Перший твій обов'язок полягає в тому, щоб зробити щасливим самого себе. якщо ти сам щасливий, то зробиш щасливими й інших. Щасливий може бачити тільки щасливих навколо себе.
Людвіг Андреас Фейєрбах
Особливості підготовки фахівців соціальної сфери. Автосуґестопедія як один із методів самовиховання. Формування суґестивного комплексу самоцінності особистості соціального педагога. Формування і розвиток загальнопедагогічних здібностей соціального педагога: психотерапевтичних, дидактичних, експресивних, перцептивних, науково-педагогічних, авторитарних, комунікативних, особистісних, організаторських, конструктивних, мажорних, здібностей до розподілення уваги, психомоторних, гностичних.
Система підготовки фахівців для соціальної сфери - наймолодша у системі вітчизняної професійної освіти, що певним чином обумовлює нечіткість у розумінні визначальних напрямів її розвитку, довільність у трактуванні головних завдань і технологій. За своєю аксіологічною і функціональною природою соціально-педагогічна діяльність є одним із най-багатопланових і трудомістких видів професійної діяльності. Вона ставить вимогу осмислення явища соціальної освіти через розуміння логіки взаємодії регіонального у його зв'язку із національним та глобальним і особистісно-індивідуального розвитку життєвих сил людини. Зважаючи на це, завдання закладів освіти полягає в тому, аби до опанування фахом соціального педагога залучати, насамперед, тих студентів, які оптимістично дивляться на світ та самих себе в ньому і прагнуть зробити, насамперед, самі себе щасливими для того, щоб навчитися робити щасливими інших, пов'язуючи із своєю професією особистісну спрямованість та духовні цінності.
Однією з ключових проблем, покликаних сприяти вирішенню цього, на думку В.А.Поліщука, є, з одного боку, обґрунтований відбір абітурієнтів, а, з другого, допрофесійна підготовка спеціалістів, їх "вирощування", починаючи з дитячого віку - включення дітей і молоді в доступні їм форми соціальної допомоги як волонтерів. За свідченням ученого, в Тернопільському педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка розробляються нові методики професійного відбору. Ця робота здійснюється у двох напрямах: формування компактного опитувальника на основі виділених основних блоків професійно важливих якостей соціального педагога, і створення психодіагностичного комплексу з метою виявлення абітурієнтів, найпридатніших до навчання і майбутньої професійної діяльності соціального педагога. За допомогою опитувальника з'ясовується особистісне обґрунтування абітурієнтом причин вибору ним цієї професії; його життєвих цінностей і цілей; бажання працювати з людьми, які потребують соціального захисту і соціальної допомоги; рівень сформованості інтересу до обраної професії; обізнаність із можливими сферами майбутнього працевлаштування. Окрім цього, у ході відбору враховуються рекомендації професійних соціальних працівників, відділів у справах сім'ї та молоді, управлінь освіти, адміністрації соціальних служб та інших осіб, які здатні дати кваліфіковану оцінку даному претенденту як потенційному соціальному працівнику.
Складність соціально-педагогічних завдань вимагає самоудосконалення людини. Засновник "Римського клубу", лауреат Нобелівської премії А.Печчеї підвів світове товариство до усвідомлення того, що соціальна сутність людини - це її і щастя, і біда, якщо вона не навчиться керувати новим рівнем своєї соціальності. З одного боку, "унікальність людини як виду в її можливості пристосовуватися до середовища (що змінюється) скоріше завдяки культурним ніж природним механізмам", а з іншого, - "проблема людського виду наданому етапі його еволюції в тому, що він виявився неспроможним у культурному плані повністю пристосуватися до тих змін, які він сам вніс у цей світ... Проблема в результаті зводиться до людських рис і способів їхнього вдосконалення"(Печчеи А. Человеческие качества. - М., 1985. - С . 34, 40).
Такі ж способи їхнього вдосконалення неможливо транслювати від одного покоління до другого, обминувши процес самовдосконалення особистості, яка стає транслятором цього досвіду. Йдеться про застосування соціальним педагогом засобів автосуґестопедії з метою самовдосконалення. Автосуґестопедія (за Г.К.Лозановим)-досягнення завдяки самонавіюванню стану концентративної психорелаксації, який забезпечує розкриття резервного комплексу особистості. Під концентративною психорелаксацією Г.К.Лозанов розуміє особливий психічний стан, який є виявом діалектики у психології: з одного боку-психічне розслаблення, спокій, психічна релаксація, а з іншого, - внутрішня концентрація, розкриття резервних можливостей психіки. В автосуґестопедії за рахунок незначних зовнішніх змін, вироблення запланованих самою особистістю доцільних суґестивних установок (відрізняються від психологічних установок заД.М.Узнадзе тим, що спрямовані на розкриття резервного комплексу людини, який значно розширює її можливості) досягається значний ефект у цілеспрямуванні особистості на саморозкриття власних здібностей і задатків.
