Зовнішня політика України - Кучик О.С. - 11.2. Проблема українсько-польського кордону в міжнародній політиці

Дипломатична боротьба щодо "польського питання" та кордонів Польщі тривала фактично протягом усієї Другої світової війни.

Німецьке вторгнення в СРСР створило нову військово-політичну ситуацію, спонукало до єднання сил, які протидіяли нацистській агресії. Серед них була й Польща. Однак польський еміграційний уряд у Лондоні, очолюваний генералом В. Сі- корським, у заяві від 23 червня 1941 р. й далі наполягав на відновленні східного кордону Польщі, встановленого Ризьким договором від 18 березня 1921 р. й визнаного Радою послів Антанти 15 березня 1923 р. СРСР пропонував застосувати етнографічний принцип у визначенні радянсько-польського кордону, обіцяючи повернути Польщі деякі райони, які відійшли до СРСР у вересні 1939 р.

Потреба координації спільних військових зусиль зумовила швидке укладання 12 липня 1941 р. в Москві договору між СРСР та Великою Британією про взаємодопомогу у війні проти Німеччини. Оскільки осередком польського еміграційного уряду й надалі залишалася столиця Британії, офіційний Лондон узяв на себе роль посередника у важких радянсько-польських переговорах. Зрештою, ЗО липня 1941 р. радянсько-польська угода була підписана. Відповідно до неї, радянсько-ні- мецькі угоди від 1939 р. щодо територіальних змін у Польщі визнавали такими, що втратили чинність. Це можна розглядати як значний поступ із боку Москви, спричинений екстремальними умовами війни. Польща зобов'язалась не вступати до жодного союзу, спрямованого проти СРСР. Угодою передбачалася взаємна допомога у війні проти Німеччини, зокрема, на території СРСР мала сформуватися польська армія з польських військовополонених і депортованих осіб. Однак питання радянсько-польського кордону залишалося невирішеним у взаєминах між двома сторонами й неодноразово виринало на міжнародних зустрічах упродовж війни. "Польський еміграційний уряд, не порушуючи прямо проблеми кордонів, підтверджував свої претензії опосередковано під час розгляду питань громадянства вихідців із Західної України або мобілізації їх само до польської, а не Червоної армії"^*51.

*51: {Козловський 1.1. Встановлення українського кордону 1941—1961 рр.— Л., 1998. — С. 9.}

З розвитком подальшої співпраці держав антигітлерівської коаліції, Велика Британія й США схилялися до спільної позиції стосовно визнання "Лінії Керзона" східним кордоном Польщі. При цьому приєднання Бессарабії й Буковини до СРСР розуміли як закономірне явище.

14 липня 1943 р. після трагічної загибелі генерала В. Сі- корського, польський еміграційний уряд у Лондоні очолив С. Миколайчик, який продовжив справу свого попередника. В одній з декларацій польського уряду 1943 р. заявлялося, що польська сторона не відмовиться від східних земель Речі Посполитої.

Під час роботи Тегеранської конференції (28 листопада — 1 грудня 1943 р.) на зустрічі лідерів СРСР (Сталін), США (Рузвельт) та Великої Британії (Черчілль) було обговорено низку питань, серед яких чільпе місце посідали: відкриття "другого фронту" й визначення контурів майбутнього світу, проблема визначення кордонів повоєнної Польщі. Не викликала особливих дискусій пропозиція Сталіна пересунути кордон Польщі на заході до річок Одеру й Нейсе. Щодо східних кордонів, то СРСР наполягав на визнанні "Лінії Керзона", тобто українські землі мали відійти до України, а білоруські — до Білорусії". Адміністрація США погоджувалась з такою позицією, однак Ф. Рузвельт утримався від публічних заяв із цього приводу у зв'язку з наближенням президентських виборів у СІЛА. Це пояснювалося його небажанням втрачати голоси 6—7 млн американських виборців польського походження.

Таку ідею палко підтримав офіційний Лондон, оскільки "Лінія Керзона" свого часу була запропонована саме англійською стороною.

Намагаючись пришвидшити розв'язання "польського питання", радянське керівництво вдалося до добре випробуваного методу — створення альтернативного польського уряду, про- радянського за своїм характером. За його ініціативи виникає Польський комітет національного визволення (ПКНВ) як революційний уряд Польщі, проголошений на звільненій від німецької окупації частині польської території в Любліні 22 липня 1944 р.

У процесі підготовки до створення ПКНВ, відбувались активні консультації радянських лідерів із членами Головного правління Союзу польських патріотів у СРСР. Саме в той період М. Хрущов, посилаючись на численні клопотання мешканців так званого Закерзоння, запропонував утворити Холмську область у складі УРСР. Сталін використав це як засіб тиску на поляків, щоб відвернути пересунення "Лінії Керзона" на Схід. Цей тиск дав доволі швидкий результат — делегація ПКНВ вже 26 липня 1944 р. підписала з урядом СРСР угоду, котра зафіксувала "Лінію Керзона" як основу для визначення радянсько-польського державного кордону.

Таким чином, трансформаційні процеси у міжнародній гео- системі, які зумовили переміщення <(українського питання" на вістря політичної боротьби двох полюсів новостворюваної біполярної системи міжнародних відносин, ставши розмінною монетою у політичних торгах. Водночас питання територіального характеру, державно-політичної приналежності українських етнографічних земель, стало одним із центральних на завершальному етапі Другої світової війни, оскільки володіння цими територіями визначало важливість геополітики та геостратегії й надалі втілилося в діяльності відновленого Наркомату закордонних справ УРСР.