Інформаційна безпека - Остроухов В.В. - 2.3.2. Ведення пропаганди США, Англією та Японією в роки Другої світової війни

США в роки Другої світової війни почали активно здійснювати пропаганду на війська та населення противника тільки з січня 1942 р. (у війну вони вступили 7 грудня 1941 р.). На першому етапі Америка не могла істотно вплинути на морально-психологічний стан ворога, особливо це стосувалося японців. Причинами цього були примітивність матеріалів інформаційно-психологічного впливу, недостатньо повні знання і неурахування національно-психологічних особливостей противника; недостатня підготовка відповідних фахівців і скептичне ставлення до психологічної війни (ПсВ) частини військового керівництва США.

Основна оперативна робота з організації ПсВ у сухопутних військах проходила на фронтовому рівні, де були створені відділи психологічної війни. Найбільший з них був сформований за наказом генерала Д. Ейзенхауера в листопаді 1942 р. в Північній Африці, при штабі союзних військ, і потім, у 1944 році, був розширений і перейменований в управління ПсВ при Верховному головнокомандуванні союзних експедиційних сил. Це управління визначало психологічну війну як "розповсюдження пропагандистських матеріалів, призначених для деморалізації ворога і придушення його волі до опору, а також для підвищення морального духу союзників". Восени 1942 р. була розроблена перша настанова щодо ведення психологічної війни.

Перелом у поглядах і ставленні американського військового керівництва до пропаганди відбувся в травні 1943 р. під час кампанії із захоплення Тунісу. До цього моменту апарат військових пропагандистів експедиційного корпусу союзників у Північній Африці налічував 4,6 тис. чол. За останні 10 днів африканської кампанії вони підготували і розповсюдили 9,5 млн листівок, що значною мірою сприяло деморалізації угруповання військ під командуванням німецького генерала Фон Арніма. Кількість прихильників використання методів ІПВ серед американського командування зросло ще більше, коли стало відомо, що безпосередньо перед завоюванням Тунісу листівки-перепустки союзників стали товаром, який мав чималий попит у солдатів-італійців. За одну таку листівку вони охоче платили 600 франків.

Загалом на Європейському театрі бойових дій американці розповсюдили 8 млрд листівок. Після закінчення війни американські експерти підрахували, що вартість листівок, підготовлених за п'ять років війни в перерахунку на одного жителя, становила приблизно одну рейхсмарку, що не йде в жодне порівняння із загальними колосальними витратами на війну. Після цього практичні американці стали завзятими прихильниками психологічної війни.

Розгортання американцями психологічної війни проти Японії розпочалось навесні 1945 р., коли окреслились суттєві успіхи ВМС США на Тихоокеанському театрі воєнних дій. За даними американської розвідки, в самій Японії створювалась така політична ситуація, результатом якої могла стати згода її правлячих сил на беззастережну капітуляцію США. Враховуючи ці обставини, спеціалісти психологічної війни з відділу ОР-16-У розробили секретний стратегічний план, основний зміст якого зводився до здійснення тиску як військовими, так і політичними засобами на японське керівництво з метою примусити його прийняти умови капітуляції без висадки десанту.

У розробленому на основі стратегічного задуму плані психологічної війни № 1-45 завдання досягти мирним шляхом капітуляції Японії було сформульоване у чотирьох пунктах:

1. Переконати керівництво противника у безнадійності подальшого опору.

2. Переконати вище командування, що альтернатива капітуляції - повне знищення збройних сил і пригноблення населення.

3. Пояснити переваги беззастережної капітуляції.

4. Створити суперечності, заворушення й опозицію серед тих військових керівників, хто залишався непохитним у своєму опорі цьому плану.

У цьому контексті великий інтерес представляє план американських спецслужб (відпрацьований на початку 1945 року) з переорієнтації свідомості населення Японії після її капітуляції (яка відбулась 2 вересня 1945 р.). У плані, який був затверджений, зазначались такі заходи "консолідуючої пропаганди".:

- випуск інформаційних бюлетенів про становище у країні і доведення їх змісту до широких верств населення;

- керівництво наявними службами суспільної інформації в Японії;

- підготовка першої об'єктивної історії Японії;

- організація та підтримка діяльності лояльних громадських організацій, популяризація прогресивних національних традицій;

- пропаганда демократичних перетворень у США і Великобританії;

- "чистка" органів правопорядку, створення громадської думки, що осуджує воєнних злочинців, придушення небажаних мілітаристських та анархістських рухів;