Людині для того щоб знайти надійну опору в самій собі та стати невичерпним джерелом власного зростання, необхідно, насамперед, сформувати відповідний суґестивний позитивний комплекс самоцінності. Автосуґестопедичні основи формування його чітко проглядаються у притчі відомого американського мислителя О.Еверетта "Це Я!". Оскільки в ній розкривається також методика формування доцільних суґестивних установок, то наведемо її майже повністю.
"Я пропоную вам ... створити свій портрет. Портрет тієї особистості, якою ви насправді є. У цьому портреті знайдуть відображення ті могутні сили, які приховані у вас. У цьому портреті буде розказана вся правда про вас, як про сильну, красиву, люблячу, талановиту і везучу людину. Якраз такою ви і є насправді.
Розслабтеся на певний час, а потім сконцентруйтесь.
Перший крок. Уявіть перед собою пензлик, олівець чи крейду-що вам більше подобається. Починайте подумки малювати свій портрет. Спочатку постарайтеся намалювати тіло - овал (це голова), обриси тулуба, руки, ноги. Не обов'язково бути художником. Кожний здатний зробити це у своїй уяві. Малюючи тіло, намагайтеся дотримуватися реальних розмірів...
Наступний крок-нанесення деталей. Що у вас на голові? Звичайно, волосся. І спочатку ми намалюємо його. Волосся - це ваша прикраса, тому надайте йому того кольору, який подобається, тієї форми, яка подобається, адже ви малюєте себе таким, яким хочете побачити.
Далі, очі. Сила вашого "Я" у ваших очах. Хай вони будуть яскравими та іскристими. Хай вони відображають радість і спокій вашого серця, хай вони будуть по-справжньому блискучими, хай вони сяють. Тепер лице. Хай ваше лице буде розслабленим і зі спокійною посмішкою, неначе виліплене скульптором. Хай воно виявляє любов, розуміння, прихильність до всіх, яку ви насправді відчуваєте. Ви дивна і чудова людина-і повинні це визнати. Створюючи свій портрет, намагайтеся відобразити в ньому всі кращі якості, якими ви володієте. Уявіть себе таким, яким би ви хотіли себе бачити. Одягніть себе так, як вам подобається. Створіть свою тканину, свій фасон, навіть свій колір. Зробіть це зараз, в цю ж саму хвилину. Не потрібно занадто детально це обдумувати і розраховувати, покладіться на свій імпульс. Не забудьте ретельно намалювати руки, адже руки - це те, чим ви творите в цьому житті. Намалюйте їх сильними і міцними, якими вони є, але при цьому достатньо тонкими і ніжними, щоб творити прекрасне. Я надіюсь також, що ви не забули взутися ?
Тепер огляньте весь свій витвір. Скажіть собі: "Це мій портрет. Такий я насправді!" Ну, й як? Чи подобається він вам? Задайте собі це питання. Чи все вам у ньому подобається, чи не хочете ви що-небудь змінити, чи виправити? Ви можете це зробити. Пам'ятайте, що ви - творець свого життя. Додайте останні штрихидо портрета, доведіть його до досконалості-зробіть його воістину красивим, схожим на вас, адже тільки ви знаєте, який ви.
А тепер оживіть цей портрет. Подивіться на себе у всій пишності. Ви - Людина з великої букви. Ви дуже талановитий. Ви - Геній. Тепер вам залишилося зробити останній крок. Уявіть свій напис над портретом, виконаний золотими буквами, - "Це Я". Скажіть собі: "Так, це, насправді, Я - прекрасний, досконалий, любляча людина, яка володіє великою силою". Ви можете додати до цього й інші хороші слова. Але я вам пропоную сказати собі наступне: "Я просвітлений, внутрішня сила пронизує мене новим світлом, мої думки приведені в порядок, я натхненний тим, що можу зробити в цьому житті. Я сповнений фізичної енергії, як ніколи раніше. Цей портрет - правда про мене. І я закладаю його у свій мозок".
