Політологія: наука про політику - Горлач М.І. - Політичні ідеї в Росії (XIX ст.)

Політична наука - наука про владу, державу і політичні відносини є в XIX ст. і в політичній думці Росії. Розпад і криза феодально-кріпосницької системи в Росії обумовили значне піднесення і пожвавлення соціально-політичної та правової думки. Крок у розвитку визвольного руху і соціально-політичної думки зробили дворянські революціонери - декабристи. У 1825 р. Росія вперше побачила революційний рух проти царизму. Рух декабристів - антифеодальний, але мав риси дворянської обмеженості, все ж відображав незадоволення народу, який виступав проти феодальних порядків. Декабристи ставили на меті знищити самодержавство, ліквідувати безправність, кріпосництво, встановити демократичні свободи. Дворянська обмеженість декабристів виявилась у боязні народної революції, нерішучій тактиці в ході повстання. Декабристи значно далекі від народу. Проекти майбутнього устрою російської держави викладені в "Русской правде" Павлом Пестелем, в "Проекте Конституции", написаній Микитою Муравйовим та інших документах таємного "Товариства об'єднаних слов'ян". Багато декабристів (Павло Пестель, Кирило Рилєєв та ін.) обґрунтовували необхідність встановлення у Росії республіки. Серед декабристів є і прихильники конституційної монархії (Микита Тургенєв, Григорій Батеньков та ін.), що знайшло відображення у конституції. Проекти та ідеї декабристів виражали буржуазну спрямованість їх руху, основну мету бачили у пошуку істини, в освіті розуму і очищення його від забобонів, у формуванні в людини любові до батьківщини і гуманізму. Декабристи ж виступали і проти ідеології кріпосництва, релігії, містицизму і ідеалізму.

В 30-40-і роки XIX ст. в суспільно-політичному житті Росії наступає період просвітництва. Розгром декабристів не давав можливості відкрито закликати до боротьби за свободу. Передові ідеї декабризму набирають форму соціальних утопій, різноманітних пошуків визволення. У 50-60-х роках XIX ст. ідейна позиція революційних демократів Віссаріона Бєлінського, Олександра Герцена, Миколи Огарьова та ін. відрізнялась революційністю і демократизмом. Найзначнішу роль у розвитку політичної думки відіграв Олександр Герцен (1812-1870 рр.). Відомо, що Герцен пройшов складний шлях еволюції політичних поглядів, пережив в кінці 40-х років своєрідну "духовну драму", поєднану з переходом з позицій лібералізму на позицію революційних демократів. Вихід з такої ситуації Олександр Герцен знайшов в осмисленні ідей російського соціалізму, вважав, що соціалізм забезпечить найправильнішу і розумнішу організацію економічного життя, поєднував утвердження соціалізму зі знищенням приватної власності. Формою переходу російського суспільства до соціалізму Олександр Герцен вважав сільську общину - зародок майбутнього соціалістичного устрою, бачив і слабі сторони сільської общини: обмежувала свободу особи, але водночас створювала умови для колективної праці. Для розвитку общини в осередок соціалістичного суспільства необхідний вплив на неї передової соціалістичної думки; соціалістичний устрій Росії може стати результатом взаємодії передової думки Заходу і сільської общини. Необхідною умовою перетворення общини в осередок майбутнього суспільства Олександр Герцен вважав визволення селян із землею, збереження і зміцнення самої общини, організації артілей і промисловості, поширення принципу суспільного самоуправління на всі державні структури. Найвищого розквіту суспільно-політична думка революційних демократів Росії досягла у творчості Миколи Чернишевського (1828-1889рр.). В творах "Що робити?", "Листи без адреси" та ін. послідовно висловлює ідеї ліквідації наслідків кріпосного права, радикального оновлення російського суспільства, слідом за Герценом і петрашевцями вважав можливим при переході до соціалізму використати селянську общину. Росія, на думку Миколи Чернишевського, перебуває напередодні народної революції, що приведе до влади народу. Влада народу здатна вирішити не тільки демократичні, але й соціалістичні завдання: ліквідувати буржуазні порядки, приватну власність, організувати планове велике промислове виробництво та ін.

