Існування будь-якої системи ґрунтується на основоположних началах, якими слугують принципи екологічної безпеки. Даною проблемою опікувалося чимале коло дослідників.
Прикладом, Б. Коммонер сформулював чотири екологічні закони:
1. Усе пов'язане з усім.
2. Усе повинно кудись подітися.
3. Природа знає краще.
4. Ніщо не дається задарма.
Відомий російський дослідник БЛ. Вернадський сформулював наступні закони.
Заков біогенної міграції атомів. Сутність цього закону зводиться до того, що хімічні елементи поширюються на поверхні планети за участю живої речовини.
Закон константності живої речовини. Кількість живої речовини в біосфері є величиною постійною.
Закон фізико-хімічної єдності живої речовини. Уся жива речовина Землі за фізико-хімічним показником єдина. Шкідливе для однієї частини живої речовини не може бути нейтральним для її іншої частини, або: шкідливе для одних видів істот шкідливе для інших.
За цим законом, будь-які фізико-хімічні агенти, смертельні для одних організмів (наприклад, пестициди), обов'язково завдають шкоди іншим організмам. Уся відмінність полягає лише у різній стійкості видів до токсикантів.
Закон максимуму біогенної енергії. Будь-яка "біологічна" та "біо-косна" система (система за участю живої речовини), що знаходиться у стані "стійкої нерівноваги", тобто динамічної рухомої рівноваги з довкіллям, і еволюційно розвивається, збільшує свій вплив на середовище.
Закон максимізації енергії — за суперництва з іншими системами виживає (зберігається) та з них, що найліпше сприяє надходженню енергії і використовує максимальну її кількість найефективніше.
Закон обмеженості природних ресурсів — природні ресурси нашої планети не є невичерпними; планета являє собою природно обмежене ціле, і на ній не можуть існувати нескінченні природні ресурси.
Закон піраміди енергій — з одного трофічного рівня екологічної піраміди переходить па інші її рівні не більше 10 % енергії.
Закон мінімума Лібіха — стійкість організму визначається найслабкішою ланкою у ланцюгу його екологічних попитів, тобто життєві можливості лімітуються екологічними чинниками, кількість і якість яких близькі до необхідного організму чи екосистемі мінімуму; подальше їх зменшення призводить до загибелі організму чи деструкції екосистеми.
Принцип ле Шательє Брауна: при зовнішніх діях, що виводять систему зі стану стійкої рівноваги, рівновага зміщується в напрямку послаблення ефекту зовнішнього впливу.
Правило взаємного пристосування Мьобіуса: види у біоценозі
настільки пристосовані один до одного, що їхня спільнота становить внутрішньо суперечливе, проте єдине та взаємопов'язане ціле.
Таким чином, знаючи закони розвитку природи, можна спрогнозувати зміну стану довкілля і передбачити небажані наслідки таких змін та пов'язані з ними загрози безпеці людини та суспільства і завчасно запобігти їх.
Визнання екологічної безпеки як невід'ємного атрибута соціального розвитку потребує докорінної зміни принципів сучасної цивілізації, їх бачення в екологічному ракурсі. Основні з них — це принципи:
• безумовного примату безпеки;
• системності екологічної безпеки;
• ненульового (прийнятного) ризику;
• невід'ємного права на здорове навколишнє середовище;
• інтернаціоналізації екологічної безпеки;
• рівної екологічної безпеки для кожної людини та кожної держави;
• плати за ризик;
• добровільності;
• свободи екологічної інформації;
• правового регулювання ризиком;
• компромісу між поколіннями.
2. Поняття та види загроз національній безпеці в екологічній сфері
3. Система екологічної безпеки
3.1. Головна мета системи екологічної безпеки України
3.2. Національні інтереси України в екологічній сфері
3.3. Державна система забезпечення екологічної безпеки
4. Напрями забезпечення національної безпеки в екологічній сфері
Висновки
Список рекомендованої літератури
Розділ 7. ВОЄННА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