- підготовка громадської думки до необхідності прийняття Японії у міжнародну економічну співдружність;

- підтримка різного роду діяльності, яка відвертає увагу японців від відродження колишніх порядків, включаючи популяризацію міжнародної їжі, розваг, професійну перепідготовку, діяльність лояльних угруповань, активну політичну участь у масових і муніципальних заходах, створення профспілок, - усе це з метою запевнити японців у щирості намірів США і продемонструвати права, які їм надаються, а також підготувати їх до політичної діяльності на більш високому демократичному рівні;

- вивчення громадських свобод і підготовка до остаточного перегляду репресивної поліцейської системи;

- соціально-психологічна підготовка до проведення промислових, аграрних та інших економічних перетворень;

- створення належної психологічної обстановки для притягнення до відповідальності військових злочинців;

- доведення до японського народу істинного значення поразко і, зобов'язань, які випливають з цього факту, щоб не допустити зустрічних звинувачень і реваншу;

- створення умов для вільної преси;

- припинення безладу, небажаних анархічно-політичних рухів;

- пропаганда проти мілітаризму й агресії;

- повне відновлення системи співробітництва;

- використання і пояснення існуючих демократичних ідей і тенденцій в японській історії і культурі, приведення їх у відповідність з поняттями й ідеями американської демократії;

- поєднання, за можливістю, західних (християнських) і японських етичних принципів або пом'якшення конфліктів, що виникають через їх відмінності;

- підготовка для прийняття Японії в сім'ю народів на рівній соціальній та економічній основі, за умови повного викорінення японських ідей мілітаризму, морської могутності й експансіонізму;

- відмова від існуючої в США концепції про японську расову неповноцінність і дискредитації пропаганди японської ідеї створення "сфери взаємного процвітання".

Таким чином, американці першими, ще за воєнних часів, визначились у розробці форм консолідуючої пропаганди на теоретичному! рівні, хоча надалі багато запозичили з практичного досвіду діяльності окупаційних радянських структур у Німеччині та Австрії.

Особливо інтенсивну діяльність з організації та проведення пропаганди розгорнув уряд Англії.

У кінці 1937 року, тобто за півтора року до початку Другої світової війни, уряд Великобританії приступив до відтворення пропагандистського апарату на війська і населення противника. Спочатку пропагандою на противника як офіційний орган займалося міністерство інформації, з ним тісно співпрацювали ряд секретних відділів і служб. У липні 1940 р. за вказівкою прем'єр-міністра Черчілля всі секретні служби, що займалися питаннями підривної пропаганди, були об'єднанні, й на їх основі був сформований відділ "Спеціальних операцій".

Основу пропагандистських зусиль Великобританії у Другій світовій війні становили принципи, розроблені під час Першої світової війни. Вони зводилися, в основному, до наступного:

1. Перш ніж починати пропагандистську діяльність, необхідно розробити принципи здійснення впливу на особовий склад військ і населення противника.

2. Достовірність джерела інформації і самої інформації є необхідною умовою успіху будь-якої спроби чинити вплив на противника.

3. Необхідність формулювання прийнятної мети війни, яка б не просто констатувала викорінення націонал-соціалізму, а й показувала шляхи досягнення і збереження миру.

4. Чітке розмежування офіційної урядової пропаганди і пропаганди, що ведеться від імені різних організацій, у тому числі тих, що випускають інформаційно-пропагандистські матеріали.

5. Ретельна координація змісту пропагандистських матеріалів та інформації, розрахованої на противника, аби уникнути суперечливих висловлювань.

Основними засобами пропаганди в Англії в цей період були радіо та друковані видання. Особливо високий професійний рівень мали передачі лондонського радіо, трансльовані для зарубіжної аудиторії. Вже у 1939 р. радіостанція Бі-Бі-Сі мала досить широку аудиторію слухачів у Німеччині. Не дивно, що гітлерівська служба безпеки переслідувала, в першу чергу, за прослуховування лондонського радіо, яке вважалося найбільш небезпечним з точки зору підриву націонал - соціалістичного духу.

