Інформаційна безпека - Остроухов В.В. - РОЗДІЛ 5. ВИКОРИСТАННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ТЕРОРИСТИЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Метою цього розділу є з'ясування тісного зв'язку терористичної діяльності з інформаційними процесами в суспільстві, залежності успішності дій терористів від діяльності ЗМІ, а також можливості використання терористами спеціальних інформаційних технологій - засобів і прийомів інформаційної війни.

Основною метою будь-якого теракту є, як відомо, зовсім не сам факт здійснення того чи іншого злочинного діяння (вбивства, руйнування, захоплення заручників) та його матеріальні збитки, а насамперед психологічний вплив на якомога ширшу аудиторію (залякування, привертання уваги громадськості, провокування до певних дій чи бездіяльності). Таким чином, тероризм - засіб психологічного впливу. Його головний об'єкт - не ті, хто став жертвою, а ті, хто залишився живим. Його мета - не вбивство, а залякування і деморалізація живих. Жертва - інструмент, вбивство - метод. Цим тероризм відрізняється від диверсійних дій, мета яких - зруйнувати об'єкт (міст, електростанцію) чи ліквідувати противника.

Цілі, подібні до терористичних, споконвіку переслідували й фахівці інформаційної боротьби, намагаючись застосуванням певним чином організованої інформації (комунікативні технології) залякати та деморалізувати вороже військо, посіяти в ньому розбрат, завоювати довіру мирного населення, спровокувати вияви незадоволення владою у ворожому стані. Отже, вже в давнину можемо виділити спільні риси цих двох способів боротьби, і насамперед це спільність мети - досягнення відповідного психологічного впливу.

Іншою спільною рисою тероризму та інформаційної війни є те, що вони базуються на так званій ідеї "малої війни". Суть її - досягнення максимального результату при мінімумі затрат. І терористичні акти, і спеціальні інформаційно-пропагандистські операції досить часто розглядаються як можливий шлях зрівняння можливостей під час протиборства сторін, одна з яких значно перевищує іншу потенційно.

Ще одним моментом, який споріднює ці явища, є їх тісна пов'язаність з процесами комунікації. Поки комунікаційна система суспільства залишалася слаборозвинутою, засоби масової інформації відігравали незначну роль, тероризм як, до речі, й інформаційна війна не мали широкого поширення. Ситуація змінюється в епоху капіталізму, коли процеси обміну інформацією і діяльність ЗМІ набувають принципово іншого значення. І для війни і для боротьби шляхом терору відкриваються широкі можливості.

Саме в другій половині XIX ст. у Росії та інших країнах Європи поширюється "мода" на революційний та інші види тероризму. Його ідеологи у своїх працях робили особливий акцент на інформаційному аспекті терористичної діяльності. Доктрина "пропаганди дією", яка була висунута анархістами в 70-ті роки XIX ст. зазначала, що лише терористичні дії можуть спонукати маси до тиску на уряд.

Інтерпретуючи цей лозунг "пропаганди дією", видатний ідеолог анархізму француз П. Брусе керувався тим, що друкована пропаганда є недоступною для більшості робітників і селян з причини їхньої неосвіченості, а відтак, саме бойовий акт є тим дієвим засобом, який приверне їхню увагу, змусить мислити. Якщо навіть сам по собі вів зазнає невдачі, то ідея, заради якої він здійснений, проникне в маси, буде жити в очах і обличчях людей, які кричали від захоплення під час його здійснення.

Аналогічні погляди на це мали і російські анархісти, І народовольці. Так, П. Кропоткін визначав анархізм як "постійне збудження за допомогою слова усного й письмового, ножа, гвинтівки і динаміту". Як засіб пробудження у населення людських почуттів визначав тероризм ідеолог народництва 70-80 років XIX ст. П. Ткачов. А один з лідерів "Народної волі" М. Морозов характеризував політичне вбивство як один з найкращих агітаційних засобів.

