Політичні системи світу - Кириченко В.М. - 1.2. Структура політичної системи

Структура політичної системи - це сукупність владних інститутів, що пов'язані між собою і створюють стійку цілісність. Зазначена структура складається з чотирьох основних груп елементів: 1) політичні інститути; 2) політично-правові норми; 3) політичні відносини; 4) політична культура. Наявність кожної з них необхідна для існування і функціонування політичної системи суспільства та досягнення її цілей.

Відповідно до цих елементів виокремлять і чотири взаємодіючі підсистеми, а саме:

1) інституціональна (або організаційно-інституціональна) підсистема складається з політичних інститутів, до яких належать держава, політичні партії, громадські організації, засоби масової інформації, органи місцевого самоврядування. Інституціональна підсистема є джерелом усіх найважливіших зв'язків, які виникають у межах політичної системи і тому, вона виступає основоположною як щодо політичної системи суспільства в цілому, так і стосовно її окремих складових.

Провідним інститутом політичної системи суспільства, у якому зосереджується максимально політична влада, її ядром є держава та її структурні елементи: глава держави, парламент, органи виконавчої влади, судові органи тощо. Саме держава здійснює управління суспільством, охороняє його економічну, соціальну і культурну сфери, забезпечує політичну організованість суспільства, орієнтуючи його на досягнення визначених цілей та напрямків суспільного розвитку.

Значну роль у політичній системі суспільства відіграють політичні партії, які представляють певні соціальні інтереси класу, етнічних груп, усіх верств населення або його окремих груп, а також її лідерів. Вони виступають тією ланкою, яка з'єднує громадянське суспільство з державою та представляють його в політичній системи. Кожна політична партія прагне зайняти таке становище в політичній системі, яке надасть їй можливість визначати політику держави або впливати на неї.

На відміну від політичних партій громадські організації не прагнуть до влади, а обмежуються лише впливом на неї в інтересах тих верств населення, яких вони представляють. Одні громадські організації є складовою політичної системи суспільства, вони постійно здійснюють взаємодію з державою і політичними партіями. До них відносяться: професійні й творчі спілки, об'єднання підприємств, молодіжні, жіночі, ветеранські та інші добровільні об'єднання. Інші громадські організації, як правило, не беруть участі у здійсненні політичної влади, але за певних умов вони можуть виступати як групи інтересів і тим самим бути суб'єктами політики. До них відносяться: різноманітні аматорські об'єднання (рибалок, мисливців, філателістів тощо), спортивні та науково-технічні товариства.

Помітне, а в деяких країнах визначальне місце у політичному житті суспільства належить релігійним організаціям, церкві.

Активним і самостійним елементом політичної системи суспільства виступають засоби масової інформації (преса, радіо, телебачення, інтернет-видання тощо), які у демократичних країнах фактично відіграють роль "четвертої влади". Вони істотно впливають на діяльність усіх ланок управління, сприяють підготовці та реалізації цілей політики. Необхідно зазначити, що інтереси певних соціальних сил завжди домінують у викладі масової інформації.

Постійною складовою політичної системи суспільства є представницькі та їхні виконавчі органи, які обираються населенням відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Ці органи залежно від особливостей її політико-територіального та адміністративно-територіального устрою, форми державного правління та політичного режиму, історичних, національних, географічних та інших особливостей мають назву органів місцевого самоврядування або муніципального управління. Місцеве самоврядування є безпосередньо органами публічної влади, формою самоорганізації населення у вигляді територіальної громади для вирішення питань місцевого значення;

2) нормативно-регулятивна підсистема. Її утворює сукупність соціальних норм, за допомогою яких здійснюється регулювання суспільних, у тому числі і політичних відносин.

За способом утворення розрізняють такі основні види соціальних норм:

а) норми права - це загальнообов'язкові, формально визначені правила поведінки, встановлені або санкціоновані державою і спрямовані на регулювання найважливіших суспільних відносин шляхом надання їх учасникам юридичних прав і покладення на них юридичних обов'язків. Іншими словами - це правила, що містять дозвіл, обмеження, заборону або визначає, яким чином слід діяти за певних обставин;

б) корпоративні норми (норми політичних партій, громадських організацій, інших об'єднань громадян) - це правила поведінки, що встановлюють для своїх членів об'єднання громадян, які держава визнає або навіть надає їм обов'язкового характеру. Особливість корпоративних норм полягає у тому, що вони регулюють діяльність, зумовлену завданням певних об'єднань громадян і спрямовану на досягнення певної мети, заради якої ці об'єднання створені. Ці норми знаходять свій вираз і закріплення у правових актах (статути, положення, програми), які видаються відповідними об'єднаннями. Однак програмні настанови, сформульовані політичною партією, можуть суттєво впливати на політику держави, політичну систему в цілому, особливо тоді, коли ця партія стає правлячою;

в) норми моралі - це правила поведінки людей, які склалися у суспільстві на підставі їх уявлень про честь, гідність, совість, добро і зло, справедливе й несправедливе, гуманне й негуманне, та забезпечуються їх внутрішніми переконаннями та засобами громадського впливу. Вони незафіксовані документально й існують як моральні орієнтири у свідомості людей. Найбільший вплив на політичну поведінку громадян справляють норми політичної етики, які торкаються саме політичного спілкування;

г) звичаї та традиції. Звичаї - це неписані правила поведінки людей, соціальних груп, що склалися історично в суспільстві внаслідок багаторазового повторення та використання протягом тривалого часу в аналогічних ситуаціях, які закріпилися в їх свідомості й поведінці, стали внутрішньою потребою їх психічної діяльності.

Традиції - це загальні правила поведінки людей, соціальних груп, які закріпилися в суспільній практиці внаслідок багаторазового повторення протягом тривалого часу та передаються із покоління у покоління.

Традиції є різновидом звичаїв, вони охоплюють, як правило, відповідний тип поведінки, складаються не з однієї дії, а зі стилю поведінки. Звичаї та традиції відрізняються одна від одного ступенем загальності правила поведінки. Традиції вважаються більш загальними правилами ніж звичаї.

Політичні звичаї та традиції хоча і не мають юридичного значення, але вони можуть суттєво впливати на реальні дії політичних інститутів. За сферою дії розрізняють такі основні види соціальних норм:

а) економічні норми - це правила поведінки, що регулюють відносини в економічній сфері життєдіяльності суспільства, тобто пов'язані з взаємодією форм власності, з виробництвом, розподілом і споживанням матеріальних і інших соціальних благ;

б) політичні норми - це правила поведінки, що регулюють відносини між соціальними групами людей, націями, народностями, їх участь в організації та здійсненні державної влади, відносини з іншими суб'єктами політичної системи суспільства;

в) релігійні норми - це правила поведінки віруючих людей, які склалися на вірі в існування Бога, встановлені різними віросповіданнями і містяться у релігійних джерелах. Ці норми регулюють відносини віруючих у межах церкви або іншої релігійної організації та порядок відправлення ними релігійних культів.

Виконання більшості соціальних норм забезпечується недержавними засобами: громадським осудом, санкціями з боку об'єднань громадян, церкви. Держава забезпечує тільки норми права;

3) комунікативна підсистема охоплює політичні відносини, тобто ті взаємозв'язки соціальних суб'єктів, які складаються у процесі здійснення політичної влади або з її приводу. Суб'єктами політичних відносин є громадяни та їхні різноманітні політизовані об'єднання, соціальні спільноти, політичні інститути. Існують міжкласові, внутрікласові, міжнаціональні та міждержавні відносини, які становлять соціальну основу політичної системи суспільства і відображаються у функціонуванні відповідних політичних організацій та їх взаємовідносинах.

Можна виділити деякі різновиди політичних відносин.

По-перше, це відносини, які виникають усередині політичних організацій - між державою та її громадянами, між політичними партіями, політизованими об'єднаннями громадян та її членами.

По-друге, це відносини, які виникають між різними політичними партіями та політизованими об'єднаннями.

По-третє, це відносини між політичними партіями та політизованими об'єднаннями громадян з одного боку, і з державою - з іншого.

Комунікативна підсистема охоплює також інші взаємодії, що складаються між політичною системою та іншими системами насамперед економічною, соціальною, екологічною, соціокультурною тощо;

4) духовно-ідеологічна підсистема відображає ідеологічні, духовні та психологічні характеристики політичної системи суспільства і розкриваються насамперед у політичній свідомості та політичній культурі населення.

Політична свідомість - це одна з форм суспільної свідомості, сукупність політичних ідей, поглядів, уявлень, оцінок, настанов, які відображають усвідомлення окремої людини, соціальних груп чи суспільства в цілому реальних подій політичного життя крізь призму їх інтересів і ціннісних орієнтацій.

Політична свідомість населення, його окремих верств і груп, а також індивідів формується під впливом соціальних, економічних, історичних, національних, культурних, ідеологічних та інших чинників. При цьому політична свідомість обов'язково є атрибутом політичної дії, її неодмінним елементом, від неї значною мірою залежить характер політичного процесу.

Політична свідомість виконує такі функції: пізнавальну, прогностичну, мобілізуючу, інтегративну, регулятивну, функцію оцінки. Вона має складну структуру. За суб'єктом (носієм) виділяють такі види політичної свідомості: індивідуальна (окремої людини) свідомість; групова (різних соціальних груп населення) свідомість; суспільна (населення країни, окремого регіону, певного етносу) свідомість. Зазначені види політичної свідомості взаємозв'язані, групова і суспільна свідомість складаються із політичної свідомості окремих людей. У той же час індивідуальна політична свідомість формується під впливом групової та суспільної політичної свідомості.

За соціальними функціями політична свідомість може бути консервативною, реформістською, революційною. За ознакою ставлення до влади свідомість може бути демократичною та недемократичною. У гносеологічному плані виділяють такі рівні політичної свідомості: емпіричний, буденний, теоретичний. Крім того, політична свідомість може бути деформованою, "роздвоєною", особливо тоді, коли існує розрив між словом і ділом, свідомістю і поведінкою, коли офіційна пропаганда не відображає реального стану справ. Невід'ємним елементом політичної свідомості є стереотипи. Хоча вони є спрощеним відображенням дійсності, проте необхідні, оскільки дають змогу людині орієнтуватися у політичному житті, відіграють роль певних еталонів при оцінці подій, фактів тощо. Разом з тим політична свідомість не є сумою стереотипів. Зміна стереотипів - досить складний процес. Як правило, вона відбувається шляхом витіснення одних складних типів іншими. Досить інтенсивною є зміна стереотипів у перехідні періоди, коли відбуваються перетворення у соціально-економічній та політичній сферах.

Однією з форм прояву політичної свідомості є політична культура, яка являє собою особливий різновид загальної культури народу. Формування політичної культури не є відокремленим процесом від розвитку інших видів культури.

Політична культура - це сукупність політичних знань, поглядів, переконань, духовних цінностей і зразків поведінки окремих громадян, соціальних верств населення, які стосуються їх взаємодії з політичною владою.

До політичної культури відносять: базисні знання про політику; оцінку політичних явищ, думки про те, як повинна здійснюватися влада; емоційну сторону політичних позицій; визнані в суспільстві зразки й норми політичної поведінки. Науковці виділяють наступні типи політичної культури:

1) патріархальний, для якого характерна відсутність інтересу населення до політичного життя. Члени суспільства не очікують жодних змін з боку політичної системи, тим більше не виявляють власної ініціативи, щоб ці зміни мали місце. Аполітичність, замкнутість на місцевій або етнічній солідарності характерні для цього типу політичної культури;

2) підданський, де присутня сильна орієнтація на політичні інститути, поєднана з низькою індивідуальною активністю людей, якими керує побоювання покарання або очікування благ;

3) активістський (партиціпаторний), для якої характерна зацікавленість населення у політичній участі і прояв на практиці такої активності.

Зазначені типи на практиці взаємодіють між собою, утворюючи змішані форми з перевагою тих або інших компонентів. Для країн зі стабільним демократичним режимом характерний громадянський тип політичної культури, що є похідним від трьох перелічених основних типів культур.

Деякі політологи проводять типологізацію за рівнем суспільного розвитку і виділяють чотири типи: архаїчну, елітарну, представницьку та політичну культуру високої громадянськості, інші - залежно від типу політичного режиму визначають три типи: тоталітарну, авторитарну і демократичну.

Одним з найважливіших факторів формування, утвердження і життєздатності політичної культури в легітимність існуючої системи і діючого політичного режиму. В системі цінностей, орієнтацій, установок, стереотипів, що становлять політичну культуру, головне місце належить елементам, що сприяють формуванню і зберіганню політичної системи. Разом з тим, було б неправомірно розглядати політичну культуру тільки як систему поширених у суспільстві цінностей, переконань і символів та обмежувати її лише позитивними настановами щодо існуючої політичної системи. Соціальні групи, що виступають за зміну системи, також мають свої цінності й переконання.

Отже, політична культура відіграє надзвичайно важливу роль у функціонуванні політичної системи, вона сприяє формуванню ставлення людини до навколишнього середовища, до основних цілей і змісту політики держави, передбачає сприяння єднанню всіх прошарків населення, створення широкої соціальної бази для підтримки системи влади та політичної системи загалом.