Основи сучасної політології - Цюрупа М.В. - 3.11.3. Мир як соціально-політичний стан суспільства

Третє питання лекції присвячено аналізу взаємозв'язку війни і миру як протилежних станів соціально-політичного буття, які діалектично переходять у свою протилежність або у "своє інше". Водночас їх об'єднує так звана політична сторона, притаманний їм соціально-політичний зміст як продовження політики можливостей переходу з одного стану на інший.

Тому війна може бути "дивною", як у 1939 році між Німеччиною, з однієї сторони, та Великою Британією, США та Францією з іншої, коли збройні акції між ворогуючими не фактично проводились - війна була лише оголошеною. А може бути і мир на межі того особливого стану, за висловом Л.Д. Троїцького, коли немає "ані війни, ані миру", або існує так званий "озброєний мир". Все залежить від того, якою є "родова" політика - війни чи миру.

Мир у суспільній свідомості завжди був "абсолютною" цінністю, віковічною мрією, жаданням політичних діячів і простого люду. Ще з біблейських часів люди привітали один одного "Мир тобі!"

К. Маркс у свій час зауважив, що війна раніше досягла зрілих форм, ніж мир, бо той дійсно завжди встановлюється, ретельно будується, тоді перебудовується, "облаштовується". Ті чи інші проблеми миру постають практично перед кожною із суспільних наук, тому у рамках політологічного аналізу нас цікавлять: соціально-політичний зміст миру, зв'язки миру з іншими політичними станами, у першу чергу з війною, з "родовою" політикою, з якої випливають як війна, так і мир.

Перш за все відмітимо, що ми намагаємось знайти вирішення політичних проблем миру у сучасному "розколотому" світі, який раніше був поляризований протилежними соціально-політичними системами —соціалізмом капіталізмом з їх непримиренними ідеологіями комунізму та ліберально-демократичною парадигмою мислення, а відтер у XXI столітті мир розколотий здебільшого бідністю та багатством, контрастно різними рівнями соціального розвитку, життєвого рівня, споживання та витрат у різних країнах. "Коли людина голодує, мудрість та прозріння зникають", - справедливо вказано у давньоіндійській Чхандогьое - Упанішаді (VI. 3,7). Люди -на-ізгой, позбавлений особистих прав, не може досягнути внутрішнього миру та бажати миру соціального. Недарма найбільш конфліктогенні регіони планети є одними з бідніших, злиденніших у світі.

Далі, слід шукати шляхи вирішення проблеми миру у межах конкретно-історичної епохи: так, на початку XXI століття стає очевидним, що міжнародний мир залежить від міжнаціонального миру: якщо всередині країни панує злагода та взаєморозуміння між націями і народностями, тоді ця країна може бути "острівцем" миру у бурхливому морі ворогуючого соціуму. Навпаки, політично-національні конфлікти яку Кенії під час президентських виборів 2007-2008 рр., під час якого у „мирний час" загинуло від 600 до 1000 громадян, переважно однієї політичної сили, можуть дестабілізувати і регіональний мир. Мир у ісламському світі підривається конфліктом між шиїтами тасунітами, на африканському континенті міжплемінною боротьбою (трайбалізмом) тощо. Наведемо лише деякі цифри - у Алжирі, який вийшов з війни з Францією у 1965 році, загинуло у міжетнічних конфліктах більше 70 тисяч осіб, в Руанді —1,5 мільйони, у Сомалі -120 тисяч.

"Батько історії" давньогрецький мислитель Геродот з Галікарпаса у дев'яти історичних книгах зібрав обширні відомості стосовно того, як елліни та варвари впродовж сотень і тисяч років відточували мистецтво ведення і планування війни, а от щодо планування миру історія людства не зберегла відомостей. Тому не буде перебільшенням вказати, що планування всесвітнього миру є нова та відповідальна справа, яка має передбачати тенденції політичних відносин на міжнародній арені, перебудову архітектури міжнародних відносин та звернення до нового, „мирного" політичного мислення. Воно включає ставлення політичних керівників до людства як єдиної системи, всередині якої мирні умови співжиття найбільшим чином сприяють її прогресивному розвитку.