Тобто на цей період тероризм розглядався як найбільш дієвий інформаційно-пропагандистський засіб, що перевершує за своїми можливостями звичні на той час інформаційні засоби. Водночас є й дещо інший погляд на цю проблему. Так, нідерландський історик А Шмід вважає, що поява ідеї "пропаганди дією" стала можливою у зв'язку з саме технологічною революцією у засобах комунікації, яка припадає саме на цей період.

Зрозуміло в описуваний період застосування актів терору як засобу впливу на масову свідомість ще не могло дати значного ефекту а огляду на ще недостатній розвиток ЗМІ та порівняно незначну їх роль в організації інформаційних процесів у країні. Населення більше черпало інформацію з чуток, аніж з газет, та навіть за таких умов певного ефекту було досягнуто. В Москві, Петербурзі та в ряді інших крупних міст Росії частина населення була залякана діями бомбістів, в Іншої частини (особливо серед освіченої молоді) такі дії породжували цікавість до ідей революції і викликали захоплення, що призводило врешті до зростання лав терористів. Крім цього, після цілої серії вдалих замахів (імператор Олександр П, міністри внутрішніх справ Сипягін, Плеве, прем'єр Столипін) значна частина посадовців найвищого рангу російської імперії жила і діяла з острахом.

Уже в ті роки, хоч так би мовити "кустарно", поряд зі звичайною зброєю терористи починають використовувати "інформаційну", руйнівні властивості якої часом перевершували вибухівку, котрою начиняли народовольці свої бомби. З кінця XIX ст. у Європі час від часу поширювалися різні страхітливі повідомлення, які змушували обивателя тремтіти.

У 1890 році газети сповістили, що німецький терорист Йоганн Мост заволодів динамітом. Ця інформація посіяла панічні настрої на декілька років. Через 10 років причиною масових страхів стали отруйні гази, якими погрожували терористи. Особливий жах викликали чутки про озброєння терористів особливо модерним "нервовим газом". Інформація ж про те, що терористи готують бактеріологічну війну, спонукало Лігу націй створити спеціальну бактеріологічну комісію у 1920 році.

Але це були лише перші кроки використання провідниками тероризму комунікативних технологій для здійснення своїх задумів. Ситуація починає різко змінюватися з П пол. XX ст., коли, якщо брати до уваги концепцію А. Тоффлера, настає цивілізація третьої хвилі, в основу якої покладена саме інформація.

Світовий інтеграційний процес, який називають глобалізацією і який є породженням прогресу інформаційних технологій, суттєво вплинув на всі сфери суспільного життя. Тероризм не є винятком. "З якими б лозунгами не виступив терорист, він адепт і породження глобалізму. Основні заповіді глобалізації: 1) кожен має бути почутим; 2) має бути простір для висловлювань. Терорист той, хто вважає, що Його не слухають і з ким не рахуються в комунікації і на практиці. Тому він бере слово і весь світ "гласності" прямує до нього. Тероризм сьогодні - як художній твір, як шоу, як картина. Він твориться пере, об'єктивами сотень-тисяч фото- і кінокамер. Він тільки там і можливий, де є ці камери і ця гласність".

У силу своїх професійних особливостей працівники ЗМІ, так чи інакше, самі сприяють діяльності терористів. Зрозуміло, це вони роблять не навмисно, а переслідуючи свої, зовсім інші цілі, наприклад, добуваючи і надаючи аудиторії сенсаційну інформацію. Ринок у су" часному суспільстві диктує умови того чи іншого поводження фахівця, який прагне з найбільшою вигодою продати результати своєї праці (товар). Для працівника ЗМІ таким товаром є інформація, але не будь-яка, а саме та, якою найбільше зацікавлений її споживач.

Як свідчать численні соціологічні дослідження, однією із найпопулярніших рубрик у телевізійних і газетних репортажах є кримінальна хроніка. Оскільки це тема підвищеного рівня цікавості, то автори репортажів намагаються перевершити один одного у виявленні деталей, біографій злочинців, роздмухуванні ажіотажу навколо того чи іншого випадку. Один "гучний" злочин, як правило, багаторазово повторюється ЗМІ. Внаслідок таких дій навколо резонансних злочинів і окремих злочинців формується специфічна соціально-психологічна атмосфера, що у психології зветься "ефектом ореолу".