Будь-яка думка, що виникає у людини, зумовлює певні хімічні й фізичні реакції в її мозку. Вдивляючись у цей портрет, роздумуючи про нього, ви таким чином на фізичному рівні закладаєте відтиск свого "Я" у мозок. А ті думки, які знаходяться там, неначе магніт, притягують до вас обставини. Ваш мозок - це ваш вірний слуга, і все, на що ви його спрямуєте, він виконає. Тому, якщо ви закладете у свій мозок портрет, ваш новий імідж, то ви обов'язково станете таким, як на цьому портреті. Те, що ви малюєте у своїй уяві, фіксується у свідомості. Ви-творець, і ви здатні творити все, навіть самого себе (Эверетт А. Это я ! // На грани невозможного. - 1992. - № 7).
Для того щоб створити себе як фахівця соціально-педагогічної роботи, необхідно, насамперед, розвивати в собі такі загальнопедагогічні здібності: психотерапевтичні, дидактичні, експресивні, перцептивні, науково-педагогічні, авторитарні, комунікативні, особистісні, організаторські, конструктивні, мажорні, здібності до розподілу уваги, психомоторні, гностичні. Їхній розвиток цілком можливий на автосуґестопедичній основі.
Психотерапевтичні здібності необхідні соціальному педагогу, аби проникаючи у внутрішній світ клієнта, не нав'язувати йому зовні у складних ситуаціях шляхів його розвитку, а виводити їх із нього самого, як складно організованої системи на основі почуття емпатії. Будь-який об'єкт соціально-педагогічної дії потрібно сприймати без будь-яких застережень, таким, яким він є з усіма його позитивними і негативними якостями. "У кожної душі є багато облич, - говорив російський поет К.Д.Бальмонт, - у кожній людині приховано багато людей, і багатьох із цих людей, які утворюють одну людину, необхідно безжалісно шпурнути в огонь". Однак по-справжньому "шпурнути" цих "людей" в огонь може лише сам власник. Соціальний педагог повинен лише підвести його до цього.
Головна "зброя" лікаря-психотерапевта як соціального педагога-це слово. Проникнутися його магічністю та силою допомагають дослідження видатного релігійного філософа, богослова П.Флоренського (1882 - 1937). Сьогодні його погляди становлять помітний інтерес для сучасної педагогічної діяльності та психопрактики.
Для П.Флоренського слово - це конденсатор волі та всього духовного життя. Синкретична його сила відображається ним в образі краплі меду, який поєднує в собі соки різних рослин. Як одиничний (астральний, магнетичний) згусток, слово має окультну індивідуальність, тому що, вистоюючи віки, зростає в певному напрямі. Воно може й загинути. Як замкнений світ, слово аналогічне організму з тонкою структурою і складною побудовою, котрий утворений кількома тілами-фізико-хімічним, психологічним (душа), одиничним (окультним, або астральним). Зрештою слово-це породження усієїнашої тілесності. Уєдності індивідуального та всезагального полягає його антиномія. При цьому його індивідуальна форма заряджається енергією від органів, які його виробляють, а тому названа вченим нервовою, або одом, астралом, флюїдами чи тваринним магнетизмом.
Через слово з особистості випромінюються гени, що й можна назвати особистісною генеалогією. На це опирається найважливіший науковий висновок Павла Флоренського про те, що тільки за допомогою слова одна особистість входить в іншу, починаючи в ній особистісний процес, який він називає "каріокінезом", тобто амінь прийняттям. Інакше кажучи, слово потрапляє в іншу особистість, плодоносить, подрібнюється на підмет - присудок. Таким чином слово - сім'я (насіння), словесність - стать, говоріння
- чоловіче статевий початок, слухання-жіночий, дія на особистість-запліднення.
Такий підхід філософа концептуально тотожний еротичній теорії пізнання античних філософів Платона і Сократа, які визначали спілкування як обмін енергетикою, запліднення словом.
Енергетичні ж основи мовлення виявляють себе лише у гармонійному зв'язку з усім багатством неспецифічної психічної реактивності, що особливо потребує до себе уваги в роботі актора театру й кіно. Детально психотерапевтичні підходи до використання слова в соціально-педагогічній діяльності розкриті нами в підрозділі 1.4., в якому йдеться про суґестологічну майстерність соціального педагога.
Соціальному педагогу-початківцю залишається на основі цього "озвучити" свій уявний портрет "Це Я", формуючи таким чином суґестивний комплекс, в основі якого закладена впевненість в енергетичній силі кожного свого слова, у здатності його глибоко проникати у внутрішній світ клієнта.
