Політологія: наука про політику - Горлач М.І. - Ідеї державності в працях соціологів та істориків

Один із теоретиків українського націоналізму Павло Полтава в концепції самостійної України зазначав, що в незалежній Україні створюється такий соціально-політичний устрій, де відсутнє гноблення людини людиною, антагоністичні класи та соціальні сили, спільності, держава будується на принципах демократизму і справедливості, єдності української нації. Українці цінують і поважають усі народи - польський, російський та ін., прагнуть дружити і співробітничати з іншими народами, і національно-визвольний рух - органічна частка історичного процесу. На думку Павла Полтави, ідея міжнародного співробітництва може повністю реалізуватись лише за умови повного здійснення самовизначення народу.

Оригінальну концепцію націології та націографії сформулював український соціолог Ольгерд Бочковський - політичний діяч, професор Української господарської академії в Подебрадах. Спираючись на праці окремих мислителів Європи, Ольгерд Бочковсь-кий визначив два фактори в процесі формування історичних народів: механічний та органічний (історичні-державні та неісторичні-державні). Формування історичних народів і держав названо механічним тому, що вирішальною силою тут стала держава, а неісто-ричних - органічним, бо творчими силами тут виступають громадські верстви суспільства, політично пасивні. Процес державотворення характеризувався хронологічно, географічно та з суспільного боку. Дійсно, хронологічно історичні народи - Англія, Франція, Росія творились швидше, порівняно з неісторичними. Підкреслювалось велике значення демократії в формуванні національних держав неісторичних народів, бо минали ієрархію феодалізму і одразу починали формуватися в демократичні. Самовизначення як завершальний етап формування національної держави означає політичне оформлення в суверенні національні держави, що є запорукою повного і всебічного розвитку нації.

Український політичний діяч Кость Левицький (1859-1941 рр.) у своїх численних працях з історії України простежив еволюцію національної української ідеї, змістом якої вважав вимоги свободи, суверенності українського народу, ставив вимогу "утворення окремої руської політичної території з Галичини і Буковини у Австро-Угорщині". Революційні події на початку ХХ ст. конкретизували національну ідею у вимогу національно-культурної автономії й проголошення Галичини П' ємонтом, навколо якого б об' єдналися Українські землі, що привело до висунення на початку ХХ ст. лозунгу "повної державної суверенності всього з' єднаного українського народу".

Певний інтерес становить сформульована українським істориком Степаном Томашівським концепція української державності, що спиралась на три критерії - географічне становище українських земель (особлива залежність від Чорного моря та степу), процес формування української нації та становлення української національної державності. Найбільш прийнятна для українського народу форма правління - республіка. Причинами ж втрати Україною державності вважались відсутність національної єдиної державної ідеї.

Заслуговують уваги і праці філософа, культуролога Дмитра Чижевського, який з позицій філософії окреслив український національний тип через систему рис психічного укладу українця: а) емоціоналізм, сентименталізм, чутливість та ліризм, індивідуалізм та прагнення до свободи, неспокій та рухливість; б) через такі важливі моменти історичного розвитку національного характеру як постійне тло української історії - природу України та історичні періоди - князівську добу та барокко; через світорозуміння видатних українських мислителів тощо.

Багато і плідно працював у галузі історії державності України Дмитро Яворницький (1855-1940 рр.). В трьохтомній праці "Історія запорізьких козаків" досліджує еволюцію українського козацтва, Запорізької Січі, що протягом тривалого періоду виконувала функції державного утворення у формі демократичної республіки. Характерними рисами утворення є виборність старшини, існування козацького кола (ради) як органу самоврядування внутрішнього життя та відносин з сусідніми державами. На Січі не існувало кріпацтва. Хоча й існувало розшарування на старшинську верхівку, яка володіла хуторами, значними матеріальними цінностями та головну масу неімущих, найманих працівників. З погляду на розвиток української нації Запорізька Січ - унікальне політичне і соціокультурне явище, визначний інститут феодальної державності. Царизм, занепокоївшись зростанням сепаратистських тенденцій на півдні імперії, став на шлях обмеження запорізьких козаків, прав і вільностей, а згодом ліквідував Січ як соціально-політичний інститут українського народу.

Історії розвитку соціально-політичної думки і державності України також багато уваги приділяв відомий історик, професор Харківського університету Дмитро Багалій. У своїх працях з історії Слобожанщини зокрема висвітлив історію і розвиток самоуправління в сільських громадах Слобожанщини. В питаннях розвитку української державності наголошував на необхідності встановлення рівноправних, взаємовигідних відносин між Україною та Росією.