Така ситуація вже декілька десятиліть успішно експлуатується терористами. Хоча справедливіше буде сказати, що між ЗМІ й терористами спостерігається певний симбіоз: "Терористи постачають на ринок інформації пролиту ними кров та інші хвилюючі події, які заповнюють головні сторінки газет, а ті взамін слугують рупором тероризму і безкоштовно роблять йому рекламу". Деякі вчені дійшли категоричного висновку: тероризм виник разом зі ЗМІ і пов'язаний з ним нерозривно.

Якщо журналісти роблять рекламу терористам неумисно, то останні розглядають її як одну з цілей теракту, хоча перед громадськістю терористи намагаються постати насамперед як виконавці певного надзавдання: зміни існуючого ладу, створення національної держави, помсти за кривду співвітчизникам тощо. Але насправді сам теракт не призводить до досягнення цілей. " Часто це лише привід для демонстрації терористами своїх вимог і можливостей. Слідом за самим терактом, зазвичай, його організатори, натхненники, пособники і виконавці, публічно "беруть відповідальність" за його здійснення! оголошують, в ім'я чого здійснено теракт, а також іноді умови припинення подібних актів. Тим самим, навіть не досягаючи яких-небудь

значних, головних цілей, вони досягають цілей проміжних: організація стає більш відомою і "авторитетною", про неї говорять, з нею починають рахуватися. Саме такою "рекламною" логікою керувалася, наприклад, есерівська партія в Росії, за вказівкою якої усі акції Бойової групи партії включали свого роду "підпис" (ініціали "БГ" на кинджалі, дверцятах карети тощо). Заради подібної "реклами" терористи часом поспішають "взяти на себе відповідальність" навіть за не здійснювану ними акцію".

Висвітлюючи ті чи інші події, пов'язані з терористичною діяльністю, ЗМІ, як правило, не лише викладають факти, але й відбивають певні політичні, ідеологічні, національні та релігійні пристрасті. Залежно від позиції джерела інформації терористи можуть постати або революціонерами, партизанами, борцями за незалежність тощо або міжнародними злочинцями, маніакальними особистостями, мізантропічними фанатиками. Тобто завдяки ЗМІ терористичним групам іноді вдається поліпшити свою репутацію, що, в свою чергу, є важливим чинником у поповненні терористами своїх рядів.

Заради справедливості варто зауважити, що ЗМІ можуть, залежно від обставин, виступати як помічниками терористів, так і антитерористичним чинником. С. Кара-Мурза влучно підмітив, що в СРСР тероризм успіху не мав (хоча теракти і мали місце) здебільшого тому, що його цілі були недосяжними. "Радянські ЗМІ не брали інтерв'ю у вбивць і не транслювали жах".

Але зазначимо, що пропаганда своїх ідей і способу діяльності - лише один із аспектів інформаційної війни терористів з існуючим суспільним ладом. Значно більш небезпечним за наслідками є використання терористичними організаціями "інформаційної зброї" з метою дестабілізації суспільного порядку, державного управління, породження страху, паніки, змушення суспільства піти на поступки терористам, капітулювати перед ними. Для досягнення цього активно використовуються спеціальні інформаційні операції, якими супроводжується вчинення терактів.

Демонстрація катастрофічних результатів терактів через ЗМІ (зокрема контрольовані терористами) значно посилюють ефективність самих актів насильства; галас, що підіймається в деяких ЗМІ щодо цих подій, повтори одних і тих самих жахливих епізодів, об'єктивно сприяють досягненню цілей тероризму: залякуванню населення і влади та прийняттю відповідними посадовими особами і органами необхідних терористам рішень. Такі акції є різновидом СІО і їх, як уже зазначалося, прийнято називати операціями, що спрямовані проти суб'єктів, які ухвалюють рішення (СУР). Класичним проведенням подібної операції є теракт 4 березня 2004 р. в Іспанії, що призвів до відмови цієї держави брати участь у військовій операції в Іраку.

