Європейська та євроатлантична інтеграція України - Кордон М.В. - Членство України в НАТО

Центр Разумкова протягом останніх п'яти років регулярно проводить соціологічне опитування з одним і тим же запитанням: "Якби наступної неділі було б проведено референдум щодо вступу до НАТО, яким чином ви б проголосували?" Протягом цього періоду були отримані такі відповіді:

Соціологічне опитування, проведене Центром економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова у вересні 2006 р., зафіксувало, що 51 % опитаних, даючи характеристику рівню своєї обізнаності щодо НАТО, визначають його як низький або відповідають, що взагалі нічого не знають про Альянс. Згідно з опитуванням Центру Разумкова, яке було проведено у жовтні 2006 р., лише 3 % респондентів визначають рівень власної поінформованості про Альянс як високий, а 49,9 % респондентів заявили, що хотіли б отримати про НАТО якомога більше інформації.

Серед обов'язкових процедур вступу до НАТО проведення загальнонаціонального референдуму немає. Це питання кожна країна вирішує самостійно. З усіх 26 країн-членів НАТО питання про приєднання країни до Організації Північноатлантичного договору виносилось на загальнонаціональний референдум лише в трьох країнах: в Словаччині (23-24 травня 1997 р.), в Угорщині (16 листопада 1997 р.) та в Словенії (23 березня 2003 р.). При цьому референдум в Словаччині був визнаний таким, що не відбувся, оскільки в ньому взяли участь лише 9,53 % виборців. Перед набуттям членства Словаччини в НАТО 29 березня 2004 р. референдум не проводився. Окремим випадком є референдум в Іспанії, який був проведений через чотири роки після приєднання країни до НАТО. На референдумі 12 березня 1986 р. вирішувалося питання подальшого перебування Іспанії в Північноатлантичному Альянсі і більшість іспанців висловилась за членство країни в НАТО .

Законодавство України не містить вимоги провести референдум щодо вступу до НАТО, але гарантує громадянам право на таке волевиявлення на всеукраїнському референдумі з народної ініціативи. Водночас, за оцінкою експертів, чинне законодавство щодо здійснення всеукраїнського референдуму з народної ініціативи має правові колізії та прогалини. Вони повинні бути усунені.

Отже, як не раз наголошував Президент України, держава обов'язково зважатиме на волю українських громадян, коли остаточно вирішуватиме питання про вступ до Альянсу. На нинішньому етапі проведення такого референдуму є недоцільним, передусім з огляду на надто малу поінформованість громадян щодо НАТО.

Отже, результати референдуму на нинішньому етапі відображали б не об'єктивну думку громадян, а рівень непоінформованості та поширення упереджених уявлень про НАТО в українському суспільстві. Референдум щодо членства України в НАТО доцільно проводити лише після всебічної загальнонаціональної інформаційно-просвітницької кампанії та отримання офіційного запрошення до вступу. Намагання провести референдум без широкої роз'яснювальної роботи (саме роз'яснювальної, а не агітаційної чи пропагандистської) і допоки на порядок денний не винесено питання про вступ України до НАТО, мас на меті добитися прийняття рішення на користь не українського суспільства, а особисто і корпоративно зацікавлених ініціаторів референдуму і в Україні, і за ЇЇ межами.

У контексті власне українських проблем важливо, що саме НАТО визнає необхідність повномасштабного залучення та включення України до процесу побудови системи безпеки в Європі. Сигналами з боку НАТО щодо позитивного ставлення до членства України в Альянсі є той факт, що Генеральний секретар НАТО тричі відвідав Україну впродовж 2005 року. НАТО офіційно проголосило, що двері Альянсу відчинені для України. Це є безпрецедентною увагою до неї. Нині відносини Україна-НАТО регулюють 15 двосторонніх документів. Ще 15 внутрішніх правових актів України та НАТО становлять правову базу розбудови взаємин між ними.48

НАТО наголошує, що нині найголовніше для України продемонструвати відчутний прогрес у втіленні реформ, оскільки будь-яке остаточне рішення стосовно членства залежатиме від якісних показників. Це необхідно насамперед самій Україні. Як засвідчує досвід країн, що вже є членами НАТО, або країн-кандидатів, процес інтеграції в Альянс окреслює ті рамки, в яких повинні відбуватися реформи, а використання ноу-хау, досвіду та практичної допомоги НАТО сприяє більшій ефективності цього процесу. Треба досягати стандартів НАТО. Від них залежать межі інтеграції України в Альянсі. Досягнення цих стандартів потребує насамперед прискореного економічного зростання, що базується на впровадженні новітніх високих технологій, структурній перебудові економіки України. За рахунок цього має бути забезпечене високоефективне використання виробничих, фінансових і людських ресурсів. Україна має подолати значну різницю у валовому внутрішньому продукті на душу населення і у доходах порівняно з країнами-членами НАТО.

