Інформаційна безпека - Остроухов В.В. - 1.2.3. Радіо

Завдяки оперативності, а отже, простоті створення та розповсюдження інформаційних повідомлень радіо випереджає всі інші засоби масової комунікації. Пік популярності радіо припадає на 20 40 роки. Саме радіо забезпечило ефективність геббельсівської пропаганди в гітлерівській Німеччині та на окупованих територіях. А чого вартий загальновідомий і сьогодні голос диктора радянського радіо Левітана?

Особливістю радіопередач є те, що на слух людина здатна сприйняти лише близько 20 % інформації, отже, велика кількість цифр та фактів лише ускладнює сприйняття. Радіоновини також неможливо прослухати заново, а їх запис споживачами на інші носії не практикується. Саме тому випуски новин на радіо виходять з періодичністю найчастіше у 30 хв і містять багато повторів.

Поряд зі скороченням впливу проводового мовлення спостерігається тенденція до зростання кількості радіокомпаній, що працюють в FМ-діапазоні, що свідчить про підвищення технологічного рівня мовлення. Це водночас призводить і до зниження якості радіопрограм, їх комерціалізації. Що ж до регіонального розподілу телерадіокомпаній зазначимо, що в багатьох областях, незважаючи на загальну тенденцію до зростання чисельності FМ-радіостанцій, немає жодної радіокомпанії, яка б транслювала передачі про життя регіону. Тобто місцеве мовлення сьогодні фактично відсутнє.

Як наслідок, за умов над швидкого зростання чисельності телерадіоорганізацій - зі 103 у 1995 році й до 1052 у 2003 році (в 10 разів за 8 років і на 25 % лише за останній рік) - сьогодні ми маємо "аж" 1 % дитячих телерадіопрограм (із загальної кількості програм на всіх каналах мовлення), 3,3 % пізнавальних програм тощо. Натомість аж 75,5 % художньо-розважальних телерадіопрограм. Зазначимо також, що зростання відбувається за рахунок комерційних радіостанцій, що має наслідком постійне падіння частки державного радіомовлення.

1.2.4. Інформаційні агентства

ЗМІ не є єдиними виробниками інформаційного продукту. Навіть найпотужніші з них не здатні самотужки підготувати всеохоплюючий та якісний інформаційний матеріал. У своїй діяльності вони спираються як на власні ресурси (кореспондентська сітка, яка часто має своїх платних інформаторів, аналітична діяльність), так і на діяльність різноманітних аналітичних центрів (неурядових організацій), які здійснюють соціологічні та аналітичні дослідження, а також на інформаційні агентства, прес-центри.

Відповідно до Закону України " Про інформаційні агентства" від 28 лютого 1995 р. інформаційними агентствами є зареєстровані як юридичні особи суб'єкти інформаційної діяльності, що діють із метою надання інформаційних послуг. Отже, основне завдання інформагентств - збір та поширення інформації. Немає потреби зайвий раз нагадувати, що така інформація має бути всебічною, об'єктивною та неупередженою.

В Україні зареєстровано кілька десятків інформаційних агентств. Однак справді впливовими на сьогодні можна вважати лише три з них: "Укрінформ", "УНІАН" та "Інтерфакс-Україна".

Державне інформаційне агентство України ("Укрінформ") щоденно постачає інформацію (з них дві - англомовні) для понад 1000 вітчизняних і закордонних суб'єктів інформаційного ринку, зокрема для 300 місцевих періодичних видань. Серед недержавних інформаційних агентств впливовими є "Інтерфакс-Україна" та "Українське незалежне інформаційне агентство "Новини" (УНІАН). їх передплатниками є практично всі центральні й переважна більшість регіональних ЗМІ. Решта інформаційних агентств має обмежений вплив на формування інформаційного простору України.

Характерною рисою діяльності українських інформаційних агентств є їх територіальна обмеженість: це агентства, які подають інформацію про Україну і їх філіали також обмежені кордонами нашої держави. На час утвердження незалежної держави такий стан речей уже був досягненням. Україна отримала можливість самостійно інформувати громадськість та закордонні держави про внутрішні події. Однак порівняно із закордонним досвідом такі досягнення виглядають доволі тьмяно.

Справа в тому, що потужні іноземні агентства (британське " Rater ", французькі " France press", " Galas ", американське"Associated press", російське "РИА-Новости" тощо) мають розгалужену світову мережу власних філій і великі можливості для формування громадської думки не тільки про власну державу, але й про події в інших. Образно кажучи, на події у світі ми дивимося очима "Rater" та "Associated press".

За даними фахівців, агентство "Associated press" щоденно передає приблизно в шість разів більше інформації, ніж отримує від інших суб'єктів інформаційної діяльності. Дослідження ООН показують, що близько 80 % новин формулюються в Лондоні, Парижі та Нью-Йорку.

Залежність від іноземних інформагентств має негативний вплив на національну безпеку. В схожій ситуації опинилася Російська імперія на межі ХІХ-ХХ ст. Негативні повідомлення про внутрішньополітичну ситуацію вплинули на зниження цін на імперські цінних паперів на світових біржах, а однобічне висвітлення подій російсько-японської війни 1904-1905 роках закордонними агентствами призвело до формування негативної громадської думки про загарбницький характер війни з боку Російської імперії і до упередженого ставлення посередників (США) під час підписання Сан-Францизького мирного договору.

Події останніх десятиліть дають багатий матеріал для проведення аналогій щодо використання іноземними суб'єктами інформаційної залежності України в процесі інвестування, продажів облігацій зовнішньої державної позики, продажів озброєнь, посередництва під час врегулювання внутрішньополітичних конфліктів тощо.

Напрошується один висновок: сьогодні Україна є вкрай інформаційно залежною державою, що має негативні наслідки для стану її безпеки.

Отже, можемо виокремити три основних канали масової комунікації: телебачення, радіо, преса. Кожний із зазначених видів ЗМІ має свої особливості, що визначають успішність його впливу на аудиторію.

Насамперед ЗМІ не можна розглядати як однаково ефективні інструменти поширення інформації. Радіо, телебачення і преса відповідають на три принципово різних питання і відповідно до цього кожен із них висвітлює свій аспект певної події. Радіо відповідає на запитання: "Що?" - "Що сталося?" Телебачення дає відповідь на питання: "Як?" - "Як сталося те, про що вже повідомило радіо?" Преса з'ясовує: "Чому?" - "Чому сталося саме те, про що говорило радіо і так, як це показало телебачення?" Таким є об'єктивний "розподіл праці" між основними комунікаційними каналами. І тільки системний підхід, спираючись на три взаємодоповнюючих відповіді, може дати об'ємну картину того, що справді відбулося.