Політологія: наука про політику - Горлач М.І. - Особливості авторитаризму

Поняття авторитаризму

Поняття авторитаризм, або авторитарна влада, частково застосовується при характеристиці тотальної політичної системи. Однак поняття тоталітаризм і авторитаризм не тотожні. Авторитарні політичні системи займають проміжне місце між демократією і тоталітаризмом. Справді, за диктаторською природою влади, не обмеженою законами і демократизмом, авторитарний режим близький до тоталітарного. Збереженням автономності окремих суспільних сфер, і, особливо, приватного життя, в яке держава не втручається своїм контролем і регулюванням, авторитаризм близький до демократії.

Авторитаризм - політичний режим, встановлений або нав'язаний такою формою влади, що концентрується в руках однієї людини або в окремому органі влади, і знижує роль інших, передусім, представницьких інститутів (асоціацій, об'єднань, союзів тощо); формалізація і вихолощування справді організаційного і регулятивного змісту політичних процедур та інститутів, що пов 'язують державу і суспільство. Авторитаризм взагалі притаманний владі і політиці, але основи і ступінь його зростання різноманітні: природні якості політичного лідера (авторитарної, владної особистості), розумні, раціональні, справедливі дії якого викликані необхідністю особливого роду ситуації: стан війни, суспільна криза тощо, соціальні (виникнення соціальних або національних конфліктів) та ін. аж до ірраціональних, коли авторитаризм переходить у крайню форму, - тоталітаризм, деспотизм. Авторитарно всякий наказ волі влади суспільству - нав' язана йому, а не прийнята добровільно і усвідомлена поведінка. Об' єктивність авторитаризму може бути пов' язана з активною перетворюючою діяльністю влади. Три ознаки або властивості авторитаризму відрізняють його від інших типів прояву влади і звичайно поєднуються: по-перше, централізація влади; по-друге, безапеляційний командний засіб керівництва; по-третє, безумовне підкорення. Всі властивості авторитаризму зводяться до акценту на примушенні до возвеличування волі особи, яка управляє, придушенні волі та свободи підлеглих і суспільства в поєднанні з обвинуваченням демократичних режимів у неспроможності згуртування народу, встановлення порядку і вирішення суспільних проблем. З таких позицій у 30-х роках в Німеччині створювалася ідеологічна та політична доктрина авторитарної держави. Встановлення авторитарної диктатури відбувається, як правило, на тлі економічної кризи, розгулу злочинності і корум-пованості всіх верств влади. Виникнення авторитарних режимів є наслідок, результат нестабільності перехідних періодів суспільного розвитку.

Особливості авторитаризму

Авторитарній політичній системі притаманні специфічні риси. По-перше, носієм політичної влади виступає одна людина (монарх, тиран тощо) або група осіб (військова хунта та ін.). Здійснюється монополізація влади і політичної діяльності вузькою групою осіб, не допускається утворення політичної опозиції існуючому режиму. По-друге, виникнення неконтрольованих владою сфер суспільного життя: незалежних профспілок, професійних об' єднань творчої інтелігенції, молодіжних організацій, економічних структур. Невтручання держави в економіку, заохочення ринкових механізмів саморегулювання суспільного життя. Необмеженість влади, її непідконтрольність громадянам. По-третє, всіляке заохочення владою прагнення людей до трудової активності, до придбання власності, акцій, до участі в різноманітних економічних програмах. Наявність жорсткої податкової політики в умовах авторитарного режиму поєднується з цільовими державними кредитами на розвиток галузей матеріального виробництва. Держава бере на себе фінансування програм у сфері науки, культури, освіти, охорони здоров' я. Опора, в разі необхідності, - на силові структури, що покликані оберігати безпеку режиму, суспільний порядок, охорону кордонів держави.

Політична поведінка влади при авторитарному режимі характеризується високим рівнем економічної, політичної та правової компетентності, що дозволяє швидко й ефектно здійснювати реорганізацію суспільних структур і концентрувати зусилля на вирішенні найбільш важливих проблем. Дати визначення авторитарним системам дуже важко. На відміну від тоталітаризму, автократія - влада, основана на якому-небудь авторитеті, не встановлена шляхом демократичної процедури (авторитарна влада), а тоталітаризм - влада, що не знає жодного іншого "авторитету", окрім зовнішнього примушення, прямого насильства (тоталітарна влада).