Ці показники надзвичайно важливі в інтеграційних процесах, оскільки населення зростаючим споживанням стимулює виробництво, підтримуючи тим самим сталий економічний розвиток.

Процес євроатлантичної інтеграції України є логічним продовженням її стратегічного курсу на утвердження в суспільстві принципів демократії. Прагнення України бути визнаною європейською державою грунтується на спільному із західним світом розумінні та баченні суспільних цінностей. Створення громадянського суспільства, розвиток демократичних інституцій, забезпечення прав і свобод людини виступають пріоритетними національними інтересами України, які визначено де на початку її утворення як незалежної держави. Причому, заходи безпеки жодним чином не можуть призводити до обмеження демократії.

Нині Україна де-факто - нейтральна держава, однак їй не вигідно дотримуватися позаблокового статусу, при якому на підтримання своєї обороноздатності доведеться витрачати більше коштів. Тим більше, що узаконений позаблоковий статус України є міфом, оскільки ні в Конституції, ні в інших законах України така норма не зафіксована, не закріплена, її не існує. Тому з погляду права діяльність органів влади з підготовки України до інтеграції в євроатлантичні структури є законною.

Ще 1993 року Верховна Рада затвердила "Основні напрями зовнішньої політики України". В них визначено, що з огляду на кардинальні зміни після розпаду СРСР проголошений у Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року "намір стати в майбутньому нейтральною та позаблоковою державою має бути адаптований до нових умов і не може вважатися перешкодою її повномасштабної участі у загальноєвропейській структурі безпеки". Таку структуру безпеки, як наголошено в "Основних напрямах", належить створити "на базі існуючих міжнародних інститутів", зокрема НАТО. А "повне членство України в такій структурі створюватиме необхідні зовнішні гарантії її національної безпеки". Політична вага і військова міць НАТО можуть забезпечити незалежність і територіальну цілісність України краще, ніж непевний статус позаблокової держави. Тому для України було б нелогічним й надалі обмежувати свій внесок у зміцнення європейської безпеки тільки особливим партнерством з НАТО, дотриманням позаблокового чи нейтрального статусу.

При цьому з набуттям членства в Організації Північноатлантичного договору потрібно зберігати добросусідські відносини й стратегічне партнерство з Російською Федерацією та іншими державами світу, враховувати інтереси українських сусідів. Україною завершено договірно-правове оформлення державного кордону з країнами-членами НАТО (Польща, Румунія, Словаччина, Угорщина). Водночас, проводиться запланована демаркація державного кордону з Республікою Білорусь, Республікою Молдова та Російською Федерацією. Зусилля України спрямовуються на врегулювання існуючих питань.

Належне оформлення державного кордону сприятиме посиленню боротьби із загрозами, які становлять контрабанда, нарко-бізнес, хвилі біженців та нелегальна міграція. Визначення лінії державного кордону в Азовському і Чорному морях та Керченській протоці дозволить забезпечити безпеку судноплавства у цих складних для навігації акваторіях, збільшить можливість здійснення ефективної боротьби з такими транскордонними правопорушеннями як контрабанда, браконьєрство, недотримання норм захисту довкілля.

Євроатлантична інтеграція порушує ще одну складну для України економічну проблему - фінансові витрати, пов'язані з членством у НАТО.

У Військовій доктрині НАТО ніде не записано, що країна, яка набуває членства в Організації має робити якісь вступні внески. Є інша норма - стосовно того що країни - члени НАТО мусять виділяти до 2 % свого ВВП для підтримки власних національних збройних сил у стані, який відповідає сучасним військовим стандартам та вимогам безпеки. Гроші з державного бюджету використовуватимуться лише на модернізацію національного військово-промислового комплексу, утримання і трансформацію армії.

