Політологія: наука про політику - Горлач М.І. - Соціальна держава

У розширенні свободи індивіда в суспільстві важливим етапом стає правова держава. Забезпечення кожному свободи від обмежень і заохочення конкуренції, як вважають творці правової держави, підуть на користь всім, зроблять приватну власність доступною для кожного, максималізують індивідуальну відповідальність та ініціативу і приведуть в підсумку до загального добробуту. Але цього не трапилося. Індивідуальна свобода, рівноправність і невтручання держави в справи громадянського товариства, проголошені в правових державах, не перешкоджали монополізації економіки та її періодичним кризам, жорсткій експлуатації, загостренню соціальної нерівності і класової боротьби. Рівноправність громадян забезпечувала глибоку фактичну нерівність, а використання конституційних прав перетворювалося на привілей заможних класів і верств.

З метою вдосконалення правової держави класичного ліберального варіанту, а також усунення наслідків невдалої політики командно-адміністративної системи, забезпечення кожному матеріальної свободи і встановлення в суспільстві соціальної справедливості і рівності, розробляється теорія соціальної держави (держави загального благоденства). Соціальна держава - це держава, яка прагне до забезпечення кожному громадянину гідних умов існування, соціальної захищеності, співучасті в управлінні виробництвом, а в ідеалі - приблизно однакових життєвих шансів, можливостей для самореалізації особистості. Встановлення в суспільстві загального добра, утвердження соціальної справедливості стає плідною діяльністю соціальної держави. Майнова та інша соціальна нерівність згладжуються соціальною державою: виявляється турбота про слабких і знедолених, надається кожному праця або інше джерело існування, зберігаються мир і суспільний порядок, формується сприятливе для людини середовище проживання тощо. Джерела соціальної держави сягають у соціальну політику. Адже ще у давнину багато правителів, наприклад, римські цезарі піклувались про найбільш бідних громадян наданням плебсу хліба та видовищ. Та основний тягар соціального забезпечення слабких і знедолених тоді лежав на великих сім' ях і громадах.

Традиційні форми соціального забезпечення руйнуються індустріалізацією, урбанізацією та індивідуалізацією суспільства, безконтрольним розвитком капіталізму. В сучасних суспільствах загострилися соціальні проблеми і класові суперечності. Одним із провідних напрямків діяльності держави стає вирішення соціальних проблем, соціального забезпечення населення, що вимагає розширення об'єктів соціальної політики. У 60-х роках XX ст. у світі виникають соціальні держави. Високий рівень розвитку економіки ряду країн Заходу, який створює умови для забезпечення кожному прожиткового мінімуму, визначив статус соціальної держави. Діяльність сучасної соціальної держави багатогранна та різноманітна: перерозподіл національного доходу відбувається на користь менш забезпечених верств, політика зайнятості та охорони прав робітника на підприємстві, соціальне страхування, підтримка родини і материнства, турбота про безробітних, престарілих, молодь тощо, розвиток доступності для усіх освіти, охорони здоров' я, культури тощо.

Таким чином, розвиток конституційної держави не завершується правовим і соціальним етапами. В формі правової державності відбувається реалізація мети і принципів соціальної держави. Але в своїй діяльності соціальна держава йде значно далі шляхом гуманізації суспільства - прагне поширити права особи та наповнити правові норми більш справедливим змістом.

Однак правова і соціальна держави розрізняються, хоча є багато принципів, єдиних для них. Обидві вони забезпечують добробут індивіда: якщо правова держава забезпечує індивідуальну свободу і основоположні права особистості за допомогою встановлення чітких меж державного втручання і гарантії проти тиранії, то соціальна держава створює матеріальні умови свободи, гідні для існування кожного. Їх же, правову державу і соціальну, поділяє те, що правова держава за задумом не повинна втручатися в питання розподілу суспільного багатства, забезпечення матеріальних і культурних благ громадян, соціальна ж держава безпосередньо займається розподілом суспільного багатства і забезпеченням матеріальних і духовних благ, хоча і прагне не підривати основи ринкового господарства (приватну власність, конкуренцію, підприємництво, індивідуальну відповідальність тощо).

Сучасні демократичні держави, вважають деякі політологи, вступають у нову, екологічну стадію. Адже в сучасних умовах виживання людства забезпечення екологічних прав особистості стає найважливішим. Держава, спільно з громадськістю, покликана відвернути ядерну та екологічну катастрофи, налагодити адаптивну, економічну рівновагу, умови, що підтримують життя.