Інформаційна безпека України в умовах євроінтеграції - Ліпкан В.А. - Вступ

Вступ

Окреслення державної політики національної безпеки е наступним важливим моментом інформаційної безпекової політики держави, оскільки саме від основних напрямів цієї політики залежатиме структура суб'єктів забезпечення інформаційної безпеки, а не навпаки. Структура є похідною від тих завдань, які ставить перед собою держава в інформаційній сфері, у свою ж чергу, інформаційна політика слугує своєрідним синтезом прагнень держави, її можливостей щодо реалізації цих прагнень і загроз національній безпеці в інформаційній сфері. Відтак, відповідно до націобезпекознавчого підходу, державна інформаційна політика є визначальною для формування системи забезпечення інформаційної безпеки, а остання є похідною від неї. Саме це зумовлює розгляд нами загальних теоретичних підвалин формування державної інформаційної політики.

1. Поняття державно-правового механізму інформаційної безпеки

Поняття "політика" здебільшого є політологічною категорією, під якою розуміють організаційну, регулятивну й контрольну сферу суспільства, в межах якої здійснюється соціальна діяльність, спрямована головним чином на досягнення, утримання й реалізацію влади індивідами й соціальними групами задля ствердження власних значущих інтересів і потреб.

Як зазначають В.П. Горбатенко, Г.О. Лебединська, нині існує широке коло наукових тлумачень, з яких політика постає як: одна зі сфер життєдіяльності суспільства; система певних суспільних відносин, взаємодія класів, націй, держав між собою і

владою; сукупність дій, заходів, установ, за допомогою яких узгоджуються інтереси різних верств населення тощо.

Політика держави та інформація - це взаємопов'язані явища, що перебувають в діалектичному взаємозв'язку в процесі функціонування державно-правових інституцій.

Слушною є думка Арістової .,В., яка зазначила, що "якість інформації та її доступність, сучасні інформаційні технології, що радикально збільшують обсяг і швидкість поширення інформації, викликають глибокі зміни в політиці конкретної держави, чинять суттєвий вплив на характер і системи владарювання (точна інформація підвищує ефективність влади, дозволяє вчасно скоригувати обраний напрямок дій, від реагувати на обставини, що знову з'явилися). Водночас і політичні структури впливають на інформацію, ступінь її відкритості, процеси доставки, характер передачі споживачу. Одна з найважливіших соціальних функцій влади - дозування інформації та її "пакування". На цьому засновується механізм маніпулювання громадською думкою. Найвідомішою і простою формою владного контролю над інформаційними процесами виступає цензура, коли держава за допомогою спеціально призначених та відповідальних перед ним чиновників "керує" змістом друкарських та інших інформаційних матеріалів".

Одним зі способів регулювання вищезгаданого зв'язку служить право як система загальнообов'язкових, гарантованих державних норм, що виражають волю держави та виступають регулятором суспільних відносин.

Основною метою державної влади в період глобальної інформаційної революції є розробка та реалізація концептуальних основ державної інформаційної політики шляхом прийняття адекватних нормативно-правових актів щодо регулювання інформаційних відносин.

Кормич БА. зазначає, що забезпечення інформаційної безпеки повинно здійснюватись передусім, шляхом проведення виваженої і збалансованої політики держави в інформаційній сфері, яка має три основні вектори:

1) захист інформаційних прав та свобод людини;

2) захист державної безпеки в інформаційній сфері;

3) захист національного інформаційного ринку, економічних інтересів держави в інформаційній сфері, національних виробників інформаційної продукції.

Як засвідчує досвід провідних країн світу, великого значення для нормального функціонування інформаційної сфери держави набуває узгоджена діяльність відповідного державно-правового механізму, тобто система взаємопов'язаних державних органів, організацій, установ щодо вироблення та реалізації сукупності норм та принципів права, які повинні врегулювати суспільні відносини в інформаційній сфері.

Отже, в свою чергу, під державно-правовим механізмом інформаційної безпеки слід розуміти систему взаємопов'язаних й взаємоузгоджених державно-правових інституцій, завданнями яких є створення умов для успішної реалізації інформаційної політики.

Як зазначає Кормич БА., ефективність захисту інформаційної безпеки держави в цілому забезпечується ефективністю кожної складової її державно-правового механізму, який складається з трьох взаємопов'язаних елементів.

По-перше, це сукупність державних інституцій, задіяних у процесі формування і впровадження політики інформаційної безпеки, тобто інституціональний механізм інформаційної безпеки.

По-друге, це сукупність ролей та відносин, яка включає правові відносини, що виникають при проведенні політики інформаційної безпеки та специфічні ролі. Форми і методи діяльності суб'єктів проведення цієї політики.

По-третє, це ієрархічна сукупність правових норм та принципів, яка регулює зміст та процес проведення політики інформаційної безпеки, тобто правовий механізм інформаційної безпеки.

Необхідно зазначити, що на початку 90-х років політика української держави в інформаційній сфері була здебільшого спрямована на створення техніко-технологічної інфраструктури. Починаючи з середини 90-х років, головною особливістю інформаційної політики нашої країни стає декларація про розроблення засад щодо реалізації інформаційних прав і свобод людини і громадянина. Отже, протягом десяти років здійснилась зміна пріоритетів у гаслах, від політики інформатизації до інформаційної політики держави. Утім на практиці від поставлення та вироблення цілей до їх конкретної реалізації та отримання шуканого результату ще далеко.