Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV початку XXI століть - Горбань Ю.А. - 7.5. Від відбудови до науково-технічної революції: стратегія економічного розвитку

За своїми наслідками Друга світова війна стала найбільшою економічною катастрофою в історії людства.

Вона забрала життя близько 55 млн людей - найбільш дієздатної виробничої сили, знищила національні багатства вартістю понад Зів млрд дол. США. Загальні воєнні витрати в 4,5 раза перевершили відповідний показник Першої світової війни.

У важкому економічному становищі опинились майже всі країни - учасниці війни, і перш за все країни Західної Європи. Післявоєнна західноєвропейська економіка мала деформовану мілітаризовану структуру виробництва. Відбувся розрив зв'язків у промисловості, фінансах, торгівлі. Обладнання вимагало оновлення і значних капіталовкладень. Відчувався гострий дефіцит у необхідних продуктах. Лише США, що знаходились далеко від основних театрів бойових дій, закінчили війну з могутнім економічним потенціалом. Національний прибуток цієї країни за роки війни подвоївся, більш ніж у 2 рази зросло промислове виробництво. Після війни США зосередили у своїх руках 2/3 золотого запасу і 1/3 експорту капіталістичного світу.

У цей скрутний для європейських країн час США виступили в ролі своєрідного донора. 5 червня 1947 р. державний секретар США Джордж Маршалл запропонував економічну програму допомоги для "відновлення і розвитку" Європи. Американську пропозицію прийняли 16 європейських держав, практично всі, за винятком тих, що належали до прорадянського блоку. У квітні 1948 р. американський Конгрес прийняв "Закон про допомогу іноземним державам". Надання допомоги здійснювалося на основі двосторонніх угод з дотриманням жорстких умов. Серед них - відмова від націоналізації промисловості, надання повної свободи приватному підприємництву при помітному гальмуванні конкуруючих зі США галузей західноєвропейської індустрії, одностороннє зниження митних тарифів на імпорт американських товарів, обмеження торгівлі з соціалістичними країнами та ін. Спеціальна адміністрація економічного співробітництва здійснювала контроль за реалізацією плану Маршалла.

Протягом 1948-1951 рр. США надали європейським країнам допомогу в обсязі близько 17 млрд дол. Більше 2/3 цієї суми одержали чотири провідні країни Європи - Великобританія, Франція, Італія та ФРН. Остання з колишнього агресора перетворилась на союзницю країн-переможниць, якій США надавали явну перевагу. Тільки за перший рік реалізації плану Маршалла ФРН одержала від США 2,4 млрд дол, - майже стільки, скільки Великобританія і Франція разом взяті й майже в 3,5 раза більше, ніж Італія.

Головна сутність плану полягала в підтримці слабких європейських економік, створенні умов для їх відродження, швидкого розвитку внутрієвропейської торгівлі, активізації найбільш ефективних виробничих потужностей для досягнення прискореного випуску продукції шляхом міжгалузевої кооперації, зміцнення національних валют і відновлення довіри до них.

Висока результативність плану Маршалла, поєднана з реалізацією західними країнами власних економічних програм післявоєнного відродження, виявилась у зростанні продукції базових галузей за 1947-1950 рр. більше ніж наполовину. Свідченням успішного виконання плану економічного відродження є і зростання за 1948-1952 рр. експорту в цілому на 49 пунктів, а в США і Канаді - на 60 пунктів. Змінилась також структура експорту. На 40 % збільшився вивіз західноєвропейської продукції. План Маршалла сприяв новим структурним змінам західноєвропейської економіки і посиленню інтеграційних процесів між його учасниками.

Разом з тим на фоні загострення міжнародної обстановки вже в 1951 р. план Маршалла почав перетворюватися в програму надання країнам-учасницям американської військової допомоги, сприяти розколу Європи, посиленню "холодної війни", залежності західноєвропейських держав від США. На це було націлено прийнятий у 1951 р. закон про взаємне забезпечення безпеки. На основі двосторонніх угод він сприяв координації зовнішньої політики через безплатні субсидії і поставки американських товарів і матеріалів. Країни, що їх одержували, мали надавати свою територію для американських військових баз і припинити торгівлю стратегічними товарами із соціалістичними країнами. Пізніше президент США Г. Трумен зазначив, що економічна допомога Європі була "направлена на підтримку переозброєння, а не на подальше загальне розширення економіки". Більш докладно про це йшлося в документі № 7 Ради національної безпеки США від 30 березня 1948 р.: "Для безпеки США життєво важливо розгромити сили очолюваного Радами світового комунізму. Ця мета не може бути досягнута оборонною політикою... Тому США повинні взяти на себе керівництво всесвітнім контрнаступом, націленим на мобілізацію і зміцнення наших власних антикомуністичних сил у нерадянському світі і на підрив комуністичних сил у радянському світі".

