Політичні системи світу - Кириченко В.М. - 4.3. Порядок заміщення посади глави держави у республіках

У державах із республіканською формою правління функції глави держави виконує президент. Термін "президент" у перекладі з латинської означає "той, що сидить попереду, головуючий". Цей політико-правовий інститут у сучасному його розумінні вперше був оформлений Конституцією США 1787 р. При цьому слід зазначити, що сама Конституція США не використовує термін "глава держави", обмежуючись терміном "Президент США".

Уперше в світі президента було обрано в США, ним став Джордж Вашингтон (1789 р.). В Європі першими президентами стали Луї Наполеон Бонапарт у Франції та Й. Фурер у Швейцарії (1848 р.). Саме з державно - правовим досвідом США та Франції пов'язано виникнення та розповсюдження сучасних республіканських форм правління.

В Україні юридичне оформлення інституту президента відбулося 5 липня 1991 р., коли було прийнято пакет законів, що визначали його статус. ("Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР", "Про Президента Української РСР", "Про вибори Президента України"). Відповідно до цих законів 1 грудня 1991 р. відбулися вибори Президента України, яким став Леонід Кравчук.

На сьогодні президенти очолюють понад три чверті всіх держав світу. Головна відмінність правового статусу президента від правового статусу монарха полягає в тому, що заміщення посади президента здійснюється на виборній основі та на встановлений конституцією строк.

Порядок обрання президента залежить від прийнятої форми державного правління. Нині склалося декілька способів обрання президента:

1) безпосередньо виборцями;

2) колегією вибірників;

3) парламентом.

Безпосередньо виборцями шляхом загальних і прямих виборів обираються президенти у багатьох президентських і змішаних республіках (Азербайджан, Білорусь, Бразилія, Болгарія, Венесуела, Казахстан, Колумбія, Македонія, Мексика, Панама, Парагвай, Перу, Польща, Португалія, Росія, Румунія, Словенія, Україна, Фінляндія, Франція, Хорватія) та деяких парламентарних республіках (Австрія, Ірландія, Ісландія). Наприклад, згідно ч. 1 ст. 101 Конституції Азербайджанської Республіки 1995 р. "Президент Азербайджанської Республіки обирається. шляхом загальних, прямих і рівних виборів.", у ч. 1 ст. 127 Конституції Республіки Польща 1997 р. зазначено, що "Президент Республіки обирається Нацією шляхом загальних, рівних, безпосередніх виборів.", у п. 1 ст. 103 Конституції України 1996 р. проголошено, що "Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права.", а у ст. 601 Федерального конституційного закону Австрії від 10 листопаду 1920 р. у редакції 1982 р. визначено, що "Федеральний президент обирається народом Федерації на основі рівного, прямого виборчого права.". Прямі президентські вибори проводяться в один або два тура. У більшості країн застосовується двотурова система абсолютної більшості. Якщо жоден з кандидатів у президенти не отримав такої підтримки, тоді проводиться другий тур голосування, в якому беруть участь два кандидати, за яких було подано найбільше голосів у першому турі. Наприклад, у ст. 7 Конституції Французької Республіки 1958 р. визначено, що "Президент Республіки обирається абсолютною більшістю поданих голосів. Якщо такої більшості не отримано в першому турі, то .. проводиться другий тур. У ньому можуть брати участь тільки два кандидати, які отримали найбільше голосів у першому турі.".

У деяких країнах Латинської Америки (Чилі), якщо жодний із кандидатів не набере в першому турі абсолютної більшості голосів, тоді президента обирає парламент з числа двох кандидатів, які одержали найбільшу кількість голосів за результатами голосування виборців.