Дидактичні здібності-це готовність соціального педагога творчо підходити до вибору методів, прийомів, засобів, змісту передачі певного соціального досвіду клієнта, або доцільної корекції такого досвіду. Для того щоб на належному професійному рівні формувати цю готовність, необхідно розвивати в собі здатність оцінювати ситуації, події, об'єкти, процеси, стосунки тощо в координатній площині виміру, визначеній двома найголовнішими принципами: глобалізації (вертикальним) та золотого перетину (горизонтальним). Для вироблення в собі цієї здатності доцільно використати фантазію та уяву. Перший принцип можна пов'язати з образом високоїдзвіниці, другий - із вписаним Рафаелем у сферу тілом людини. Згідно з першим образом важливим є проникнення відчуттям "висоти" власного погляду на навколишній світ, життя і самого себе в ньому. Градацію цих висот можна визначити в такій послідовності: егоїстично-особистісна, сімейно-побутова, особистісно-групова, відомчо-кланова, вузьконаціональна, загальнолюдська (виражена позицією вічних цінностей у їхньому національному вияві). Кожна із цих "висот" дозволяє лише у їй властивих масштабах вичленити головне і другорядне у певній сутності у всій складності її взаємозв'язків, обумовлених цими масштабами. Визначення ж головного і другорядного, або ж "тіла" і "тла" допоможе визначити основний напрям спрямування зусиль соціального педагога і підібрати відповідні цьому напряму методи, прийоми та засоби реалізації цих зусиль.
Другий принцип золотого перетину найкраще ілюструється досконалою структурою людського тіла, в якому будь-яке порушення пропорцій створює враження калікуватості. Визначивши головне і другорядне з позиції певної зайнятої "висоти" соціальному педагогу потрібно дотримуватися відповідних "пропорцій" у своїх діях, судженнях, поведінці, намірах, впливі тощо. Такі "пропорції" тісно пов'язані із відчуттям міри, вихід за межі якої робить дію, ситуацію, судження, вчинок, поведінку тощо "калікуватими". Показовим у цьому плані є вислів англійського письменника і філософа ХІХ століття Томаса Карлейля: "Якщо людина знає міру, вона знає все".
Таким чином, цей принцип дозволятиме соціальному педагогу від-структурувати не лише зміст соціального досвіду, який необхідно передати підопічному, а й структуру прийомів, методів та засобів соціально-педагогічного впливу.
Однак для цього необхідно, насамперед, учитися розглядати, а в окремих випадках і планувати структурні елементи власного життя в координатній площині цих двох визначальних принципів. Для цього в основу самоформування потрібного суґестивного комплексу можна покласти образи "координатних" принципів, а також згаданий вислів Томаса Карлейля. Вислів його співвітчизника поета Роберта Браунінга: "Вимірюйте висоту свого розуму за величиною відбитої ним тіні" - можна використовувати для формування суґестивної установки, спрямованої на засвоєння і застосування принципу глобалізації.
Експресивні здібності дозволять соціальному педагогу образно і яскраво висловлювати свої думки, почуття, переконання, використовуючи двоплановість у своїй поведінці, як це роблять у ході виступу на сцені чи під час зйомок кіноактори. Однак така поведінка ні в якому разі не повинна бути штучною грою. У стосунках із клієнтом соціальному педагогу потрібно бути конгруентним, тобто "фасадом", не "роллю", а таким, яким він є насправді. Коли сумно - сумувати, коли весело - сміятися. Клієнт повинен бачити у своєму наставнику живу людину, а не стереотип. До того ж від цієї людини повинна йти енергетика життя, бадьорість, доброта.
Для того щоб слово соціального педагога проникло у клієнта, мов насіннина, і "заплодоносило", необхідно "допомогти" йому в цьому відповідним тембром, інтонацією, смисловим наголосом, ритмікою голосу, поглядом очей, виразом обличчя, рухами рук, поставою тіла. Але й цього замало. Вагомим слово стає тоді, коли воно починає бути концентратором істини, визрівши в координатній площині принципів глобалізації та золотого перетину. Однак і цього недостатньо. Слово істини любить бути "одягненим" у барвистий одяг образу, який загострює смислову його точність, сприяє міцному запам'ятовуванню. Кращим доказом цього є народні прислів'я та приказки.
