Інформаційна політика - Почепцов Г.Г. - Пропагандистський аналіз

Пропаганда як конкретна технологія впливу за роки свого існування виробила достатню кількість різних моделей, за якими будується інформаційний інструментарій (відмінний від, приміром, інструментарію масової культури чи наукового дискурсу).

Дж. Джоветт і В. О'Доннелл^*169 наводять дві моделі пропагандистського впливу Т. Сміта: модель зміни джерела і модель легітимації джерела. У моделі зміни джерела пропагандист розміщує своє повідомлення в іншому джерелі, звідки воно і потрапляє до одержувача інформації (рис. 8.1).

*169: { Jouett G.S., O'Donnell V. Propaganda and persuasion. – Newbury Park etc., 1992.}

Рис. 8.1. Модель зміни джерела

У моделі легітимації джерела пропагандист розміщує своє повідомлення в легітимному для аудиторії джерелі для того, щоб потім використати його у своїх цілях, спираючись на нього, як на чуже, (рис. 8.2).

Рис. 8.2. Модель легітимації джерела

До цього можна додати модель збільшення впливу повідомлення, коли пропагандист бере повідомлення з іншого джерела, але надає йому значно більшої ваги, ніж це було раніше.

Рис. 8.3. Модель збільшення впливу повідомлення

Цей метод досить часто використовує пропаганда; багато з наведених вище ситуацій (наприклад, загибель корабля "Луїзітанія") належать саме до цього типу.

Дж. Джоветт і В. О'Доннелл запропонували аналізувати пропаганду за такими 10 параметрами.

1) Ідеологія та цілі пропагандистської кампанії.

2) Контекст, в якому відбувається пропаганда.

3) Ідентифікація пропагандиста.

4) Структура пропагандистської організації.

5) Цільові аудиторії.

6) Медіа-техніки.

7) Спеціальні техніки впливу.

8) Реакція аудиторії на різні техніки.

9) Контрпропаганда.

10) Результати та оцінка.

Йдеться про об'єктивізацію процесу пропагандистського впливу, що необхідно як для аналізу, так і для розробки ефективних пропагандистських повідомлень^*170.

*170: { Докладніше див. Почепцов Г.Г. Теорія коммуникации. – М.; К., 2002; Почепцов Г.Г. Информационные войны. М.; К., 2000; Почепцов Г.Г. Психологаческие операции. – М.; К., 2002.}

З історії досліджень пропаганди

Багато спеціалістів, які зараз с класиками комунікативної науки у сфері пропагандистського впливу, сформувалися як науковці цього профілю під час другої світової війни, коли вони отримували фінансування від військових сил США для велику кількість досліджень (див. деякі постаті в Rogers EM. A history of communication study. A biographical approach. – 1994). У той період була сформована досить потужна експериментальна наука, розвитку якої, безперечно, допомогло державне фінансування. Ще однією особливістю цієї групи дослідників було те, що майже всі вони були емігрантами, і саме військові замовлення дали їм можливість, якої в іншому випадку могло й не бути, або вона було б розтягнута на десятиріччя, Оскільки, потрапивши в США, вони спочатку мали завойовувати "місце під сонцем."

Поль Лазарсфельд (1901–1976) звів комунікативний процес до чотирьох складників: хто, що сказав, кому і з яким ефектом. Він займався оцінюванням впливу радіоповідомлень, тому під час війни отримав відповідне військове замовлення з цієї теми. П. Лазарсфельд також запропонував такий інструментарій дослідження, як аналізатор програм і фокус-групи. Аналізатор фіксує те, що подобається або не подобається аудиторії. Динамічне групове обговорення проблеми у фокус-групи, дає змогу досліднику формулювати гіпотези, наприклад, про вплив повідомлень. П. Лазарсфельд також запропонував двоступеневу модель комунікації, яка сьогодні стала основною. У ній між ЗМІ та аудиторією було визначено, проміжний рівень – лідери громадської думки – обговорення з якими й спричинює зміни в масовій свідомості. На початку війни

П. Лазарсфельд запропонував своїм співробітникам вивчати іспанську мову, вважаючи, що після війни американський інтерес зосередиться у Латинській Америці. Тут він помилився, адже план Маршалла був зорієнтований на Європу. В цілому гроші від військового відомства становили половину бюджету його дослідного бюро, хоча Лазарсфельд пропонував скоріше нові методи дослідження, аніж конкретні результати аналізу пропагандистських повідомлень.