В центрі суспільно-політичної боротьби пореформеної Росії постало питання про форму державного устрою. Основною формою революційного руху, що прагнув до вирішення його революційними засобами, стало народництво. З народництвом - ідеологією селянського радикалізму - пов' язана політична історія, багато політичних і економічних ідей народництва знайшли широку підтримку. Народники відстоювали знищення приватної власності на землю, передачу її у володіння суспільству. Формою такої передачі народники вважали поділ землі порівну між селянами, введення трудового господарства без експлуатації. Центральна ідея народництва і соціалізму - ідея зрівнялівки (рівності), а політичною основою її реалізації - ідея соціальної революції. Народники виходили з спільної ідеї про можливість російського суспільства минути капіталізм і здійснити перехід до соціалізму шляхом селянської революції.

Соціально-політичні та правові ідеї стають ключовими у політичній думці Росії та України. Один з відомих істориків, юристів Максим Максимович Ковалевський (1887-1916 рр.) розробляє проблеми теорії держави і права. Читаючи курс філософії в Харківському університеті, а потім в Петербурзі, приділяє значну увагу проблемам розвитку суспільства і людини. Його соціальнополітичні погляди формувались під впливом праць філософів Західної Європи: Огюста Конта, Джона Мілля, Іммануїла Канта, Георга Гегеля, Карла Маркса та ін. У працях Максима Ковалев-ського досліджуються соціально-політичні явища і події з еволюційно-генетичним аналізом їх причин на основі вивчення історичних джерел. Історія людської цивілізації - це зміна переважаючих у визначеннях природи, історії різних соціально-політичних інститутів і структур, визначення поведінки людини, її мотивів, звичок, зразки мислення та ін. В працях з реформування держави Максим Ковалевський захищає демократичні права і свободи, проголошені у французькій Декларації прав людини і громадянина. Як і інші представники природничо-правової теорії, Максим Ковалевський відрізняв природні та громадянські права людини. Природні права людини властиві їй від природи по праву існування, а громадянські - право на щастя, свободу совісті, свободу слова та ін. З утворенням суспільства і держави люди передали частину своїх природних прав у "загальний фонд". Так виникають громадянські права, що належать людині як члену суспільства. Держава, за Ковалевським, виникає слідом за об' єднанням людей в суспільство. Тому що не об' єднані люди не здатні самі зберігати справедливість у відносинах між собою. Держава створюється людьми за суспільною згодою. Тому верховна влада в державі має належати самому народу. З ідеї народного суверенітету випливають права народу створювати або ліквідувати будь-яку форму правління тощо. Головне прагнення Максима Ковалевського - відмова від абстрактних міркувань про суспільство, створення позитивної та загальнозначимої природно-наукової теорії.

Один з визначних представників неопозитивізму, який мав великий вплив на розвиток політичної соціології, є Пітирим Олександрович Сорокін - американський соціолог (російського походження). Народився Пітирим Сорокін в 1889 р. в Жешарті, Комі . Емігрував до Америки. На початку 20-х років ХХ ст. зайняв визначне становище в соціології Заходу. Соціальну дійсність Пітирим Сорокін розглядав в дусі соціального реалізму, що обумовлював існування надіндивідуальної нематеріальної реальності. Основою політичного аналізу Пітирим Сорокін вважав соціальну поведінку, соціальну взаємодію. Взаємодія індивідів визначалась як родова модель соціальної спільності і суспільства. Особлива увага зосереджується на аналізі ієрархічної структури організованої соціальної спільності. Всередині соціальної спільності існують страти (верстви, шари), що виділяються за економічними, політичними, професійними ознаками тощо. Щоб визначити соціальне становище людини потрібно знати її сімейне становище, громадянство, національність, ставлення до релігії, професію, належність до політичних партій, економічний статус тощо. Тільки так можна визначити соціальне становище людини в суспільстві. Стратифікація існує і в суспільстві з "розвинутою демократією", і в недемократичному суспільстві. В будь-якій організованій спільності людей можна змінювати форми стратифікації. Таке загальне правило.

