Інформаційна безпека - Остроухов В.В. - 2.2. Чорний піар і чорна риторика

2.2.1. Чорна риторика як одна з маніпулятивних технологій чорного піару

Риторика - один зі значимих розділів піару. Ще в античності Аристотель визначав риторику як здатність знаходити можливі способи переконання щодо кожного предмета. Риторичні знання, що сформувалися в еллінській культурі, стали надбанням культури публічного спілкування, аргументування тощо.

Трансформація риторичних установок, нехтування правилами гри - знак історично обумовленої аміни суспільної свідомості, а також не завжди виправданого зменшення ролі моральних принципів у політичному й іншому видах комунікації.

Шар, риторика, так само як і чорний піар, чорна риторика базуються на комунікативних властивостях мови, її невичерпних можливостях. Кожна вимовлена фраза є в цьому випадку мовним вчинком - поводження людини, виявлене через мову, що є відбиттям її внутрішніх установок і переконань. Подібний підхід ґрунтується на таких положеннях:

* Апеляція або вимоги, що втримуються в нашій мові, ініціюють дію, і саме це є її основною функцією.

* Наша мова допомагає нам послідовно керувати своїми діями не тільки через перспективні цільові стратегії, але, як не дивно, через проголошення зовсім утопічних ідей, головним чином, однак, за допомогою винесення оцінок, суджень шляхом вигідної маніпуляції або ефективної мотивації.

* Наша мова підмінює собою дію. Наприклад, проголошені пункти передвиборчих програм депутатів найчастіше не бувають реалізовані: вони легко будують утопічні плани і терплять крах при спробі їх запровадити в життя, ігноруючи той факт, що слово повинне підтверджуватися справою.

o Наша мова легітимізує наші дії.

o У мові ми виставляємо свої вчинки у вигідному світлі або формуємо словесну базу для власних дій або бездіяльності.

* Наша мова сама є дією: усяка зловмисна неправда, будь-яке лжесвідчення, кожне окремо взяте образливе висловлювання підкреслюють злочинність дій, ініційованих словами.

Дамо визначення деяким комунікативним поняттям в інформаційно-психологічному ключі, які мають значення для розуміння технік і прийомів чорної риторики й чорного піару.

Риторика - мистецтво спілкування; наука про ефективне застосування мовних компонентів під час публічного спілкування; сукупність технічних прийомів, що дозволяють домогтися колегіального рішення на свою користь або просто вибити ґрунт з-під ніг опонента.

Техніка - практичні навички, певні знання, майстерність, здатності того, хто їх застосовує.

Діалектика - здатність вести діалог і переконувати партнера по дискусії у своїй правоті. Це мистецтво переконання й водночас готовність вирішувати проблеми за допомогою спілкування, коли консенсус досягається у процесі взаємного пізнання.

Діалектика передбачає точне формулювання думок мовцем, правильне трансформування їх у слова й переконання аудиторії або конкретного співрозмовника, орієнтуючись на їхню точку зору, прагнучи з позицій відносини партнерства дійти згоди й взаєморозуміння.

Еристика - техніка й метод ведення суперечки; здатність представити незаперечну аргументацію, що дозволяє здобути принципову перемогу в суперечці.

Рабулістика - мистецтво витонченої аргументації, що дозволяє виставити предмет обговорення або послідовність чиїхось думок у потрібному світлі, що не завжди відповідає дійсності.

Чорна риторика - маніпулювання всіма необхідними риторичними, діалектичними, еристичними й рабулістичними прийомами для того, щоб направляти бесіду в бажане русло й підводити опонента або публіку до бажаного висновку або результату.

Фахівці з чорної риторики визначають її як "убрану в слова домінанту переможця, переконливу завдяки послідовному використанню всіх коштів і інструментів, доступних у мовній сфері: вербальних, паравербальних і невербальних, тобто мовних, тілесно-мовних сигналів і сигналів, що супроводжують мову. Під час звертання до комунікативних техніків методам і інструментам варто враховувати, що самі по собі вони нейтральні; чесними або нечесними вони стають лише під час їхнього використання, перетворюючись у білу або чорну риторику.

Для реалізації повномасштабних піарівських задумів важливі як особистість самого політика, так і ПР-команди, що ним ангажуються. Такий типаж уже сформований. Ця особистість здатна породжувати етос - ефективний стан одержувача інформації. Компетентність, чарівність, іронічність, розвинена інтуїція, тактична гнучкість, уміння викликати зацікавленість до будь-якого предмета мови, уміло опиратися на найпростіші зорові емоції, здобувати довіру обивателя й одночасно догоджати інтелектуалові - основа іміджу сучасного популярного політика, представників його команди, елітних політичних журналістів.

Однак все це не привід вважати його "доброчесним чоловіком, досвідченим в умінні говорити" (Цицерон), оскільки красномовство сучасного політика не завжди є проявом моральності. Антична риторика й російська риторика, що виросла на її традиціях, образ ритора оцінювали завжди з позицій моральності й етики. Крім того, антична риторична етика не знала поняття закулісна фігура, не припускала, що комунікативний ризик коштує більших грошей.

Антична риторика приділяла увагу різним видам діалогу, зокрема й конфронтаційному. Але була одна обов'язкова умова: незалежно від ступеня розбіжності комунікативних установок сторони погоджувалися вислухувати одна одну.

Діалектичний діалог - діалог, що передбачає уважність до доводів співрозмовника, тому що тільки в єдності двох "Я" - мовця і сприймаючого, що задає питання й відповідає на них, можливий шлях до істини.

Ангажований у чорний піар політик винятково монологічний, у ньому зникає позитивний інтерес до іншого, і тому перевага віддається еристичному діалогу.

Еристичний діалог - витончений діалог, але не спрямований до істини, а організований на принципах, що є протилежними високій етиці суперечки.

"Перекручування" правил риторичного діалогу в чорній риториці можна доглянути в небажанні слухати й чути іншого, у презумпції недовіри до опонента, у нав'язуванні йому форми й ритму спілкування, у небажанні вибрати повноцінну для обох сторін спільність. Відомий публіцист і журналіст Вольф Шнайдер описав сутність політичних процесів, що призводять до трансформації риторики в чорну.

"Техніка зваби - головними користувачами якої сьогодні стають реклама й пропаганда - спочатку називалася риторикою, винайшли й греки. І найголосніше вона звучала на афінських і римських форумах, пізніше - у британській палаті громад, у французьких національних зборах І в берлінському Палаці спорту. При цьому той факт, що мистецтво говорити є мистецтвом вмовляти, не тільки не заперечувався, але й підносився як щось таке, що розуміється саме собою, у всі часи - від Аристотеля й Цицерона до Шготтшеда, Геллерта й Вальтера Йенса; єдине, що було потрібно від оратора, - служити справедливості... Та-1 ким чином, після молитви й наказу риторика становить третю більшу сферу мови, що не інформує, а скоріше утворює прірву, що вселяє жах. Майже всі мовні прийоми, якими користувалися Гітлер і Геббельс, були відомі ще в античних школах красномовства".

У сучасній теорії комунікацій розроблені принципи організації чорної риторики. Найбільш повно вони сформульовані в книзі "Чорна риторика" Карстена Бредмайера. Він вважає, що чорна риторика - це вміння маніпулювати всіма риторичними методами для впливу на особистість або аудиторію; відрізняти, в яких контекстах і за яких обставин аргументи комунікантів нічого не означають або навпаки є вирішальними; усувати протиріччя й проводити "червону нитку" у кожній розмові; перетворювати негативне мислення й поводження співрозмовника в позитивне і конструктивне; винахідливо й елегантно усувати пастки; у конфронтаційних ситуаціях поводитися впевнено. Чорна риторика - це той спосіб інформаційно-психологічного впливу на особистість, яким кожний політичний лідер повинен володіти поза залежністю від того, використовує він ЇЇ у своїй комунікації чи ні. Знати прийоми чорної риторики необхідно для того, щоб їм протистояти.