Такий спосіб обрання президента як колегією вибірників застосовується дуже рідко. На сьогодні йому перевагу віддано тільки в США. Тобто громадяни цієї країни обирають не безпосередньо президента в певному штаті, а голосують за список вибірників від політичних партій. У кожному штаті, що є виборчим округом, обираються стільки вибірників, скільки місць має штат у конгресі. Всього обираються 538 вибірників: 535 - за кількістю місць у конгресі (435 місць у Палаті Представників і 100 - в Сенаті) і три вибірника обираються від Федерального округу Колумбія. Вибірники у визначений день (перший понеділок після другої середи грудня того самого року) збираються у столиці штату і голосують за того чи іншого кандидата. Зі штатів завірені результати голосування вибірників надсилаються голові Сенату федерального конгресу, який 3 січня наступного року оголошує їх на спільному засіданні палат. Після чого проводиться офіційне підрахування усіх голосів вибірників. Обраним вважається той кандидат у президенти, який одержав абсолютну більшість голосів вибірників. Якщо жодний з кандидатів у президенти не одержав такої більшості, то згідно поправки XII (1804 р.) до Конституції США 1787 р.

". Палата представників безпосередньо обирає бюлетенями Президента з числа трьох осіб, котрі балотувалися на посаду Президента й дістали найбільше число голосів.". При цьому слід зазначити, що кандидат, підтриманий відносною більшістю виборців, які проголосували, одержує всі голосі вибірників від даного штату. Такий порядок інколи призводить до спотворення загальної картини результатів виборів. В історії США траплялися випадки, коли кандидат у президенти одержував більшість голосів виборців у масштабах країни, але програвав вибори. Так, у 1824 р. Президентом США був обраний Д.К.Адамс, який отримав 30,54% голосів виборців, у той час як його супротивник Джексон - 43,13%, у 1876 р. так само Хейс (48,04%) переміг Тілдела (50,99%), а в 1888 р. - Гаррісон (47,78%) - Клівленда (48,78%).

Враховуючи те, що колегія вибірників у США - це данина традиції, а також те, що вибірники тісно пов'язані з думкою виборців і голосують "списком", слід зазначити, що фактично в США мають місце всенародні вибори.

У більшості країн із парламентарною формою правління президент обирається безпосередньо парламентом (Албанія, Греція, Естонія, Ізраїль, Латвія, Ліван, Молдова, Туреччина, Угорщина, Чехія) і в голосуванні беруть участь тільки депутати. Наприклад, згідно ст. 30 Конституції Греції 1975 р. "Президент Республіки ... обирається Парламентом". Якщо парламент є двопалатним, то відповідне голосування проводиться на спільному засіданні палат. Як правило, президент обирається парламентом у тих державах, конституції яких відводять цій посаді церемоніальну роль. Обраний у такий спосіб президент має обмежені повноваження і не відіграє значної ролі в державному житті країни.

Для обрання президента потрібна абсолютна більшість голосів депутатів парламенту. Наприклад, у ст. 36 Конституції Латвійської Республіки 1922 р. у редакції 1998 р. зазначено, що "Президент Республіки обирається закритим голосуванням більшістю голосів не менш ніж п'ятдесяти одного члена Сейму", тобто 50%+один голос. Проте, в деяких парламентах (Греція, Словаччина, Угорщина) для обрання президента потрібна кваліфікаційна (конституційна) більшість. Наприклад, у п.2 ст. 29/В Конституції Угорщини 1949 р. у редакції 2011 р. визначено, що "Президентом Республіки, обраним при першому голосуванні, вважається особа, яка отримала голоси двох третин представників".

Зазвичай в парламенті президент обирається не відразу і тому проводиться по декілька турів. Так, у Туреччині в 1982 р. було проведено понад 100 турів, в Італії в 1992 р. - 16. У зв'язку з цим, у конституціях ряду країн до наступних турів знижені вимоги. Наприклад, у Туреччині, після прийняття Конституції 1982 р., для перемоги на президентських виборах у першому турі потрібно набрати 2/3 голосів парламентаріїв, у другому та третьому турах достатньо абсолютної більшості, а в четвертий тур виходять два кандидата, які набрали відносну більшість голосів. Президентом стає той, хто набрав відносну більшість голосів.