Відновлення і розвиток економіки провідних країн Європи значною мірою прискорили їх вступ в епоху науково-технічної революції - більш високу, прискорену стадію науково-технічного прогресу. Безпосереднім наслідком НТР є докорінна перебудова всієї технічної і технологічної основи виробництва. З розвитком НТР кожне індустріальне суспільство дедалі більш ефективно вирішувало однакові завдання масового виробництва і підвищення якості та конкурентоспроможності продукції, пошуку ринків її збуту, підвищення добробуту своїх громадян.

Характерними рисами першого, початкового етапу науково-технічної революції (50-70-ті роки) були пріоритетний розвиток обчислювальної і космічної техніки, ядерної енергетики, хімії, матеріалознавства, автоматизації виробництва.

Результат - економічне піднесення 60-х років, яке було пов'язане переважно зі швидким розвитком автомобілебудування, суднобудування, машинобудівного комплексу. Проте кризи 1974-1975 і 1980- 1982 рр. показали, що економічний розвиток на екстенсивних факторах зростання, що відбувався, не має перспектив на майбутнє. Об'єктивні умови підвели економіку до нового етапу НТР, який настав наприкінці 10-х - на початку 80-х років.

Другий етап науково-технічної революції пов'язаний з бурхливим розвитком мікроелектроніки, радіотехніки, точного приладобудування, інформатики, біотехнології та ін., які сприяли інтенсивному технологічному оновленню традиційних галузей промисловості та появі нових. Використання досягнень мікроелектроніки дало змогу підвищити ефективність технологій на 30-50 %, зменшити використання енергії в 4-5 разів, підвищити продуктивність обладнання в 1,5-2 рази.

У провідних капіталістичних країнах за короткий час сформувався великий комплекс галузей промисловості та сфери послуг, продукція яких повністю зорієнтована на інформаційне обслуговування як суспільного виробництва, так і особистих потреб. Інформаційно-технологічний комплекс у США, що об'єднує електронно-обчислювальне машинобудування, комп'ютерні й телефонно-телеграфні послуги, зріс на 43 %. За останні роки виникла нова хвиля попиту на споживчі товари: відеомагнітофони, відеокамери, радіотелефони та ін. Якщо в 1980 р. у США було виготовлено 371 тис. персональних комп'ютерів, то у 1985 - 6,6 млн. Все це створило матеріальні передумови для появи нових тенденцій у галузі особистого споживання.

Значні соціальні зрушення під впливом НТР відбулися в системі взаємовідносин "людина - техніка". Поступово робітник почав виконувати функції регулятора, що управляє технологічним процесом, збільшується частка творчих, пошукових операцій. Ці тенденції гостро поставили питання про реформи в галузі освіти. У 70-80-х роках майже серед всіх провідних капіталістичних країн їх було проведено. Японія на початку 70-х років здійснила перебудову всієї системи освіти, починаючи з дитячих садків і закінчуючи університетами.

Значним зрушенням у цій галузі сприяло постійне зростання обсягів витрат на освіту. На початку 80-х років у Великобританії і США вони були збільшені в 3 рази, у ФРН, Японії - у 4, у Франції - у 5 разів. Швидкими темпами зростала чисельність висококваліфікованих інженерів, техніків, вчених. Особливо високими темпами зростала кількість працівників у галузі інформації.

Тому цілком зрозумілою є поступова зміна суспільної ролі університетів і вищих навчальних закладів - вони перетворюються в центри масової підготовки спеціалістів для наймогутніших корпорацій і монополій. За обсягом коштів, що відраховують промислові й фінансові кола для модернізації системи освіти, вони не поступаються урядовим органам. Наприклад, за останні роки Прінстонський університет США одержав від монополій 400 млн дол., Стенфордський - 1,1 млрд дол. і т. д.