Політологія: наука про політику - Горлач М.І. - Статусні позиції і політична поведінка особи

Між статусом соціальних верств, груп та індивідів, що визначає відносини рівності та нерівності, та політичними ресурсами існують відмінності. Існує розподіл прибутків, багатства, знання, професій, організаційних позицій, поділ ресурсів, засобів, за допомогою яких кожний індивід або соціальна спільність впливають на поведінку інших суб' єктів у різноманітних обставинах. В разі такого використання засоби влади стають політичними засобами, що не можуть бути лише інтересами наслідків впливу соціально-економічних факторів.

Соціальні суб' єкти, що контролюють управлінські органи держави, можуть використати владні можливості для перебудови первісного розподілу політичних ресурсів як результату функціонування соціально-економічних інститутів за допомогою податку на прибуток або нав' язати обмеження інвестування тощо. Контролюючі політичну владу, соціальні верстви, групи можуть також створити і розподілити нові політичні засоби (виборче право, право створення політичних партій тощо). Еквівалентом екстремальної нерівності в політичних ресурсах, засобах виступає і екстремальна нерівність в розподілі ключових ресурсів, засобів: прибутку, багатства, престижу, освіти тощо.

В традиційних суспільствах освіта, багатство, прибуток, престиж і влада тісно пов' язані (корелюють). В суспільстві економічно розвиненому створюється інша система розподілу нерівності: суб' єкт, що має низький ранг у порівнянні з одним політичним ресурсом, засобом, володіє шансами досягнути успіхів у порівнянні з іншим. Політична нерівність зберігається, але перестає бути кумулятивною, тобто такою, що концентрується. В країнах, що досягли високого рівня економічного і політичного розвитку, екстремальна нерівність найважливіших політичних засобів руйнується, але в результаті виникають не егалітарна (зрівняльна) система, а великий паритет у розподілі політичних засобів, ресурсів, їх доступність. Звідси, головна проблема соціальної структури, її політичних наслідків не в рівні соціальних відмінностей, а у ступені її відкритості, тобто в формі нерівності рівнів соціальної декомпозиції.

Не тому, що соціальні спільності, верстви можуть запропонувати нову політику або самі висунути якісь адміністративні вимоги, які вони бажають задовольнити, прагнучи до влади, а тому, що виграли, або розподіл влади є риса досягнутого статусу. Якщо ж соціальний статус є мета соціальних верств, груп, які суперничають, то проблемою стає, хто ж визначає урядову політику, а не самий зміст урядової політики. Теорія статусної перестановки зважає на психологічні проблеми тих соціальних верств, груп, що знімають свій соціальний статус внаслідок політичних змін (зміна політичного режиму, зміна спрямованості соціально-економічної політики тощо). В умовах, коли об'єктивні соціально-економічні характеристики соціальних класів не знижуються (наприклад, прибуток), але відбувається зростання статусу нижчих класів, які швидко піднімаються на більш високі позиції в соціальній ієрархії, пояснюється і політизація соціальних класів. Соціологи Ральф Дарендорф, Сеймур Мартін Ліпсет та ін. відзначають, що статусна перестановка (відносне зниження статусу традиційно впливових соціальних верств, груп) є важлива причина зростання раціонального правового руху в Центральній Європі в міжвоєнний період. Низхідна мобільність звичайно супроводжується упереджуючим ставленням до соціальних політичних і етнічних меншостей. І той, хто втрачає статус, більш агресивний до меншості, аніж соціальні верстви, що мають стабільно низький соціальний статус.