Соціальна педагогіка - Богданова І.М. - Тема 4. ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА ДІТЕЙ І МОЛОДІ ЯК ФОРМА СОЦІАЛЬНОЇ ДЕЗАДАПТАЦІЇ

ТЕОРЕТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ ДЛЯ АУДИТОРНОГО ВИВЧЕННЯ

Тема 4. ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА ДІТЕЙ І МОЛОДІ ЯК ФОРМА СОЦІАЛЬНОЇ ДЕЗАДАПТАЦІЇ

Девіантна поведінка (від лат. deviatio — відхилення) — система дій і вчинків людей, соціальних груп, що суперечить соціальним нормам або визнаним у суспільстві шаблонам і стандартам поведінки.

Суть девіантної поведінки полягає в тому, що людина не дотримується вимог соціальної норми варіанта поведінки в тій чи іншій ситуації, що веде до порушення міри взаємодії особистості та суспільства, групи і суспільства, особистості та групи. В основі відхилень у поведінці переважно лежить конфлікт інтересів, цінностей, розбіжність потреб, деформація засобів їх задоволення, помилки виховання, життєві невдачі та прорахунку.

Проблема відхилень від соціальної норми почала турбувати людство дуже давно. У результаті аналізу сутності та причин девіантної поведінки утворилося кілька теорій, що з різних позицій підходять до пояснення цього явища.

Аналіз теорії соціальних відхилень доводить, що визначальними факторами відхилень від певних норм є: рівень свідомості, моральності, розвинутість у суспільстві системи соціальних регуляторів поведінки людини і сформоване відношення суспільства до людей, що порушують норми моралі та права.

Істотним показником девіантної поведінки є відхилення в той чи інший бік з різною інтенсивністю від поведінки, яка визначається нормальною. Нормальна, або гармонічна, поведінка характеризується:

1) збалансованістю психічних процесів (на рівні властивостей темпераменту, типу вищої нервової діяльності);

2) адаптивністю та самоактуалізацією (на рівні характерологічних особливостей);

3) духовністю і самоактуалізацією (на особистісному рівні). Подібно до того, як норма поведінки базується на цих трьох

основних характеристиках, так і аномалія та девіації засновані на змінах, відхиленнях і порушеннях цих характеристик.

Щоб оцінити типи девіантної поведінки, необхідно з'ясувати, від яких саме норм суспільства вони можуть відхилятися.

Норма — це явище групової свідомості у вигляді уявлень, що поділяє група, та найчастіше висловлюваних суджень членів групи про вимоги до поведінки з урахуванням їх соціальних ролей, що створюють оптимальні умови буття, з якими ці норми взаємодіють та, відображаючи, формують його. Виділяють такі норми: правові, моральні, естетичні.

Залежно від способів взаємодії з реальністю та порушенням тих чи інших норм суспільства, девіантна поведінка поділяється на п'ять типів (табл. 12).

Таблиця 12. Теорії девіації

Девіантна поведінка має складну природу, зумовлену найрізноманітнішими чинниками, що перебувають у взаємодії та взаємовпливі.

Фактори ризику девіантної поведінки дітей і молоді:

— соціально-економічні: зниження життєвого рівня населення, майнове розшарування суспільства, обмеження можливостей соціально схвалених способів заробітку, безробіття, доступність алкоголю і тютюну;

— соціально-педагогічні: криза інституту сім'ї, зростання кількості сімей з конфліктним стилем виховання, проблеми, пов'язані з навчанням, конфлікти з вчителями, низький соціальний статус підлітка в учнівському колективі, слабка система позашкільної зайнятості дітей і молоді;

— соціально-культурні: зниження морально-етичного рівня населення, поширення кримінальної субкультури, руйнація духовних цінностей, наростання неформальних молодіжних об'єднань, в яких домінує культ сили;

— психологічні: акцентуації характеру, реакція емансипації, реакція групування, потяг до самоствердження, задоволення почуття цікавості, бажання виглядати дорослим, потреба змінити психічний стан у стресовій ситуації, інфантилізм, підвищений рівень тривожності;

— біологічні: порушення роботи ферментативної та гормональної систем організму, вроджені психопатії, мінімальні мозкові дисфункції унаслідок органічного враження головного мозку, наслідки спадковості, вплив природного середовища.

Зміст профілактики девіантної поведінки дітей і молоді:

— правова освіта, розповсюдження інформації щодо правових можливостей подолання проблем (лекції, кіно- та відео-лекторії, освітні програми, матеріали в ЗМІ, методика "рівний — рівному", соціальна реклама);

— надання консультативної допомоги у вирішенні проблем (консультації юриста, психолога, лікаря, педагога, консультування в ЗМІ, телефонне консультування);

— надання кризової соціально-психологічної допомоги (кризові стаціонари, служби "телефон довіри" тощо);

— соціально-педагогічна допомога сім'ям з обмеженими педагогічними ресурсами, сім'ям з проблемними дітьми (сімейне консультування і психотерапія, соціальний захист і представництво інтересів сімей);

— соціальний захист і реабілітація дітей з девіантних сімей (консультування, кризове втручання, позбавлення або обмеження батьківських прав, фостерінг);

— сприяння зайнятості населення, особливо представників соціально вразливих груп і груп ризику (центри зайнятості і працевлаштування, громадські роботи);

— створення умов для змістовного проведення дозвілля (творчі гуртки та студії, спортивні секції, дозвільні заклади, конкурси, вуличні ігрові майданчики);

— соціально-психологічні тренінги (дають змогу краще пізнати себе, підвищити впевненість у собі, розвинути комунікативні якості, вміння вирішувати складні ситуації, формувати навички відповідальної поведінки);

— навчання на рівних (підготовка волонтерів з підлітків та молоді, які порушуватимуть профілактичну інформацію в середовищі однолітків, зокрема під час неформального спілкування). Цей метод дає можливість подолати упередження ставлення молодої аудиторії до профілактичної інформації.

Література

1. Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи (модульний курс дистанційного навчання) / А. Й. Капська, О.В. Безпалько, Р.Х. Вайнола; Заг. ред. А.Й. Папської. — К., 2002. — 164 с.

2. Дети социального риска и их воспитание: Учеб.-метод, пособие / Под науч. ред. Л.М. Шипициной. — СПб.: Изд. "Речь", 2003. —144 с.

3. Життєві кризи особистості: У 2 т. / За ред. В.Д. Доній, Г.М. Несен, Л.В. Сохань. — К., 1988.

4. Зверева ІД. Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю в Україні: теорія і практика. — К., 1998.

б. Зайцева 3. Школа та важковиховувані підлітки. — К., 1991.

6. Левин Б., Левин М. Наркомания и наркоманы: Книга для учителя. — М., 1991.

7. Максимова Н.Ю. Воспитательная работа с социально-дезадаптированными школьниками. — К., 1997.

8. Оржеховська В.М. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх. — К., 1996.

9. Правові аспекти профілактики правопорушень серед неповнолітніх. — К., 1995.