Інформаційна безпека - Остроухов В.В. - 4.1. Класифікація, загальні ознаки і причини виникнення неокультів

4.1. Класифікація, загальні ознаки і причини виникнення неокультів

Новітні релігійні організації стали невід'ємним атрибутом українського сьогодення. Вони є складним соціально-політичним феноменом. Можна спостерігати як за зростанням їх кількості, так і ступеня впливу на різноманітні процеси в нашій державі. Нові релігійні об'єднання активно змінюють усталену релігійну карту світу, геополітичний баланс між певними релігіями. їх поява зумовлена змінами світоглядних парадигм, кризою традиційних релігій, взаємовпливами різних культурних світів. Водночас неокульти стають результатом релігійної ініціативи окремих осіб, які на базі певної віросповідної традиції або синкретизмі кількох творять нове віровчення, культ, організацію.

Новітня релігійна організація (неокульт) - релігійне об'єднання, що виникло у II пол. XX ст. - на поч. XXI ст.

Переважна більшість нетрадиційних релігій є неокультами. Хоча ці поняття близькі за змістом, але не є синонімічними. Слід зауважити, що не всі нетрадиційні для України релігійні угруповання належать до неокультів. Деякі з них є давніми релігіями - це, наприклад, буддизм, даосизм, зороастризм та ін. Щоб уникнути понятійної невизначеності, на наш погляд, варто дати визначення "нетрадиційної релігійної організації".

Нетрадиційна релігійна організація (нетрадиційний культ) - релігійне об'єднання, що культурно, ментально, побутово не укорінене

В Україні, історично не успадковане нашим народом від попередніх поколінь, не притаманне його релігійній духовності.

Новітні та нетрадиційні культи доцільно розглядати, використовуючи одночасно дві окремі класифікації. Критерієм поділу першої класифікації є форма функціонування, а другої - сутність. Отже, вони поділятися за формою функціонування на:

- церковні організації: харизмати ("Посольство Боже", "Перемога", "Рух віри", "Жива вода", "Церква нового покоління", "Слово істини" та ін.). "Церква Єднання", "Діти Бога", "Церква останнього заповіту", "Богородицька церква", " Церква Христа ", " Церква Ісуса Христа святих останніх днів ", "Велике біле братство", "Міжнародне товариство свідомості Крішни", "АУМ сінрікьо", бахаїзм тощо;

- курси та центри духовного удосконалення і розвитку можливостей: Гуманітарний центр Хаббарда, Інститут душі "Атма", "Трансцендентальна медитація", школи ізотеричних знань, різноманітні гуртки з вивчення йоги тощо;

- філософські школи: "Новий Акрополь" тощо;

- школи східних бойових мистецтв: "Білий Лотос" тощо;

- центри і гуртки народних та нетрадиційних методів лікування, а також можуть набувати інших форм.

Новітні та нетрадиційні культи поділяються, на нашу думку, за сутністю на:

- християнські: "Діти Бога", "Церква Ісуса Христа святих останніх днів", харизмати, "Церква Христа", "Богородицька церква", "Реформована православна церква" тощо;

- східного типу (орієнталістські): "Міжнародне товариство свідомості Крішни", "АУМ сінрікьо", Сахаджа-йога, "Трансцендентальна медитація", рух Шрі Чін-Моя, групи послідовників ШріСат'ї СаїБаби,рух ОшоРаджніша, "Товариство Шрі Ауробіндо", різноманітні буддистські течії (дзен-буддизм, тибетський буддизм, ламаїзм) тощо;

- синкретичні: "Велике біле братство", "Церква Єднання", бахаїзм, "Церква останнього заповіту" тощо;

- наукологічні (сайєнтологічні): "Церква сайєнтології", "Новий Акрополь", "Наука Розуму", "Вогняна квітка", різні психотехніки, івановство та ін.;

- езотеричні: теософія, Агні-йога, маги, послідовники Андреева, . Бердника, групи Сіморона, спіритуального характеру та ін.;

- язичницькі: "Рідна Віра", "РУН Віра", "Собор Рідної віри", "Ладовіра", "Ягновіра", "Слов'янська релігійна громада", "Рідна православна віра", "Українська віра арійського обряду" та ін.;

- сатанинські: "Церква Сатани", "Храм Сета", "Товариство Асмодея", "Слуги Вельзевула", "Товариство Сатани", "Чорне коло" тощо.

Класифікаційна характеристика неокультів та порівняльний аналіз існуючих класифікацій розглядались нами раніше у монографії "Новітні та нетрадиційні релігії, містичні рухи у суспільно-політичній сфері України", а також у навчальному посібнику "Нетрадиційні релігійні та містичні культи України" і не містяться у цьому підручнику, тому що не відносяться до теми дослідження.

Неокульти мають низку спільних ідеологічних елементів. Це, попри все, уявлення про час, що передував створенню цього неокульту, як про час, сповнений розгубленості та страждань. У цьому випадку завдяки вірі відкривається "велика істина". Об'єднує неокульти також уявлення про засновника як про людину, якій відкрилася "абсолютна істина". Осмислення його особистості може бути різним. Він може бути великим пророком, видатним філософом, мудрим гуру чи живим богом. Засновник культу передає своїм прихильникам певну "істину", яка гарантує спасіння всім тим, хто повірив у неї, за умов виконання певних вимог, різних заборон, табу, на чому наголошує засновник.