Виробляючи в собі вміння "сіяти" свої слова в душі клієнта соціальному педагогу необхідно самонавіювати впевненість у власній майстерності. Ця внутрішня впевненість насамперед проступає у погляді і в тоні голосу. Для формування основи її можна використати образну систему, пов'язану з дослідженнями Павла Флоренського:
o Слово - посередник між світом зовнішнім та світом внутрішнім.
o Слово - амфібія, котра "живе тут і там", встановлює зв'язки між світом зовнішнім та світом внутрішнім.
o Слово - сплетення звукових енергій.
o Слово - сплав особистості, народу та його історії.
o Слово - тілесна структура, здатна на спіральну дію, втягуючи, всмоктуючи в себе і підкоряючи кожного, хто до нього наблизився.
o Слово - конденсатор волі, уваги, усього духовного життя кожної людини.
o Слово підкоряє слухача, попередньо підкоривши того, хто його мовить.
o Слово має "сік" (Учитися відчувати його "смак").
o Мовлення - виділення великої енергії (фахівці, говорячи про оратора, порівнюють його працю із працею шахтаря чи пілота).
o Слово - вогонь, який "горить" і "пече".
o Слово -синтез внутрішнього космосу людини.
o Слово - дитина окультових енергій рідної природи.
o Слово - одиничний астральний, магнетичний згусток, який упродовж віків набув окультної індивідуальності.
o Слово - породження всієї людської тілесності, яке цілісно відображає людину, заряджаючись енергією від таких людських органів, які його виробляють.
o Слово - насіння, яке завдяки енергетиці людського голосу і погляду проникає в іншу особистість, запліднює її уяву та фантазію і народжує щось нове в її внутрішньому космосі.
Соціальному педагогу, навчаючись бачити і відчувати кожне слово, доцільно користуватися порадою видатного теоретика акторської майстерності К.С.Станіславського, згідно з якою внутрішнє бачення слова творитиме настрій, який викликатиме відповідні почуття, що супроводжуватимуть це слово, певним чином "підсвічуючи" його.
Перцептивні здібності полягають у здатності соціального педагога проникати у внутрішній світ свого клієнта, виявляючи його справжнє ставлення до навколишнього світу та відчуваючи психічний стан у даний момент. Проникати у внутрішній світ клієнта слід делікатно, без зайвої настійливості, пам'ятаючи відоме застереження російського поета Володимира Ви-соцького: "Я не люблю, коли мені лізуть удушу". Насамперед, слід учитися проникати у цей світ за низкою зовнішніх ознак: поглядом очей, загальним виглядом (піднесеним чи опущеним), виразом обличчя, динамікою рухів, особливостями посмішки (щира, довірлива, крива, злорадна, єхидна, іронічна і тощо), тоном голосу, яким вимовлені неспровоковані наставником слова клієнта. Лише після цього доцільно поставити уточнювальні питання в межах міри та делікатності.
Як правило, входять у внутрішній світ підопічного на основі аналогій із власним відповідним досвідом. Молодому фахівцю таке входження полегшує порівняно незначна вікова різниця у тому випадку, коли йому доводиться працювати з школярами або людьми свого віку. Однак навіть за цієї умови свіжість дитячих відчуттів поступово втрачається, дещо забувається, згасає здатність пригадувати та відтворювати їх у своїй уяві. Зарадити цьому можуть заняття автотренінгом, які до того ж знімають втому, активізують фантазію та уяву, зумовлюють внутрішню концентрацію енергії.
Наприклад, після втомливого трудового дня можна сісти в м'яке зручне крісло або лягти на дивані. Заплющивши очі та виконавши всі необхідні дії для саморелаксації, уявити себе в дитинстві в улюблену пору року та в улюбленому куточку природи. Намагатися пригадати, коли це було, з якими іншими обставинами пов'язувалося, які друзі в той період оточували, яким був характер стосунків із ними, про що фантазували, мріяли, чого боялися, чекали, що любили, ненавиділи, чому раділи. Замкнувшись у тому світі минулого, важливо пригадувати різноманітні відчуття: запахи, звуки, дотик, смак. Інколи, на перший погляд, непомітна деталь допомагає вийти на далеке призабуте почуття, яке здатне повертати картини дитинства у всьому багатстві барв, звуків, асоціацій.
Такі "подорожі" в дитинство допоможуть "освіжити" сферу різновікових почувань та інтересів.
Проникаючи ж у внутрішній світ старшого від себе клієнта, доцільно використовувати досвід найближчих старших людей та досвід, відображений у творах художньої літератури, кіномистецтва, в періодиці.
Проникнення у внутрішній світ клієнта - не самоціль. Найчастіше воно необхідне для його доцільної корекції. Тому виявлене у результаті спостережень чи бесіди справжнє ставлення підопічного до навколишнього світу, психічний стан, який супроводжує це ставлення, причини одного і другого необхідно розглянути у відомій нам системі координат, утворюваній принципами глобалізації та золотого перетину.