Чим же відрізняються авторитарні системи від тоталітаризму? Найважливіша відмінність полягає в тому, що авторитарна влада не має тоталітарних амбіцій. Авторитарні режими не мають єдиної ідеології, вони швидше засновані на розмитій концепції національного інтересу. Авторитарний режим - це режим, що має основу беззаперечного підпорядкування владі всіх сфер суспільства та пов' язаний із деспотичною владою однієї особи (монарх, диктатор) або групи осіб (військові та релігійні клани).

В сучасному світі авторитарні режими мають ряд різновидностей: теократичний (Іран після 1979 р.); неототалітарний режим в умовах існування масових політичних партій (Мексика); військове правління, за якого політична діяльність або взагалі заборонена, або обмежена; персоніфікований режим, коли влада належить лідеру без сильних інститутів влади, за винятком поліції (Саддам Хусейн в Іраку). І, нарешті, є ще одна категорія авторитарних режимів, що вже зникає, - монархія. Не всі монархії авторитарні. В Європі - Англія, Норвегія, Швеція, Данія, Бельгія, Люксембург, Іспанія - монархії, що існують в системах парламентської демократії. Йдеться про монархії в найменш розвинених країнах, де монарху належить вся повнота влади (Марокко, Йорданія, Саудівська Аравія та ін.). Залежно від конкретно-історичних обставин, авторитарний режим може орієнтуватися не тільки на демократію, але й на тоталітаризм. Історичний факт: відбулося переростання авторитарного режиму на Кубі в тоталітарний політичний режим. Водночас авторитаризм в Іспанії, Південній Кореї, Аргентині, Чилі поступово еволюціонував у демократію.

В посттоталітарній Україні присутні елементи авторитаризму. По-перше, постійно проявляється тенденція до посилення виконавчої влади за рахунок ослаблення влади законодавчої та її концентрації в руках одного лідера. Причому, всі гілки виконавчої влади, від президента до силових міністерств, вимагають для себе ледь не виняткових повноважень. По-друге, поява різноманітних форм власності сприяє створюванню елементів громадянського суспільства. По-третє, практична відсутність принципу гласності в діяльності органів державної влади і реальної відповідальності керівників за результати своєї діяльності. По-четверте, широкі законодавчі повноваження виконавчих органів держави (президента та уряду). Але, мабуть, головне в авторитаризмі посттоталітарного суспільства - спроможність поєднувати економічний розвиток на базі пріоритету приватної власності і ринкової економіки з надбанням почуття особистої відповідальності громадянами. А це, певно, сприяє руйнуванню тоталітарних структур і створенню дієздатних демократичних інститутів.

!сторично авторитаризм існував у різних формах в найрізноманітніші епохи і в різноманітних країнах: античні грецькі і східні деспотії і тиранії - Персія, Спарта і багато інших феодальних абсолютистських режимів та ін. Теорія абсолютизму вперше розроблена на початку XIX ст. ультраконсервативними і реакційними теоретиками Жоржем де Ментром і Леоном де Бо-нальдом як відповідь на Французьку революцію і соціалістичні рухи. З розвитком індустріального суспільства ідея авторитаризму стала набирати відтінків конструктивної політичної ідеології, у Жоржа де Ментра контрреволюційна ідея порядку втратила монархічну орієнтацію, відпала концепція абсолютистського авторитаризму: абсолютна і незалежна від людей влада короля - це причина політики; його міністри (апарат влади) - це засоби; суспільство підданих, що підкоряється, - це результат. У XIX ст. авторитаризм стає постійною і важливою течією німецької політичної думки і поповнюється ідеями національної і державної єдності, які авторитаризм мав реалізувати. До кінця століття авторитаризм став розглядатися як засіб потужної національної і соціальної мобілізації, управління згори процесом державного будівництва. В першій половині XX ст. показова авторитарна доктрина вкрай правого французького ідеолога і політика Шарля Морраса, для якого індустріалізація, проникнення держави в суспільство, висока мобілізація народу - засіб здійснення політики. Авторитаризм дедалі частіше стає націоналістичним, антидемократичним.