Ідеологіям неокультів притаманне уявлення про те, що світ найближчим часом буде радикально змінено в результаті перемоги сил світла над силами темряви. Носіями добра є представники неокульту на чолі з керівником. Всі інші будуть або знищені, або не воскреснуть, або будуть підлеглі віруючим, які стануть елітою нового світу. Така перспектива може бути привабливим моментом для тих, кого не влаштовує життєве становище. Більшість новітніх культів, на відміну від традиційних релігій, розгортають активну пропагандистську діяльність. Кожен адепт неокульту відчуває себе місіонером, а тому адептами неокультів нерідко стають люди, які прагнуть до духовної чи релігійної активності, хочуть відчути свою значимість.

Нерідко засновники культів стверджують, що їм Бог особисто відкрив Істину. Наприклад, засновник "Церкви Єднання" Мун і засновник "Церкви Ісуса Христа святих останніх днів" (церкви мормонів) Сміт стверджували, що Бог особисто спілкувався з ними і надав завдання месійного характеру. Проте Мун ставить себе вище Ісуса Христа, який не повністю справився зі своєю місією і був розп'ятий на хресті, а Мун більш досконалий і доведе місію до кінця.

Засновники культів часто користуються тими самими джерелами, що й традиційні церкви, але тлумачать їх по-іншому. Наприклад, харизмати, представники "Церкви Христа", "Міжнародного шляху", "Свідки Єгови" та мормони по-різному коментують Біблію, а адепти останніх чотирьох культів до того ж стверджують, що вона неправильно перекладена, і використовують перероблену Біблію. Крішнаїти користуються "Бхагавад-Гітою", як і традиційні індуїсти, але тлумачать ЇЇ іншим чином, до того ж іншими індуїстськими джерелами вони майже не користуються. Лідери значної кількості неокультів ("Церкви Єднання", "Великого білого братства", "Церкви останнього заповіту", "Церкви сайєнтології", "Церкви Ісуса Христа святих останніх днів", руху Ошо та ін.) розробляють нові теологічні джерела.

Традиційне християнство пропонує пасивне чекання другого пришестя Христа, однак ця пасивність не зовсім відповідає динамічному життю сучасного суспільства. Люди хочуть бачити реальне утілення Месії на Землі, а не абстрактне божество. Це може відбуватися з багатьох причин. Деякі не можуть уявити собі Бога інакше як персоніфікованого в образі людини, інші бажають і готові побачити його своїми очима, треті не приймають консервативних традиційних вірувань і шукають сучасні вчення, що відповідають моді. Відповідно до попиту виникає пропозиція, що виражається у виникненні різних культів на будь-який смак.

Е. Дюркгейм висловлює думку, що тепер ми можемо вказати на причину, через яку боги не можуть обходитися без своїх віруючих, як і віруючі без своїх богів - це саме суспільство, а боги є не більш ніж його символічним вираженням. Проте символічне божество, запропоноване традиційними релігіями, перестало задовольняти людей. Розвиток цивілізації підсилив динамізм життя, запит на який не міг не відбитися в релігійній сфері.

Слід зазначити, що клімат для поширення неокультів в Україні надзвичайно сприятливий. Це пояснюється сучасною суспільно-психологічною та соціокультурною атмосферою; відстороненістю нових релігійних та містичних груп від традиції, зокрема традиційних церков; винятковою активністю іноземних місій та їхніми фінансовими можливостями, що значно перевищують ті, котрими оперують традиційні церкви. У більш широкому контексті причина виникнення та бурхливої активізації неокультів - загальна орієнтаційна криза євроцентристської цивілізації, що спричиняється до спроб синтезу західної та східної релігійних традицій та інтенсифікує релігійні експерименти взагалі; загальна духовна криза, брак стрижневих ідей та загальнозначущих цінностей; розрив у соціальному досвіді та ціннісних засадах між поколіннями; ослабленість історичних церков і нерозвиненість їхньої місіонерської структури.

Віруючий звертається до культу за власним бажанням. Спочатку він відвертається від своїх проблем, тому що не здатен їх вирішити. Втрата віри у свої сили та у свою спроможність пов'язана з певними змінами в психології, поглядах і поведінці людини. З'являється прагнення до розуміння світу, що є немов би гарантом захисту від впливу "земних" людських слабостей і спочиває на тривких основах "божественного одкровення", яке повідомляє людині, що вона "загубила" в собі "абсолютну істину".

Французький вчений О. Клеман вважає, що люди стали дуже самотніми і гостро відчувають свою смертність; розпадаються сім'ї, люди шукають у культі відчуття спокою та любові. Вони легко інтегруються в нову структуру і знаходять у ній "матір" - секту. Психолог А. Джаноф теж зауважував цей привабливий момент - можливість задовольнити дитяче прагнення до любові та захисту від реальності. Нерідко культи приваблюють людей з тяжкими психічними відхиленнями і тих, які страждають від різних неврозів та жахів. Кількість таких людей сьогодні зростає внаслідок економічної та моральної кризи, а також соціальної незахищеності у сучасному українському суспільстві.