Аналізуючи подібні факти, окремі спеціалісти розцінюють їх як появу нового виду тероризму - інформаційного. Інформаційний тероризм можна визначити як "прямий вплив на психіку і свідомість людей з метою формування потрібних думок і суджень, які певним чином спрямовують поведінку людей. На практиці під інформаційним тероризмом завжди розуміють такий насильницький пропагандистський вплив на психіку, який не залишає для людини можливостей для критичної оцінки отримуваної інформації. Як правило, така інформація є відверто тенденційною і досягає своєї мети не за рахунок якості маніпулятивного впливу, а за рахунок його обсягу. Окрім використання офіційних засобів масової інформації, інформаційний тероризм спирається на поширення певного типу чуток".

Інформаційний тероризм породжує у громадян жах, непевність, недовіру до влади, дестабілізує і провокує владу на прийняття неадекватних відповідних заходів для окремих актів тероризму без комплексної оцінки причин їх скоєння. Подальше життя суспільства протікає в психологічній атмосфері пригніченості, напруженості, у громадян створюється враження про бездіяльність правоохоронних органів і особисту незахищеність. Люди почуваються в місцях свого мешкання ніби в обложеному місті, постійно очікуючи на небезпеку, тим самим порушується нормальний ритм життя, діяльність організацій, установ, підприємств. Останнє веде до погіршення ситуації в економіці, соціальній сфері й страждання населення збільшуються. Починається паніка, безладдя, анархія.

Якщо з таких позицій проаналізувати події у США після 11 вересня 2001 р., то можна виявити, що вони розвивалися за типовою схемою СІО. Наслідком кривавої драми у Всесвітньому торговому центрі спочатку був шок. Із збільшенням обсягу інформації і розголошенням нових деталей людей дедалі дужче охоплювала паніка. При чому вражає блискавичність розповсюдження інформації (а на це насамперед і розраховували терористи), яка миттєво підпорядкувала собі свідомість мільярдів людей у всьому світі. "Міжнародному тероризму це вдалося набагато швидше, аніж комп'ютерна революція, впровадження ксероксів або поява лазерів у побуті. Усіх охопив шок: довго не хотіли помічати цей феномен, а тепер отримали підтвердження йому, причому одразу в такому повномасштабному варіанті".

Далі, оскільки теракти були скоєні за допомогою захоплених літаків, населення охопив страх спочатку перед авіаційними польотами, а згодом і будь-якого користування транспортом. Різко впала кількість проданих авіаквитків, скоротилася кількість рейсів, провідні авіалінії звільнили по 10 000 і більше своїх співробітників. Різкий спад у роботі авіатранспорту болюче вдарив по сфері туризму, театрах, музеях, готельному бізнесу, таксомоторних парках, магазинах, сталося загальне розбалансування економіки.

Потім відбулися акції з так званим "білим порошком". Причому самих фактів застосування дійсно зараженою "сібіркою" речовини було менше, ніж різного роду фальшивок, які поширювалися поштою, і до речі не лише в США, а й у інших країнах. Та чутки і ЗМІ дедалі "накручували" й без того вибухонебезпечну обстановку в суспільстві, останні часто користуючись послугами недостовірних джерел інформації.

У суспільстві поширився синдром "кокона", як охрестили це явище психологи: люди боялися пересуватися транспортом, відвідувати звичні місця громадського користування, надаючи перевагу сидінню вдома, відгородившись від зовнішнього світу і тримаючи зв'язок з останнім лише за посередництвом телевізора.