Отже, найбагатіші далеко не завжди перебувають на вершині політичної або професіональної піраміди, а також і не в усіх випадках бідні займають найнижчі ніші в політичній і професіональній ієрархії. Теорія стратифікації далеко не досконала для визначення соціальної структури суспільства. В кінці ХІХ ст. в Росії склався і став дедалі поширюватися і марксистський напрям в соціально-політичній думці, видатними представниками якого стали Георгій Валентинович Плеханов і Володимир Ілліч Ленін.

Російський революціонер та мислитель, засновник соціал-демократичного руху в Росії, Георгій Валентинович Плеханов (1856-1918рр.) піддав різкій критиці суб'єктивний підхід російських народників в оцінці суспільного розвитку пореформеної Росії, розвивав ідеї марксизму в світлі матеріалістичного розуміння історії, розробив питання співвідносин ролі особи і народних мас в історії. Народники-суб'єктивісти вважали, що Росія йде своїм, самобутнім шляхом і тому капіталізм "штучно пересаджений" в Росію, капіталізм для самобутнього російського економічного ладу випадковий, є занепадом, регресом. Тому треба затримати, зупинити розвиток капіталізму і припинити злам капіталізмом вікових устоїв російського життя. Зіставляючи умови виникнення та історичної ролі капіталізму на Заході з умовами розвитку капіталізму в Росії, Георгій Плеханов з' ясував спільні передумови розвитку капіталізму в різних країнах і зробив висновок про помилковість протиставлення Росії Заходу, показав, що капіталістичні відносини пробивають дорогу в місті і в селі, ведуть до розкладу устоїв селянської общини, громади. Послідовно відстоюючи марксистське визначення історичного процесу, Георгій Плеханов виступив проти волюнтаризму в історії, розглядав історію людського суспільства як необхідний закономірний процес і разом з тим як продукт діяльності людей, вважав, що існує тісний взаємозв' язок між об' єктивною і суб' єктивною сторонами суспільного життя. Критикуючи соціологічні теорії Петра Лаврова, Петра Ткачова, Миколи Михайловського та ін. в питанні ролі особи і мас в історії, Георгій Плеханов відмічав, що не окремі особи, а народні маси відіграють вирішальну роль в історії, а видатні особи, нерозривно зв'язані з народом, виражають його інтереси і прагнення.

Аналогічні позиції займав Володимир Ілліч Ленін (1870-1924 рр.) - російський політичний діяч, публіцист. Екстерном закінчив юридичний факультет Петербургського університету. Зарахований помічником присяжного повіреного Самарського окружного суду, однак його юридична діяльність обмежилася лише кількома процесами. Двічі захищав власні інтереси і обидва рази успішно. Брав участь в організації та діяльності "Союзу боротьби за визволення робітничого класу", за що репресований царською владою. Висланий до Сибіру (1897-1900 рр.). Організатор та ідеолог нелегальної газети "Искра". Один з організаторів Російської соціал-демократичної робітничої партії, з 1907 р. до квітня 1917 р. - в еміграції, один з головних ідеологів Жовтневої революції в Росії 1917 р., голова Ради народних комісарів (1917-1922 рр.), один з організаторів III Комуністичного Інтернаціоналу.