Неможливо не враховувати особливості неокультів як специфічного різновиду людського співтовариства. Адже люди, які втратили життєві позиції, вступивши в культ, знову знаходять себе, відновлюють втрачений зв'язок зі світом. Суспільство нехтує невдахами, проте в культах вони є "братами". Неокульти об'єднують людей, які зневірилися в житті, сумують за цілісним світовідчуттям, отже, готові прийняти за Бога будь-якого ідола.

Релігійна потреба зводиться до специфічної (релігійної) форми задоволення реальних соціальних потреб людей, які через ті або інші причини не можуть реалізуватися у світському житті. До таких потреб вона відносить потребу в сім'ї, у самоствердженні, самовираженні та діяльності. Задоволення цих потреб у культі призводить до формування почуття божественної обраності. Отже, богообраність - це форма протесту проти суспільного зла, відмежування від оточення шляхом створення світу обраних, які відокремлюють себе від іншого світу особливою вірою, культом, моральними правилами. Ідея богообраності свідчить про культову обмеженість суто релігійного протесту. Вона прирікає адепта на життя за його законами, що передбачає відповідне становище особи в суспільстві та державі. Насамперед культове відокремлення від світу, суспільства, а іноді від сім'ї, друзів загострює потребу належати до ідеальної спільноти. Віруючий, який відірваний від іншого світу, цінує свою належність до релігійного товариства і тому підпорядковується його традиціям, усіляко підкреслює свою духовну близькість ("братерство") з іншими членами цього товариства, відстоює його ідеї.

Основні типи мотивів вступу людей у неокульти:

1. Соціальні мотиви - прагнення позбутися самотності, знайти нових друзів, атмосферу теплої дружньої підтримки, любові, солідарності, пошук вирішення проблем вікових криз, конфлікту "діти-батьки", втрата близької людини, порушення важливих, значущих стосунків, раптова зміна соціального статусу. Реалізується прагнення бути часткою спільної справи, відчути свою вагомість, відокремитися з безособового натовпу, створити певний образ себе самого, усвідомити власну винятковість та неповторність. З'являється можливість перекласти прийняття рішень проблем на іншого або інших (лідерів групи, проповідника, гуру), а також задовольнити потребу (як правило приховану) сильного авторитетного керівника.

2. Духовні мотиви - пошук Бога, сенсу життя, потреба вірити в те, що стоїть над реальним, буденним і матеріальним, прагнення знайти відповіді на глобальні питання, що дають поштовх на зміни особистого та суспільного життя.

3. Моральні (регулятивні) мотиви - сподівання здобути сталу світоглядну систему, нове місце в світі, нову ідентичність; прагнення до інтегральності (цілісності): пошук контакту з собою, іншими, найближчим оточенням і своєю культурою. Люди бажають набути такий релігійний світогляд, що сприятиме встановленню у світі загальної гармонії, культ, який поєднує сакральне і секулярне (мирське), містичне й наукове, духовне та тілесне, таку благодатну атмосферу, в якій їх творчий потенціал буде реалізовано, де віддадуть належне їх здібностям. Люди прагнуть досягти значущості власного індивідуального існування, наприклад, через участь у соціальних програмах: допомога літнім людям, нужденним, хворим, інвалідам тощо. Таким чином задовольняється потреба у сталій системі норм та цінностей, моральних принципів, що регламентуються і визнаються певним колом однодумців, стають базовими у життєдіяльності на мікро- (в середині групи) та макрорівнях (в соціумі) - спільного життя.

4. Психофізіологічні мотиви - проблеми фізичного та психічного здоров'я, необхідність духовної підтримки через тяжку психічну травму; різноманітні кризові ситуації: тяжке захворювання, нещасний випадок; проблеми соціальної адаптації (у хворих на наркоманію, алкоголіків та ін.).

5. Інтелектуальні (пізнавальні) мотиви - сучасна людина прагне науковоподібного підходу до тлумачення істин, що поєднує онтологічні, теологічні, космологічні основи та досягнення наукових здобутків й елементів світської культури. Людина бажає отримати готові відповіді на нагальні запитання, що породжуються сучасним динамічним, нестабільним життям.

в. Практичні мотиви - можуть отримати реальну матеріальну, гуманітарну допомогу, навички оволодіння новою технікою, вивчення іноземних мов, оздоровлення дітей у межах країни та за кордоном тощо.

Життя в громаді звільняє людей і від матеріальних проблем, але головне - воно надає світогляд, що заважає їм кинути культ, повернутися до умов традиційного суспільства. Цей світогляд притаманний не тільки нетрадиційним культам, він є характерною рисою будь-якої релігії, його можна встановити багатьма засобами, але в суспільстві всі ці засоби нерідко втрачають авторитет, а отже, свою дієвість.