Інформаційна політика України - Губерський Л.В. - Преса

На забезпечення відкритості, зняття обмежень в інформаційній сфері орієнтоване й чинне законодавство України.

Загалом в інформаційній сфері діють більш як два десятки профільних законодавчих актів. Відправною точкою є Конституція України.

Стаття 15 Конституції України забороняє цензуру, а стаття 34 гарантує кожному право на свободу висловлювання думок, поглядів і переконань.

На основі цих конституційних норм в Україні розвинена законодавча база, що регулює відносини в інформаційній сфері (Закони України "Про телебачення і радіомовлення", "Про інформацію", "Про Національну раду з питань телебачення і радіомовлення", "Про друковані засоби масової інформації (преси) в Україні", "Про державну підтримку засобів масової інформації і соціальний захист журналістів" тощо). Вона передбачає доволі надійний захист прав і свобод журналістів, ЗМІ, простих громадян України.

Крім того, спільними зусиллями громадськості, вчених і практиків розроблено Концепцію національної інформаційної політики.

Триває робота над Інформаційним кодексом, норми якого мають відповідати вимогам міжнародного права.

Розроблено державну програму "Журналіст", розраховану на 2003—2010 рр., програму науково-технічного розвитку державного телерадіомовлення України.

Відповідно до законодавчих норм забороняється створення й фінансування державних органів, установ і організацій для цензурування засобів масової інформації. Заборонено також втручання державних органів, посадових осіб, громадських організацій, окремих громадян в організаційно-творчу діяльність видавців, контроль за ідеологічним спрямуванням видань.

Держава гарантує економічну самостійність і забезпечує економічну підтримку діяльності друкованих ЗМІ, перешкоджає зловживанню монопольним становищем на ринку з боку видавців і розповсюджувачів друкованої продукції.

Відповідно до національного законодавства засоби масової інформації мають право висвітлювати всі аспекти діяльності органів державної влади й органів місцевого самоврядування. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані надавати засобам масової інформації повну інформацію про свою діяльність через відповідні інформаційні служби органів влади й самоврядування.

Згідно з чинним законодавством випуск друкованого ЗМІ може бути припинений тільки за рішенням фундатора (співзасновника) або суду.

Сьогодні влада адекватно реагує на будь-які сигнали із середовища журналістів, що можуть свідчити про вияви цензури. Аналіз ситуації не дає підстав стверджувати, що в Україні порушується конституційне право на свободу слова.

Більше того, можна назвати десятки прикладів готовності влади сприяти суспільному діалогу. Як приклад можна назвати активне використання інститутами влади мережі Інтернет для висвітлення своєї роботи, проведення прямих урядових "Гарячих ліній", публічні дебати на парламентських слуханнях щодо актуальних проблем життя держави і суспільства.

Президентські та урядові рішення, що стосуються питань відкритості влади, зобов'язують відповідні структури до діалогу з суспільством, рішуче застерігають від адміністрування й утисків ЗМІ.

Свобода слова є необхідною передумовою існування відкритого громадянського суспільства, однією з базових цінностей демократії. Ця тема стала останнім часом актуальною для всіх — журналістів, державних посадовців різних рангів, міжнародних експертів і пересічних громадян.

Свобода слова, висловлювань, розвиток демократичних інститутів необхідні насамперед нашому суспільству, яке вибороло своє право на Майдані. Це ті базові цінності, з якими пов'язують також політичний авторитет нової влади не лише в Україні, айв усьому світі. Сьогодні політичний авторитет України значною мірою залежить від спроможності досягти європейських стандартів саме в царині свободи слова.

Варто наголосити, що рух за свободу слова визрів у середовищі незалежних засобів масової інформації, що було продемонстровано деякими сміливцями під час президентських виборчих перегонів восени 2004 р. Тепер уже всі усвідомили, що економічна несвобода нічим не краща від інших її різновидів. Нинішній стан реалізації конституційних положень щодо свободи слова та інформаційної діяльності забезпечується, по-перше, розвиненою нормативно-правовою базою; по-друге, функціонуванням інфраструктури поширення масової інформації; по-третє, наявністю потенційних можливостей підготовки професійних кадрів інформаційної сфери.

Чинне законодавство створює можливості вибору інформації, вираженню і поширенню думок та поглядів, і воно в основному адекватне сьогоднішнім суспільним реаліям. Фаховий розгляд цих питань було започатковано після відомого Указу Президента України 2000 р. "Про додаткові заходи щодо безперешкодної діяльності ЗМІ, подальше утвердження свободи слова в Україні".

Цей указ у сукупності з чинним законодавством із питань інформаційної діяльності сприяв системній роботі, спрямованій на подальше утвердження в Україні свободи слова та розвитку засобів масової інформації.