В 20-30-х роках ХХ ст. розвиток вітчизняної політичної соціології не припинявся, хоча йшов неоднозначно. Соціально-політичні дослідження велись з позицій марксизму, перемігшого пролетаріату, в умовах повної інтегрованості в радянську політичну науку. Та все ж на розвиток соціально-політичної думки в Україні відчутний вплив мала світова соціологія, зокрема, соціологічні школи США та Західної Європи, де процес дальшого розвитку соціологічних знань через певні історичні умови йшов інтенсивніше. У перші роки Радянської влади в Україні здійснюється інституалізація політичної соціології, створюються соціально-політичні наукові та навчальні заклади, ведуться теоретичні та прикладні дослідження, дискусії з актуальних проблем тощо. Тоді ж у Всеукраїнській академії наук зосереджується наукова і науково-видавнича діяльність з соціально-політичної та суспільствознавчої проблематики. З трьох відділів Академії наук саме соціально-економічний мав спеціальну кафедру політичної соціології, очолювану Богданом Кістяковським (1918-1920 рр.), пізніше кафедру очолив марксист Степан Семківський. В підпорядкуванні соціально-економічного відділу перебувала також, зокрема, соціологічна комісія. Проблемами соціології тоді займалися й інші відділи та підрозділи Академії. Комісія соціальної політики досліджувала вплив народногосподарських процесів на інтереси робітників і селян. Плідно працював в галузі соціології академік Олександр Гіляров. Тоді ж, в 20-30-х роках виходили "Записки соціально-економічного відділу", окремі публікації порушували проблеми соціології (статті М. Туган-Барановського, С. Дністрян-ського, О. Гілярова та ін.). Для розширення соціологічних студій та пожвавлення їх діяльності багато зробив, повернувшись в ^1924 р. в Україну, Михайло Грушевський. Його прихильники Йосиф Гермайзе, Петро Климейко, Катерина Грушев-ська та ін. активно досліджували різноманітні питання з соціології. Ще в 1919 році в еміграції Михайло Грушевський створює Український соціологічний інститут, що плідно займається проблемами соціального життя в Україні, в підготовці досвідчених науковців з різних галузей соціології та ін. Уже в 1924 році в Академії наук відкрито науково-дослідну кафедру історії України, яку очолив Михайло Грушевський. В 1925 році створюється асоціація культурно-історичного досліду. Розвитку соціології в Україні сприяла і діяльність історичної секції Академії наук. I лише в 80-х роках ХХ ст. з початком революційного оновлення суспільства змінюється ставлення до соціології, науки про політику та ін., усвідомлюється зростаюча потреба в їх дослідженнях тощо. На початку 90-х років в системі Академії наук створюються інститут соціології, інститут національних відносин та політології та ін.

З 90-х років ХХ ст. дедалі ретельно аналізується національна ідея. Пояснюється така ретельна увага до національної ідеї настанням нового етапу в політичній історії України, з розгортанням формування демократичної держави, що вимагають зовсім нового філософського осмислення національної ідеї, з урахуванням історичних і геополітичних змін. Без національної ідеї і комплексу політичних ідей жодне суспільство неможе функціонувати як органічна цілісність. Оптимальний національно-державний устрій здійснення етнополітики і взаємодія етнонаціональних меншин сприяють розбудові національної держави. В сучасній науці про політику виділяються дві позиції у з'ясуванні національної ідеї. Перша. Повністю сформована політична традиція, де переважає позитивне сприйняття національної ідеї. Друга. На відміну від ідеології, національна ідея не тільки теорія або набір абстрактних суджень, а сфера детеоретичного уявлення найтісніше перегукуються з масовою повсякденною свідомістю. Приділяється багато уваги проблемам соціально-політичного розвитку українського суспільства, розбудові держави, єдності української нації. Оптимальною ідеєю державного устрою України є унітарна, децентралізована держава з широкими повноваженнями регіонів, розвинутим самоврядуванням. Політика національних відносин в Україні ґрунтується на тому, що Україна - політична держава і український народ не має іншого місця, окрім своєї рідної землі, на якій має повне право на державне і національно-культурне самовизначення. Національне і культурне самовизначення української нації - реальність сучасного демократичного перетворення суспільства і створення правової держави. Суверенність, незалежність, демократичність держави Україна - важливий фактор просування по шляху демократизації суспільно-політичного життя.