Спираючись на західноєвропейську соціалістичну думку та враховуючи специфіку Росії, Володимир Ілліч Ленін у загальних рисах сформулював марксистську політичну доктрину ХХ ст. Центральне місце в ній займає питання про класову боротьбу, що є "одним з найголовніших питань марксизму". Тісно пов'язавши марксизм з ідеологією, Володимир Ленін ідеологізував саму доктрину, що стала політичною ідеологією комуністичної партії. Складовою частиною доктрини стала концепція соціалістичної революції. Концепція містила ідею про можливість перемоги соціалістичної революції в одній, окремо взятій країні, положення про об' єктивні передумови революції та суб' єктивний фактор, вчення про авангардистський тип політичної партії, ідею революційної ситуації, поєднання соціальної боротьби з національно-визвольною та переростання буржуазно-демократичної революції в соціалістичну. Володимиру Леніну належить розробка концепції держави диктатури пролетаріату, методів її діяльності, структури, періоду існування, тактики державної політики. Розробив концепцію пролетарської демократії як явища перехідного типу, висунув власну теорію соціально-класової структури суспільства і дав визначення поняттю клас. У полеміці з західною і народницькою соціологією Володимир Ленін розвиває марксистське положення про економічно-політичні системи, за якими суспільство - це живий організм в його функціонуванні і розвитку, що перебуває на певній ступіні історичного розвитку. Слідом за Плехановим, ганебність суб' єктивістської методології в оцінці ролі особи в історії показує і Ленін, і, якщо Плеханов в полеміці з народниками в основному розробляє питання ролі особи в історії, то Ленін значну увагу приділяв ролі класів, народних мас, підкреслюючи, що недоліком попередніх соціологічних теорій є нерозуміння ролі народних мас в історії. Володимир Ленін вважав величезним завоюванням марксистської філософії матеріалістичне розуміння історії. В теорії історичного матеріалізму бачив науковий фундамент для розуміння закономірностей суспільного розвитку і революційної боротьби за соціалістичне перетворення суспільства. Творчо досліджуючи питання економічного, політичного і духовного розвитку суспільства в сучасну епоху, Володимир Ленін розвинув усі сторони марксистської соціології. Особливе значення мають дослідження з питань ролі особи і народних мас в історії, про державу і революцію та ін.

В кінці ХІХ ст. в Росії в соціально-політичній і правовій думці розвивались найрізноманітніші політичні напрямки: марксистський, ліберальний, консервативний, гуманістичний та ін. Значне місце в соціально-політичній думці займають суспільно-політичні ідеї філософів: Володимира Соловйова, Миколи Бердяєва, Сергія Булгакова, Володимира Розанова, Сергія Франка, Павла Флоренського та ін. Протягом багатьох років філософ Володимир Соловйов конфліктував із самодержавством, православною церквою, засуджував прагнення панівних класів до збагачення, бачачи в них причини багатьох соціальних лих, критикував пороки буржуазних країн Західної Європи, де існувала експлуатація праці капіталом, народжуючи пролетаріат з усіма його лихоліттями. Та політичний лібералізм Володимира Соловйова обмежувався соціальними теоріями, основне місце серед яких належало ідеї боголюбства. Люди, вважав Володимир Соловйов, ворожі один одному за своєю природою. В основі ворожнечі лежить боротьба за існування, за підтримання рівня матеріального життя, і боротьба не зникає, поки людство не вийде з природного стану і пов' язаних з ним зовнішніх майнових інтересів. Моральність не залежить від матеріального людського початку, від економічних відносин, не залежить і від раціонального початку, що відображається в юридичних і державних відносинах. В основі нормального суспільства лежить духовний союз, найповніше втілений в церкві. Всі інші види суспільних відносин служать матеріальним середовищем для здійснення божественного початку, представленого церквою. Володимир Соловйов не ідеалізував панівну в Росії православну церкву, а вважав необхідним її реформувати, створити вселенську церкву на базі об'єднання православ'я і католицизму. Політична думка в кінці ХІХ ст. - на початку ХХ ст. зазнавала впливу ідеї примирення і гармонізації ворогуючих сил, єднання російської інтелігенції та народу та ін. В працях філософів Сергія Булгакова, Миколи Бердяєва та ін. головне місце займає критика ідей ліберального народництва, особливо положення про самобутність шляху Росії до соціалізму, доводили, що Росія стала на шлях капіталізму з усіма випливаючими звідси соціальними і політичними наслідками. В полеміці з народниками марксисти відстоювали положення про прогресивність капіталістичного розвитку Росії і виходили з того, що рушійною силою майбутньої соціальної революції стане не селянство, а робітничий клас. Та російський марксизм із самого початку не став цілісною, послідовною ідейно-політичною течією суспільного руху.

Політичні вчення Заходу кінець XIX ст. - початок ХХ ст .
7. Сучасні політичні вчення Заходу
Структурний функціоналізм Толкотта Парсонса
Пошуки нових теорій політики
Структуралізм і постструктуралізм: Клод Леві-Строс, Мішель Фуко
ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ
1. Джерела політичних знань
Політичні знання в Київській Русі
Соціально-політична думка в Україні в XVI-XVII ст.
Острозька школа - осередок освіти в Україні
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru