Політологія: наука про політику - Горлач М.І. - Вчення просвітників про державу і суспільство

Погляди Петра Могили на взаємодію церкви і держави по-різному, неоднаково сприймали і розвивали діячі Києво- Могилянської академії - Стефан Яворський, Феофан Прокопо-вич та ін. Стефан Яворський - професор Києво-Могилянської академії, а пізніше хранитель патріаршого престолу в Росії. В працях Стефана Яворського відображаються події в суспільному житті в Україні та Росії, рішучий протест проти соціального та національного гноблення. Проблему державності та права Стефан Яворський розглядає під впливом ідей Платона та Арістоте-ля. Підтримуючи політику Петра І про військо, флот, економіку, освіту, Стефан Яворський висловлює невдоволеність церковною реформою, захищає інтереси церкви, її владарювання в духовному житті суспільства, виступає проти залежності церковної діяльності від світської влади. І хоча світська влада від Бога і всі повинні їй підкорятися, все ж влада, держава не має права втручатися в церковні справи і канони православної релігії. Намагання Стефана Яворського суперечити Петру І не давали бажаних результатів, хоча в певній мірі стримували царя. Протидія автономії і незалежності церкви як і децентралізованим тенденціям феодальної аристократії, неминуче приводили до централізації державної влади. Зміцнення абсолютної влади і усунення де-централізуючих тенденцій супроводжувалось усуненням влади боярської думи і патріарха.

Одним з відомих тоді письменників, філософів Феофан Про-копович (1681-1736 рр.) пропагував перетворюючу діяльність Петра І, виступав прихильником прогресу та науки, учення Коперника і Галілея. Значне місце в творчості Феофана Прокопови-ча належить проблемам держави, абсолютної монархії, співвід-носин світської та церковної влади. В реформаційній діяльності Петра І вбачає прогресивність. Суть розробленої теорії просвітницького абсолютизму полягала в обґрунтуванні пріоритету світської влади, підпорядкуванні церкви державі, секуляризації, тобто перетворенню церковних і монастирських маєтностей у світські. Модифікуючи теорію природного права і суспільного договору, пристосовуючи її до умов України, Росії, Феофан Про-копович орієнтується на інтереси купців, мануфактурників, дворянства, а інтереси народу ігнорує. За теорією просвітницького абсолютизму монарх - це верховний носій державної влади, ставиться над усіма громадянами, а всі його дії спрямовані на загальну користь. Зрозуміло, що теорія просвітницького абсолютизму визнавала верховним носієм державної влади лише освіченого, мудрого властителя - філософа на троні. Освіта і розвиток наук розглядалися як основа історичного процесу, сили держави і добробуту народу.

Вчення просвітників про державу і суспільство

В ХVІІІ ст. філософія просвітництва в Україні відображала зміни в суспільно-політичному і економічному житті в Росії. Проте внутрішні процеси стали джерелом, з якого виростало Просвітництво, формувалась соціальна і політична думка, виростали антикріпосницькі та антисамодержавні ідеї, що становлять суть соціально-політичних концепцій. Просвітництво - суспільно-політична течія, представники якої прагнули усунути недоліки функціонуючого суспільства, змінити його звичаї, політику, побут шляхом поширення ідеї добра, справедливості, наукових знань. Просвітителі не ураховували вирішального значення економічних умов розвитку і тому не могли прийти до відкриття об'єктивних законів суспільства, а звертали проповіді до всіх соціальних спільностей, верств, суспільних станів і переважно до володарів. Просвітництво широко розповсюджувалось в періоди великого соціального напруження в суспільстві, загострення соціальних суперечностей та ін.

Перехід від феодально-кріпосницьких відносин до капіталістичних відносин в Західній Європі і в Росії породжував потребу утвердження юридичного світогляду, тобто права, законів як юридичної гармонії громадянина, його прав та свобод, що відповідали потребам, суті і проблемам капіталістичних відносин, що розвивалися, капіталістичного способу виробництва. В умовах України просвітителі схвально проголошували феодально-кріпосницькі відносини, що суперечило нормам права. З метою теоретичного обґрунтування юридичного світогляду і юридичного способу мислення просвітителі висувають концепцію природного права. Та виникає проблема взаємовідносин між природним станом людини і її суспільним становищем і цивілізацією. Суперечності, що склалися, просвітителі намагаються вирішити по-різному. Відомі в Європі просвітителі Жан-Жак Руссо закликає повернутися до природного стану, а Дені Дідро наголошує на ідеї прогресу та непорушності природних прав людини. Розвиваючи концепцію природного права, українські просвітителі дотримувались думки, що закони природного права є тією основою, з якої, як від коріння паростки, мають виростати закони суспільства, що звичайно реалізуються і справедливі лише ті державні закони, що випливають з природних прав людини.