Політологія: наука про політику - Горлач М.І. - 2. Мета економічної політики

Економіка - це цілісна, організована і суворо субор-динована система, де окремі, зовні самостійні елементи, ланки і блоки перебувають у складній взаємодії. Значно впливає на характер взаємозв' язків економічна політика. Сама економічна політика охоплює суб' єкти, об' єкти, а також механізм впливу суб'єктів на об'єкти. Головний суб'єкт економіки - держава. Економічна політика - це, насамперед, державна політика. Однак як реальні суб' єкти, що активно впливають на економічну політику, виступають також політичні партії, об' єднання, профспілки, фінансово-промислові групи. Особливо великою у визначенні напрямків економічної політики є роль фінансово-промислових груп. Упроваджуючи у владні структури чи делегуючи туди своїх представників, здобуваючи контроль над сучасними засобами масової інформації, фінансово-промислова олігархія зосереджує у своїх руках політичну й економічну владу. Це дає практично необмежені можливості впливу на політику уряду, визначення її мети та засобів її досягнення. Певний тиск на уряд роблять й інші суб' єкти економічної і соціальної політики.

Об'єкти економічної політики

Об' єкти економічної політики - це ті соціально-економічні процеси, що відбуваються в суспільстві на кожному етапі його розвитку. Механізм впливу суб' єкта на об' єкт залежить від типу економічної системи. У адміністративно-командній економіці це переважно адміністративні методи, у ринковій - економічні. Політичні рішення, перш за все, коли почнуть здійснюватися, через економічне прогнозування повинні передбачити майбутній результат, визначити ту мету і ті засоби, що необхідно використовувати для їх реалізації. Безперечно, результат залежить від багатьох змінних, і, насамперед, від складності політичних рішень. Мета має бути реальною, що спирається на об' єктивні фактори. Для їх реалізації необхідні обгрунтовані тимчасові межі. Програми типу "500 днів" свідчать тільки про те, що не повністю уявлялися труднощі переходу до ринкової економіки країни, яка не готова до неї ні політично, ні економічно, ні морально. Мета економічної політики має відповідати природному еволюційному, а не революційному характеру суспільного процесу, забезпечувати соціальну стабільність суспільства, економічну безпеку держави.

Конкретна мета економічної політики має враховувати те соціальне середовище, у якому здійснюються економічні процеси. У ринковій економіці головною умовою ефективного функціонування господарських суб' єктів виступає свобода вибору ними способів оптимального використання обмежених ресурсів, свобода вирішувати самостійно питання: "Що виробляти?", "Як робити?", "Скільки робити?" і "Для кого робити?", зрозуміло, в межах відповідного законодавства. Умова здійснення мети економічної політики - забезпечення цивільних прав населення, економічна безпека людей, плюралізм відносин власності, зважена соціальна політика. Найважливішою метою економічної політики держави є, по-перше, стабільне економічне зростання, повна й ефективна зайнятість; по-друге, орієнтація на інновації і підвищення економічної ефективності, стабільний рівень цін; по-третє, збалансованість державного бюджету, рівновага платіжного балансу. Таку розмаїтість мети нерідко в економічній політиці суспільства називають магічною. На відміну від відомого в математиці логічного квадрата, де розташовані по малих квадратах числа завжди дають один результат, економічний багатокутник найчастіше не врівноважений. Це означає, що жодна економічна система, жодна, навіть найрозвинутіша, країна не може забезпечити виконання всієї мети не тільки за короткий термін, але й у тривалих періодах.

Економічне зростання - це кількісні і якісні зміни, що виражаються в зростанні кінцевих народногосподарських результатів, вимірюваних рядом показників. Найбільш узагальнюючий - приріст валового національного продукту - у відсотках за рік. Іноді економічне зростання ілюструється переміщенням кривої виробничих можливостей у результаті збільшення використаних ресурсів або впровадження найдосконалішої техніки і технології.

Переміщення кривої виробничих можливостей з положення АВ у положення СО привело до зростання виробництва і послуг на величину заштрихованої частини графіка. З метою підтримки стабільних темпів економічного зростання уряд вживає конкретні заходи для їх стимулювання: проводить відповідну інвестиційну, монетарну і фіскальну політику. Однак циклічність ринкової економіки, незважаючи на вжиті заходи, час від часу призводить до загальної розбалансованості економіки, спаду виробництва, зростання безробіття, інфляції та ін. Уряд заходами впливу може послабити негативні наслідки економічної і соціальної кризи, пом' якшити її наслідки для ринкових суб' єктів, але взагалі запобігти неспроможний.

Ця ціль тісно переплітається з іншими і, насамперед, зі стабільним економічним зростанням, повною й ефективною зайнятістю. Вже в самому формулюванні мети закладено суперечності. Повна зайнятість не завжди означає ефективну, а ефективна - не обов' язково повна. Коли мова йде про повну зайнятість, то абстрагуємося від природного рівня безробіття. Рівень безробіття має місце, коли кількості безробітних відповідає така ж кількість робочих місць.

Динамічний розвиток виробництва, технічний прогрес, рух робочої сили і ін. обумовлюють такі форми природного безробіття: фрикційну, технологічну, структурну, інституціональну. Кількісно безробіття охоплює 4-6 % робочої сили. Безробіття за межами природного називають циклічним. Безробіття - абсолютне зло. Заходи запобігання циклічності безробіття ті ж, що використовуються для стимулювання економічного росту. З метою підтримки стабільності розвитку економіки уряд має розробити такі заходи ліквідації безробіття, що не відбилися б на темпах росту оплати праці.