В окремих федеративних державах (Індія, Німеччина) для обрання президента формується спеціальна колегія, що складається з депутатів союзного парламенту та представників суб'єктів федерації. Наприклад, у п. 1 ст. 54 Основного Закону ФРН 1949 р. визначено, що "вибори Федерального президента проводяться без дебатів Федеральними Зборами...", а у п. 6 цієї статті зазначено, що "обраним вважається особа, яка одержала більшість голосів членів Федеральних Зборів. Якщо в двох турах голосування така більшість не буде зібрана, обраним вважається той, хто в наступному турі збере найбільшу кількість голосів". У ст. 54 Конституції Республіки Індія 1949 р. встановлено, що "...Президент обирається членами колегії вибірників, які складаються із: а) виборних членів обох Палат Парламенту; і б) виборних членів Законодавчих Зборів Штатів".

Інколи для обрання президента створюється виборна колегія, що складається з депутатів парламенту та представників органів місцевого самоврядування. Наприклад, згідно ст. 83 Конституції Італійської Республіки 1947 р., яка є децентралізованою унітарною державою, "Президент Республіки обирається Парламентом на спільному засіданні його членів. У виборах беруть участь по три делегата від кожної області, що обираються обласною радою із забезпеченням представництва меншості. Область Валле д'Аоста має одного делегата. Обрання Президента Республіки проводиться таємним голосуванням більшістю у дві третини членів зборів. Після третього голосування достатньо абсолютної більшості". Фактично главу держави в Італії обирають 945 членів парламенту, оскільки на 58 представників від областей приходиться лише 5,8% голосів.

При всіх різновидах обрання президента парламентом глава держави отримує мандат від парламенту і не може протиставити свої повноваження цьому органу законодавчої влади. Обраний у такий спосіб президент має обмежені повноваження і звичайно не відіграє значної ролі в державному житті країни. Зазвичай він діє тільки з санкції уряду. В парламентарних республіках з позапарламентською формою обрання президента (Австрія, Ірландія, Фінляндія) його роль у суспільному житті надзвичайно велика. При цьому збільшення повноважень президента відбувається за рахунок обмеження повноважень прем'єр-міністра.

На підставі аналізу різних форм обрання президента можна зробити висновок, що чим більше парламент усунений від обрання президента, тим вища роль президента в здійсненні державного керівництва суспільством.

Незалежно від способу обрання президента до кандидата на цю посаду встановлюється ряд вимог:

1) наявність громадянства відповідної країни.

При цьому в деяких країнах (Естонія, Казахстан, Колумбія, Монголія, Намібія, США) від кандидата на посаду президента вимагається, щоб він був громадянином за народженням, а не натуралізованим громадянином, а також не мав подвійного громадянства. Наприклад, у ч. 3 ст. 79 Конституції Естонської Республіки 1992 р. зазначено, що "кандидатом на посаду Президента Республіки може бути висунута особа ...яка є громадянином Естонії за народженням", згідно розд. 1 ст. II Конституції США 1787 р. "не може бути обраний на посаду Президента той, хто не є громадянином Сполучених Штатів за народженням...", а відповідно до ст. 100 Конституції Азербайджанської Республіки 1995 р. - "Президентом Азербайджанської Республіки може бути обраний громадянин Азербайджанської Республіки ...який не має подвійного громадянства". У той час чинне законодавство Литви, Польщі, Португалії передбачає можливість мати кандидату у президенти громадянство декількох країн. Наприклад, у ст. 125 Конституції Португальської Республіки 1976 р. визначено, що "обраним на цей пост (Президента - В.К.) можуть бути португальці за походженням...", у 1990 р. на пост Президента Республіки Польща балотувався С. Тимінський, який мав одночасно громадянство Польщі, Канади і Перу;

2) постійне проживання на території держави протягом визначеного строку безпосередньо перед днем виборів (ценз осілості).

