Геополітичне середовище та геополітична орієнтація країн СНД - Дорошко М.С. - Геополітичні і зовнішньополітичні пріоритети Республіки Киргизстан

Геополітичне значення Киргизстану - невеликої країни Центральної Азії, є доволі незначним в силу того, що він не має сировини, яка реалізується на глобальному або регіональному ринках (виняток складають водні ресурси і золотовидобувна промисловість). Крім того, географічне розташування Киргизстану в далині від основних вантажопотоків Азії та гірський рельєф республіки перетворюють транзит вантажів її територією на нерентабельний (особливо в порівнянні з сусідами-конкурентами).

Не сприяють зміцненню позицій Киргизстану на міжнародній арені й окремі зовнішньо- та внутрішньополітичні фактори. Так, серйозним гальмом на шляху налагодження рівноправних відносин в регіоні є сусідство Киргизстану з такими великими державами як КНР, Казахстан і Узбекистан. А нестабільна політична ситуація в країні з часу "тюльпанової революції" 2005 р. і несприятливе економічне середовище, яке "завдяки" корупції і клієнтелі є замкнутим і непрозорим, відштовхують ймовірних інвесторів. Крім того, Киргизстан має усталений імідж бідної країни, що склався внаслідок виїзду на заробітки за кордон сотень тисяч її мешканців.

Виходячи з цього, геополітичне положення Киргизстану можна вважати невигідним, у зв'язку з його периферійним розташуванням як в Азії, так і в центральноазійському регіоні. Щоправда, окремі експерти й аналітики, зокрема, американські, вважають, що геополітичне положення Киргизстану - якраз посередині Шовкового шляху - робить його місцем перетину та зіткнення інтересів Заходу й так званих азійських "тигрів", які прагнуть потрапити на центральноазійські ринки. Останнє безперечно відкриває для киргизької дипломатії додатковий вектор партнерства і співробітництва.

В цілому ж геополітичне положення Киргизстану, боротьбу за вплив у якому ведуть як великі світові потуги (США, РФ, КНР), так і держави, що борються за лідерство в центральноазійському регіоні (Казахстан, Узбекистан), є складним і значно обмежує можливості маневрування вищого керівництва країни на міжнародній арені. Попри це, перший президент Киргизстану А. Акаєв, прагнучи сформувати міжнародний імідж країни, як своєрідного острівця демократії в регіоні, зробив акцент на "багатовекторності" зовнішньої політики країни, в основі якої визнання наявності в центрально-азійському регіоні інтересів різних держав, передусім Росії, Китаю і США. Цей принцип взято за основу в програмних документах зовнішньої політики Киргизстану, зокрема в так званій "Дипломатії Шовкового шляху", розробленій А. Акаєвим.

Серед пріоритетних зовнішньополітичних завдань є й підтримання взаємовигідних відносин з державами колишнього СРСР. Орієнтація на країни СНД визначається можливістю реалізації на їх ринках киргизстанської продукції. Держави Співдружності, головним чином Росія, сприймаються гарантами безпеки республіки, попри доволі сумнівну вірогідність цих гарантій. Також країни СНД, передусім Казахстан і РФ, є важливими "імпортерами" киргизької робочої сили, що сприяє спаду в Киргизстані соціальної напруженості.

До пріоритетів слід віднести й пошук можливостей співробітництва з розвинутими країнами Європейського союзу, США і Японією задля отримання фінансової допомоги молодій киргизькій державі. Доступ до грантів з цих країн став можливим завдяки позитивному іміджу Киргизстану у світі, створеному А. Акаєвим у першій половині 1990-х рр. Це сприяло створенню широкої мережі киргизьких та іноземних неурядових організацій.

Важливим чинником, що впливає на формування зовнішньої політики Киргизстану є так званий "китайський фактор", що базується в основному на значній комерційній іміграції в країну з КНР, а також китайських інвестиціях і грантах. Останнім часом Пекін надає Бішкеку й різноманітні кредити.

До сфери "Дипломатії Шовкового шляху" входить також участь республіки в розбудові нової архітектури інтеграції регіону. Членство в усіх інтеграційних об'єднаннях на центральноазійському просторі (ОДКБ, ЄврАзЕС, ШОС) покликане зміцнити відносно слабкі позиції країни на міжнародній арені. В цьому сенсі одним з важливих політичних завдань, сформульованих А. Акаєвим, став одночасний вступ Киргизстану до ВТО та Митного союзу пострадянських республік, що сформували згодом ЄврАзЕС. Інші вектори зовнішньої політики республіки є відносно слабкими, хоча згадувана вище доктрина визначає пріоритетними Близькосхідний й Азійсько-Тихоокеанський регіони.