Нинішня ситуація докорінно відрізняється, оскільки нова влада пропонує правила гри, де журналістика відділена від політики. Думається, що тепер проблема взаємин між державними структурами і недержавними засобами масової інформації набула нової якості, і так званий тиск держави на недержавні ЗМІ відійшов у минуле.

Одним із вирішальних чинників гарантії дотримання європейських стандартів свободи слова та інформації є незалежна цивілізована судова система. Отже, загострення проблеми свободи слова, на наш погляд, здебільшого є наслідком невідповідності судової практики вимогам сучасного інформаційного суспільства.

Що стосується обмеження конституційних гарантій, нагадаємо, що згідно зі статтею 34 Конституції кожному надано право вільно збирати, зберігати, використовувати й поширювати інформацію.

Будемо об'єктивними: сьогодні держава не має змоги підтримати фінансово періодичні видання, які згідно з українським законодавством мають право на державну підтримку, — дитячі, культурологічні, літературно-мистецькі та спортивні. Як засвідчує статистика, серед засновників нових видань найчастіше фігурують: комерційні структури (58 %), науково-дослідні установи (11%), громадські організації та об'єднання (9 %), навчальні заклади (6,3 %).

Відомо, що в Україні 80 % газет є приватними (більшість із них російськомовні), і майже всі вони не користуються інформацією Національного інформагентства, віддаючи перевагу альтернативним джерелам інформації, внаслідок чого знову ж таки страждає українське інформаційне поле.

За інформацією Держкомтелерадіо України станом на І березня 2005 р. в Україні зареєстровано та перереєстровано 21 810 періодичних видань (на 5634 більше, ніж у 2002 р.). З них 9424 — видання загальнодержавної, регіональної та (або) зарубіжної сфери розповсюдження (на 2639 більше, ніж у 2002 р.), 12 386 — місцевої сфери розповсюдження (на 2995 більше, ніж у 2002 р.). Переважну більшість видань становлять газети (13 993) і журнали та видання журнального типу (6364). Зареєстровано і перереєстровано 120 інформаційних агентств, із них п'ять державних.

Українською мовою зареєстровано 4351 друкований ЗМІ, російською — 2743, угорською — 10, болгарською — 2, польською — 5, румунською — 6, кримськотатарською — 4, англійською — 28, німецькою — 3, китайською — 2, в'єтнамською — 3. Змішаним текстом: українською та іншими мовами — 3551, російською та іншими мовами — 3598, болгарською та іншими мовами — 4, польською та іншими мовами — 3, румунською та іншими мовами — 4, ідиш та іншими мовами — 1, івритом та іншими мовами — 1, кримськотатарською та іншими мовами — 12, англійською та іншими мовами — 53, німецькою та іншими мовами — 11, французькою та іншими мовами — 3, китайською та іншими мовами — 2, білоруською та іншими мовами — 1, узбецькою та іншими мовами — 2, в'єтнамською та іншими мовами — 1, есперанто та іншими мовами — 1, сербською та іншими мовами — 1, римською та іншими мовами — 1, караїмською та іншими мовами — 1.

Паралельними випусками: українською та іншими мовами — 3900, російською та іншими мовами — 3834, угорською та іншими мовами — 8, польською та іншими мовами — 37, румунською та іншими мовами — 4, ідиш та іншими мовами — 1, івритом та іншими мовами — 4, кримськотатарською та іншими мовами — З, грецькою та іншими мовами — 3, англійською та іншими мовами — 1050, німецькою та іншими мовами — 111, французькою та іншими мовами — 72, вірменською та іншими мовами — 3, китайською та іншими мовами — 21, іспанською та іншими мовами — 39, італійською та іншими мовами — 13.

Розроблено Типовий договір між журналістом і редакцією, який унормовує діяльність творчих колективів в інформаційній сфері. Вдосконалено механізм оплати праці та пенсійного забезпечення журналістів державних та комунальних ЗМІ. Успішно реалізуються Державна програма "Журналіст" та галузеві програми "Мала преса" і "Районне радіо та телебачення". За активної участі місцевих органів виконавчої влади в більшості областей запроваджено комп'ютерний набір і верстку в редакціях, офсетний друк у кущових і районних друкарнях різної форми власності, створено єдині мережі електронного зв'язку між редакціями комунальних газет і поліграфічними підприємствами.

У червні 2004 р. проведено міжнародну виставку засобів масової інформації "Інтерпреса-2004", в якій взяли участь близько ста найпопулярніших друкованих видань. Значний внесок у формування позитивного іміджу держави робить Українське національне інформаційне агентство "Укрінформ". Унаслідок його успішної діяльності значно зросла кількість передплатників продукції агентства не лише в Україні, а й за кордоном (загальна кількість їх перевищила 3 тисячі) [27; 47; 95; 136].