Науково-педагогічні здібності для свого розвитку потребують участі в науково-дослідній роботі соціально-педагогічного спрямування, у постійній спрямованості до нового, творчого, у намаганні слідкувати за новинками наукового життя, творчим досвідом колег. Творчого фахівця цікавитиме такий досвід, як і будь-який факт, ситуація, подія чи процес, що мають соціально-педагогічне забарвлення, уже в силу того, що з'являється можливість розглянути їх у власній "системі координат", і "висіяти" таким чином золотоносні крупинки нового і сприйнятливого.
Зближують із науково-педагогічними дослідженнями мрія та фантазія. Такі дослідження стають своєрідним містком, який з'єднує останні зі світом реальності. Для цього соціальному педагогу необхідно розвивати в собі вміння реалізовувати технологічний ланцюжок, виявлений у відомому уже нам вислові російського вченого К.Е.Ціолковського: "Спочатку обов'язково йдуть: думка, фантазія, казка. За ними виступає науковий розрахунок і уже, врешті решт, виконання коронує думку".
Для розвитку науково-педагогічних здібностей корисно сформувати у своїй уяві стійкий образ власної системи поглядів на життя та на зміст і характер фахової діяльності з метою пропуску через неї та її оціночні засоби будь-яких вибраних фактів, подій, ситуацій, процесів, явищ, об'єктів і т.д. Це може бути уже відомий образ "координатних" принципів глобалізації і золотого перетину або будь-який інший. Важливо лише, аби він стимулював до наукового дослідження з його хвилюючим пошуком істини. Творити такі образи можуть допомагати вислови відомих людей світу. Наприклад, французький скульптор Огюст Роден учить дивитися на світ з усіма його загадками і таємницями очима художника, для якого "все прекрасне, тому, що в кожній істоті, в кожній речі проникливий погляд його відкриває характер, тобто ту внутрішню правду, яка просвічує крізь зовнішню форму. І ця правда є сама краса".
Авторитарні здібності допомагають соціальному педагогу завойовувати повагу і авторитет у своїх клієнтах, впливати на них силою власної внутрішньої спрямованості.
Авторитет як важливий засіб впливу на особистість ніколи не завойовується якимись штучними прийомами. Його не здобувають шляхом запобігання перед клієнтом. Він визріває поступово у повсякденній соціально-педагогічній діяльності, упродовж якої фахівець продовжує залишатися самим собою "справжнім". Сприяють такому визріванню почуття емпатії, толерантного ставлення до навколишніх, ерудиція, вміння дотримуватися міри у всьому та оцінювати навколишній світ удосконалості його "золотих" пропорцій з висоти вищих духовних цінностей.
Важливе значення також має виховання в собі вміння керувати своїм настроєм, не піддаватися спалахам гніву і роздратування, які нерідко засвідчують невпевненість у власних силах чи зайнятій позиції та внутрішню слабість.
Основою для формування в самому собі доцільного сугестивного комплексу, який би сприяв збереженню і зростанню авторитету фахівця, можуть бути такі вислови відомих людей світу:
"Людина повинна поважати своє покликання, яким би воно не було, і підтримувати гідність цього покликання, і вимагати від інших поваги до нього, якщо воно цього заслуговує" (Чарльз Діккенс)
"Роздумуйте неспішно, але дійте рішуче, поступайтеся великодушно, а супротивляйтеся твердо" (Англійський священник і літератор Чарльз Колтон).
"Немало можна добитися строгістю, багато - любов'ю, але найбільше - знанням справи і справедливістю, незважаючи на особи" (Йоган Вольфганг Гете).
"Кожну думку, яку я закував у фразу, я зобов'язаний визволити своїми ділами" (Ліванський письменник і філософ Халіль Джебран Джебран).
Комунікативні здібності допомагають соціальному педагогу легко вступати в контакт з клієнтами. У ставленні до них необхідно бути щирим, сприймаючи людей без будь-яких упереджень на основі оптимістичного прогнозування. Фахівцю, який має комунікативні здібності, підопічні часто довіряють найпотаємніші мрії, думки, самі просять поради у складних життєвих ситуаціях, а це значно спрощує визначення їх характеру та залежно від нього напряму соціально-педагогічної діяльності.
Жадоба до щирого спілкування з ближнім є одним із виявів повноти життя, вміння уже зараз жити "на чистовик", не відкладаючи на завтра. На необхідність такого підходу до життя у свій час вказував російський письменник О.І.Герцен, ведучи мову про те, що замість того, аби думати за завтрашній день, потрібно "обома руками вчепитися за чашу, налиту через край", яку уже сьогодні протягує саме життя.