Планування миру, очевидно, протистоїть мілітаризму, який починає планування майбутньої війни з формування відповідних ментальних засад —доведення доцільності, "корисності", невідверненості війн. Культура миру людства полягає у готовності жити у пронизаному протиріччями світі, у визнанні права на самобутність різних народів і культур, у тому числі і зважати на наявність (можливість існування) міліарної культури. "Розмивання" образа ворога, коли таким вважається не конкретна країна та її народи, а потенційний агресор-порушник миру, викорінення почуттів ворожості та ненависті по відношенню до інших країн, зміна поглядів на застосування сили, яке має привести до демілітаризації відносин — такі елементи нового "мирного мислення".

На початку нового століття існуючий мир виглядає скоріш за все "озброєним". Людство накопичило всі доступні даному історичному етапі види озброєнь - ядерно-космічних, хімічних, бактеріологічних, кібернетичних, на які витрачається більше трильйона доларів в рік; з 200 держав - членів ООН тільки у 2-х немає армій, а офіційні воєнно-політичні документи провідних держав (Воєнні доктрини) світу містять положення щодо реальних можливостей переходу від миру до війни.

Методологічними засновками нашого підходу до проблеми "озброєного миру" виступають наступні положення:

1. Мир у соціально-політичному аспекті не заперечує наявність соціальної боротьби, політичних конфліктів, постійного виборювання влади, які, однак, проводяться легітимними, законними, "мирними" засобами. Внутрішньо громадянський мир є доволі динамічним станом суспільства і несе в собі небезпеку переходу у "громадянську" війну у випадку загострення конфліктів всередині суспільства.

2. Мир, як історична фаза життя людства, є нерівномірною, вона не відокремлена нездоланним початком від попередньої епохи війн та воєнно-політичних конфліктів, а навпаки, його соціально-політичний зміст залежить від закріплення результатів війн, аж поки загострення соціальних протиріч знову не приведе до нових збройних змагань. А залишки міліарного мислення ще довго залишаються у свідомості поколінь.

3. Мир має подеколи той самий соціально-політичний зміст, що й війна, в смислі спрямованості, цілей і перспектив політики з певною відмінністю у тих засобах і методах, що використовуються. Він також проводиться (встановлюється) засобами соціального насильства, хоча і менш значного масштабу. У такому мирі, так би мовити, вже відчувається передгрозовий стан майбутньої війни, у літературно-художній формі талановито переданий Сальвадором Далі у картині "Передчуття громадянської війни" в Іспанії.

4. Проблема миру у конкретно-історичному масштабі може загострюватись до такого ступеня, що вона може поставати ключовою, головною проблемою суспільного розвитку всього людства на даному етапі розвитку. Відвернення, недопущення ядерної війни є глобальною проблемою з другої половини XX століття. Водночас, не слід забувати, що в США вважають не менш важливою проблемою перемогу у "Всесвітній боротьбі з тероризмом".

5. В сучасному світі складається така ситуація, що не тільки фундаментальні фактори людського існування, але й часткові, навіть випадкові явища у економічній та соціально-політичній сфері та обставини життя можуть загрожувати миру. Провідні держави намагаються створити політичні механізми збереження миру у вигляді систем колективної безпеки, багатосторонніх консультацій, миротворчої діяльності.

6. Мир має значно складніший зміст, ніж той, який аналізується з політологічної точки зору. Мир — полі культурне явище, тому має рацію знаменитий гуманіст А. Швейцер, який вказує щодо протиріччя між "миро-стверджуючою" та "миро-спростовуючою" культурами. Недарма 90-ті роки минулого століття було оголошено ООН роками "культури миру".

Мир у соціально-політичному аспекті—такий соціальний стан буття спільноти, який характеризується відсутністю відкритої збройної боротьби у масштабних і явно виражених формах, у якому переважають ненасильницькі засоби здійснення політики.

Короткий історичний екскурс в історію поглядів на мир показує значні відмінності його тлумачення в річищі різних парадигм політичного мислення. Водночас в історії філософсько-політологічної думки визначались спільні підходи до вирішення проблеми миру.

Давня індійська парадигма виходила з примату індивідуального миру над соціальним, тобто спочатку в душі людини має бути умиротворення, заспокоєння ("шанті", "майрі", "каруна" - терміни, які означають любов, співчуття, умиротворення). Так, у одному з віршів Бхагаватгіти стверджувалось:

"Людина з вірою, що контролює свої відчуття, віддана мудрості, досягає її, досягнувши мудрості, вона у подальшому досягає вищого миру.