Можна з певною долею впевненості стверджувати, що вчиненням теракту 11 вересня і не без допомоги ЗМІ терористам вдалося спровокувати посилення напруги в Західних країнах між різними етнонаціональними групами, а в деяких регіонах, як-то на Близькому Сході, ці події призвели до збройного конфлікту й нової хвилі терористичної діяльності. Так після подій 11 вересня "арабський слід" міцно засів у свідомості американців. Вже на наступний день преса повідомляла про численні випадки словесних ображань арабів на вулицях. Ще через день у штаті Техас невідомі обстріляли ісламський центр і побили шибки мечеті. Також мали місце випадки нападу на арабів з використанням саморобних вибухових пристроїв. Зрозуміло, що такі дії призводили до адекватної реакції з боку переслідуваних, а загалом сприяли ескалації напруженості й закріпленню у свідомості представників східних народів ворожого ставлення до американців і прихильного до терористів.

На сьогодні екстремістсько-релігійні сили під зеленим прапором ісламу, завдяки старанням ЗМІ і ряду науковців, для значної частини представників західної цивілізації постають не інакше ніж в образі таких собі сучасних варварів-руйнівників цивілізованого світу, а їхні дії сприймаються, щонайменше, як виклик мусульманського

Сходу християнському Заходу. Відтак, у громадській думці формується образ агресивного носія мусульманської віри - відкритого чи втаємниченого фанатика, що прагне вогнем і мечем знищити світські політичні режими і головне ліберальну демократію - одне з найважливіших надбань Заходу.

Вище зазначалося, що головною метою теракту є здійснення програмованого психологічного впливу. Але ареал поширення такого впливу може бути різним: можна тероризувати одну окрему людину, групу людей (жителів будинку, вулиці, міста), представників етнічної спільноти, чи населення цілої країни або й групи країн. Особливість тероризму постіндустріального суспільства полягає в тому, що терористичні організації все частіше переходять від впливу на конкретні, локальні групи людей до "атак" на психологічні основи стабільності людської цивілізації взагалі. Досягти цього вони намагаються шляхом руйнування складових соціальної міфології - певних символів, актуальних для переважної кількості сучасних культур.

Відомо, яку важливу роль для нормальної життєдіяльності суспільства відіграють такі духовні утворення, як ідеологія і соціальна міфологія. Ідеологія це система поглядів та ідей, у яких усвідомлюються та оцінюються ставлення людей до дійсності та один до одного, соціальні проблеми та конфлікти, а також вміщуються цілі (програми) соціальної діяльності.

Ідеологія може відігравати помітну роль у житті суспільства, але це можливо за умови, що вона впливає на соціальну поведінку як значних суспільних груп, так і окремих індивідів. Тобто вона повинна мати не тільки описово-пояснювальну, але й спонукально-соціальну функцію. Останнє можливе лише у тому випадку, коли ідеологічні постулати отримують особистісну емоційну значущість, посідають помітне місце в системі емоційних координат, в яких проходить самоактуалізація особи. Тобто ідеологія повинна трансформуватися у соціальну міфологію, адже саме для останньої характерна нероздільність мислення від емоційної, ефективної сфери.

Якщо ідеологія тяжіє до раціоналізації світобачення, то для соціальної міфології характерне акцентування на емоційно-образному сприйнятті соціальної реальності, що часто призводить до посилення ірраціональної складової в ній. Але оскільки створити систему соціальних координат, зорієнтовану як на індивіда, так і на спільноту на раціональній основі практично неможливо, цю місію виконує соціальна міфологія, яку можна визначити як систему соціальних символів та емоційно-значущих для членів спільноти соціальних орієнтирів, побудованих на основі певної світоглядної концепції, що виступає спонукальним та координуючим чинником соціальної поведінки індивідів чи груп. Сам по собі символ - це певний предмет або образ, який обов'язково є вказівкою на дещо інше, ніж він сам, тобто кожний символ вказує на певний предмет, що виходить за межі його безпосереднього змісту.

Вже давно помічено, що логіка терористів часто має вкрай неконкретний, символічний характер. Скажімо, вбиваючи царя, російські народовольці символічно "вбивали" весь монархічний лад. Вбиваючи ж наближених до царя, есерівські терористи символічно розправлялися з політичною системою. "Очевидно, що підриви хмарочосів ВТЦ у Нью-Йорку у вересні 2001 р. були підривами-символами, і підривами символів світового панування США. Після осені 2001 р. багато американських експертів стверджувало, що наступним об'єктом терористичного акту має стати статуя Свободи. Це випливало з екстраполяції вже відомих фактів".

Особливість сучасного тероризму як глобального соціального явища, яке, проявляючись на ранніх етапах свого історичного буття, як символічне дійство спрямоване проти пануючого ладу в окремій країні, а відтак, і проти самого державного апарату певної країни як особливої суспільної установи, він (тероризм) на межі тисячоліть дещо змінив об'єкт символічної деструкції. В ролі останнього відтепер виступає держава як така у всесвітньому розумінні, тобто як необхідна і загальновизнана суспільно-регулятивна установа.

"Строго кажучи, це протистояння двох способів організації, двох форм зв'язків - формальних і неформальних. Ось чому зараз усі розвинуті держави світу готові об'єднатися супроти неформальної спільноти терористів - просто тому, що інакше всім стане очевидною безглуздість держави як системи формалізованих структур і зв'язків, які не можуть нічого путнього протиставити неформалізованим зв'язкам терористів. Будь-яка держава створюється для того, щоб захистити громадян, формалізувати їх взаємовідносини між собою і забезпечити всім їм можливість законного, рівного, однакового для всіх правил для регулювання цих взаємовідносин. Досі терористи досить успішно демонструють, що сучасні держави не спроможні це робити. Рано чи пізно платник податків зрозуміє це і задасть природне запитання: а навіщо мені така держава, яка не здатна виконувати своїх функцій? Краще вже будемо жити не за законами (все одно терористи їх не дотримуються), а за "поняттями". Спираючись не на формальні структури, а на неформальні зв'язки".

Поширення подібних настроїв у суспільстві (а те, що воно дійсно відбувається, сумніватися не доводиться) свідчить про культивування в ньому "кримінальної культури". Це обумовлено низкою чинників, головним з яких знову ж таки є інформаційний. На сьогодні стає очевидним, що терористичні методи починають застосовуватися в суспільстві якнайширше і на всіх рівнях. Такий стан речей є наслідком демонстрації ефективності тероризму як соціальної практики. Стосовно сучасного постіндустріального суспільства окремі фахівці ведуть мову про виникнення так званої соціальної "піраміди тероризму", що має своєю основою широке поширення у повсякденному житті людей терористичних і квазітерористичних способів дії, а вершиною - транснаціональне терористичне співтовариство.

Головним елементом цієї терористичної системи є терористичні організації і групи - добре зорганізовані, що мають свої цілі та стратегію, структури, для яких тероризм є основною формою діяльності. Саме ці структури здійснюють контрлегітимне насильство, яке можна назвати первинним тероризмом, оскільки саме воно задає взірець дії для усіх інших форм терору.

Поряд з первинним тероризмом дуже швидко виникає вторинний, у межах якого за допомогою терористичних методів здійснюється приватне, нелегітимне насильство, як правило, з корисницькою метою. Цей вторинний тероризм (тобто використання методів тероризму кримінальними угрупованнями) деякі фахівці пропонують вважати різновидом тероризму. Що характерно, це явище формується насамперед під впливом знов-таки інформації ЗМІ про ефективність акцій первинного тероризму. Вторинний тероризм поширюється більш широко, оскільки для його виникнення не потрібна ситуація соціального конфлікту, обов'язкова для тероризму первинного.

Зв'язок терористичних і кримінальних структур останнім часом дедалі частіше привертає увагу політиків, правоохоронців і науковців як одна з проблем, що згодом може вилитись у суттєву загрозу суспільній безпеці. З огляду на це окремі науковці пропонують ввести в обіг нове поняття для характеристики такого явища - "кримінальний тероризм". Проте е й противники такого підходу, які наголошують на неспівпадінні терористичної і загально кримінальної діяльності. Основна розбіжність, вважають вони, полягає в обмеженні тероризму виключно політичною сферою, і у терористів, які слугують революційним ідеалам, не має і не може бути нічого спільного з "брудними" кримінальними елементами.