Курт Левін (1890–1947) відкриває поняття gatekeeper – той, хто чатує на брамі, не пропускаючи чужинців, – використавши це поняття для аналізу того, як відбувається добір новин. Це роблять редактори, керуючись власним розумінням того, що добре, що погано, після чого залишається десята частина і менше від того, що реально отримали ЗМІ на вході. К. Левін досить часто консультував з питань психологічної війни і пропаганди американське агентство, яке існувало до створення ЦРУ. Цікаво, що поняття gatekeeper теж виникло завдяки військовому замовленню, коли треба було привернути увагу населення до споживання субпродуктів. Аналіз показав, що група, яка просто слухала лекцію на цю тему, змінила своє ставлення лише на три відсотки, а коли в групі було проведено обговорення, в якому взяли участь усі, зміна ставлення досягла 36 відсотків. У цих експериментах К. Левін розглядав домогосподарку теж як gatekeeper, яка дозволяє або не дозволяє тим чи іншим продуктам потрапити в сім'ю.

Карл Ховланд (1912–1961) брав участь у дослідженнях бойового духу армії. У деякі періоди такі дослідження були заборонені, наприклад, у травні 1941 р. за сім місяців до того, як США вступили в другу світову війну. У результаті досліджень, наприклад, було встановлено, що піхота має найгірший імідж серед військ, і щоб урятувати, захистити від цього солдат пропонувалося ввести спеціальні значки наступу, шукати інші шляхи мотивації солдата.

Основним об'єктом, що його вивчав Ховланд, було ставлення та його зміна. Велика робота в цьому напрямку була проведена з аналізу кінопродукції, за допомогою якої Пентагон намагався, наприклад, тренувати 15 млн цивільних. У 1942 р. для зйомки фільмів на тему "Чому ми воюємо" було запрошено відомого голлівудського режисера Френка Капру. Було зроблено сім п'ятдесятихвилинних фільмів, котрі й тестував К. Ховланд. Недоліком цього аналізу було те, що повідомлення вже було фіксованим і дослідники нічого не могли змінити. Аналіз міг показати, наприклад, що після перегляду фільму 41 відсоток глядачів хотіли воювати, тимчасом як у контрольній групі ця цифра становила майже 38 відсотків.

Дослідження довіри до джерела повідомлення засвідчили її зв'язок зі зміною ставлення. Було виявлено певні закономірності, які відображено у таблиці 8.4 і 8.5.

Таблиця 8.4. Джерела повідомлень і ступінь довіри до них

Залежно від ступеня довіри до джерела збільшувалася чи зменшувалася кількість тих, хто змінював свої погляди (табл. 8.5).

Таблиця 8.5. Відсоток тих, хто змінив свої погляди, отримавши текст

Карл Ховланд з групою вивчали також використання страху при побудові повідомлень. Виявилося, що сильний тиск залишає аудиторію в стані емоційного збудження, тому цього не слід робити. Вивчення подачі аргументів "за" і "проти" показало, що для аудиторії з низьким рівнем освіти не варто подавати негативні аргументи, якщо ж аудиторія має вищу освіту, їй слід подавати два види аргументів – це збільшує ефективність впливу.

Одним із перших дослідників пропаганди в США був Гарольд Лассвелл (1902–1978), який за допомогою квантитативних методів вивчав застосування пропаганди в першій світовій війні. Саме йому належать перші праці в галузі контент-аналізу. Під час Другої світової війни він проводив контент-аналіз пропагандистських повідомлень як з боку союзників, так і з боку противників. Він підготував 60 працівників, що робили контент-аналіз 39 іноземних газет.

Науковий аналіз пропаганди, здійснений на матеріалі Першої світової війни, отримав експериментальне продовження під час Другої світової війни. І саме це використання об'єктивного тестування, орієнтацію на широкомасштабні дослідження, закладені тоді, можна побачити в сучасних розробках з цієї теми^*171.

*171: { Див.: Military Propaganda. Psychological warfare and operation. – New York, 1982.}