Політичні системи світу - Кириченко В.М. - Мажоритарна виборча система

Велике значення для функціонування політичної системи мають виборчі системи, від характеру яких значною мірою залежить склад центральних і місцевих представницьких органів, а також результат виборів посадових осіб. Питання визначення підсумків голосування стають предметом політичної боротьби. Партія, яка перебуває при владі, намагається утворити виборчі округи у такий спосіб, щоб збільшити своє представництво у парламенті та інших виборних органах влади.

У сучасній політології існує декілька наукових підходів щодо трактування виборчої системи. По-перше, виборча система ототожнюється з виборчою формулою, механізмом перетворення голосів у мандати. По-друге, виборча система асоціюється з трьома елементами: структурою виборчого округу, структурою голосування та виборчою формулою. По-третє, з точки зору конституційного права. Як правило, виборчу систему розглядають у двох значеннях:

1) у широкому значенні - це сукупність правових норм, що забезпечують участь громадян у формуванні виборних органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

2) у вузькому значенні - це спосіб розподілу представницьких мандатів відповідно до підсумків голосування.

Виборча система - це сукупність встановлених чинним законодавством правил проведення виборів, способів визначення результатів голосування.

Будь-яка виборча система повинна забезпечити право громадян бути обраними (без посередників) до органів державної влади і право виборців - знати за кого конкретно вони голосують. Введення тієї або іншої виборчої системи завжди є результатом розстановки політичних сил у суспільстві. У ряді країн (Іспанія, Італія, Нідерланди, Фінляндія та ін.) на конституційному рівні закріплено тип виборчої системи, що не дає змогу змінювати виборчу систему під чергові вибори. При цьому як негативний приклад може слугувати Україна, яка є мало не єдиною європейською державою, що за 21 рік своєї незалежності спробувала всі виборчі системи.

Нині існують найрізноманітніші виборчі системи, за якими проводяться вибори до органів публічної влади, і залежно від цього їх можна звести до трьох типів: мажоритарна, пропорційна і змішана.

Мажоритарна виборча система

В основі цієї історично першої виборчої системи лежить принцип більшості, тобто обраним по виборчому округу вважаються той кандидат чи список кандидатів, хто отримав встановлену законом більшість голосів виборців ніж будь-який інший. Мажоритарна виборча система добре функціонує у тих країнах, де вже склалася партійна система. Практика свідчить, що створені на цій основі уряди є стійкими і спроможні впевнено проводити державну політику, бо вони спираються на стійку більшість у парламенті. Але вона має і суттєві недоліки, оскільки може дати викривлене співвідношення політичних сил у суспільстві на час виборів, а також ставить у несприятливі умови дрібні політичні партії, позбавляючи можливості їхнього представництва у парламенті та місцевих органах влади.

Залежно від вимог до більшості, необхідної для перемоги на виборах, розрізняють три основні різновиди мажоритарної виборчої системи: відносної, абсолютної і кваліфікованої більшості:

а) мажоритарна виборча система відносної більшості - це різновид мажоритарної виборчої системи, за якою обраним вважається той кандидат чи список кандидатів, що отримали у виборчому окрузі просту більшість голосів виборців, внесених до виборчих списків, навіть якщо ця більшість була менше половини поданих голосів. Ця система не передбачає проведення другого туру виборів, вона завжди результативна і проста при голосуванні, але відкрито спотворює волю виборців, тому що діє принцип - переможець отримує все. Тобто складається ситуація, коли голоси, які були подані за інших кандидатів, зовсім не враховуються. Прикладом цього може слугувати практика обрання президентських вибірників у США, де кожен штат посилає стільки виборників, скільки обирає конгресменів. Перемагає той список кандидатів у виборники, що набрав у цьому штаті хоча б відносну більшість голосів. Так, на президентських виборах 1980 р. у США кандидат від Республіканської партії Р.Рейган одержав 51,6% голосів і 90,9% місць у колегії виборників, кандидат від Демократичної партії Дж. Картер - відповідно 41,7% і 9,1%, а незалежний кандидат

Д. Андерсон отримавши 6,7% голосів виборців, не одержав жодного місця у колегії виборників. Мажоритарна виборча система відносної більшості поширена в Австралії, Великобританії, Індії, Канаді, Нової Зеландії, США, Франції, Японії та ін.;

б) мажоритарна виборча система абсолютної більшості - це різновид мажоритарної виборчої системи, за якою обраним визнається той кандидат чи список кандидатів, що отримали у виборчому окрузі більше половини від загальної кількості поданих голосів виборців (50%+ один голос), внесених до виборчих списків. За цією системою встановлюється нижня межа участі виборців у голосуванні. Як правило, обов'язковий відсоток присутності виборців складає 50% (вибори президента), інколи - 25% або інша кількість виборців. У разі якщо жоден із кандидатів не набрав абсолютної більшості голосів, то вибори вважаються недійсними або такими, що не відбулися. Крім того, голоси, подані за кандидатів, які зазнали поразки, пропадають і виборці, що проголосували за цих кандидатів, своїх представників у парламенті не матимуть. Зазначена система є нерезультативною і тому доводиться проводити другий тур виборів, у якому беруть участь тільки два кандидата, що набрали у першому турі найбільшу кількість голосів. Наприклад, у Росії в другому турі беруть участь лише ті два кандидата, що набрали в першому турі найбільшу кількість голосів виборців, у Франції - тільки ті кандидати, які зібрали в першому турі не менше 12,5% голосів від кількості виборців, внесених до списку, в Угорщині - відповідно 15%. В Австралії, з метою уникнення другого туру голосування до нижньої палати парламенту, проводиться альтернативне голосування, тобто виборець у бюлетені цифрами зазначає свої переваги напроти прізвища кожного із кандидатів. Інколи ця система має цікаві додаткові правила. Наприклад, у ст. Ь. 126 Виборчого кодексу Франції 1986 р. зазначено, що "на випадок рівності голосів обраним вважається старший за віком кандидат".

За результатами голосування в другому турі переможець фактично визначається відповідно до мажоритарної виборчої системи відносної більшості. Такий порядок, наприклад, існує під час виборів президента у Болгарії, Польщі, Франції, депутатів парламенту у В'єтнамі, Китаю та ін.

За такою системою зазвичай обирається президент у президентській та змішаній республіках, рідко - депутати представницьких органів влади.

в) мажоритарна виборча система кваліфікованої більшості - це досить рідкісний різновид мажоритарної виборчої системи, за якою обраним вважається той кандидат чи список кандидатів, що отримали не менше від заздалегідь встановленої законом більшості голосів виборців. Кваліфікована більшість зазвичай перевищує абсолютну більшість, але може бути й іншою (наприклад, 3/5, 2/3, 40%, 30% тощо всіх голосів). Наприклад, кандидату у депутати нижньої палати парламенту Чилі та кандидату на посаду Президента Азербайджану, щоб бути обраним, необхідно отримати в першому турі не менше 2/3 голосів виборців, що взяли участь у голосуванні, а кандидату на посаду Президента Коста-Ріки відповідно до ст. 138 Конституції цієї країни необхідно набрати 40% + один голос виборців. Якщо в першому турі жоден із кандидатів не набрав кваліфікованої більшості голосів, то проводиться другий (іноді і більше двох) тур виборів, в якому вимоги до більшості знижуються. Нерідко за цією системою обраним стає кандидат, за якого проголосувала меншість виборців. Тому вона ще менш результативна, ніж система абсолютної більшості і тому використовується зазвичай для обрання парламентом президента у парламентарній республіці.