Так, кандидат у президенти Литви повинен проживати в країні протягом трьох останніх перед виборами років, у Болгарії, Монголії - 5, у Азербайджані, Узбекистані, Україні, Росії -10 , у США - 14, а в Грузії, Казахстані - 15 років. Наприклад, згідно ч. 2 ст. 103 Конституції України 1996 р. "Президентом України може бути обраний громадянин України, який. проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років...", а у розд. 1 ст. II Конституції США 1787 р. визначено, що "не може бути обраний на посаду Президента той, хто...не проживав протягом останніх чотирнадцяти років у Сполучених Штатах";

3) досягнення визначеного віку (віковий ценз).

Найчастіше цей вік становить тридцять п'ять (Австрія, Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Ірландія, Ісландія, Португалія, Угорщина, Україна, Росія, Польща, США) та сорок років (Болгарія, Греція, Єгипет, Естонія, Латвія, Литва, Македонія, Німеччина, Туреччина, Чехія). Наприклад, у ч. 3 ст. 127 Конституції Республіки Польща 1997 р. зазначено, що "Президентом Республіки може бути обраний польський громадянин, який не пізніше дня виборів досяг 35 років...", а в ст. 37 ч. III Конституції Латвійської Республіки 1922 р. у редакції 1998 р. встановлено, що "Президентом Республіки не може бути обрана особа, яка не досягла сорокарічного віку". Винятком є Італія, де згідно ст. 84 її Конституції "Президентом Республіки може бути обраний будь-який громадянин, якому виповнилося п'ятдесят років...". У деяких конституціях встановлюється не тільки нижня, а і верхня вікова межа для глави держави. Так, ч. 3 ст. 43 Конституції Киргизстану 1993 р., ст. 65 Конституції Таджикистану 1994 р., ч. 2 ст. 41 Конституції Казахстану 1995 р. передбачають, що президентом може бути обрана особа, яка не молодша 35 років і не старша 65 років;

4) наявність виборчого права

Тобто володіння в повному об'ємі цивільними та політичними правами. Наприклад, у п. 3 ст. 60 Федерального конституційного закону Австрії від 10 листопада 1920 р. у редакції 1982 р. встановлено, що "Федеральним президентом може бути обрана тільки особа, яка має право брати участь у виборах до Національної ради...".

У деяких країнах до кандидатів на посаду президента на конституційному рівні висуваються додаткові вимоги, а саме:

- належність до корінної національності (Єгипет, Сирія, Туркменістан). Наприклад, згідно ст. 75 Конституції Арабської Республіки Єгипет 1971 р. у редакції 1980 р. "щоб стати обраним Президентом, особа повинна бути єгиптянином, народженим від єгипетських громадян...";

- володіння державною мовою (Казахстан, Киргизстан, Молдова, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Україна). Наприклад, у ч. 2 ст. 103 Конституції України 1996 р. зазначено, що "Президентом України може бути обраний громадянин України, який... володіє державною мовою";

- наявність вищої освіти (Азербайджан, Туреччина). Наприклад, у ст. 100 Конституції Азербайджанської Республіки 1995 р. визначено, що "Президентом Азербайджанської Республіки може бути обраний громадянин Азербайджанської Республіки...який має вищу освіту...";

- сповідування державної (офіційної) релігії (іслам - Сирія, Туніс) тощо.

Конституції багатьох країн встановлюють строк здійснення повноважень президента, який складає чотири роки (Ісландія, Колумбія, Коста-Рика, Молдова, Румунія, Угорщина, США), п'ять років (Болгарія, Греція, Індія, Німеччина, Португалія, Україна, Чехія, Франція), шість років (Австрія, Аргентина, Бразилія, Венесуела, Єгипет, Ліван, Мексика, Росія, Фінляндія, Чилі) або сім років (Ірак, Ірландія, Італія, Казахстан, Сирія, Таджикистан, Туреччина, Узбекистан). Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 103 Конституції України 1996 р. - "Президент України обирається...на п'ять років", у п. 5 ст. 601 Федерального конституційного закону Австрії від 10 листопаду 1920 р. у редакції 1982 р. зазначено, що "строк повноважень Федерального президента складає шість років...", а у п. 3.1 ст. 12 Конституції Ірландії 1937 р. у редакції 1995 р. встановлено, що "з дня вступу на посаду Президент повинен виконувати її протягом семи років...". Винятком є Латвія, де згідно п. 35 ч. III її Конституції "Президент Республіки обирається Сеймом на три роки".

З метою забезпечення демократичних основ в організації та здійсненні державної влади, а також недопущення президентського авторитаризму конституції більшості держав встановлюють обмеження щодо переобрання президента. Як правило, одна і таж особа не може бути обрана президентом більш ніж на два строки (Албанія, Алжир, Болгарія, Греція, Ірландія, Македонія, Польща, Румунія, Сербія, США, Угорщина, Хорватія, Чорногорія) або не більш ніж два строки підряд (Австрія, Азербайджан, Аргентина, Венесуела, Ізраїль, Німеччина, Пакистан, Перу, Португалія, Словаччина, Словенія, Україна, Фінляндія, Чехія). Наприклад, у розд. 1 поправки XXII (1951 р.) до Конституції США 1787 р. зазначено, що "жодна особа не може бути обрана на посаду Президента більш, ніж двічі...", у п. 2 ст. 127 Конституції Республіки Польща 1997 р. визначено, що "Президент Республіки... може бути обраний повторно тільки один раз", у п. V ст. 101 Конституції Азербайджанської Республіки 1995 р. встановлено, що "ніхто не може бути обраним Президентом Азербайджанської Республіки повторно понад двох разів", а у п. 1 ст. 126 Конституції Португальської Республіки 1976 р. затверджено, що "не допускається переобрання ні на три строки підряд, ні протягом п'яти років закінчення другого підряд строку знаходження на посту".

У деяких країнах не допускається навіть повторне обрання президентом однієї і тієї самої особи (Болівія, Гондурас, Еквадор, Коста-Ріка, Мексика, Парагвай, Туреччина). Наприклад, згідно ст. 83 Політичної Конституції Мексиканських Сполучених Штатів 1917 р. "громадянин, який обіймав посаду Президента Республіки... , ні в якому випадку та ні під яким приводом не може знову обіймати цю посаду". У той час в Єгипті, Індонезії, Ісландії, Італії, на Кіпрі, у Франції обмеження щодо строків перебування на посаді президента не передбачені.

Перед вступом на посаду (інавгурація) новообраний президент складає присягу і з цього моменту починається відлік строку його повноважень. Наприклад, відповідно до п. 3 ст. 30 Конституції Греції 1975 р. "президентський строк відлічується з моменту прийняття Президентом присяги". У більшості країн новообраний президент складає присягу перед парламентом або на засіданні парламенту. У ряді пострадянських країн він складає присягу народу (Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргистан, Росія, Україна).

У випадках дострокового відкриття вакансії посади президента (внаслідок смерті, недієздатності, добровільної відставки, усунення з посади в порядку імпічменту чи інших подібних процедур, за станом здоров'я) конституції різних країн по-різному визначають порядок її заміщення. У деяких країнах (США) вибулого президента заміщує віце-прем'єр і дострокові вибори президента не проводяться. У Мексиці і ряді інших президентських республік на таких умовах займає посаду обраний парламентом тимчасовий президент.

У більшості парламентарних і змішаних республік передбачається тимчасове заміщення посади президента лише на час до проведення дострокових президентських виборів. Так, у Болгарії, Індії посаду президента тимчасово заміщує віце-президент, у більшості країн - голова парламенту, в Польщі - голова нижньої, а в Італії, Румунії, Франції - голова верхньої палати, в Австрії, Росії, Словаччині, Україні, Фінляндії - глава уряду, в Ірландії, Ісландії - спеціальна колегія.