Основні лінії зовнішньої політики Киргизстану зорієнтовані у двох напрямках: Росія - Центральна Азія - Китай і Європа - США - Японія. Щодо першого з них, то його характерною рисою є близькість членів цієї тріади до республіки як провідних торговельних партнерів, ринків збуту товарів і найму робочої сили. Попри привабливість курсу на зближення з сусідніми країнами, в ньому приховані й суттєві для Киргизстану проблеми: складні взаємини з іншими республіками центральноазійського регіону, значною мірою неоколоніальна політика Китаю і Росії, суперництво за превалювання в регіоні двох головних акторів - РФ і КНР. Щодо розвитку взаємин з трикутником Європа (включно з ОБСЄ) - США - Японія, то вони мають врівноважувати відносини Киргизстану з його великими сусідами, вплив яких останнім часом значно зростає.

Яких конкретних зовнішньополітичних результатів досягнув Киргизстан реалізуючи "Дипломатію Шовкового шляху" ? Зростання іноземних інвестицій в економіку Киргизстану у 1990-х рр. підтвердило неабияку зацікавленість Заходу і, зокрема, США у цій невеликій колишній радянській республіці. Для США Киргизстан є геополітичним простором, який розцінюється як плацдарм, що врівноважує Китай та Росію - дві країни з комуністичним минулим. Не дивно, що в 1990-х рр. великий західний бізнес впевнено ствердився в Киргизстані. У золотодобувній промисловості працюють канадські фірми, а розвідку кольорових та рідкоземельних металів ведуть американські компанії. Залізниці, теплокомунікації, текстильне виробництво, банківську справу, причому не тільки в Киргизстані, але й в сусідніх республіках, контролює Німеччина.

Таке активне західне економічне просування зумовлено тією важливою політичною роллю, що її має відігравати Киргизстан та й загалом уся Центральна Азія у майбутньому, згідно з розрахунками західних, передусім американських, політиків. Як заявляв свого часу американський сенатор Сем Браунбек, "США мають так перебудувати свою політику в центральноазійському регіоні, щоб вона якомога менше була орієнтована на Росію, а натомість допомогла народам уздовж Шовкового шляху зміцнити зв'язки між собою та Заходом" і "забезпечити американські компанії, що вже зробили вкладення капіталу в регіоні". Одним з проявів реалізації даного політичного курсу стало співробітництво Киргизстану з НАТО. Навесні 1997 р. тодішній керівник Альянсу X. Солана здійснив велику подорож державами Центральної Азії, побувавши і в Бішкеку. У червні того ж року в американській Луїзіані відбулися навчання "Кооператив нагетт - 97" за участю 2 тис. військовослужбовців з Туреччини, Молдови, України, Казахстану, Узбекистану і Киргизстану. А у вересні 1997 р. на території Узбекистану відбулися справді безпрецендентні навчання, в яких взяли участь вояки США, Росії, Туреччини, Латвії, Грузії, Казахстану, Узбекистану та Киргизстану. Понад те, киргизьких військових не лише запрошують на спільні навчання, але й готують у Європейському центрі стратегічних досліджень та військової економіки ім. Маршалла.

Вищою фазою співпраці Киргизстану із Заходом стало розташування на тимчасовій основі на території республіки авіаційної бази "Манас" в грудні 2001 р. - у зв'язку з підготовкою і проведенням США та їх союзниками "антитерористичної" операції в Афганістані. Американська сторона розробила ноту про статус бази і військовослужбовців США на території Киргизстану, яка за сприяння вищого керівництва країни одразу ж була схвалена парламентом республіки. Попри те, що астанинська Декларація ШОС від 5 липня 2005 р., в якій містилася вимога до "антитерористичної" коаліції визначитися з терміном перебування іноземних військових контингентів на території держав ШОС, президент Киргизстану К. Бакієв в листопаді 2005 р. підписав з держсекретарем США К. Райс угоду про подальше використання авіабази "Манас" як перевалочного пункту для доставки гуманітарних вантажів в Афганістан США та їх союзниками. Вагомим аргументом для пролонгації угоди стала й ціна, що її за оренду киргизстанської території сплачують США: тільки у 2006 р. Бішкек отримав 150 мли дол. компенсації, що включають не лише кошти за оренду плату, а й засоби на інші програми сприяння США Киргизстану.

В другій половині 1990-х рр. значно пожвавилася співпраця Бішкека з так званими азійськими "тиграми". Так, після візиту киргизького прем'єр-міністра до Маніли (Філіппіни) у 1997 р., Азійський банк вирішив надати Бішкекові кредитів на 200 млн дол. Під час візиту 1997 р. А. Акаєва до Сеула (Південно-Корейська республіка) було парафовано угоди про надання Киргизстану кредитів, обопільне сприяння та захист інвестицій і будівництво на її території автомобільних заводів. Чи не найголовнішим донором республіки стала Японія, що надає Бішкеку щороку 60 млн дол. за програмою "Офіційна допомога розвитку". Окрім цього, Японія здійснила реконструкцію Бішкекського аеропорту та автомагістралі Бішкек - Ош. Вартість останнього проекту становила понад 450 млн дол. США.