Люди доброзичливі, здатні дарувати радість спілкування, приємні та бажані в товаристві, як правило, уміють радіти тому, що є уже сьогодні, а не тому, що ще завтра, можливо, буде. Їх звикають бачити з посмішкою на обличчі.
Ф.М.Достоєвський радив своїм читачам для того щоб розгледіти людину і пізнати її душу, вникати не в те як вона мовчить чи як вона говорить, або як плаче чи хвилюється благородними ідеями, а звертати, насамперед, увагу на те, як вона сміється. Гарно сміється людина-значить гарна людина.
Близьким до такої думки був також родоначальник німецької класичної філософії Імануїл Кант, стверджуючи у свій час, що дітей, особливо дівчаток, потрібно в ранньому віці привчати до невимушеного сміху, тому що веселий вираз обличчя поступово відображається і на внутрішньому світі і виробляє схильність до веселості, привітливості та прихильності до всіх.
У світлі наведених суджень цілком зрозумілі намагання вчителів молодшої школи в США з малих років привчати своїх вихованців красиво і щиро сміятися і, не втрачаючи поваги до старших, вільно та розкуто спілкуватися.
Для розвитку в собі здатності дивитися на світ крізь призму оптимізму і радості, що породжує жадобу спілкування, можна формувати необхідні сугестивні установки, виходячи з таких висловлювань відомих у світі людей:
"На одну і ту ж саму річ можна дивитися трагічно і робити з неї муку, і дивитися просто і навіть весело" (Л.М.Толстой).
"Якщо життя не уявляється тобі величезною радістю, то це тільки тому, що розум твій неправильно спрямований" (Л.М.Толстой).
"Веселість - це небо, під яким цвіте все, крім злоби" (Німецький письменник і педагог Жан Поль).
Особистісні здібності соціального педагога виявляються, насамперед, у педагогічному такті, який передбачає дотримання необхідної міри у взаємостосунках із клієнтами. Цю міру стосовно школи К.Д.Ушинський визначав так: "Ушколі повинна панувати серйозність, яка дозволяє жарт, але не перетворює всю справу в жарт, лагідність без нудоти, справедливість без примирливості, доброта без слабості, порядок без педантизму і, головне, постійна розумна діяльність" (Ушинский К.Д.Родное слово // Со-бр.соч.: В 11 т. - М.: АПН РСФСР, 1949. - Т.6. - С. 259.).
Засновані на принципах високої моральності стосунки з клієнтами дозволяють соціальному педагогу, зберігаючи свій авторитет, входити в довіру до них, що може стати певною запорукою доцільного педагогічного впливу. Одним з таких найвищих принципів істинної моральності, на думку В.Г.Белінського, є повага до людської гідності у будь-якій людині, без різниці від того, хто вона; повага лише за те, що вона - людина, а лише після цього - за її особистісні досягнення. Важливим також є виховання в собі вміння відчувати самого себе у кожному зі своїх клієнтів.
Датський філософ і письменник ХІХ століття Сьорен Кьєркегор звертав увагу на те, що нам була дана заповідь любити ближнього, як самого себе, однак, якщо правильно зрозуміти її, то можна прочитати в ній і зворотне твердження: "Ти зобов'язаний любити себе належним чином". У світлі ж такого "подвійного" змісту цієї заповіді, доходить висновку мислитель, той, хто знущається над ближнім, знущається, однак, над самим собою.
Внутрішньою оберігаючою межею такту у духовно розвинутих людей виступає сором, який, на думку К.Маркса, є своєрідною революцією або гнівом, спрямованим всередину себе. Навчитися остерігатися цього гніву, уникати можливих "революцій" - одне з важливих завдань соціального педагога в самовихованні. Для цього необхідно дотримуватися принципу, згідно з яким слід розглядати своїх клієнтів не крізь призму властивих для них недоліків, а крізь облагороджуючий кристал їх достоїнств. Оскільки ще Й.Гете попереджав, що, поступаючи з ближніми так, як вони того заслуговують, ми робимо їх тільки гіршими. Поступаючи з ними так, начебто вони кращі від того, що насправді являють собою, ми примушуємо їх ставати кращими.
Змістовою основою для вироблення необхідних соціальному педагогу суґестивних установок можуть бути такі вислови:
"Немає нічого легшого, як полюбити тих, кого любиш; але потрібно трішки любити й тих, кого не любиш" (Російський мислитель ХІХ ст. П.Я.Чаадаєв).
"Хороші манери складаються із дрібних самопожертв" (Американський філософ і письменник ХІХ ст. Ралф Уолдо Емерсон).