Авторитетні індійські вчення веданти і буддизму наголошують на тому що відсутність ненависті, ненасильство мають бути введені світоглядними принципами у соціальну практику. Вони покладаються в основу політики не насильства, яка і забезпечує мир. Пошуки миру являлись одним з постійних принципів індійської філософії та політики. Агресивні та несправедливі війни завжди засуджувались у священних текстах індуїзму, буддизму, джайнізму, стверджувалось щодо необхідності проведення політики "без вбивств, нанесення шкоди, без завоювань і суму". Водночас визнавалась можливість ведення справедливих війн. Далай Лама XIV, зокрема, стверджував, що збройний опір фашистам у Другій світовій війні був цілком виправданий.

У античній Греції мир розглядався як внутрішньо еллінська проблема, її змістом, на думку Фалеса та Геракліта, було встановлення гармонії у відносинах між полісами. Ідеологи полісної демократії заперечували можливість тривалого миру між еллінами та "варварами". Платон про мир сповіщає в "Законах" як про давно минулий "золотий вік", коли люди жили заможно і любили один одного, а у "Менексені" мир виступає політичним результатом дотримання і здійснення різнорідних міжнародних угод: з еллінами, варварами, персами та іншими народами. Але здебільшого мир є примара. "Те, що люди називають миром, - це ім'я, насправді ж від природи існує довічна непримиренна війна між державами... Всі воюють з усіма як в суспільному, так і в приватному житті, і кожен воює сам з собою".

В епоху Середньовіччя термінами "Божий мир", "перемир'я" позначалось свідоме припинення стану відкритої збройної боротьби за допомогою Церкви, спочатку на декілька днів, а у подальшому на тижні і місяці. Позитивним явищем була політична воля ворогуючих сторін до припинення насильства, яке вже не виглядало невідворотнім злом.

У Новий час інтерес буржуазії полягав у встановленні сприятливих мирних умов для розвитку економіки національної держави, тому у цей період розробляються утопічні Доктрини "всесвітнього миру" У. Пенна, Сен-П'єра, І. Канта. МислителіXVII століття у якості основних принципів мирних відносин між молодими країнами висували ідеї рівноправ'я країн та народів, повагу до державного суверенітету. У цей період зароджується пацифістський рух тотального заперечення війни, який відіграв відповідну роль у мирному вирішенні міждержавних конфліктів.

У епоху вступу капіталізму у імперіалістичну фазу, пов'язану з веденням загарбницьких війн для розширенням ринків збуту (XIX - початок —XX століття), боротьба за мир "інституалізується". Світова спільнота знаходиться у захопленні пацифістським рухом, який інституалізувався у організації "Товариства миру". В 1895 році їх вже налічувалось 125, у тому числі: у Великій Британії - 36, Німеччині - 26, Франції-14, Швейцарії - 9. Характерно, що до початку XX століття Росія залишалась єдиною значною державою, у якій не було товариства миру. Відносно широке розповсюдження отримують миротворчі ідеї творів Е. Крюсе і Г. Гроція. Народжується ідея "бажаного максимуму" заборон збройних змагань замість "розумного мінімуму".

В сучасних умовах головним суттєвим атрибутом миру вважається відсутність відкритої збройної боротьби, але це не виключає існування різних геополітичних вимірів миру. Так, мир у масштабі всієї планети не виключає наявність регіональних (локальних) збройних конфліктів. На початку XXI століття продовжуються збройні конфлікти у Афганістані, Іраку, Сомалі, Лівані, Колумбії, інших країнах, хоча у планетарному масштабі панує переважно мир. У той же час мирні відносини між окремими державами передбачають відсутність збройних змагань.

Серед інституціональних форм закріплення мирного стану суспільства у практиці міжнародних відносин виділяють мирний договір — він містить у собі постанову про припинення військових дій та стану війни, врегулювання територіальних питань, повернення і обміну військовополонених, вирішення долі підписаних до війни угод. Зміст мирного договору залежить від соціально-політичного характеру війни, яка припиняється мирною угодою. Відсутність мирної угоди не означає наявності стану війни у формально-юридичному сенсі.

Мир відрізняється за ступенем розвитку ("зрілості") — низького ступеня розвитку миру є соціальне життя за відсутності військових дій при крайньому напруженні міжнародних відносин або політичних відносин між соціальними групами, владними структурами всередині країни. Це мир на межі війни або ж передвоєнний стан.

