Інформаційна політика - Почепцов Г.Г. - 1.3. Загрози в інформаційній сфері

Розгляд цього питання слід почати не з позитиву, а з негативу. Касетний скандал продемонстрував реальні, а не удавані можливості України в галузі інформаційної боротьби. І це дає можливість чітко сформулювати саме те, що на сьогодні не вміє робити Україна. Перерахуємо сім таких принципових прорахунків:

1) невміння працювати в щогодинному динамічному режимі, що пов'язано з забюрократизованістю інформаційної сфери, де все потребує погодження і ніхто не хоче брати на себе відповідальність за ті чи інші принципові кроки;

2) невміння дати якісний інформаційний продукт, як виявилося в кризовій ситуації журналісти вже не "з'їдають" ті повідомлення з боку влади, які до цього розповсюджувалися досить активно;

3) відсутність в країні відповідної установи чи людини, які б несли відповідальність за управління інформаційною сферою;

4) досить чітко було видно, що може бути реалізований російський варіант, який з'явився після загибелі "Курська", коли йшлося про переростання техногенної катастрофи в медіа-катастрофу, після чого В. Березовський та В. Гусинський покинули країну;

5) відсутність системної роботи з зарубіжною громадською думкою, випадкові інформаційні повідомлення ніколи не були ефективними;

6) невміння розмовляти з власним населенням, наприклад, породження спростування є більш інтелектуально важким інформаційним продуктом, аніж породження позитиву;

7) силові структури не ведуть власної інформаційної роботи, що зумовлює небажання йти в армію, невміння розмовляти з населенням у випадку конфлікту, як це було з ракетою в Броварах, яка влучила не в житловий будинок, а в українську армію, яка не знала, як себе захистити.

Загалом слід визнати, що інформаційна сфера не підтримується в нас ні на рівні академічному – ми не маємо дослідних центрів чи інститутів у цій сфері, ні на освітянському – ми готуємо виключно журналістів, а це інша спеціалізація, ні на практичному – адже державне управління на сьогодні полягає лише в призначенні тієї чи іншої особи на посаду, а це ніщо порівняно з тим страшним обсягом проблем, які там є.

Модельна інформаційна війна проти України вже відбулася. Якщо відійти від змісту звинувачень, а придивитися до того, про що йшлося і яким було реагування державних інституцій, то все це виявило повну неготовність держави до інформаційної атаки. І для цього не треба шукати, з чийого боку йшла ця атака. Треба просто переглянути власні механізми такої роботи. Можна сказати, що це стосується виключно невійськової сфери. На жаль, у випадку військової сфери ми можемо мати ще гірші результати, бо там буде працювати більш досконалий і більш активний супротивник. Єдине, що працює на користь військових, – це те, що наприклад, серед американських аналітиків з'явилися думки про те, що інформаційне домінування, а це у них статутна вимога у випадку збройного конфлікту, реально не дає тих результатів, які очікувалися. Т. Томас перераховує цілу низку неочікуваних наслідків, наприклад: ані С. Хусейн, ані С. Мілошевич не були зміщені з посад в результаті застосування сили, інформаційне домінування не зупинило розповсюдження чуток чи невигідного для НАТО висвітлення у пресі, Росія пройшла навчання на основі власних помилок у Чечні, на сьогодні повністю змінивши тип своєї роботи у власному інформаційному просторі. Цей досвід теж дає Україні можливість побудувати власні варіанти інформаційної поведінки у випадку загроз.

На сьогодні кожна ділянка цієї сфери вимагає окремих спеціальних розробок, напрацювання реального досвіду. Можна назвати такі типи завдань:

· робота з супротивником, яка належить до психологічних операцій;

· робота з власними солдатами, яка ведеться достатньо традиційно, що не є правильним;

· робота з громадською думкою всієї країни, наприклад, окремий напрям – це забезпечення призову в армію;

· робота з міжнародною громадською думкою, ми на сьогодні не продаємо достатньо зброї ще й тому, що не ведемо інформаційної підтримки цієї роботи;

· інформаційна і дезінформаційна робота, без якої є неможливим будь-який етап військової операції.

Є і власне "піарівські" завдання:

· підтримувати статус армії в громадській думці країни;

· зробити сухопутні війська в громадській думці збройних сил та всієї країні найважливішим, найактивнішим родом військ, що вимагає інтелектуальних вмінь.

Коли ми не займаємося інформаційної підтримкою, за нас це роблять інші. Армія, як і всі державні інституції, втрачає підтримку масової свідомості, оскільки слід постійно продукувати інформаційні ситуації, які дадуть змогу суспільству позитивно дивитися на свою армію. До речі, при збиранні інформації для впливу на чужу аудиторію західними арміями, розглядається питання, чи є в суспільстві відчуття героїзму стосовно військових. Тобто робота прес-служб має бути зовсім іншою, але не тільки їхня робота: сьогодні кожен офіцер збройних сил повинен вміти працювати з журналістами, бачити те, що можуть побачити вони, працювати саме в цих форматах.

Загалом слід визначити ряд паралельних етапів, які б дали змогу Україні вийти на принципово новий рівень:

· накопичення чужого досвіду;

· переробка його під власні завдання;

· перенавчання офіцерського складу;

· перенавчання спеціалістів в галузі інформаційної/психологічної боротьби.