Водночас організовані злочинні групи часто вдаються до терористичних дій з метою залякати конкурента, представників правоохоронних структур або громадськості, а також для забезпечення жорсткої дисципліни в своєму середовищі" Насильство, терор і корупція - це постійна тактика, яку використовують транснаціональні злочинні організації з метою самозахисту, створення найкращих умов для отримання прибутків і розвитку свого кримінального промислу. Хоча здебільшого подібні прояви терору відбуваються у межах злочинного середовища або мають Місце в контексті протидії намаганням правоохоронних структур завдати удару по злочинній організації, окремі злочинні угруповання вдаються до терактів і суто політичного характеру, щоб шляхом залякування впливати на державну владу з метою зміни її політики, надання поступок злочинним організаціям, звільнення їх членів, які знаходяться під вартою.

Та навіть не маючи політичного забарвлення, тероризм суто корисницький, який не переслідує політичних цілей, у процесі розширення своїх масштабів руйнує рамки кримінального явища, в яких початково перебував, і проникає в політичну сферу суспільних відносин. Це знаходить своє вираження в падінні авторитету влади в очах широких верств населення з огляду на неспроможність держави протидіяти проявам тероризму, розладах механізму управління, забезпечення правопорядку, дестабілізації обстановки, деформації громадської моралі, поширенні ідеології насильства в суспільстві тощо.

Наприклад, у 90-х роках XX ст. в Колумбії теракти, здійснені наркокартелями, переростали майже у громадянську війну. Неспроможність правоохоронців навести лад у цій ситуації згубно відбивається на психологічному стані всього суспільства. У ньому починають акумулюватися панічні настрої, з'являється так званий "синдром оточення": людям здається, що їх оточують лише злочинці, а всі суспільні негаразди, починаючи від затримки зарплатні й закінчуючи аваріями на вугільних шахтах, - справа рук останніх. Як наслідок - наростають почуття страху, безвиході, відчаю, посилюється апатія громадян до суспільних справ.

Затероризовані обивателі складають вигідне середовище для розвитку кримінального під суспільства. "Волю громадськості паралізує усвідомлення того, що мафіозі може де завгодно і коли завгодно здійснити злочин абсолютно спокійно, позаяк усі його бояться і ніхто не насмілиться протистояти йому або понад те звинуватити".

Тому безвідносно до спрямованості (корисницької чи політичної) масштаби терористичної діяльності можуть обумовлювати наслідки політичного характеру. Більш того, внаслідок демонстрації ефективності тероризму як соціальної практики терористичні методи починають активно використовуватися у різних сферах суспільного життя.

Ще одним наслідком діяльності ЗМІ є поширення "терористичної поведінки", тобто трансляції терористичних методів на чисто кримінальну активність - вибухи, захоплення заручників, шантаж тощо. Яскравим прикладом такої терористичної поведінки є злочини-імітації з так званим "білим порошком", що мали місце після "атаки" 11 вересня 2001 р. Не виключено, що, затіваючи біологічну атаку на СІЛА, її організатори розраховували на ініціювання тим самим подібних проявів з боку інших терористичних організацій, злочинних груп, окремих асоціальних або й просто психічно хворих особистостей. Побічно це підтверджується розкритими фактами "жартів" з фальшивим білим порошком, неправдивих анонімних попереджень про сховану деінде вибухівку тощо. Кількість таких злочинів-імітацій різко зросла після теракту в Нью-Йорку 11 вересня 2001 р., і в цьому додатковий виграш терористів.

З того ж розряду і так званий "телефонний", "комп'ютерний" (коли йдеться про випадки імітацій, а не самих злочинів) тероризм та інші можливі прояви терористичної поведінки. Подібні прояви аж ніяк не безневинні іграшки.