Організаторські здібності допомагають соціальному педагогу сконцентрувати свої зусилля на тих ділянках роботи, які повинен виконувати він сам особисто. Готуючи певний колективний захід, слід найповнішим чином покладатися на ініціативу його учасників. Якщо виникне необхідність щось підкоректувати, зауваження доцільно робити ніби між іншим, не посягаючи відкрито на авторство ініціативних учасників. Слід розвивати організаторські здібності також у своїх найближчих помічників.
Розвитку власних організаторських здібностей сприяє виховання в себе почуття порядку і завершеності. Над цим необхідно працювати щоденно. Вранці, ще лежачи в ліжку, доцільно сформувати структуру трудового дня, слідуючи принципу його "золотих пропорцій", згідно з яким головні сили повинні бути кинуті на виконання головної справи. Часто трапляється, що вирішення якоїсь однієї вузлової проблеми допомагає швидко і ефективно розв'язати низку інших.
Зібраності, порядку, завершеності в праці сприяють напрацьовані чіткі алгоритми дій, які дозволяють із метою ретельного виконання справ "поспішати повільно".
Для розвитку в собі організаторських здібностей, які безпосередньо пов'язані з відчуттями зібраності, внутрішнього порядку та завершеності, у пригоді стане формування соціальним педагогом у собі суґестивних установок на основі таких висловів відомих людей:
"Кожний раз, починаючи складну роботу, ніколи не поспішай, дай час, залежно від роботи, щоб увійти в цю складну роботу, мобілізуватися в порядку, а не безглуздо і поспішливо" (Російський учений-фізіолог І.П.Павлов).
"Найважливіше в будь-якій справі-пересилили момент, коли не хочеться працювати" (І.П.Павлов).
"Якщо вагаєшся і не знаєш, як поступити, уяви собі, що ти вечором помреш, і сумніви відразу ж розвіються: відразу ж стане ясно, що є справою обов'язку, а що - особистісні бажання" (Л.М.Толстой).
Конструктивні здібності, або педагогічна уява дозволяють соціальному педагогу проектувати майбутнє своїх клієнтів, детально планувати соціально-педагогічну діяльність, передбачаючи її результати. Таке проектування бажано здійснювати на основі оптимістичних прогнозів.
Важливу роль у використанні таких підходів відіграють суґестивні установки, сформовані соціальним педагогом на основі таких вислові авторитетних людей:
"Шукай в інших людях завжди хороше, а не дурне" (Л.М.Толстой).
"Оцінювати людей необхідно згідно з тими цілями, які вони ставлять перед собою" (М.М.Міклухо-Маклай).
"Щоб змінити людей, їх потрібно любити. Вплив на них пропорційний любові до них" (Й.Г.Песталоці).
Мажорні здібності виявляють себе в оптимізмі соціального педагога та в гуморі. Оптиміст несе впевненість у собі, здоров'я і довголіття і цим, як магніт, притягує до себе всіх оточуючих. Лікарі радять у важкі дні підірваного здоров'я відмовлятися від спілкування з песимістами, вишукувати можливості заміни їх оптимістами.
Без оптимізму соціального педагога як фахівця немає. Допоможе у формуванні оптимізму проникнення такими думками:
"Відчай - горе слабих" (Французький письменник ХІХ ст. Жан До-лан).
"Великі нещастя не бувають тривалими, а малі не варті уваги" (Англійський природодослідник Джон Леббок).
"Справжній оптимізм полягає в устремлінні до усвідомленого ідеалу" (Німецький мислитель ХХ ст. Альберт Швейцер).
"Щасливий той, хто вміє співати з душею чистою і відкритою... Потрібно вміти знаходити радість у всьому: в небі, в деревах, у квітах" (Французький живописець Анрі Матісс).
Здібності до розподілення уваги необхідні соціальному педагогу для того щоб тримати у полі своєї уваги всю групу клієнтів, з якими одночасно проводиться певне заняття, і кожного із них, зокрема.
Відповідний рівень уваги і зібраності під час заняття фахівець підтримує поглядом своїх очей, інтонацією голосу, мімікою обличчя. Він не поспішає перервати свою розповідь для того, аби повернути когось із своїх слухачів у поле зібраності та уваги. Це робиться лише в тому випадку, коли всі засоби другого комунікативного плану вичерпані.
Майстерність гармонізації першого і другого комунікативного планів в процесі спілкування розглянута нами в підрозділі 1.4, присвяченому суґестологічній майстерності соціального педагога.
Психомоторні здібності допомагають соціальному педагогу гармонізувати вербальний комунікативний план із руховими навичками. Це має велике значення, оскільки, на думку дея