o Закон виховного та розвиваючого навчання розкриває співвідношення між процесом оволодіння знаннями, способами діяльності і всебічним розвитком особистості.

o Закон обумовленості навчання та виховання характером діяльності студентів розкриває співвідношення між способами організації навчання, навчально-пізнавальною діяльністю студентів та результатами навчання.

o Закон цілісності та єдності навчального процесу, орієнтований на встановлення взаємозв'язків між усіма елементами цього процесу (метою, завданнями, змістом, формами, методами, отриманими результатами).

o Закон єдності та взаємозв'язку теорії і практики у навчанні.

o Закон єдності та взаємообумовленості індивідуальної і колективної організації навчальної діяльності вихованців.

Поняття "закон" і "закономірність" не є тотожними, хоч і виражають відношення одного порядку. С.С. Вітвицька підкреслює, що законом вважають конкретний необхідний зв'язок між подіями, фактами, у якому фіксується загальне для них. Якщо підкреслюється об'єктивно зумовлена послідовність явищ, то слід говорити про закономірність. Поняття "закономірність" слід вживати і у тих випадках, коли необхідно підкреслити, що те чи інше явище виникло невипадково*. І.П. Підласий звертає увагу на те, що "закон - це строго зафіксована закономірність". Специфіка дидактичних закономірностей полягає в тому, що вони відображають стійкі залежності між усіма елементами навчання - діяльністю педагога, діяльністю студента та об'єктом засвоєння, тобто змістом навчання. Закономірності навчання є об'єктивними, властивими процесу навчання за його суттю, та суб'єктивними, залежними від особистісних рис учасників педагогічного процесу і їх діяльності.

До об'єктивних закономірностей процесу навчання відносять наступні:

- Зумовленість навчання суспільними потребами відображає стан розвитку держави, економіки та культури, матеріалізується у тій частині національного доходу, який спрямовує держава на розвиток освіти. Ця закономірність передбачає, що в сучасній Україні високоосвічена, висококваліфікована, професійно компетентна особистість буде спроможною забезпечити свої матеріальні та духовні потреби, в повній мірі реалізувати свій творчий потенціал, сприяти розвитку суспільства.

- Залежність між метою навчання, змістом і методами навчання зумовлює ефективність досягнення мети навчального процесу.

- Виховний і розвивальний характер навчання матеріалізується через уміння педагога організовувати навчальний процес на засадах гуманізму (справедливості, вимогливої доброти, толерантності, поваги до особистості) з урахуванням відповідальності і свідомої дисципліни студента, формування його позитивних якостей словом, авторитетом і власним прикладом викладача. Реалізуючи цю закономірність слід здійснювати індивідуальний підхід до кожного студента на підґрунті урахування його інтересів, особливостей його особистості, мотивів навчально-пізнавальної діяльності, зацікавле­ності в отриманні знань, розвитку творчих здібностей.

- Ефективність навчального процесу залежить від умов, у яких він протікає, якості навчально-матеріальної бази вищого навчального закладу.

До суб'єктивних закономірностей процесу навчання можна віднести наступні:

- Процес навчання залежить від вікових, психологічних і реальних навчальних можливостей студентів.

- Ефективність процесу навчання залежить від рівня активності та відповідальності студента за якість навчальних досягнень. Сутність цієї закономірності полягає у тому, що результати навчання студента залежать від характеру навчально-пізнавальної діяльності та рівня розвитку мотиваційної сфери особистості молодої людини.

- Характер взаємодії педагога і студента повинен мати цілеспрямований характер і забезпечувати єдність педагогічного керівництва і самодіяльності студентів.

- Знання можуть бути глибоко засвоєні лише тоді, коли оптимально і цілеспрямовано організована пізнавальна діяльність студентів. Міцнішому засвоєнню змісту навчального матеріалу сприяє систематично організоване безпосереднє й відстрочене повторення та введення вивченого матеріалу в систему вже засвоєного раніше змісту.

- Рівень і якість засвоєння знань за рівних умов (пам'ять, здібності, рівень підготовки студентів) залежать від урахування педагогом значущості для студентів засвоюваного змісту, ефективного поєднання теорії і практики.

Результативність навчального процесу залежить від рівня психолого- педагогічної та методичної підготовки викладача.

Із закономірностей навчання, як відображення закономірного і характерного в навчальному процесі, випливає система дидактичних принципів (принципів навчання).