Символи Держави чи Системи на сьогодні не останні стосовно терористичного посягання. Існує ще один терористичний напрямок, який називають антисистемним. Він заперечує сучасне суспільство, цивілізацію (а не лише державу) й оголошує йому війну з метою наблизити Апокаліпсис і Судний День. Це тероризм груп сектантського характеру типу "АУМ сінрикьо" або самітників на кшталт Тимоти Маквея, а також ряду вкрай фанатично налаштованих ісламських або й інших релігійних терористичних груп. Характерна особливість цього напрямку - досягти якомога більшої кількості жертв. Ця особливість дуже різнить діяльність традиційних терористичних організацій соціального напрямку і груп нового "постмодерністичного тероризму". Якщо ставиться обмежене політичне завдання, то терористи не зацікавлені в масових убивствах, що їх дискредитують. Вони схильні до використання вогнепальної зброї, інших традиційних, а не ядерних, хімічних, біологічних засобів, застосування яких може викликати некеровані наслідки.

Якщо в основі терористичних акцій лежать релігійні мотиви, мотиви сприяння Апокаліпсису, руйнації технічної цивілізації, то застосування зброї масового враження може здаватися логічно виправданим. Доктрина секти "АУМ сінрикьо", наприклад, вчила, що вбивство допомагає і жертві, і вбивці знаходити порятунок. Ті, хто вірить у настання Судного дня, вважають, що чим раніше наступить царство Антихриста, тим скоріше буде зруйнований продажний світ, восторжествують нові небеса. З цього погляду усе стає дозволено, зло перетворюється в добро.

Варто зауважити, що і теракт 11 вересня 2001 р. певні представники мас-медіа намагалися подати як подію есхатологічного характеру, принагідно відшукавши і цитуючи відповідний катрен Нострадамуса. Це ще одна прикмета тероризму цивілізації третьої хвилі, в основі якого все частіше покладені не стільки об'єктивні економічні й політичні чинники, скільки інформаційна уява, що черпає натхнення із найекстравагантніших ідеологічних і релігійних джерел.

Проаналізувавши викладене вище можна дійти висновку, що саме завдяки вмілому і планомірному використанню ЗМІ, взяттю на озброєння і впровадженню в практику своєї діяльності спеціальних інформаційних технологій міжнародним терористичним організаціям вдалося глобалізувати феномен тероризму, який на сьогодні вийшов за межі вузько політичних, національних, релігійних тощо рухів і набув статусу загальнолюдської загрози. Останні події в світі дають підстави вважати, що у своїй діяльності різноманітні радикальні, екстремістські та терористичні угруповання і надалі будуть вдаватися до проведення спеціальних інформаційно-психологічних операцій, навіть не з обов'язковим вчиненням терактів. Доступність наукових розробок із застосування комунікативних технологій, психологічних досліджень у цьому напрямку, знайомство з досвідом застосування "інформаційної зброї" у військовій сфері та політичній діяльності, можливість контролювання ЗМІ - все це робить надзвичайно привабливим опанування формами і методами інформаційної боротьби для терористів.

Література до розділу 5

1. Антипенко В. Ф. Современный терроризм: состояние и возможности его упреждения (Криминологическое исследование). - К., 199В. - С 85,86.

2. Будницкий О, В. Терроризм в российском освободительном движении: идеология, этика, психология (вторая половина XIX - нач XX в.). - М., 2000. - С. 219, 220.

3. Емельянов В. П. Злочини терористичної спрямованості. - X., 1997 -С. 23-24.

4. Кара-Мурза С. Г. Манипуляция сознанием. - К., 2000. - С. 94-95

5. Комарова А. І. Злочинність, мафія, корупція - загроза національній ідеї та безпеці України // Проблеми боротьби з корупцією та організованою злочинністю. - К., 1998. - Т. 7. - С. 15.

6. Міщенко М.Д. Ідеологія, соціальна міфологія та трансформаційні процеси в українському суспільстві. - К., 1998. - С. 12.

7. Ольшанский Д. В. Психология терроризма. - СПб., 2002. - С. 8,10 20,139, 202.

8. Скворцов Л. В. Общество и насилие // Октябрь. -1997. - № 11 - С 152.

9. Слисаренко И. Война за Америку? Нет, война за наши души // Политика и культура. - 2001. - № 15. - С. 6.

10. Философский энциклопедический словарь. - М., 1983. - С. 199.