На цей час Україна щорічно витрачає на свої оборонні потреби близько 1,3 % від валового внутрішнього продукту. Ще певну суму (для України це складатиме 40-50 млн. доларів) доведеться вносити на утримання штаб-квартири НАТО . Такі витрати будуть фінансовані з бюджетних коштів, виділених на забезпечення членства України в міжнародних організаціях, наприклад в ООН, ОБСЄ, ЄС. За підрахунками фахівців, членство в Альянсі коштуватиме кожному українцеві не більше ніж 5 грн. на рік. Обсяг коштів, що їх сплачуватиме Україна, залежатиме від того, якого вона досягне економічного рівня і в яких саме програмах братиме участь.

Членство країни в Організації Північноатлантичного договору передбачає щорічну сплату внесків до цивільного та військового бюджетів Альянсу, а також до бюджету програми інвестицій у безпеку НАТО.

Внески до цивільного бюджету НАТО роблять всі без винятку країни-члени. Натомість внески до військового бюджету, які розподіляються на загальний військовий бюджет та бюджет сил раннього повітряного попередження, роблять лише ті країни-члени, які беруть участь у відповідних військових програмах. Внески до програми інвестицій у безпеку НАТО здійснюють усі країни, за винятком Ісландії. Внески до трьох вищезазначених бюджетів для кожної держави не перевищують 0,5-1 % її загальних витрат на оборону. Наприклад, найпотужніші в економічному відношенні в Європі, з високим валовим внутрішнім продуктом та оборонними видатками Велика Британія, Франція та Німеччина щорічно сплачують до бюджету НАТО в середньому близько 200 млн. доларів. Водночас, сукупний внесок Польщі до бюджетів НАТО у 2001 р. склав орієнтовно 26,1 млн. доларів. Є підстави вважати, що членські внески України будуть навіть менше цих обсягів.

Багатьох людей в Україні непокоїть те, що після вступу до Альянсу країні доведеться згорнути свій оборонно-промисловий комплекс, оскільки вона буде змушена запровадити військові стандарти НАТО й переозброїти своє військо, відтак припиниться військово-технічна співпраця з Росією. Насправді такі побоювання не мають під собою підстав.

По-перше, НАТО не вимагає ані скорочення, ані повного переозброєння українського війська, ані запровадження нових стандартів для зброї, ані відмови від військово-технічної співпраці з Росією. Неодмінною умовою вступу до Альянсу є оперативна сумісність із збройними силами інших країн НАТО, тобто здатність діяти разом. Мати однакову зброю аж ніяк не обов'язково.

Наприклад, арсенал нових членів НАТО - країн колишнього соціалістичного табору донині на 40 % складається з озброєння радянського та російського виробництва. Крім того, прикладом тут г Німеччина та Італія, які, будучи країнами-членами НАТО, тісно співпрацюють з Російською Федерацією у військовій сфері.

По-друге, стандарти НАТО стосуються лише до деяких видів озброєнь. Перехід на ці стандарти означає, передусім, застосування у себе в країні новітніх технологій виробництва, появу додаткових можливостей модернізувати власне озброєння, а також створення нових робочих місць завдяки національним та міжнародним замовленням.

По-трете, частково переорієнтувавши свій оборонно-промисловий комплекс на стандарти озброєнь країн - членів НАТО, Україна не мусить розривати спільне з Росією виробництво зброї за наявними чи новими зразками. Навпаки, вона зможе його поглиблювати, застосовуючи новітні технології. Разом з тим фактом г те, що спільна робота українського оборонно промислового комплексу з російським триває переважно по старих, ще радянських, зразках озброєнь. Крім того, Росія вже сама переходить на стандарти НАТО. У 2003 р. було підписано відповідну Угоду про приєднання Російської Федерації до системи кодифікації НАТО.

Перехід на стандарти НАТО створить для України нові можливості доступу на ринки збуту військової техніки та озброєнь. На це вказує досвід країн Центральної і Східної Європи. Так наступного року після вступу до Альянсу експорт зброї з Чехії зріс маііже втричі, з Польщі - більше, ніж утричі.

Жодна з країн, які створили НАТО або потім до нього приєдналися, не виявили бажання виходити з цієї організації. Натомість є черга нових країн, що планують вступити до Альянсу, - Македонія, Хорватія, Албанія. І цей список не є остаточним, оскільки наразі Грузія, Молдова, інші країни хотіли б увійти до нього.