Але справжнім конкурентом західних держав в Киргизстані є, безперечно, Китай. Для зв'язку власної економіки з європейськими ринками Китай не менше Киргизстану зацікавлений в прокладанні широтних трансконтинентальних транспортних шляхів через територію останньої. Завдяки наполегливим зусиллям китайців було відкрито автомагістраль Андіжан-Ош-Саратиш-Іркештан, що з'єднує Узбекистан і Киргизстан з Китаєм; тоді ж було розпочато будівництво залізничної магістралі Андижан - Ош - Кашгар, що має стати початком відроджуваного "Великого шовкового шляху" із Сходу на Захід.

Очевидно, що Китай має і політичні причини, які зумовлюють його небайдуже ставлення до подій в його центральноазійських сусідів. Головною є недопущення підтримки чи поширення з боку або ж з території Киргизстану та Казахстану пантюркістської пропаганди в Синцзян-Уйгурському автономному районі КНР. З огляду на зазначене, китайсько-киргизьке співробітництво розвивається динамічно у багатьох сферах. Вже 30 % спільних підприємств в республіці є китайськими, дві сусідні країни підписали угоду про двостороннє військово-технічне співробітництво.

Попри основні орієнтири киргизької політики, великого значення надається пріоритетності регіональних зв'язків. До речі, Киргизстан вважає найбільш перспективною формою економічної інтеграції створення локальних угруповань держав, оскільки ці процеси в рамках СНД загалом ускладнені суттєвою диференціацією в стані економічного розвитку країн-учасниць, в перебігу та спрямуванні здійснюваних реформ. Створення регіональних об'єднань економічно малопотужних держав з метою спільного використання їхнього потенціалу республіка розглядає як необхідну умову для встановлення справді рівноправних стосунків з економічно сильними країнами СНД. Бішкек уклав з Казахстаном та Узбекистаном тристоронні угоди, що передбачають співробітництво в економічній, гуманітарній та військовій сферах. Згадані угоди спрямовані на створення єдиного економічного простору цих трьох держав. У січні 1997 р. було підписано Договір про вічну дружбу Республіки Казахстан, Киргизької Республіки та Республіки Узбекистан, що є безпрецедентним у міжнародній практиці. Киргизстан приєднався до Митного союзу Російської Федерації, Республіки Білорусь і Республіки Казахстан та Договору про поглиблення інтеграції в економічній та гуманітарній сферах і всебічне зближення між згаданими країнами (29 березня 1996 р.). Разом з РФ, Білорусією, Казахстаном і Таджикистаном Киргизстан є членом Євразійського економічного співтовариства (ЄврАзЕС), водначас Киргизстан є членом Центрально-Азійського союзу, до якого також входять Узбекистан, Казахстан і Таджикистан, крім того, Киргизстан - член ОДКБ і ШОС.

Головними регіональними партнерами офіційного Бішкека є Казахстан (цьому чималою мірою сприяли й родинні зв'язки екс-президента Киргизстану А. Акаева і президента Казахстану Н. Назарбаева) та Росія (з огляду на залежність від її енергетичних ресурсів та зав'язаність промисловості Киргизстану на ринки збуту Росії). Причому значення російського чинника дедалі зростає у зв'язку з перманентною політичною кризою в Киргизстані.

Оцінюючи зовнішню політику Киргизстану в цілому, відзначаємо, що взявши курс на багатовекторність зовнішньої політики і висунувши низку популярних ініціатив на кшталт проголошення Центральної Азії без'ядерною зоною, відродження Великого шовкового шляху та ряд інших, безумовно, корисних ідей, перший президент республіки А. Акаєав відсторонився від проблем реальної модернізації киргизької економіки. Активна підтримка міжнародних зусиль у боротьбі з афганськими талібами також додала А. Акаеву значної політичної ваги, яку однак не вдалося конвертувати всередині самого Киргизстану. "Тюльпанова революція" 2005 р. і затяжна політична криза в країні не збільшили можливості киргизстанського керівництва у сенсі проведення самостійного зовнішньополітичного курсу, відтак констатуємо, що нова влада Киргизстану на чолі з тимчасовим президентом країни Розою Отунбає-вою, на міжнародній арені в цілому продовжує зовнішньополітичний курс першого президента країни, в основі якого балансування між інтересами світових та регіональних лідерів.

Завдання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте геополітичне середовище і геополітичну орієнтацію Казахстану.

2. З'ясуйте місце Казахстану в центральноазійському геополітичному просторі.

3. Проаналізуйте зовнішньополітичну діяльність керівництво Казахстану.

4. Охарактеризуйте геополітичне середовище та зовнішню політику Киргизстану.