Більш високої ступені зрілості мир передбачає добросусідські відносини та скорочення озброєнь, послаблення впливу на політичну свідомість мілітаристської ідеології, зменшення витрат на збройні сили. За таких умов відбувається успішний розвиток економічних, культурних та дипломатичних відносин, а перехід від нижчого до більш високого ступеня миру у 70- ' 90-х роках XX століття здобув назву "розрядки" (detente).

У політичному відношенні цінність миру зростає на фоні підвищення руйнівного характеру збройного насильства (міжнародний тероризм) та буденного насильства. Очевидно, слід мати на увазі трактування "внутрішнього миру" як стану суспільства, позбавленого не тільки збройного, але й інших форм соціального насильства.

У соціально-політичному аспекті мир має певний зміст — відносини панування і підкорення, співпраці та кооперації різних соціальних сил, закріплення результатів попередніх збройних змагань та підготовки до нової історичної фази ведення війн та конфліктів.

Проблемними питаннями при встановленні міцного тривалого миру у всесвітньому масштабі є ліквідація військових альянсів, ядерних арсеналів, незастосування сили у міжнародних відносинах.

Близьким поняттям до проблеми встановлення, підтримки, охорони міжнародного миру є питання миро-творчості. Незважаючи на дуже просту назву та часте цитування Біблейського зауваження „Блаженні миротворці", поняття миро-творчості віддзеркалює складний феномен проведення міжнародних силових акцій із застосуванням наднаціональних збройних сил у конфліктогенних регіонах планети, де відбуваються збройні конфлікти між різними соціальними групами, етносами, народами чи навіть країнами. Це „силовий" засіб припинення збройної боротьби, тому навряд чи може принести очікуваний стабільний довготривалий мир.

ВИСНОВКИ

1. Війна є збройною формою соціального насильства, у яких насильницька, тобто воєнно-технічна сторона, підпорядкована політичній, бо політика визначає засоби ведення боротьби, ступінь напруженості бойовищ, початок та їх завершення.

Війна у політологічному аспекті є соціально-політичне явище насильства з притаманними їй збройними механізмами і засобами, яке сотнями зв'язків пов'язано з глибинними основами політики держав і значними політичними силами всередині суспільства.

2. Тероризм - це такий різновид політичної діяльності, яка ставить за мету досягнення політичних цілей шляхом залякування противників, створенням атмосфери непевності, жаху, відчуття невідворотності наступних нових екстремальних випробувань. Терористичні акції хоча і пов'язані із масовим використанням зброї, тим не менш вони принципово відрізняються від „звичайних" військових операцій—їх основною метою стають не військові об'єкти, а широкий спектр цілей політичного, адміністративного призначення, об'єкти культури, туризму, транспорту, місця масових зібрань людей.

3. Соціально-політичний зміст миру складається з політики, яка підсумовує наслідки попередньої збройної боротьби, однак спектр її засобів значно ширший за обмежений набір збройних засобів у війнах та конфліктах.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ і ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:

1. Чим політологічне визначення війни відрізняється від її визначення у інших науках?

2. Що означає поняття "політична сторона війни", "політична мета війни"?

3. Які ми можемо назвати форми соціального насильства крім війни?

4. Знайдіть відмінність між війною та воєнно-політичним, збройний конфліктом.

5. Проаналізуйте відмінність між терором і тероризмом.

6. Які соціально-політичні причини тероризму?

7. Яка роль державних установ у боротьбі з тероризмом?

8. Що таке соціально-політичний зміст миру?

9. Дайте визначення миру у політичному аспекті.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Війна // Політологічний енциклопедичний словник. - К., 1997.

2. Гофман Брюс. Терроризм — взгляд изнутри. — М., 2003.

3. Клаузевиц К О войне. Пер. С нем. - М, 1997.

4. Остроухое В. Філософські проблеми дослідження насильства і терору. - К., 2000.

5. Тероризм // Філософський енциклопедичний словник. - К., 2002.-С. 636.

6. Требин ММ. Терроризм в XXI веке. - Харьков, 2003.

7. Цюрупа М. В. Военные теоретики Европы о войне, мире и национальной безопасности.- КлНАОУ, 2005.

8. Цюрупа М.В. Міжнародний тероризм у системних викликах нового століття: явище та концептуальні погляди М. Каддафі // Матеріали міжнародної конференції „Альтернативні теорії розвитку людства: Третя світова теорія". - Київ, 2007.- С. 151-156.

9. Towards NATO's Political and military Strategy for The 21 'st Century Bratislava, 2004.