Поглиблення і розширення стосунків України з НАТО - запорука її успішного наближення до Європейського Союзу. Членство в НАТО - прообраз наступного входження України до ЄС. Адже і НАТО, і ЄС висувають чимало спільних вимог - проведення докорінних соціальних, економічних та політичних реформ, демократизація суспільства, створення державою умов для свободи слова, вільного доступу до інформації, формування середнього класу, дрібної та середньої національної буржуазії, ліквідації кланово-корпоративних груп, створення незалежної судової системи. Тому поглиблення і розширення стосунків з НАТО для України є запорукою її успішного наближення до ЄС. Цьому шляху не може бути життєздатної альтернативи. Адже альтернатива тут - самоізоляціонізм, протистояння, якщо не конфронтація, самоусунення від передового досвіду, відхід на задвірки сучасного розвитку й прогресу європейського співтовариства. Інтеграційний досвід країн Центральної та Східної Європи, зростання добробуту їх громадян переконливо підтверджують висновок про те, що майбутнє України мас бути в об'єднаній Європі. Розширення НАТО, на відміну від розширення ЄС, процес насамперед політичний. Тому шанси у найближчі роки приєднатися до Альянсу є досить реальними.

Бути частиною механізму колективної безпеки та оборони означає отримати надійні гарантії безпеки. Це дасть змогу сконцентруватися на соціальних та економічних питаннях. Членство України в НАТО відкриє нові економічні перспективи, знизить рівень фінансових ризиків, поліпшить інвестиційний клімат, інвестиційну привабливість в очах міжнародних інвесторів. А це, у свою чергу, сприятиме активізації економічного розвитку, підвищенню добробуту українських громадян до стандартів країн розвиненої демократії.

На підтвердження цього свідчать конкретні цифри щодо динаміки зростання економічної привабливості інших країн після їх інтеграції до трансатлантичних структур.

В економіку Болгарії прямі іноземні інвестиції після вступу зросли удвічі. У 2004 р., після вступу Румунії до НАТО, обсяг прямих іноземних інвестицій зріс на 141 % порівняно з 2003 р.

Що стосується такого болючого для суспільства питання, як поява катівських військових баз на території України, то ніяких зобов'язань з цього приводу немає. У базових угодах України з НАТО про це не йдеться. Таке питання може знайти своє вирішення лише через двосторонні договори. До того ж, мати такі військові бази можна і не будучи членом НАТО. Кожна країна -член НАТО повністю зберігає суверенітет на своїй території. До того ж розміщення іноземних військових баз на території України забороняють норми Конституції.

Головною метою при вступі до Альянсу є не лише воєнна безпека. Безпеку можна забезпечити і через Ташкентський договір чи Єдиний економічний простір, і проголосивши нейтральний статус. Але якщо Україні потрібні європейські економічні й соціальні стандарти та гарантії демократії, то це питання НАТО. Вступ, інтеграція у трансатлантичні структури не є єдиним шляхом до встановлення демократії. Україна може провести потрібні реформи керуючись лише досвідом інших країн, але входження до НАТО значно прискорить цей процес.

Членство України в НАТО

Членство України в НА ТО — це:

- цивілізаційний вибір, підтвердження належності України до європейської системи цінностей, співдружності демократичних розвинутих країн;

- посилення позицій України при входженні до Європейського Союзу, піднесення авторитету країни на міжнародному рівні, підвищення її впливу у вирішенні питань міжнародної безпеки, зміцнення стабільності у Східноєвропейському та Чорноморському регіонах;

- краща гарантія миру, безпеки, внутрішньої політичної та соціальної стабільності в Україні, її політичної незалежності, територіальної цілісності й непорушності кордонів, невтручання інших держав у внутрішні справи України;

- утвердження в Україні системи демократичних цінностей, верховенства права, захисту прав людини, активніше використання найсучасніших освітніх та інформаційних технологій, модернізація суспільного життя в усіх сферах;

- забезпечення національних інтересів України, консолідація українського суспільства;

- вагомий фактор позитивного впливу на економічний розвиток та інвестиційний клімат України, збільшення її інвестиційної привабливості, соціальної захищеності населення;

- забезпечення своєї екологічної та технологічної безпеки;

- недопущення на власну територію міжнародного тероризму, наркоманії, нелегальних мігрантів.

Інтеграція до НАТО сприятиме консолідації державності, єдності України. НАТО - перевірена практикою міжнародна організація, що гарантує безпеку та стабільність своїх членів, а, отже, вступ до неї - це краща доля для нинішніх і наступних поколінь.