Британські фахівці психологічної війни головну увагу зосереджували на прямому психологічному впливі на поведінку населення і особового складу військ противника. Так, наприклад, з метою безпосереднього впливу на бойову потужність гітлерівських ВПС німецька служба Бі-Бі-Сі повідомляла про випадки дезертирства німецьких льотчиків на своїх же літаках до Англії, при цьому згадувались прізвища льотчиків, збитих під час повітряних нальотів. Офіцери англійської пропаганди розраховували, що ці повідомлення не залишаться поза увагою командування гітлерівських ВПС, яке одержувало щоденні зведення радіоповідомлень англійського радіо. Ця пропагандистська акція проводилась не з метою спонукати німецьких льотчиків до дезертирства, а спровокувати командування до проведення спільно з гестапо чисток серед особового складу, посіяти недовіру між льотчиками, вплинувши таким чином на моральний дух і боєздатність гітлерівських авіаз'єднань.

Розповсюджувати листівки Англія почала майже одразу: через 12 год після оголошення війни Німеччині перші 6 млн англійських листівок були скинуті з літаків над німецькими містами.

Листівки, призначені для розповсюдження в Німеччині, на території Англії були закритою продукцією і мали гриф "таємно". Навіть слово "листівка", у тому числі й серед льотчиків, було заборонене і не вживалося. Замість нього використовувалося кодове слово "іЧтіске1>, а польоти літаків для розповсюдження листівок називалися розвідувальними. Пропаганда на противника завжди розглядалася країнами, які її вели, як державна таємниця.

Пропагандистський вплив на противника був найдешевшим засобом впливу. Так, за період Другої світової війни з території Англії над Західною Європою було поширено 6,5 млрд листівок на 29 мовах. Загальна чисельність населення країн Західної Європи складала на той час близько 200 млн осіб, тобто в середньому по 32,5 листівки на людину. Вартість видання однієї листівки в перерахунку на німецькі рейхсмарки становила в середньому 0,0025 КМ.

Поглибленого вивчення і узагальнення потребує організація та здійснення інформаційно-психологічного впливу Японією.

До арсеналу ІПВ Японії слід віднести комплекс заходів щодо формування як серед військовослужбовців, так і серед всього японського народу культу "камікадзе", Не маючи військової переваги над американцями, відтягуючи неминучу поразку, японці намагалися залякати противника атаками смертників.

Найбільшої уваги японці приділяли питанням консолідуючої пропаганди, називаючи її "політичною війною", яку, за їхньою оцінкою, "не можна доводити до того, щоб уряд окупованої країни погодився зі своєю долею, а промисловість давала задовільні результати".

Японці повністю контролювали економіку окупованих країн, друкували гроші без найменшого покриття, здійснювали конфіскаційну політику стосовно неяпонських економічних структур, доводячи їх до банкрутства, а потім викуповували засоби виробництва за безцінь. Японські окупанти обмежували комунікації, застосовували терор, підвищували ціни на продукти, зачиняли шпиталі та школи, та все-таки мали підтримку і лояльне ставлення місцевого населення. Незважаючи на те, що мільйони бірманців за часи панування британців були економічно заможнішими, більше значення для населення Бірми мали дозвіл на затвердження власного прапора, можливість міжнародного визнання уряду, свобода маневру "військово-морських сил Бірми" - катера, озброєного однією гарматою. Усі захоплені японцями радіостанції працювали, газети виходили максимальними тиражами і саме на японців працювали полонені американці, британці, австралійці, росіяни, корейці, китайці. Фіаско у психологічній війні японці потерпіли тільки внаслідок воєнної перемоги їх противника.

У такому контексті ядерне бомбардування Хіросіми та Нагасакі 6 і 8 серпня 1945 р. було психологічною атакою американців на стратегічному рівні - боротьбою за місце у світовій політиці повоєнного періоду, початком періоду демонстрації сили у "холодній війні". Історичні аналогії подібних дій для досягнення моральної переваги існували раніше і відомі як "дипломатія канонерок".

Отже, аналіз ведення пропаганди США, Англією та Японією в роки Другої світової війни свідчить про те, що різні протиборчі сторони по-різному вирішували завдання психологічного впливу. Якщо США І Англія під час організації ІПВ свої основні зусилля зосереджували на вдосконаленні форм і способів пропаганди на війська та населення противника, то Японія формувала, головним чином, серед військовослужбовців своїх збройних силах стійкого захисника своєї держави, образ камікадзе.

Найбільших успіхів в організації та веденні ІПВ на війська та населення противника досягли англійці. Саме вони перші серед антигітлерівської коаліції піднесли цей вид діяльності в ранг державної політики, скоординували її за метою, об'єктами і технологіями.

Основними формами ІПП були друкована і радіопропаганда.