Ми повинні бути готовими до проведення моніторингу інформаційного простору як України, так і інших держав під цілком конкретні завдання, оскільки кожний етап військового конфлікту, починаючи від підготовки до постконфліктної ситуації, має власні типи суто інформаційних завдань. На сьогодні інформаційна складова входить в стратегію та тактику сучасного конфлікту. Ставиться завдання прискорення збирання та обробки інформації, щоб робити це швидше супротивника. Американський цикл СОРД (спостереження – орієнтація – рішення – дія) доповнюється циклом СКОРД, де К означає культурна орієнтація, оскільки залежність думання і навіть програмування (стосовно комп'ютерів) та до національної ментальності.

Сучасні військові аналітики вже перейшли від інформаційної війни до війни знань як війни двадцять першого століття. Тому аналітична складова прийняття рішень теж має стати важливим завданням інформаційної боротьби, оскільки супротивник буде намагатися втручатися в цикл прийняття рішень. Найслабкішим місцем на полі бою є не лише розум солдата, а й розум офіцера чи генерала, який приймає неправильне рішення. Він буде робити так не навмисне, просто більш інформаційно сильний супротивник "допоможе" йому вийти на неправильне рішення. Оцінка інформації, що отримується, вміння працювати з не цілком достовірною інформацією теж стає важливим завданням.

В України немає часу, щоб наздогнати розвинуті країни у цьому питанні, хоча в США розуміння цієї проблематики теж з'явилося лише в середині дев'яностих років. Ми вийдемо на розуміння цього ще пізніше, хотілося б тільки прискорити ці процеси, сконцентрувавши на них зусилля і той ресурс, який ще маємо.

Якщо йдеться про війну знань, то у нас виникають окремі завдання на кожному з рівнів: солдата; офіцера; розвідки; осіб, що приймають рішення.

Всі вони є об'єктами впливу іншої сторони, всі вони реально не є готовими до розпізнання маніпуляцій іншої сторони.

Ми повинні добре усвідомлювати, що процес впливу йде за схемою:

Спочатку з'являється гасло "Землю – селянам, фабрики – робітникам", що змінює модель світу, а вже потім має місце революція. І тут слід підкреслити, що Україна не займається творенням і захистом власної моделі світу: ми не перебуваємо тільки накриті ЗМІ інших держав, ми дивимося виключно чужі фільми, тобто і на рівні стратегічної комунікації відбувається роздвоєння, розтроєння нашої людини, яка за фільмами добре знає, що поліцейський повинен зачитати їй її права, а агент ФБР взагалі все розкриє, але для неї це однак залишається марсіанськими знаннями, бо не відповідає її моделі світу. І останнє. Досить серйозні розробки зроблені сьогодні на тему мирної зміни влади: ніхто не стріляє, а влада стає іншою. Ми самі відчули це на собі, коли ввечері ходили зі словами "Ленін. Партія. Комсомол", а вранці нас повели вже зі словами "Ринок. Демократія. Капіталізм". "И никто не заметил потери бойца". Все це суттєво змінює наші уявлення про типи загроз, які є в сучасному світі.

Вибори в Югославії 2000 року продемонстрували, як відповідне фінансування, наукове обґрунтування і підготовка дають можливості змінити владу. 2 тижні акцій протесту після виборів, а ненасильницьким акціям протесту спеціально навчали студентів на території Угорщини, примусили владу відійти. У результаті С. Мілошевич, який витримав дві війни й економічну блокаду, сходить з арени. Спочатку був страйк сміттярів, потім магазинів і аптек, потім таксистів, потім ставилися барикади – і влада не знала, як реагувати, бо її механізми розраховані виключно на силові дії. І тільки потім почали захоплювати телебачення, але на той час силові механізми влади вже були небоєздатними. У шістдесяті роки мирно був відправлений у добровільну відставку президент Індонезії. І сьогодні, після зняття строку давності з архівів, докладно відомо, як діяли тоді спецслужби Англії і США. Тобто йдеться про дієві механізми комунікативної дестабілізації.

Таким чином, до списку завдань слід додати ще два:

· захист прийняття рішень на всіх рівнях, починаючи з солдата, який сьогодні може побачити сфальсифіковане за допомогою комп'ютера звернення до нього головнокомандуючого зі словами поразки;

· захист від дестабілізаційних процедур.

І перше, і друге завдання не є, на перший погляд, варіантами дій у силовому полі, де звикли діяти військові, але наслідки ми маємо ті самі, що й випадку силового розв'язання конфлікту. І цей мирний список "військових дій" є достатньо великим і до нього теж слід бути готовим.

У США перші цікаві розробки надійшли з ВПС, це був 1995 рік, Університет повітряних сил в Алабамі. Чому вони прийшли до досить цікавих результатів, які задали методологічний погляд на всю цю проблему? І сьогодні найцікавіші власне статутні розробки находять у них саме від ВПС. На нашу думку, це трапилося тому, що вони розробляли такі проекти, як Війна-2010 року чи Війна-2025 року. Все це дало змогу відійти від конкретики сьогоднішнього дня і побачити принципові відмінності війни нового типу, нової стратегії і тактики. І такий принципово новий погляд з майбутнього має стати інструментарієм для розробки власних підходів і для України.